Михайло РЄЗНІК, Надзвичайний і Повноважний Посол України в КНР (2001–2003)

Михайле Борисовичу, якими були Ваші перші враження про Китай – про країну, про людей?
Хто був серед китайських лідерів першим, з ким Ви зустрілися після призначення? 

До Китаю я був переведений послом з Сеулу у 2001 році. У мене не було якоїсь мети потрапити саме до Китаю, але президент прийняв таке рішення. Я був радий виконувати доручення країни, представляти її у Китаї.

З Китаєм пов’язано багато епізодів з мого дитинства. Мій батько працював там військовим радником. Він був свідком народження народної армії Китаю, перебував у цій країні три роки. Я був знайомий з цією країною не тільки за картинками, костюмчиками чи іграшками, які він мені привозив. Я знав про Китай з його спогадів, з наших розмов з ним, з його безпосередніх вражень про Китай.

Отже, з величезним задоволенням я почав свою роботу у якості Надзвичайного та Повноважного посла України у КНР. Одразу склалися добрі та блискучі стосунки з Міністерством закордонних справ Китаю. Наведу такий факт. Копії вірчих грамот я вручив шефу протоколу на наступний день по прибуттю до країни. А вже через тиждень був прийнятий для вручення вірчих грамот безпосередньо лідером Китайської Народної Республіки. У той час це був Цзян Цземінь. Враження від цієї зустрічі були неперевершеними. Вручення вірчих грамот перетворилося на неформальну подію. Відбулася щира бесіда, яка дала можливість послу України почути основні бажання, які висловлював лідер Китаю.

Стосунки с Цзяном Цземінєм були найбільш тісні і теплі у нашого на той час Президента Леоніда Кучми. Відбувалися обміни візитами на вищому рівні. Візити, які відбулися вже під час моєї каденції, мали характер офіційних, але проходили вони в регламенті не тільки офіційних заходів, а й давалися дружні сигнали. Під час офіційних вечерь звучали українські пісні, лідер Китаю ділився спогадами про візити в Україну.

Мої враження про той час надзвичайно позитивні. Міністерство закордонних справ Китаю надало мені можливість як новому послу відвідати велику кількість китайських провінцій. Візити були добре підготовленими. Вони мали характер не тільки офіційних, але й дружніх. Усе було так, як я і мріяв, щоб свою каденцію провести активно, з результатом.

Неперевершені стосунки були й з Всекитайськими Зборами Народних Представників, офісом міжнародних зв’язків. За короткий час відбулися два візити наших парламентських делегацій на чолі з чинним тоді спікером українського Парламенту Іваном Плющем. Програма одного з візитів була побудована таким чином, щоб парламентарі побували не тільки в Пекіні, а і в Шанхаї, щоб подивитися, що саме вдалося зробити Китайській Народній Республіці за дуже короткий час, практично за 10 років реформ. Це дало можливість і в Україні за короткий час підготувати законодавче підґрунтя для створення технологічних та індустріальних парків.

Які події за час Вашої роботи в КНР в українсько-китайських відносинах Ви б назвали визначними?

За короткий час мого перебування у Китаї, а я вважаю це коротким терміном, були три візити Президента України. Про перший я вже сказав, він був офіційним на запрошення Цзян Цземіня. Другий і третій були теж знакові. Президент Л. Кучма відвідав Китай саме в той час, коли відбувалася зміна партійного керівництва у цій країні. На зміну лідерам, яким виповнилося 70 років, прийшли 60-річні під керівництвом Ху Цзіньтао. І знаковим було те, що першим закордонним лідером, який приїхав до Китаю після зміни керівництва, був саме Леонід Кучма. Він на початку квітня 2003 року був одразу прийнятий Ху Цзіньтао після того, як ВЗНП затвердило його головою КНР у березні. Це було дуже знаковим і для інших країн світу, які зрозуміли, що Україна відіграє важливу роль для Китаю у двосторонніх стосунках.

На Вашу думку, яким чином дружба та добрі особисті відносини лідерів впливають на атмосферу відносин між державами?

Одним з досягнень, яким я як посол можу пишатися, є те, що той склад наших дипломатів зробив під час моєї каденції. Ми досягли величезного рівня контактів між нашими лідерами. Між президентом України та його адміністрацією були налагоджені тісні контакти з Китаєм. І за китайською ментальністю, якщо вже стосунки знаходяться на такому рівні, мають характер політичного співробітництва, то це пронизує всі рівні і всіх, хто бере участь у розбудові наших двосторонніх відносин.

Дружнє рукостискання – Президент України Леонід Кучма перший зарубіжний лідер, якого прийняв Ху Цзіньтао після призначення на посаду Голови КНР. 3 квітня 2003 року в Пекіні. Зйомка Валерій Соловйов

Наприклад, тоді активно працювала міжурядова комісія. І саме Леонід Кучма погодився на те, щоб з нашого боку її очолював віце-прем’єрміністр, у той час як з китайського боку її очолював заступник міністра комерції КНР. І Леонід Кучма ставив перед кожним міністерством завдання і вимагав звітувати, що ми можемо зробити і що робиться для співпраці з Китаєм. Взагалі була чудова організація співпраці. Перед кожним візитом голови держави до Китаю в адміністрації президента відбувалася нарада, на якій був присутній і я як посол. Там ставилися концептуальні завдання, які треба було вирішити під час візиту. І після кожного візиту Президента України я знову летів до Києва. Проводилася нарада, де підбивалися підсумки і давалися конкретні завдання окремим відомствам щодо того, що треба зробити, щоб виконати окремі домовленості та доручення. Це дуже ефективна форма роботи – не просто формально відбути візит, а й підготувати його і потім проаналізувати його наслідки для відносин наших країн. Я не знаю, чи існує тепер така практика, але раджу молодим дипломатам, тобто моїм колегам, робити два таких кроки: готувати візит, а потім відслідковувати його наслідки і стежити, як виконуються досягнуті домовленості.

Президент України Леонід Кучма, який перебуває з офіційним візитом у Китаї, і Голова Китайської Народної Республіки Ху Цзіньтао обговорили питання міжнародної безпеки, зокрема, ситуацію навколо війни в Іраку. 3 квітня 2003 року в Пекіні. Зйомка Валерій Соловйов, Укрінформ

Характер стосунків на рівні голів держав, керівників парламентів, урядів і навіть регіональних очільників, наприклад, на рівні губернаторів наших областей і китайських провінцій – це дуже важливий чинник..

Ви пережили у Китаї спалах першої масової епідемії тяжкого гострого респіраторного синдрому (SARS) 2003 року, але навіть у таких складних умовах відбувся один з візитів до Китаю Президента України Леоніда Кучми. Чи справді це був візит, якого тоді дуже потребувала китайська сторона, і він став виявом солідарності України з Китаєм у непрості для нього часи?

Це той самий візит, про який я згадав, коли Леонід Кучма став першим іноземним лідером, з яким зустрівся Ху Цзіньтао після призначення на посаду Голови КНР. Він проходив 1–4 квітня 2003 року. Тоді навіть в Україні певні недружні політики (не називатиму тут прізвищ) казали, що не треба здійснювати такий візит, а після повернення вони говорили, що всіх учасників делегації треба посадити на карантин і не пускати до країни.

Як посол у Китаї, я мав стати певним гарантом безпеки членів нашої делегації. Всі місця заходів, які
передбачалися програмою, були чітко перевірені. Китайська місцева влада дуже відповідально повилася до цього, тому була забезпечена ідеальна атмосфера і безпека. Усі передбачені заходи були виконані. Крім того, це був складний візит, адже спочатку делегація попрямувала до Гонконгу, де так само був спалах атипічної пневмонії SARS. Під час офіційних і культурних заходів там також були вжиті всі необхідні заходи для захисту здоров’я членів нашої делегації.

Насправді ваше питання доречне. Самтой факт, що візит відбувся у такий складний час для Китаю, де тільки розпочався спалах SARS, коли існували певні занепокоєння, що медичні установи ще не готові надавати послуги китайському населенню, був сприйнятий у Пекіні як дійсно важливий захід. Це дало зрозуміти, що Україна відкрита до стосунків з Китаєм.

Президент України Леонід Кучма, під час робочого візиту до Спеціального адміністративного району КНР Сянган (Гонконг), відвідав штаб-квартиру Банку Китаю. Президента України зустрічає Виконавчий директор сянганської штаб-квартири Банку Китаю Ліу Цзіньбао. 2 квітня 2003 року. Зйомка Валерій Соловйов

І коли ми вже з Гонконгу прибули до Пекіну, то там відбулася безпосередня зустріч Президента України Л. Кучми та Голови КНР Ху Цзіньтао. Вона була надзвичайно теплою. Своє перебування у Китаї в той час я вважаю прикладом для роботи своїм колегам, адже ми вжили жорстких заходів щодо дотримання безпеки в межах посольства.

Китайські компанії подарували нам тоді все необхідне обладнання, яке було встановлене в консульському підрозділі. Ніхто туди не мав права заходити без того, щоб не була перевірена температура, без маски. Наших всіх жінок та дітей дипломатів я відправив в Україну, не очікуючи вказівки Міністерства закордонних справ. Це було важливо. А всі дипломати, які залишилися, працювали протягом двох місяців у досить складних умовах.

Але вже тоді китайський уряд продемонстрував, як мобілізувати свій ресурс, щоб подолати такий виклик. Тоді була створена урядова команда під керівництвом віцепрем’єра. Уся ця команда дуже чітко працювала. Зокрема, були перекриті зони поширення хвороби. Одним з джерел вважалися системи кондиціонування. Якщо в якійсь будівлі був виявлений хоча б один хворий, то карантин вводився для всіх мешканців будинку, а потім і для цілих міст. Машина не могла потрапити в місто чи виїхати з нього без спеціальної санітарної обробки. Таким чином, за два місяці країна побудувала систему боротьби з пандемією. Попри тисячі хворих і жертви, поширення цієї епідемії було призупинене. І це був той випадок, на якому ми можемо вчитися, як використовувати свої ресурси для подолання епідемії.

Що Ви вважаєте власним досягненням і особистим внеском в міждержавні стосунки того періоду? Чи можете Ви згадати якісь епізоди Вашої роботи і організації діяльності посольства України в КНР?

Під час візитів Леоніда Кучми я давав рекомендацію двічі відвідати таку провінцію, як Шаньдун. Це було зроблено навмисно, щоб на прикладі однієї з найбільших провінцій показати, що неможливо за один раз, за один візит зрозуміти весь потенціал. Це був конкретний приклад для того, щоб в цілому розвивати наші двосторонні стосунки: не тільки з Китаєм в цілому, а й на рівні окремих провінцій. Тоді провінція Шаньдун була за кількістю населення та за економічним потенціалом більшою, ніж ціла російська федерація.

У Шаньдуні Леонід Кучма взяв участь у відкритті першого спільного науково-технологічного парку. Це величезний був успіх. У цьому українсько-китайському технологічному парку була одразу проведена велика науково-технологічна виставка. Міністр освіти і науки України Василь Григорович Кремінь доповідав, що саме пропонує Україна та українські вчені для покращення і посилення співробітництва в різних науково-технічних галузях з Китайською Народною Республікою. Можна пишатися організацією цієї чудової події.

Згодом нам вдалося відкрити і другий технологічний парк у Харбіні. Наш чудовий, відомий на цілий світ Інститут електрозварювання імені Є. О. Патона налагодив тісні контакти з китайськими спеціалістами. І разом ми докладали зусилля, щоб це був спільний і постійно діючий індустріальний комплекс. Я теж там був на відкритті і гордий від того, що це теж ми змогли зробити.

Окрім того, ми змогли посилити співробітництво у такій чутливій сфері, як військово-технічна співпраця. Тоді завод Антонова дуже активно працював з китайською корпорацією AVIC. Наші аграрії поширили присутність на китайському ринку.

Тоді у складі посольства діяла потужна торговоекономічна місія. Вони всі там були досвідченими фахівцями, аналізували різні товарні позиції. Був обраний такий підхід: коли якась група товарів досягала в товарообігу 3%, то спеціалісти місії починали співпрацювати безпосередньо з товаровиробниками в Україні, щоб відкрити для їх продукції нішу на китайському ринку. У Китай пішли великі обсяги феросплавів, залізна руда тощо.

Тоді товарообіг з Китаєм був позитивним для України. Якщо взяти статистику за 10 років, то за цей період у нашому товарообігу ми мали «плюс» у 10 мільярдів доларів США. Надалі, як ми знаємо, ситуація стала поступово змінюватися, а тепер ми маємо протилежну ситуацію. Зрозуміло, що тепер товарообіг складається таким чином, бо Китай має перевагу. Це не негативне явище, але баланс тут треба знаходити так, як його шукали і знаходили співробітники нашої торгово-економічної місії. Вони з міністерством комерції КНР укладали індикативні списки товарів, які наші товаровиробники були готові постачати до Китаю. Ці списки друкувалися, доводилися до відома великого та середнього бізнесу Китаю. Таким чином, нам вже було легко проводити якісь бізнесфоруми чи конференції, бо були конкретні програми, які можливо було втілити у життя.

Яка атмосфера складалася у відносинах українських дипломатів з китайськими партнерами? Хто були ті китайці, що підтримували тісніші стосунки з Україною, і що вони знали про Україну тоді?

Враження від людей, з якими ми тоді працювали, теж надзвичайно позитивне. Китайські друзі допомагали нам в усіх контекстах. Можна було звертатися до випускників українських ВНЗ. Це були китайські громадяни, які у студентські роки, у період 60-х років ХХ століття, закінчували наші університети. А на той час деякі з них стали вже міністрами чи поважними чиновниками. Ось, наприклад, колишній міністр вугільної промисловості КНР був тоді головою Асоціації випускників українських ВНЗ і вів з нами дуже активну роботу. Практично щомісяця з ним відбувалися зустрічі у посольстві. Характер цих зустрічей був дуже дружнім і діловим, і коли треба було прийняти участь у якомусь офіційному заході, він завжди приходив.

Я вже згадав про міжпарламентську співпрацю наирівні Верховної Ради та ВЗНП. Вважаю, що контакти на рівні парламентів надзвичайно важливі. Вони не тільки впливають на характер наших стосунків, але і створюють підґрунтя для економічних і ділових контактів.

Одна з подорожей була у тоді щойно створений адміністративний округ Китаю – місто Санья на острові Хайнань. Це тепер всесвітньо відомий курорт, але тоді його розвиток лише починався. І наші парламентарі поїхали туди з однією метою, щоб подивитися, як можна розвивати курортну зону і що треба і можна було б зробити у Криму чи в Одесі, у Херсоні. Вони побачили, як за короткий час китайський уряд, створюючи відповідні умови, на неосвоєній території домігся того, що курорт відвідали 3 мільйони японців. Тепер Хайнань називають китайськими Гавайями і багато українців вже мало можливість відвідати цей курорт, бо саме нашому складу посольства вдалося домовитися про безвізовий режим відвідин острова Хайнань для українських туристичних груп. Таких привілеїв Китай не надавав просто так. Усього було 18 країн у світі, громадяни яких мали такий статус. Україна була в цьому списку дружніх країн, туристів з яких вітали у Китаї.

Президент України Леонід Кучма, завершуючи чотириденний державний візит до КНР 20 листопада 2002 року, перерізав символічну стрічку і оголосив про початок діяльності Українсько-китайського високотехнологічного науково-технічного парку на території Цзінаньської зони розвитку високих технологій в провінції Шаньдун. Зйомка Валерій Соловйов

Я сам багато подорожував Китаєм, часто бував у Харбіні. Дивовижним для мене було те, що навіть після 50 років китайці дуже цінують те, що для них зробили вихідці з України. Вони знають про переселення після громадянської війни, коли в Харбіні виходив український журнал, діяла українська церква, і досі її будівля там зберіглася. Тобто українське коріння там є, і це саме українське коріння, адже вони не говорять про вихідців з Російської Імперії чи Радянського Союзу, а пам’ятають саме українців, які зробили внесок у розвиток цього регіону. Величезне враження на мене справив і колишній Порт-Артур, а нині це всесвітньо відомий індустріально-промисловий центр – місто Далянь. Там теж перебувало багато наших бізнес-делегацій. Ми саме туди їх спрямовували. Зокрема, там побував голова «Київміськбуду». Місто вражало вже тоді своїми красивими архітектурними рішеннями. У той час як в нас по всій країні зводилося 1 млн м2 житла на рік, тільки в Даляні щороку будували 3 млн м2 житла.

Чи Ви сумуєте за Китаєм тепер? Чи вдалося Вам знову відвідати Китай вже після завершення там дипломатичної місії, чи підтримуєте Ви контакти з китайськими друзями?

Не можу сказати, що сумую за Китаєм, бо постійно спілкуюся зі своїми китайськими друзями. У 2017 році на запрошення Міжнародного відділу ЦК КПК я разом із першим Президентом Леонідом Макаровичем Кравчуком відвідав Китай, можна сказати, з офіційним візитом. За три дні нам була влаштована чудова програма – ми відвідали Тяньцзінь. Ми були приголомшені тим, скільки зроблено за ті роки, коли мене не було у Китаї. Там побудували цілий індустріальний комплекс, технопарк, ми подивилися, як розширився порт. Але найбільше мене вразив університет, який готує тепер кадри для різних галузей господарства. Подивилися і медичний центр, який вже тоді виглядав, як лікарня майбутнього століття. Для нас влаштували зустріч, присвячену розвитку штучного інтелекту, і ми побачили, скільки вкладає Китай у розбудову цього напряму.

Продовжую працювати з китайським бізнесом, зокрема в автоіндустрії КНР. Як ви знаєте, тепер вона є на першому місці у світі за обсягами виробництва. Я пригадую той час, на початку 2000-х, коли я приїхав до Китаю, то були вулиці зі спеціально відведеними доріжками, де тисячами рухалися велосипедисти. У 2017 році я вже побачив чудові автомагістралі і різноманітні авто. І я глибоко переконаний, що першою країною, яка почне масово пересідати на якісь коптери, на якісь сучасні літальні апарати, буде теж Китай. Таким чином, у мене є постійна співпраця з Китаєм.

Михайло Резнік виступає на Українському Автомобільному
Форумі. Київ, 7 листопада 2019 року

Також я мав дуже багато друзів у Китаї. Наприклад, у Міністерстві закордонних справ Китаю в мене склалися теплі та добрі стосунки з заступником міністра закордонних справ КНР Лі Гучаном. Він в ті роки був відповідальним за наш напрямок. А також тоді був головою європейського департаменту МЗС КНР Лі Хуей, блискучий дипломат. Обидва вони після того, як я вже залишив Китай, були призначені послами КНР до Російської Федерації. Вони змінювали там один одного.

Українським дипломатам багато допомагали і підтримували співробітники Міжнародного відділу ЦК Компартії Китаю. У мене склалися дуже добрі стосунки з Дай Бінго. Тоді він керував цим відділом. Він завжди казав мені: «Твоя робота – це й моя робота». І якщо ми планували якісь заходи в рамках двосторонніх стосунків – чи це були офіційні візити, чи просто робочі, то ми з ним добре співпрацювали. Ці люди назавжди залишилися для мене друзями. І перебуваючи вже на інших посадах, ми з ними продовжували спілкування, обмінювалися поздоровленнями. Тобто часто складалися вже близькі, неформальні стосунки. Я побажав би своїм наступникам саме таких підходів дотримуватися у розвитку стосунків з Китаєм, бо ми демонстрували любов до цієї країни. Ми намагалися зробити так, щоб співпраця наша буда вигідна і Китаю, і Україні. Я вважаю, що початок 2000-х – це був період найбільш активних та позитивних стосунків між двома нашими країнами. І вже 2003 року, коли я був призначений послом до Сполучених Штатів Америки, я продовжував стежити за нашими стосунками з Китаєм. Але я б не хотів давати оцінок, чому в подальшому активність наших стосунків з Китаєм зменшилася.

Користуючись нагодою, що цей рік – це рік 30-річчя встановлення наших дипломатичних відносин, я б хотів згадати Міністра закордонних справ Анатолія Максимовича Зленка, який пішов з життя у березні 2021 року, який мені як послу надавав надзвичайну підтримку. Він сам особисто здійснив за три роки мого перебування у Пекіні п’ять візитів до Китаю, зокрема і коли ми святкували 10 років встановлення дипломатичних відносин між двома країнами. Тоді відбувся офіційний захід. І я був надзвичайно вдячний керівництву МЗС, яке у той час вважало Китай пріоритетом і надавало нашому складу дипломатів усю необхідну підтримку, що для нас було надзвичайно важливо. А всім міністрам закордонних справ я б порадив не забувати про той регіон, який ми називаємо азіатсько-тихоокеанським, який просто є «клондайком» для нашого бізнесу.

Як Ви оцінюєте позицію КНР в умовах війни РФ проти України?
Чому, на Вашу думку, Пекін зайняв саме таку позицію?

Мені спадає на думку такий відомий вже історичний факт – так звана Третя Індокитайська війна, зокрема Китайсько-в’єтнамський конфлікт, що почався у лютому 1979 року. Тоді війська Китайської Народної Республіки увійшли на територію В’єтнаму, назвавши це превентивним оборонним заходом. Вони увійшли вглиб десь на 100 км. Але вже за три тижні цей конфлікт був припинений самим Китаєм. Для мене ця подія стала виявом геополітичних інтересів Китаю в Азії. Дехто називає це відповіддю на вторгнення В’єтнаму до Камбоджі і повалення режиму «червоних кхмерів», але, на мою думку, тут головне не це. Я б це назвав пробним каменем для Китаю. Тоді аналітики КНРне помилилися щодо того, що вони зіткнуться зі слабкістю лідерів СРСР того часу. Радянський Союз не втручався, а лише обмежився засудженням дій КНР. У цьому сенсі Китай тоді досяг своїх цілей. Якщо ж ми перейдемо до агресії російської федерації проти України, то це якраз такий пробний камінь, який кремлівський лідер спробував зробити й собі. Проте якщо порівнювати, то китайські аналітики тоді виявилися правими у розрахунках, а в даному випадку російські політичні діячі, вище керівництво у Кремлі припустилися грубої помилки, думаючи, що країни європейської спільноти, блоку НАТО залишаться байдужими до того акту, який вони вчинили, і що їхні дії залишаться безкарними. Цього не трапилося, тому путінський пробний камінь може перетворитися на камінь над могилою російської федерації.

Тому я глибоко переконаний, що китайське керівництво все це бачить. Воно не буде відходити  від базових «П’яти принципів мирного співіснування» з іншими країнами, які вони проголошували з самого початку створення своєї держави. Є така важлива китайська мудрість для даного випадку: «Велике дерево ніколи не закриє тінню маленьке дерево». А в Кремлі вважають, що великі м’язи допомагають їм тиснути на сусідів, на інші країни в різних частинах світу. Це головна їх помилка. Отже, позиція КНР з початку повномасштабного російського вторгнення в Україну була очевидною – невтручання, обережні коментарі. Зараз вже після понад шести місяців війни КНР на міжнародних майданчиках намагається давати сигнали російській федерації, що вона начебто сприймає головні російські підходи, тобто чому росіяни розпочали ці свої «превентивні заходи», але закликає до перемовин.

Наступним кроком буде ХХ з’їзд КПК. До цього часу, на мою думку, ніяких позицій Китай не змінюватиме. Потім у березні наступного року, коли вже буде сформований новий китайський уряд, ми зможемо відслідкувати, що може змінитися. Але, на мою думку, цього не станеться. Старе партійне керівництво має великий вплив як на внутрішньополітичне, так і на зовнішньополітичне життя. Керівництво не допустить відхід від п’яти базових мирних принципів, а це, нагадаю, взаємна повага територіальної цілісності та суверенітету, взаємний ненапад, невтручання у внутрішні справи один одного, рівність і взаємні вигоди, мирне співіснування.

З яких позицій розвивати стосунки з Китаєм у майбутньому – в час війни і надалі?
Які кроки треба зробити для зміни існуючого стану у відносинах двох держав?

Я не в тій позиції, щоб давати поради вищому керівництву нашої країни. Проте я не можу зрозуміти, чому такі провали були допущені в кадровій політиці, адже понад рік вже немає посла у Китаї. На моє глибоке переконання, треба зробити рішучі зміни в нашому посольстві в Пекіні. Зараз пріоритетні напрямки цілком зрозумілі – економічний, торговий, науково-технічний, культурний. Їх треба різко посилити. Як це зробити? Слід було б запропонувати на позицію посла України в КНР фахівця першої, вищої ланки нашої держави. Я маю на увазі навіть когось з колишніх прем’єрів або ексміністрів чи навіть когось з чинних міністрів. Якщо говорити про колишніх голів українського уряду, то я вважаю, що з них можуть впоратися з вищеназваними завданнями, наприклад, Анатолій Кирилович Кінах або Юрій Іванович Єхануров. Вони досвідчені державні діячі, які глибоко знають економічні питання. Так само вони знають потенціал українських виробників та ринки Східної Азії.

Я не можу стверджувати, чи погодилися би вони. Але саме таким людям Президенту можна було б запропонувати поїхати хоча б на пару років, щоб змінити той стан у відносинах, який не влаштовує ні Україну, ні Китай. Я не перебільшую роль посла, але це важливо, щоб зробити перший крок.

Пішов би й ще далі. Українське посольство в Китаї слід було би зробити базовим у цілому Східноазійському регіоні. Такому послу, якщо це справді буде високого рівня урядовець – колишній або діючий, потрібно надати статус спецпредставника Президента України для цілого регіону Східної Азії. Китайська сторона, на мою думку, це прийняла би як дуже серйозний сигнал того, що Україна налаштована й надалі розглядати КНР як активного партнера та реального учасника післявоєнної відбудови української економіки.

Інтерв’ю провів Олексій Коваль