Можете дати коротку характеристику українсько-китайських відносин на межі 30-літтнього ювілею? Чого, на вашу думку, вдалося досягнути за ці роки? Назвіть головні досягнення. 

Вадим Денисенко, виконавчий директор Українського інституту майбутнього

Вадим Денисенко, виконавчий директор Українського інституту майбутнього: Великі перспективи й великі виклики. І ключова проблема полягає в тому, що держава Україна сьогодні не має власного розуміння того, як будуть розвиватися українсько-китайські стосунки протягом найближчих десятиліть. Це з одного боку. З іншого боку, є величезний економічний потенціал. І те, що Китай натепер є головним економічним партнером і займає перше місце в нашому зовнішньоекономічному торговому балансі, говорить про те, що ця політика української держави вимагає корекції, потребує змін.

Якщо говорити про великі здобутки та великі прориви, то тут, напевно, варто сказати про те, що ключове досягнення для України у 2010–2012 році здійснилося стараннями однієї людини – Олега Бахматюка. Ми змогли відкрити ринок кукурудзи. І з того моменту перед нами відкривалися і відкриваються майже необмежені можливості для розвитку торгівлі. На жаль, потім було прийняте рішення про залучення Державної продовольчої зернової корпорації. І цей контракт знаходиться тепер в стані стагнації, що не може не впливати на процеси. Попри це, я вважаю, що в нас є величезний потенціал для стабільних поставок продовольства в обмін на інвестиції в економіку України. І це насправді був один з величезних проривів, що став однією з причин підписання з Китаєм договору про стратегічне партнерство в часи Януковича.

На жаль, ми не використовуємо можливостей стратегічного партнерства з Китаєм.

Ілія Куса, експерт Українського інституту майбутнього з питань міжнародної політики та Близького Сходу: Я б назвав українсько-китайські стосунки обмеженими. Це, мабуть, найбільш коректне слово. Тобто я не можу сказати, що вони погані, хоча дійсно не весь потенціал використаний за весь період наших відносин. Були й провали. Не були, на мою думку, використані можливості співпраці України та Китаю в рамках ініціативи «Один пояс, Один шлях». Вона залишається відкритою, документи були підписані, але, звісно, мало було зроблено, щоб реалізувати проєкти в рамках цієї ініціативи.

Також українсько-китайські стосунки достатньо обмежені в політичній комунікації. Хотілося б, щоб діалог був більш інтенсивним, активним та регулярним. На найвищому політичному рівні ми спостерігаємо не такий активний політичний діалог.

Нестача постійної та регулярної політичної комунікації проявилася в умовах нинішньої фази війни з рф. Хоча Китай зайняв нейтральну позицію, я впевнений, що двостороння співпраця та допомога у цей час була б більшою та видимішою, якби у нас були налагоджені систематичні та інституційні зв’язки.

Я б сказав, що головне досягнення України у відносинах з Китаєм – це торгівля. Вже декілька років поспіль Китай для нас – це один з найбільших, а в останні роки найбільший торговельний партнер, бо майже 15% усієї зовнішньої торгівлі України припадає на Китай. І цей здобуток, це досягнення – справді дуже великий плюс для українсько-китайських стосунків.

Щоправда, після вторгнення росії в Україну ми не знаємо, що далі буде з українсько-китайською торгівлею. На мою думку, не можна допустити її цілковитого падіння. Китай та Україна все ще зацікавлені у продовженні співпраці. Щойно буде знайдений формат такої співпраці в умовах війни, мені здається, її варто буде продовжувати. У стратегічній перспективі Україні варто розширювати торгово-економічну та інвестиційну співпрацю з КНР, особливо з огляду на збільшення частки Китаю у світовій торгівлі.

Яку роль, на вашу думку, Китай відіграє сьогодні у світі? Яке місце він посідає у зовнішніх зносинах України, як впливає на них?

Вадим Денисенко: Насправді, це одна з ключових проблем, Україна знаходиться на геополітичній розтяжці. Нам не можна допустити того, щоб ми в цьому шпагаті були розірвані. Зараз наші економічні відносини починають різко звужуватися до теми АПК. Ми все ще можемо бути для Китаю надійним партнером у постачаннях продовольства. І ми можемо насправді забезпечити велику кількість населення Китаю українськими харчовими продуктами. Це наш головний потенціал і козир.

Період, коли ми були цікавими Китаю продукцією ВПК, минає, на жаль. Цей ринок звужується. Ми можемо говорити, що ми можемо бути хабом для освіти китайських студентів. Ця ситуація активно розвивалася з середини 90-х до першого десятиліття теперішнього століття. Тепер вона пішла на спад.

Ключовий момент наших подальших стосунків – нормалізація дипломатичних стосунків (у нас рік немає посла) і розуміння того, як Китай зможе допомогти нам у відбудові країни. На жаль, поки ми навіть не почали задумуватися над цими питаннями.

Що ви особисто вкладаєте у фразу «стратегічне партнерство» України та КНР?
Як ви розумієте сутність таких відносин між нашими країнами?

Вадим Денисенко: Я скажу про безпековий фактор. Одна з ключових історій стратегічного партнерства для нас – це безпековий фактор. Якби ми за останні 10 років не втратили у відносинах з Китаєм через кілька достатньо дрібних помилок українських чиновників, то ми мали б зараз трішки іншу безпекову ситуацію, в тому числі й завдяки перемовинам і позиції Китаю. Тобто це один з факторів, про який ми маємо говорити не тільки на державному рівні, але на рівні науковців, на рівні громадськості, експертів. Ми маємо робити те, що зараз називають “soft power”. Це зараз досить реалістично.

Ілія Куса: Стратегічне партнерство я бачу як такий вид партнерства, що може забезпечити Україні виконання її стратегічних задач. Якщо Китай допомагатиме Україні виконати такі задачі, а власне йдеться про те, що така країна, як Китай, допомагає виконати певні стратегічні задачі, оскільки Китай для нас – це величезний ринок збуту, що забезпечує по суті велику частку наших експортних позицій. Китай – це потенційно один з великих глобальних гравців на міжнародній арені. Ми не можемо ігнорувати Китай. У Китаю є цікаві можливості для України в науково-технічній співпраці, в освіті. Тобто Китай може забезпечити для нас на багатьох рівнях і в багатьох сферах цікаві можливості для співпраці. Тобто таке стратегічне партнерство може охоплювати різні сфери й бути багаторівневим, комплексним, взаємовигідним. Війна в Україні, яка нині послабила наші відносини та зосереджує усі ресурси в Україні на захист нашої країни, не має стати причиною відмови України від розвитку відносин із Китаєм та загалом Азією.

Ілія Куса, експерт Українського інституту майбутнього з питань міжнародної політики
та Близького Сходу

Якими, на вашу думку, є перспективи розвитку українсько-китайського партнерства? Що б ви запропонували зробити для його подальшого розвитку?

Вадим Денисенко: Спочатку треба призначити Посла України в КНР, при чому якнайшвидше. Далі нам потрібно насправді не брати якісь глобальні проєкти, а взяти за основу тактику тисячі дрібних кроків. Спочатку має бути залучений бізнес. Має бути покращений бізнес-клімат для китайського бізнесу тут. І на першому етапі почати треба діалог на дещо нижчому рівні, але планувати не на зараз, не на завтра, а, умовно кажучи, на 2023–2024 роки великий візит Президента України до Китаю, і Голови КНР до України. І потім потрібно виходити уряду вже з відповідними реалістичними напрацюваннями таких документів, а не такими, які були підписані в часи Януковича, що містили фейкові статті. Це для нас є головнішими задачами.

Ілія Куса: Я б додав, що у принципі треба розуміти, що Україна завжди буде частиною західного світу в ментальному та історичному контексті. І це не має змішуватися з якоюсь ідеологією. І це в принципі те, що Україна має донести до інших своїх партнерів, включаючи Китай. Ключовим завданням є зробити основою нашої зовнішньої політики, зокрема й у відносинах з Китаєм, прагматизм, а не якісь ідеологічні переконання, штампи. На мою думку, саме вони дуже часто стають перепоною на шляху розвитку двосторонніх відносин. Це дрібні речі, це стереотипи один про одного, якісь ідеологічні питання. Все це впливає на стосунки, так не має бути. Я вважаю, що Україна здатна і має потенціал розвивати прагматичні, ділові стосунки з Китаєм на довгострокову перспективу. Для цього нашій зовнішній політиці ще не вистачає послідовності. Це проблема наших відносин з багатьма країнами. З Китаєм потрібна послідовність дій і чіткі принципи формування нашої зовнішньої політики, тоді наші відносини з Китаєм будуть розвиватися дуже добре. Вже є необхідна база, на якій можна розвивати ці стосунки. І я сподіваюсь, що наступні роки стануть переломними, особливо коли почнеться формування післявоєнної регіональної та світової архітектури, адже в основі цього процесу, очевидно, будуть США і Китай.

Як ви оцінюєте позицію КНР в умовах війни в Україні? Чому, на вашу думку, Китай зайняв саме таку позицію?

Ілія Куса: На мою думку, Китай зайняв позицію нейтралітету, виходячи із власних інтересів та власного розуміння ситуації. Пекін виходить із того, що вторгнення рф в Україну – це занадто токсична історія, тому підтримувати її не варто, тим більше наражаючись на західні санкції. Отже, з позиції китайських інтересів важливіше зберігати баланс у зовнішній політиці, тим більше з огляду на загострення конкуренції КНР із США. На мою думку, нічого нового тут немає, це цілком очікувана реакція Китаю, який бачить майбутнє модернізації власної економіки з західними та азійськими вільними ринками, а не з росією.

Вадим Денисенко: Для нас важливе збереження нейтрального статусу Китаю і недопущення продажу у рф складної електроніки подвійного призначення, тому нинішня позиція Китаю, як на мене, точно не виглядає недружньою щодо України. Сподіваюся, що цей нинішній нейтральний статус зберігатиметься і надалі.