Роман БОКАНЧА, бакалавр філології, викладач китайської та англійської мов,
член Української асоціації китаєзнавців

Українські патріотичні пісні ширяться світом, звучать у виконанні світових зірок, українська пісня – це «м’яка сила» зовнішньої політики України. З метою знайти ще більше підтримки для українців у ці важкі часи група українських перекладачів-волонтерів вирішила приділити особливу увагу перекладу текстів українських патріотичних пісень китайською мовою з подальшим субтитруванням оригінальних відео та розповсюдженням китайськими соціальними мережами.

Одразу ж постає питання: «Навіщо ми це робимо?». А і справді, хіба немає більш важливих та нагальних перекладацьких завдань, які можуть безпосередньо вплинути на думку китайського суспільства? Хіба пісні можуть вплинути на глобальне сприйняття і розуміння жорстокої війни, що її проти нас розпочав диктаторський режим кремля? Відповідь на це питання досить проста – безумовно! Але давайте розберемося.

У 1914 році за мотивами останнього куплету козацької пісні XVII століття «Розлилися круті бережечки» композитор Степан Чернецький створив перший нотний варіант пісні, яку у сучасності кожен українець, і не тільки, знає під назвою «Ой, у лузі червона калина». Ця пісня дуже швидко стала народною і виконувалася січовими стрільцями. Саме з нею у бій ішли воїни УПА, які безстрашно боролися за незалежність і суверенність України. Хоча цей твір мистецтва досить відомий, декілька поколінь вивчали його у школі на уроках музики, навряд чи у мирні часи більшість із нас замислювалася над глибиною тексту та геніальністю музичної композиції, які поєднують у собі журбу, надію та незламність духу українського народу, оздоблені у колоритність української етнічної культури. Люди, що народилися і виросли під мирним небом, насилу уявляють собі жорстокість та цинічність війни. Саме тому подібні музичні композиції сприймаються саме так: ще один твір, який треба вивчити на оцінку, щоб потім відкласти його в архів власної підсвідомості. Але у темряві війни прокидається світло надії, яке освітлює ті архіви, і давно забуті твори, наче міфічна жар-птиця, перероджуються. «Ой, у лузі червона калина» є чудовим прикладом такого переродження. Після виконання відомим співаком Андрієм Хливнюком на Софійській площі в Києві вона стала гімном нашого опору у цій війні. Її переспівують діти та дорослі, військові та волонтери, вона звучить і у бомбосховищах України, і на центральних площах європейських міст. У цей час кожен, хто чує або співає її, робить це свідомо, відчуваючи увесь спектр емоцій, які вкладалися у текст та музику: біль, смуток, бадьорість, рішучість, сміливість.

Мова музики – міжнародна мова, і хоча для її сприйняття необов’язково розуміти наявний текст, слово все ж таки має неймовірну силу. Симбіоз мелодії та тексту є потужним інструментом ‒ зброєю або ліками, що впливає на людей як на свідомому, так і на підсвідомому рівнях. Саме тому наша команда вирішила не нехтувати потенціалом, що закладений у здатності мистецтва перетворювати байдужість на емпатійне співчуття.

Переклад – дуже непроста річ, особливо коли це стосується перекладу художньої літератури, яка відрізняється від наукової чи ділової наявністю художніх засобів-тропів: епітетів, метафор, наявністю великої кількості символів тощо, більшість з яких важко повною мірою передати мовою перекладу, а іноді це видається абсолютно неможливим. Здебільшого ця проблема виникає через те, що мова та культура окремого народу щільно між собою пов’язані і відсутність одного з елементів зводить нанівець існування іншого. Особливості історії та культури кожного народу створюють унікальну систему метафор, яка своєю чергою лягає в основу сталих висловів, алегорій та символів, що є зрозумілими для представників тієї чи іншої етнічної групи. Народи, що мали і мають доволі тісні контакти протягом тривалого періоду історії, дуже часто в результаті подібних контактів можуть запозичувати певні елементи культури, тим самим формується певна низка символів, зрозумілих носіям двох мов/культур (хоча завжди є певні відмінності у сприйнятті тих чи інших символів кожним народом). Водночас географічна віддаленість, відсутність регулярних контактів між культурами ускладнює, а інколи навіть унеможливлює розуміння культурного коду, що створює величезні труднощі та виклики для перекладача. Для прикладу можемо взяти назву пісні, з якою ми вже добре знайомі, – «Ой, у лузі червона калина». На перший погляд, нічого складного, китайською мовою цю назву можемо перекласти так: “草地上的红荚蒾”, саме цей переклад використовується на Вікіпедії і є загальновизнаним. Проте чи може він викликати ті ж емоції, що й оригінал українською? На жаль, ні. Давайте спробуємо зрозуміти чому саме. Що таке “红荚蒾” для пересічного носія китайської мови? Це – рослина, і не більше того. Більшість китайськомовних людей не будуть мати жодних асоціацій із цим словом, бо калина зовсім не розповсюджена на просторах Китаю. Але навіть якщо хтось і не полінується застосувати пошукову систему і знайде зображення цієї рослини, то що саме він побачать? Чепурненький кущик з червоними ягідками. Проте для українців слова «калина» має свій глибокий символізм, і, окрім чіткої візуальної асоціації, ми на підсвідомому рівні зовсім по-іншому сприймаємо символіку калини. Давайте розглянемо конкретний приклад використання цього образу в українській літературі. Нижче діалог між Мавкою, головною героїнею п’єси Лесі Українки «Лісова пісня», та злиднями – репрезентацією лиха та страждання:

Мавка
Я не пущу туди!
Злидні
То дай нам їсти!
Мавка
(з жахом)
Нічого я не маю…
Злидні
Дай калину
оту, що носиш коло серця! Дай!
Мавка
Се кров моя!

Ой у лузі червона калина похилилася,
Чогось наша славна Україна зажурилася.
А ми тую червону калину підіймемо,
А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!

У цьому відрізку символізм калини набуває дуже зрозумілих нам рис: по-перше, Мавка носить калину коло серця; по-друге, вона прямо заявляє, що калина – це її кров. Зважаючи на те, що після хрещення Русі християнство мало неабиякий вплив на розвиток української культури, ми можемо продовжити наш аналіз цього символу і встановити, що для багатьох українців на підсвідомому рівні кров асоціюється з душею («… бо душа тіла в крові вона…» – Левит 17:11). А отже, паралелізм перших двох рядків пісні «Ой, у лузі червона калина», а саме: «Ой у лузі червона калина похилилася, Чогось наша славна Україна зажурилася» – сприймається природно і логічно. В одному символі закладено унікальний код української культури, який неможливо перекласти одним словом без роз’яснення на декілька речень, не втративши емоційного навантаження, що прив’язане до мови оригіналу. Калина – це серце України і душа кожного українця.

Окрім складності перекладу метафор, також є і інші художні засоби, які майже неможливо передати цільовою мовою, якщо вона суттєво відрізняється від мови оригіналу. Одним із таких засобів є алітерація – прийом у стилістиці твору, в якому застосовується повторення окремих приголосних з метою емоційного поглиблення. Розглянемо невеличкий приклад із поеми «Сон» Т.Г. Шевченка:

Туман, туман та пустота…

Ми бачимо, що у цьому рядку переважають глухі приголосні звуки: із одинадцяти приголосних лише чотири з них – сонорні. Це не є співпадінням – Т.Г. Шевченко цілеспрямовано використав саме ці слова в одному рядку для того, щоб підкреслити відчуття тихої, безлюдної, пустої місцевості. На жаль, навіть якісний літературний переклад цієї поеми китайською мовою нездатний викликати вищеописану аудіальну асоціацію через певні особливості фонетичної структури китайської мови. Перед перекладачем постає вибір – надати перевагу наближеності за змістом або спробувати створити схожий ефект у цільовій мові за рахунок віддалення від тексту оригіналу. Оскільки зміст важливіший, саме він зазвичай і посідає перше місце. Ці два приклади є поетичними творами, тому доречно буде зазначити ще дві перешкоди на шляху до якісного літературного перекладу, не притаманні для прози, а саме рима та ритм. Хоча рима не є критичною для поезії, її наявність у мові оригіналу спонукає перекладача хоча б спробувати використати це явище у мові перекладу. З особистого досвіду зазначу, що римувати під час перекладу на китайську мову не так важко, як здається на перший погляд. Це пояснюється тим, що кількість складів у сучасній китайській мові путунхуа обмежена – близько 410, без урахування тонів.

Що стосується ритму, то порівнювати його використання в українській та китайській поезіях досить важко через те, що у нашій мові ритм визначається чергуванням наголошених та ненаголошених складів, тоді як у китайській мові поняття фонетичного наголосу відсутнє, а ритм у класичній китайській поезії визначається певним чергуванням/послідовністю рівних (平) та нерівних (仄) тонів. Проте у сучасній китайській поезії класичні канони – досить рідкісне явище.

Перед тим як розглядати запропонований мною переклад сучасної української пісні, варто визначити деякі особливості різних видів перекладу. Застосування дослівного (буквального) перекладу для передачі поетичного тексту іншою мовою дає можливість точно передати структуру та зміст самого тексту, водночас втрачається емоційний вплив на читача/слухача, образність та асоціативні зв’язки. Тому у разі виконання художнього перекладу, особливо поетичних творів, нам варто говорити про адекватний та еквівалентний переклад – переклад, що має дотримуватися норми мови перекладу, і водночас передавати не стільки безпосередній зміст тексту оригіналу, скільки його вплив на публіку: настрій, емоції, образи, асоціації тощо. Художній переклад, окрім високого рівня володіння двома мовами, вимагає від перекладача мати творчі здібності та поглиблене розуміння систем художніх засобів обох мов. Художня література, особливо якщо йдеться про поезію, відрізняється обмеженнями, які на себе накладає автор: тип рими, розмір, стиль, застосування конкретних художніх засобів – все це відрізняє одного автора від іншого. Переклад поезії неможливий, якщо фахівець не має досвіду з концепціями, які диктує стиль твору.

Пісні – це, у своїй сутності, поезія. Тому всі вищезазначені складнощі перекладу мають такий самий вплив, а деякі з них навіть більш виразні. Пісню можна перекласти буквально, зберігаючи пряме значення кожного окремого слова, але при цьому втративши емоційне забарвлення і культурне навантаження, а іноді навіть і головну ідею всього твору; можна також перекласти літературно, зберігши зміст і стиль, але витративши більше часу. Однак є ще два обмеження у разі перекладу пісень – вокальна мелодія та слухове задоволення, які враховують лише в одному випадку: якщо на меті стоїть виконання музичного твору на мові перекладу. Літературний переклад не обмежує перекладача у кількості складів, але вокальна мелодія – інша справа.

У мелодії кожного рядка є визначена кількість нот, тобто обмежена кількість складів, яку треба враховувати під час перекладу. Друга змінна у нашому коді – це слухове задоволення. Якщо рядок мови оригіналу закінчується на звук «а», який має своє унікальне забарвлення, а у перекладі цей звук замінено, скажімо, на назальний «і», втрачається потенціал естетичної насолоди слухача, що був закладений автором пісні. З урахуванням вищесказаного це означає, що перекладач має право віддалитися від буквального змісту слів або навіть цілих речень задля збереження ефекту слухового задоволення. Пропоную розглянути ці феномени на прикладах.

У березні 2022 року Макс Барських випустив пісню «Буде весна». Я приділив чимало часу перекладу, бо слова пісні мають глибоке значення для кожного українця. Нижче текст пісні та запропонований мною переклад:

Дослівний переклад першого куплету китайського варіанту звучить так:

«Дім зруйновано – серце вже розбито.
Він атакує – я не можу здатися.
Звук гармат супроводжує сніжинки,
що падають на землю,
А ворог все ще бреше».

Співставляючи тексти оригіналу та перекладу, ми бачимо, що, попри різницю між буквальним значенням слів, зберігаються головна думка та настрій усього куплету, а також кількість складів, що забезпечує можливість вільно переспівувати цю пісню китайською мовою без внесення змін до оригінальної мелодії. Варто відзначити, що у китайському перекладі також є рима там, де в оригіналі вона не спостерігається. Перший рядок тексту під час виконання розділений на два мелодійні рядки, які доречно заримувати: “摧毁” та “破碎 ” – як ми бачимо, обидва слова закінчуються на дифтонг “ui”. Нижче – порівняння типів римування першого куплету оригіналу та перекладу:

Попри те, що римування українського та китайського текстів кардинально відрізняються, ефект слухового задоволення у цільовій мові зберігається. Давайте розглянемо наступний приклад – переклад пісні «Стефанія» запропонований Іриною Іллійчук:

Дослівний переклад китайського тексту означає:
«Стефанія, моя мама, Стефанія!
Поле розквітає, проте фарбує її волосся
у білий колір.
Мамо, прошу Вас заспівати мені (одну)
колискову:
Я хочу ще один раз почути мамине тепле слово».

Ми вкотре бачимо цю закономірність – головна думка приспіву не втрачена, незважаючи на відмінність окремих слів чи речень. У другому рядку підмет другої предикативної частини «вона» – відсутній у версії перекладу, а присудок «фарбує» характеризує підмет «поле», що як наслідок його персоніфікує. Це робить увесь рядок більш мальовничим для китайського слухача. Епітет «рідне» перетворюється на «тепле», бо у китайській мові саме словосполучення «тепле слово» є сталим і загальновживаним, тому звучить більш природно та швидше викликає емоційну реакцію. Кількість складів майже у кожному рядку ідентична, що дозволяє вільно співати китайську версію з привнесенням до мелодії непомітної для слухача модифікації. Порівнюючи римування обох текстів, ми спостерігаємо більше точних рим у перекладі, на відміну від оригіналу, що є ознакою наявності високого рівня поетичних здібностей фахівця.

Розглянувши два приклади перекладу пісень, ми можемо із впевненістю відзначити, що володіння двома мовами не є єдиним критерієм, що визначає художній переклад високого рівня. Ця робота є настільки ж творчою, наскільки й технічною, та вимагає від перекладача чимало зусиль і креативних здібностей.

Серед моїх колег, українських китаєзнавців, виявилось багато талановитих музикантів, які виявили бажання переспівати пісню «Буде весна». Ми отримали згоду від концертного директора Макса Барських з вітанням від автора пісні. Я написав ноти для фортепіано та гармонію чоловічих партій, а Мар’яна Савченко розписала гармонію жіночих партій. Оскільки для якісного переспіву бажано мати гарний музичний супровід, ми звернулися до музичного ансамблю Ба-Їнь – команди із дев’яти професійних музикантів, які добре між собою знайомі і зіграні. Художній керівник ансамблю Іван Гнатів одразу відгукнувся на нашу пропозицію і, отримавши ноти для фортепіано, розпочав роботу над аранжуванням. Для виконання цієї пісні буде задіяно п’ять вокалістів: Ірину Іллійчук, Мар’яну Савченко, Олену Сідельнікову, Кирила Чуйка та автора цієї статті.

Кадр з кліпу Kalush Orchestra на пісню «Стефанія»

Кожен з нас перебуває у різних куточках світу, ми користуємося благами цивілізації у вигляді платформи Zoom для проведення наших зустрічей, де ми розподіляємо партії, ділимося ідеями і визначаємо наступний крок на шляху до реалізації цієї ідеї.

Переспівати навіть одну пісню займає досить багато часу, тому, окрім цього завдання, ми з колегами вирішили виконати переклад українських пісень, що здобули статус популярності під час воєнної агресій російської федерації. Серед них – «Стефанія», «Ой, у лузі червона калина», «Москва згоріла та втонула» та інші. Це копітка командна робота. Крім мене, до перекладу долучились Ірина Іллійчук, Дарина Устенко, Наталя Лук’янова. Субтитруванням займається Дмитро Бурцев. Анна Коваленко допомагає із відслідковуванням та завантаженням створеного контенту на файлообмінники з метою подальшого поширення серед китайських блогерів. Відео з китайськими субтитрами викладені на YouTube каналі StandwithUkraine (https://www.youtube.com/c/StandwithUkraine), створеного волонтерами Української асоціації китаєзнавців.

Соловей може співати усю ніч невтомно: його не лякають темрява й негода. Так само й ми – народ України – будемо співати і надихати, боротися і перемагати. Ми захищаємо наш дім, нашу культуру, нашу мову, наше право на існування. Музика завжди супроводжувала український народ у найтемніші часи. Світ має чути наші голоси і знати, допоки ми співаємо – дух волі живий і ще має сили подолати темряву жорстоких диктатур!