Діалог між старшим викладачем Міністерства освіти КНР Лю Хайцзянем та доценткою Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника кандидаткою педагогічних наук Іриною Ілійчук

ВІД УКРАЇНИ ДО КИТАЮ

Навчання в Китаї: їхала за покликанням – залишилася заради культури

Лю Хайцзянь (далі – Лю): Пані професорко, надзвичайно приємно з Вами познайомитися! Я – Ваш щирий прихильник і маю до Вас кілька запитань. Що спонукало Вас обрати саме Китай для навчання?

Ірина Ілійчук (далі – І. І.): Ще з дитинства мене глибоко захоплювала культура Піднебесної. А китайська мова здавалася мені надзвичайно мелодійною, поетичною, сповненою прихованого змісту. Мені випала щаслива нагода навчатися в Китаї, де я не лише опанувала мову, а й по-справжньому занурилася в духовну й культурну глибину країни – вивчала її історію, філософію, географію, традиції. Це був життєвий досвід, що змінив мене зсередини.

Лю: Ви блискуче володієте китайською мовою – це справді вражає! А чи були під час навчання якісь незабутні або кумедні історії?

І. І.: Таких історій – безліч, але одна запам’яталась особливо. Якось моя китайська подруга запросила мене на вечерю до своєї родини. Її бабуся приготувала домашні пельмені. За українською звичкою я їла мовчки, зосереджено. Бабуся занепокоїлася і запитала, чи страва мені не до смаку. Я щиро запевнила, що все дуже смачно, але вона відповіла з подивом: «Ти їси так тихо». У Китаї вияв насолоди від їжі – це частина культури, і тиша за столом може сприйматися не як ввічливість, а як те, що їжа не дуже смакує. Тож я взяла приклад із господарів і почала «уплітати» пельмені з апетитом. Бабуся, задоволено всміхаючись, мовила: «Їж повільно – 慢慢吃». Я ж, тоді ще новачок у китайській, сприйняла це буквально, не розуміючи, що це ввічливе побажання «Смачного!». Подруга розсміялася й усе пояснила. Цей випадок не лише збагатив мій словниковий запас, а й відкрив глибше розуміння культурних відмінностей, які так важливо відчувати, коли вивчаєш мову.
Повернення в Україну: культурний міст між Сходом і Заходом

Лю: Що спонукало Вас повернутися до України, адже Китай – така багатогранна й захоплива країна?

І. І.: Китай справді неймовірний, глибокий і різнобарвний. Але в Україні досі існують стереотипи щодо Піднебесної. Я відчула внутрішній поклик змінити це – донести до українців справжнє обличчя китайської культури, її філософію, мову, світобачення. Після багатьох років навчання я свідомо повернулася, щоб присвятити себе просвітницькій місії – будувати міст взаєморозуміння між Сходом і Заходом.

Лю: Ви викладаєте китайську мову в університеті. Як сьогодні відбувається її популяризація в Україні?

І. І.: Переважно працюю самостійно, оскільки не вистачає кадрів, і це іноді буває досить важко. Хоча інтерес до китайської мови в Україні зростає, особливо серед дітей, я б хотіла, щоб було більше уваги до китайської мови та культури. До пандемії ми активно співпрацювали з Київським національним лінгвістичним університетом, до нас приїжджали працювати волонтери. Я надзвичайно вдячна директорам Інституту Конфуція КНЛУ за їхню постійну підтримку. Однак їм зараз теж нелегко. Вірю, що в майбутньому вдасться налагодити ще глибшу і пліднішу співпрацю.
Лю: Я готовий посприяти у встановленні нових контактів у Китаї.

І. І.: Щиро дякую! Для наших студентів можливість побачити Китай на власні очі й застосувати набуті в Україні знання – це справжній скарб. Такий досвід відкриває нові горизонти.
Лю: Які Ваші плани на найближче майбутнє?

І. І.: Моєю мрією є створення центру культурного та академічного обміну між Україною і Китаєм. Хотілося б, щоб кожен, хто прагне глибше пізнати китайську культуру, мав таку можливість. Попри відмінності світоглядів Сходу й Заходу, саме взаєморозуміння є тим мостом, що веде нас до гармонійного майбуття.

ВІД КИТАЮ ДО УКРАЇНИ

Перший візит до України: тепла зустріч та незабутні враження

І. І.: А тепер, будь ласка, розкажіть про себе. Звідки Ви приїхали і чому обрали саме Україну?

Лю: Я родом із провінції Шаньдун, Китай. Приїхав до України навчатися й досліджувати освітні практики. Моє захоплення почалося з постаті Василя Сухомлинського. Я відвідав його школу в Павлиші, музей, меморіальну залу – це було справжнє духовне натхнення.

І. І.: Коли Ви вперше приїхали в Україну?

Лю: У серпні 2024 року. Я був вражений доброзичливістю українців. Хоча не володів українською, люди намагалися допомогти. Один водій зрозумів мене навіть тоді, коли я говорив китайською, і, коли я проїхав свою зупинку, він повернув на потрібну мені зупинку. Інший чоловік допоміг придбати квиток на поїзд. Зараз усе простіше – завдяки мобільним додаткам і англомовним версіям.

І. І.: А як Вам українська кухня?

Лю: Дуже подобається! Вареники чимось схожі на китайські пельмені, хоч і з іншим смаком. Клімат теж нагадує мій рідний край. Найдивніше – коли о дев’ятій вечора ще світло!

Українська освіта очима китайського педагога

І. І.: Ви вивчаєте спадщину Сухомлинського?

Лю: Так. Його педагогіка – надзвичайна. У книгарнях важко було знайти його праці, але бібліотеки допомогли. Його тексти глибоко проникають у серця. Я дізнався, що у Вашому місті є вулиця Сухомлинського, а на сході України – його школа, яка має великий вплив.

І. І.: Вражає, що в Китаї знають і цінують Сухомлинського. Ви вважаєте його ідеї актуальними?
Лю: Безумовно. Я мрію, щоб у його школі викладали китайську. Китай – один із п’яти постійних членів Ради Безпеки ООН, а мова – одна з офіційних. Вивчення мов допомагає подолати бар’єри. Я також вивчаю англійську й трохи українську. Звернув увагу на відмінності в жестикуляції – наприклад, великий палець як схвалення в Європі має інше значення в Китаї. Це теж важлива деталь педагогіки.

І. І.: Ви побували в Києві, Львові, Одесі. Які враження?

Лю: У кожному місті фотографував. Пейзажі – ніби з фільмів. Відвідав Київський і Львівський університети – академічна атмосфера дуже надихає.

І. І.: А як щодо церков?

Лю: Вони мені нагадали китайські храми чи зали предків. І там, і тут – це місця духовного піднесення.

І. І.: Ви також були в нашому Прикарпатському університеті і зустрічали в Україні студентів-китаїстів. Які враження?

Лю: Дуже приємні. Познайомився зі студентами, які вивчають китайську. Вони талановиті, деякі вже відвідали Гуанчжоу й Шанхай. Це радує.

І. І.: Які Ваші подальші плани?

Лю: Хочу повернутися до України не сам, а з командою – педагогами, студентами, дослідниками. Ми разом зможемо поглибити діалог між нашими освітніми системами.

І. І.: Ласкаво просимо! З радістю підтримаю.

Лю: Якщо буде потреба – звернуся до Вас за допомогою з перекладом.

І. І.: Завжди готова допомогти.

Разом: Бажаємо миру, гармонії та плідної співпраці між Україною та Китаєм!

Ірина Ілійчук – докторка філологічних наук, доцентка Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (Україна). Її наукові інтереси охоплюють міжкультурну комунікацію, методику викладання китайської мови як іноземної, а також популяризацію китайської мови і культури.

Лю Хайцзянь – старший викладач середньої школи № 1 зони економічного та технологічного розвитку міста Біньчжоу (провінція Шаньдун, Китай), ініціатор освітніх проєктів «Нова навчальна програма з шести мистецтв» та «Візуа­лізоване викладання». Основні напрями його досліджень зосереджені на сучасних навчальних програмах, педагогічних інноваціях і теорії викладання.

Передрук дозволено з письмового дозволу редакції.