Руслан ОСИПЕНКО, виконавчий директор Китайської Торгової Асоціації (2016–2022)

Можете дати коротку характеристику 30 років українсько-китайських відносин?
Чого, на Вашу думку, вдалося досягнути за ці роки? Назвіть головні досягнення.

Головні досягнення, на мою думку, – це те, що ми зберегли добросусідські стосунки з Китаєм. Свідченням цього є підписана у 2011 році Декларація про стратегічне партнерство. А стратегічних партнерів багато не буває, як ми знаємо. І додамо сюди великий Договір про дружбу і співробітництво, який був підписаний у грудні 2013 року. Тобто фактично ми показали Китаю своє бажання розвивати з ним стосунки у всіх сферах і докладаємо зусиль для того, щоб вони перетворилися на стратегічні.

Якщо коротко описувати стосунки, то були злети і падіння. Безперечно, були роки, коли наші стосунки розвивалися, але не так швидко, як хотілося б. Наприклад, після 2014 року в нас була певна пауза. Але ми надолужили, і якщо дивитися на двосторонній торговельний обіг між нами, то він почав активно зростати з 2018–2019 років. Ми бачимо, що ідеться про зростання на мільярди
доларів США. За 2021 рік було зростання на 45 %. Безперечно, зростає й імпорт, але, як не дивно,
Китай – єдина країна і наш перший торговий партнер у світі, з яким у нас зростає експорт
швидше, ніж імпорт.

Треба відзначити і те, що Китай фактично замістив для України втрачені ринки росії і країн СНД, також Африки та Близько Сходу, адже після низки революцій у країнах Близького Сходу ми частково втратили сегменти ринку і не змогли вже постачати туди продукцію, яку виробляла наша промисловість та наше сільське господарство. І Китай фактично став таким вікном можливостей для нас, де українська економіка заробляє валюту, необхідну для бюджету. А від цього залежить наша соціально-політична стабільність держави і можливість розвиватися як самостійній державі.

Яку роль, на Вашу думку, Китай відіграє сьогодні у світі?
Яке місце він посідає у зовнішніх зносинах України, як впливає на них?

Китай сьогодні – це друга економіка світу. Що буде завтра – покаже завтра. Економічний розвиток Китаю став інструментом для досягнення стратегічних політичних цілей сучасного Китаю. Відродження поваги до своєї нації стало ключем цієї стратегії. Як на мене, Китаю поступово вдається реалізовувати цю мету. Він підвищив ВВП на душу населення у перерахунку до 10 000 доларів США раніше, ніж це було заплановано у п’ятирічках. Тобто у 2021 році було виконано те, що передбачалося на 2024 рік.

За підрахунками британських експертів, у 2028 році Китай стане першою економікою світу, випередивши економіку США. Ці тенденції за умови їх збереження можуть вплинути на політичну і геополітичну ситуацію у світі. Китай до ковідних обмежень протягом тривалого часу демонстрував такі темпи розвитку, які вже не могла демонструвати стара Європа. Окремо слід сказати про розвиток науки та інновацій у Китаї, які в багатьох сферах вивели його на провідні позиції у світі. Сьогодні країна запускає пілотовані космічні кораблі та готує експедиції на Марс. Все частіше ми чуємо про КНР, коли оголошуються нові наукові відкриття у різних сферах, такі як квантові комп’ютери чи створення найбільшого телескопу або штучного сонця на орбіті.

Якщо ми подивимося на оцінки міжнародних експертів ролі сучасного КНР у світі, то вони різняться. Дехто з них може сказати, що Китай вибудовує окрему від збудованої США за результатами Другової світової війни систему міжнародних відносин і конкурує зі США за лідерство у світі. Саме так ця частина експертів розцінює ініціативу КНР, запущену у 2013 році «Один пояс, один шлях». Інші експерти кажуть про бажання КНР вибудувати рівноправні стосунки з багатьма країнами світу на основі спільних цінностей, які б запобігали конфліктам, полегшували взаємну кооперацію, у тому числі в торговельно-економічній сфері. Однак і ті, і інші експерти визнають важливу роль сучасної
КНР для міжнародних стосунків.

У двосторонніх стосунках з Україною Китай зберігав до 2021 року почесне звання торговельного партнера номер один і згідно з документами вважався країною – стратегічним партнером. Україна у 90-х та на початку нульових, коли Китай тільки «ставав на крило», передала йому більшість своїх технологій у різних галузях – від сучасних методів зварювання, кораблебудування, авіа- та ракетного будівництва, тому вона розраховує на відповідну підтримку у складний для себе час на рівні, який би відповідав заявленому в документах рівню стратегічного партнерства.

Що Ви особисто вкладаєте у фразу «стратегічне партнерство» України та КНР?
Як Ви розумієте сутність таких відносин між нашими країнами?

Стратегічне партнерство базується на збігу життєво важливих інтересів сторін та взаємності у здійснені практичних справ у рамках такої співпраці. Важливою подією у цьому ключі було підписання у 2011 році декларації про стратегічне партнерство з КНР. Для України геополітично
це давало простір для маневру, щоб уникнути впливу двох світових центрів – росії та США. Співробітництво з Китаєм могло б забезпечити додаткові можливості для нас як незалежної держави, зміцнило б наш суверенітет.

Однак неоднозначна, як на мене, позиція нашого стратегічного партнера, яку він зайняв у війні росії проти України, поставила на порядок денний багато складних питань щодо подальшого розвитку партнерства у різних сферах. Крім того, що КНР є нашим стратегічним партнером, він з застереженнями приєднався як один з гарантів до Будапештського меморандуму, який давав гарантії на той час вже без’ядерній Україні (мала третій за потужністю у світі ядерний потенціал, від якого добровільно відмовилася та приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї), її незалежності і суверенітету, визнання її кордонів, непогрози силою, а тим паче незастосування проти неї ядерної зброї. Крім того, тут варто наголосити, що у питаннях суверенітету та територіальної цілісності КНР, а саме у питаннях приалежності Гонконгу та Тайваню КНР, Україна
зайняла однозначну позицію, підтримавши територіальну цілісність і суверенітет КНР. Отже, Україна розраховувала на такий самий підхід з боку Китаю до нас. Сьогодні можливо констатувати, що блиск нашого партнерства потьмянів. Як воно буде розвиватися далі, багато в чому залежить від позиції та практичних дій Китаю.

Яким є Ваше ставлення до китайської ініціативи «Поясу і шляху» і участі України в ній?

Ця ініціатива до війни відкривала для нас певне вікно можливостей. Україна включалася в неї як одна з ланок для транзиту китайських товарів у Європу та у зворотному напрямку, що могло б забезпечити для нашої країни реалізацію на практиці стратегії транзитної держави.

Маючи одне плече – угоду про вільну торгівлю з Європою, можливо було сформувати друге
плече, підписавши угоду про вільну торгівлю з Китаєм, щоб товари з Китаю йшли через Україну
до ЄС, що створювало передумови у подальшому для розміщення на нашій території спільних
виробництв. Таким чином, продукція цих виробництв могла б постачатися як в Європу, так і до КНР. Ми довго зволікали. Зміна геополітичних реалій призупинила реалізацію такої концепції транзитної держави. Китайські торговельні маршрути пішли південніше, обходячи територію України.

Сьогодні перспективи цієї ініціативи поки що під питанням, а значить, і можливості реалізації нашої концепції транзитної держави. Попри перешкоди і проблеми у зв’язку із геополітичними змінами у світі, слід спробувати продовжити діалог між сторонами для більшого розуміння позицій одне одного та пошуку можливих точок дотику. Діалог завжди краще, ніж підозри і протистояння, тому такий напрям в ініціативі «Поясу і шляху», як людське спілкування, я вважаю сьогодні ключовим.

Якими, на Вашу думку, є перспективи розвитку українсько-китайського партнерства?
Що б ви пропонували зробити для їх подальшого розвитку?

Перспективи партнерства у наших держав могли б бути величезними. Але майбутнє наших відносин формується сьогодні через конкретні кроки сторін у конкретних обставинах, що склалися. А це війна росії проти України. Україна дуже уважно спостерігає за конкретними діями усіх наших партнерів, а саме наскільки їхні обіцянки, закріплені на папері, виконуються чи не виконуються на
практиці у цих обставинах. У нас кажуть, що друзі пізнаються у біді. Сьогодні вже не достатньо лише
на словах надавати підтримку нашій державі або просто лишатися відстороненим від ситуації, зберігаючи рівновіддаленість. Війна виявляє, хто твій реальний стратегічний партнер.

Мій рецепт, щоб урятувати наше партнерство, такий: слід спробувати утримати діалог на різних рівнях між нашими країнами. У нас є значний потенціал у торговельно-економічній співпраці та в інших сферах співробітництва, які б працювали на покращення життя наших народів. Китай об’єктивно лишається великим ринком збуту для наших товарів, а у світі другою світовою економікою, тому про це слід також пам’ятати.

Дякую за розмову.

Інтерв’ю провів Олексій Коваль