Дмитро ЄФРЕМОВ, кандидат економічних наук,
член правління ГО «Українська асоціація китаєзнавців»

Аналітичний коментар

 Подяка

Цей політичний коментар ґрунтується на ідеях і поглядах, висловлених під час круглого столу за участю:

• Кайзера Ґо (модератор, Sinica подкаст)
• Віти Голод (членкиня правління Української асоціації китаєзнавців)
• Фінбарра Бермінгема (європейський кореспондент South China Morning Post)
• Девіда Файрстайна (президент і гендиректор Фонду Дж.Г. Буша з Американсько-китайських відносин)
• Нін Лен (доцентка Школи державного управління МакКорт при Джорджтаунському університеті)
• Ребекки Колер (керівниця проєкту SAFEMed в Україні, фінансованого USAID)

Короткий зміст

• Перегляд зовнішньої політики США щодо України адміністрацією Трампа 2.0 послабив акцент на союзах і підтримці розвитку, створивши дипломатичну невизначеність і підвищивши стратегічну вразливість України – тепер існує ризик символічного врегулювання без реальних гарантій суверенітету.
• Ліквідація USAID і відхід США від підтримки глобального розвитку створили геополітичний вакуум, який Китай прагне заповнити, зокрема інфраструктурними інвестиціями та участю у відновленні після війни — це трансформує систему допомоги, особливо у країнах Глобального Півдня.
• Європа переглядає свій стратегічний курс у відповідь на непередбачуваність США, розвиваючи дискусію про «стратегічну автономію». Проте спроможність ЄС замінити вакуум лідерства США — особливо в обороні й відновленні України — залишається обмеженою та фрагментованою, що ставить під сумнів трансатлантичну єдність.

1. Зовнішня політика США щодо України й перегляд відносин з Китаєм

Проблема. Доктрина Дональда Трампа «Америка понад усе» трансформувалася у зовнішню політику, яка відводить на другий план глобальні союзи, багатосторонні структури та стале фінансування розвитку. Найочевидніше це проявилося щодо України.
Зміщення політики США за Трампа 2.0 додало невизначеності у глобальне управління кризами, зокрема в контексті війни в Україні. Справа в тому, що адміністрація чинить тиск не на Росію, а на Україну, ліквідує інфраструктуру USAID і віддає перевагу роботі з Москвою — це зруйнувало дипломатичний статус-кво. Київ, Брюссель і Пекін вимушені адаптуватися до реалій без гарантованого лідерства США.

Аналіз. Новий підхід США відхиляється від двопартійного консенсусу, який раніше трактував Україну як форпост захисту ліберального світового порядку. Натомість тепер вона розглядається як тягар або як політичний козир у переговорах з Кремлем. Трамп, як підкреслили учасники дискусії, демонструє готовність до мирної угоди з мінімальною участю України — більше для внутрішньої аудиторії, ніж для стабільності Східної Європи.

Це посилює почуття вразливості в регіоні. Лідери України стикаються з реальністю, що США можуть піти на символічні умови миру без жодних суворих гарантій. Як зауважила Віта Голод, існує «болюча можливість», що Трамп просто відійде, залишивши Україну наодинці. Також постає ризик, що тиск буде застосований до «жертви», а не «агресора» — що нагадує раніше висловлені подібні китайські пропозиції, хоча Пекін все ще формально підтримує суверенітет України.

Європа, особливо Брюссель та країни Балтії, спершу намагались зберегти задіяність США через аргументи про стримування Китаю, оскільки, як зауважив  Фінбарр Бірмінгем, без США Пекін може спокуситися піти на Тайвань. Але Трамп демонструє, що незалежні від союзників дипломатичні кроки з Кремлем для нього важливіші — це підсилило концепцію стратегічної автономії Європи, яку активно просувала Франція, а тепер до дискусії долучаються й інші країни.

У Пекіні відмова адміністрації Трампа від багатостороннього лідерства — особливо в таких сферах, як зовнішня допомога — сприймається як можливість і водночас ускладнення. Як зауважила Нін Лен, Китай терміново прагне розширити свою глобальну економічну присутність, зокрема для того, щоб компенсувати уповільнення економіки всередині країни та геополітичне роз’єднання зі США. Попри уникнення прямої участі у військовій агресії Росії проти України, Китай активно позиціонує себе як партнер у післявоєнній відбудові, в тому числі серед країн Глобального Півдня. Водночас, його обмежена гуманітарна залученість і двозначна позиція щодо російської агресії знижують його легітимність як потенційного посередника в конфлікті. Як зазначає Віта Голод, політична та суспільна взаємодія між Україною та Китаєм — а також участь китайських компаній у процесах відновлення України — залишаються майже непомітними, оскільки Китай займає вкрай обережну позицію у своїй політиці щодо України.

Як стверджують Ребекка Колер та Девід Файрстін, демонтаж USAID має серйозні наслідки не лише для опору та відбудови України, а й для глобального розвитку загалом. Розпад інфраструктури американської допомоги ліквідує важливий канал, через який Вашингтон здійснював м’яку силу та підтримував стабільність. Для Києва це має конкретні наслідки: закриті клініки, зірвані ланцюги постачання ліків і скорочення технічної допомоги — усе це підсилює враження, що США відходять не лише від України, а й від своїх ширших міжнародних зобов’язань.

2. Відхід США, стратегічний вакуум та зміна глобальної ландшафту допомоги

Проблема. Повернення на посаду президента Трампа спричинило масштабну перебудову інфраструктури зовнішньої допомоги США, сигналізуючи про ширше переосмислення ролі Вашингтона у світі. Центральним елементом цієї реформи є демонтаж Агентства США з міжнародного розвитку USAID. Хоча деякі успадковані програми збереглися, цей крок фактично завершує участь Америки як ключового партнера з розвитку у більшості регіонів Глобального Півдня.

Таке згортання участі США у сфері міжнародної допомоги за президентства Трампа 2.0 створює вакуум, який загрожує підривом крихких систем управління, економічної стійкості та охорони здоров’я в країнах, які залежать від зовнішньої підтримки. Що ще важливіше — це відкриває двері для альтернативних центрів впливу, насамперед Китаю, які можуть скористатися нагодою, щоб наново визначити норми й структури глобального розвитку.

Аналіз. У таких країнах, як Україна, яка за останні три роки стала одним із головних реципієнтів допомоги USAID — на її частку припадало майже 25% загального бюджету агентства, — наслідки демонтажу проявляються негайно й гостро. Як зазначає Ребекка Колер, зупинка діяльності USAID порушила ланцюги постачання в охороні здоров’я, призвела до закриття клінік і змусила партнерські організації терміново шукати альтернативне фінансування. Це не просто технічні труднощі — йдеться про розрив із довготривалою моделлю розвитку, яка водночас була інструментом впливу Заходу й поширення його цінностей.

Організації, які раніше функціонували як своєрідні «двигуни USAID», нині активізують зусилля щодо диверсифікації джерел фінансування та залучення нових донорів — процес, що вже був у русі, але тепер стрімко прискорився. Хоча це може сприяти появі більш гнучких і адаптивних моделей надання допомоги, воно також відкриває простір для розширення привабливості альтернативного бачення розвитку з боку Китаю — особливо в регіонах, де західна допомога сприймається як обумовлена, політизована або трансакційна.

Тим часом Китай переглядає ініціативу «Один пояс, один шлях» (BRI), прагнучи краще узгодити її з фінансовими реаліями та новими геополітичними нюансами. Як зазначає Нін Лен, сьогодні BRI робить ставку на проєкти, які відповідають формату «маленькі й красиві» — менш масштабні, більш якісні й подекуди багатосторонні за структурою. Хоча основним чинником цих змін є внутрішній борговий тиск у Китаї, геополітичні можливості, які відкриває відхід США, є очевидними. В таких умовах Пекін уже виявляє інтерес до участі у післявоєнній відбудові України — не через гуманітарну допомогу, яка залишається мінімальною, а шляхом економічного залучення через інфраструктурні та логістичні партнерства. Водночас, як зазначає Віта Голод, Україна офіційно бере участь у BRI з 2017 року, однак її залучення залишається обмеженим. Майбутнє BRI в Україні є невизначеним і значною мірою залежатиме від ширшого стратегічного курсу Європейського Союзу щодо Китаю.

Зміни не обмежуються лише Україною. У багатьох регіонах Глобального Півдня Китай, імовірно, скористається зменшенням конкуренції з боку Заходу в сфері впливу на розвиток. Стратегічний висновок очевидний: те, що колись здавалося немислимим — вихід США з глобальної системи допомоги з розвитку — нині нормалізується. І символізм цього відступу може мати не менше значення, ніж його матеріальні наслідки. Як зазначає Девід Файрстайн, дзвін келихів із шампанським у Пекіні — це не просто метафора, а відображення реальної геополітичної можливості, яку Китай прагне використати на тлі американського відходу.

3. Європейська стратегічна переоцінка між розпадом і реалінізацією

Проблема. Переобрання Дональда Трампа знову відродило атмосферу трансатлантичної невизначеності, наслідки якої виходять далеко за межі торгівлі чи дипломатії між США та ЄС. Європейські уряди знову стикаються з реальністю адміністрації США, зовнішня політика якої має транзакційний характер і часто відзначається непередбачуваністю. Цей розрив прискорив давні дискусії в Брюсселі та ключових європейських столицях щодо так званої «стратегічної автономії» — здатності Європи діяти незалежно від лідерства США в питаннях безпеки, економічної стійкості та глобальної взаємодії.

Європейські амбіції щодо стратегічної автономії тепер безпосередньо перетинаються з майбутнім України, яка тривалий час покладалася на Вашингтон у військовій і політичній підтримці. Якщо трансатлантична фрагментація триватиме, і саме Європа стане єдиним відповідальним актором за довгострокову безпеку, відбудову та стримування в Україні, постають критичні питання: Чи зможе ЄС забезпечити стале фінансування на необхідному рівні? Чи отримає оновлений європейський підхід політичну підтримку серед усіх країн-членів? І як цим зрушенням можуть скористатися інші гравці, зокрема Китай і Росія?

Аналіз. Прагнення до стратегічної автономії Європи посилилося на тлі зростаючих сумнівів щодо надійності Сполучених Штатів. Як зазначає Девід Файрстайн, світ — включно з найближчими союзниками Америки — поступово звикає до думки, що переобрання Трампа не є винятком, а радше проявом глибшого структурного зсуву в американській політиці.

У відповідь на це європейські держави починають переосмислювати свої підходи. Як повідомляє Фінбарр Бермінгем із Брюсселя, ділові кола та промислові групи в Німеччині та Центральній Європі чинять опір надмірному регулюванню й геополітичному роз’єднанню — особливо якщо такі заходи були наслідком співпраці з Вашингтоном у період президентства Байдена. Цей бізнес-орієнтований спротив уже зірвав або відклав низку ініціатив ЄС, пов’язаних із порядком денним економічної безпеки США, зокрема механізми контролю за експортом та перевірки зовнішніх інвестицій. Розходження між Брюсселем і Вашингтоном водночас оголює й внутрішню фрагментованість самого ЄС: економічні інтереси багатьох держав-членів і далі тісно пов’язані з Китаєм, незважаючи на те, що політична риторика дедалі більше зміщується в бік питань безпеки.

Для України ці події носять двоїстий характер. З одного боку, як наголошує Ребекка Колер, ЄС справді активізував свою підтримку — особливо в сферах охорони здоров’я та відбудови — з початку переговорів про вступ України. З іншого боку, Колер застерігає, що на подібну допомогу не слід очікувати в глобальному масштабі, оскільки європейські донори самі стикаються з внутрішніми обмеженнями й скороченням фінансування. Це підкреслює головне протиріччя: попри прагнення Європи до стратегічної автономії, її спроможність повноцінно замінити вплив США — особливо у військовій та дипломатичній сферах — залишається обмеженою. Колер також зазначає, що зовнішня політика США нині демонструє зрушення у бік китайської моделі міжнародної взаємодії. Хоча американська допомога завжди мала політичну складову, зараз вона дедалі частіше набуває форми інвестицій за кордон, які орієнтовані на ідеологічні цілі, а не на класичну модель підтримки демократії та інституційного розвитку.

Крім того, як зауважує Фінбарр Бермінгем, майбутній саміт ЄС–Китай (липень 2025 року) формуватиметься в контексті загальної трансатлантичної динаміки. Якщо Трамп і надалі ігноруватиме європейських союзників або остаточно відмовиться від підтримки України, у Брюсселі може з’явитися спокуса піти на обмежене зближення з Пекіном — попри структурну недовіру та тінь війни Росії проти України. Такий обережний поворот може ускладнити зовнішньополітичну орієнтацію України на Захід і випробувати на міцність червоні лінії її політичного керівництва, яке традиційно опиралося глибшій інтеграції в ініціативи, що очолюються Китаєм.

Рекомендації щодо політики

1. Уряд України має поглибити двосторонню координацію з ключовими державами ЄС, щоб забезпечити безперервність фінансової, технічної та оборонної підтримки, з урахуванням імовірного згортання або умовності залучення США.
2. Українська дипломатія повинна зробити пріоритетом інтеграцію у багатосторонні рамки відбудови — як із західними, так і з альтернативними донорами — через формування стратегічних партнерств на національному та регіональному рівнях. Водночас Україна має публічно окреслити свою офіційну позицію щодо співпраці з китайською ініціативою BRI, забезпечивши, щоб будь-яка взаємодія відповідала національним інтересам та стандартам прозорості й скрінінгу допомоги, що узгоджуються із політикою ЄС.
3. Україна та її європейські партнери мають спільно виступати за збереження залученості США у питаннях безпеки та відбудови України — шляхом публічної дипломатії, заохочення двопартійної взаємодії у Вашингтоні та стратегічної координації з НАТО та G7.

Цей коментар було підготовлено в результаті відкритої дискусії, організованої Центром словʼянських, євразійських та сходознавчих студій (CSEEES) при Університеті Північної Кароліни в Чапел-Гілл спільно з платформою «Українська платформа для сучасного Китаю». Партнерами події виступили: подкаст Sinica, Національний інститут стратегічних досліджень (Україна), ГО «Українська асоціація китаєзнавців» і Інститут сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАН України.