Ігор Литвин, Надзвичайний і Повноважний посол України у КНР (1999–2001)

«Ми відзначили 30-річчя встановлення дипломатичних відносин між двома сучасними незалежними державами, чітко усвідомлюючи, що історія наших взаємин набагато довша» – Ігор Литвин

Можете дати коротку характеристику українсько-китайських взаємин у рік 30-річчя з моменту встановлення дипломатичних відносин? Чого, на Вашу думку, вдалося досягнути за ці роки? Назвіть головні досягнення.

Якщо коротко, то українсько-китайські відносини зараз можна охарактеризувати як «стратегічне партнерство дружніх держав у розвитку». 4 січня 2022 року ми відзначили 30-річчя встановлення дипломатичних відносин між двома сучасними незалежними державами, чітко усвідомлюючи, що історія наших взаємин набагато довша, ніж 30 років, адже розпочалася вона ще за часів Київської Русі завдяки Великому Шовковому шляху, який своєю північною гілкою заходив на територію сучасного українського Криму. У період правління китайської династії Юань (1271–1368 н.е.) про Піднебесну імперію вже знали у Києві, Галичі та Володимирі-Волинському. Та й за часів СРСР українсько-китайські зв’язки відрізнялися динамічністю та багатогранністю – від підготовки у вишах України тисяч китайських спеціалістів до передачі Китаю космічних технологій.

У затвердженій нещодавно Стратегії зовнішньої політики України вказується: «Пункт 125. Розбудова відносин з Китайською Народною Республікою здійснюватиметься на основі принципів міжнародного права щодо поваги до державного суверенітету і територіальної цілісності держав шляхом реалізації базових міждержавних документів, зокрема Спільної декларації про встановлення і розвиток відносин стратегічного партнерства між Україною і Китайською Народною Республікою, підписаної 20 червня 2011 року. Зовнішньополітичні зусилля будуть спрямовані на активізацію політичного діалогу, подальшу лібералізацію торгівлі та візового режиму, практичне наповнення двосторонніх відносин шляхом започаткування та реалізації спільних проєктів у сферах інфраструктури, енергетики, транспорту, промислового виробництва». І це теж одне з головних досягнень, хоча я сподіваюся на розробку та прийняття окремої Стратегії розвитку взаємин України з КНР.

Що стосується головних досягнень у наших стосунках з Китайською Народною Республікою, то я б відзначив формат стратегічного партнерства, укладання Договору про дружбу та співробітництво і, звісно, те, що Китай став наймасштабнішим торговельним партнером України у світі.

Як Ви оцінюєте позицію КНР в умовах війни РФ проти України?
Чому, на Вашу думку, Пекін зайняв саме таку позицію?

Відверто кажучи, від самого початку широкомасштабного вторгнення РФ в Україну позиція офіційного Пекіна, коли наголос робився на заклику «до обох сторін конфлікту» утримуватися від застосування сили, взаємно поважати територіальну цілісність та безпеку кожної із сторін конфлікту, коли російські варвари методично знищували українські міста та села, коли проти цивільного населення України робилися численні військові злочини, викликала у мене обурення та суцільне неприйняття. Згодом позиція Китаю почала потроху змінюватися. У заявах протягом другого третього місяців війни китайська сторона наголосила: «Китай дуже шкодує, що ситуація в Україні дійшла до того стану, де вона зараз. Позиція Китаю щодо українського питання послідовна та чітка. Китай завжди стоїть на боці миру та робить свої висновки незалежно, враховуючи особливості кожного питання».

Офіційний Пекін вважає, що «причина української кризи полягає у регіональній безпековій напруженості в Європі, яка накопичувалася роками. Фундаментальним рішенням буде задовольнити легітимні безпекові занепокоєння всіх причетних сторін». У якості «рецепта» вирішення «кризи» китайські дипломати передусім запропонували «мирні переговори», які Китай «заохочує на свій власний лад». У той же час міжнародна спільнота повинна створювати «сприятливі умови» для переговорів між Росією та Україною, «замість того, щоб підливати олії у вогонь».

Міркування про те, на чиєму боці опиниться зовнішньо нейтральний Китай – наших західних союзників чи росії, я почав би з історії, яка сталася у Німеччині кілька років тому. Під час візиту Сі Цзіньпіна до Берліна Ангела Меркель, тодішній федеральний канцлер і один з найбільш проросійських політиків у Європі, презентувала лідерові Китаю мапу. На ній певні території нинішньої Росії, котрі колись належали Китаю, були позначені як китайські.

Цей демонстративний крок Меркель якнайкраще описує реальне ставлення як Європи, так і Китаю до геополітичних союзів з росією. Отже, у випадку російської агресії проти України нейтралітет Китаю також може бути схилений до підтримки Заходу, тому що заплямувати себе співробітництвом з агресором — це величезний мінус для другої за впливом світової економіки. Треба виходити із того, що Китаю важливо зберігати та розвивати економічні відносини з вигідними партнерами. Якщо взяти товарообіг Китаю зі Сполученими Штатами та ЄС, то таке партнерство в рази цікавіше, ніж з російською федерацією. Зовнішньоторговельний обіг КНР у 2021-му році склав майже $6,5 трлн, із них з США — $756 млрд, із ЄС — майже $830 млрд. Експорт і імпорт КНР з росією за минулий рік — лише $146 млрд, тобто трохи більше 2% від загального обсягу.

Китайська держава — дуже прагматичний гравець на фінансових ринках. А Байден дав зрозуміти, що, коли Китай відмовиться підтримувати міжнародні санкції, він зможе очікувати на значне погіршення відносин із США та ЄС, що для Пекіна було б абсолютно не вигідно. Китай зараз дотримується традиційної позиції невтручання. Ви ж знаєте один з базових принципів Піднебесної: сидіти на березі річки в позі лотоса і чекати, допоки повз пропливе труп твого ворога.

Кожна держава у світі дотримується власних інтересів. Є такі, як «пуйло», який хоче знищити українську націю, тому починає війну. Але є і цивілізовані засоби відстоювання інтересів. Зрештою, ситуація в Україні навряд чи може вплинути на найбільш болісну проблему у відносинах Китаю та Заходу — територіальну приналежність Тайваню. Отже, навряд чи зараз безпосередньо йдеться про розподіл сфер впливу. Пекіну немає про що домовлятися з Байденом щодо впливу на росію, адже у Китаю і без того ставлення до неї таке: «Це моя корова, тому я з неї беру надої».

До того ж наприкінці 2022 року відбувся ХХ з’їзд Компартії Китаю, де, як і очікувалося, Сі Цзіньпін втретє проголошений генсеком і згодом стане президентом країни на наступні п’ять років. І якщо зараз він консолідується із кривавим агресором, Китай втратить своє обличчя, а цього Пекін допустити не може.

На моє глибоке переконання, неодмінно потрібно якнайскоріше забезпечити прямі онлайн перемовини (а також безпосередню зустріч на індонезійському форумі G-20 восени) Президента Володимира Зеленського з китайським лідером Сі Цзіньпіном, щоб довести до керівника КНР правду про реальну ситуацію, налаштувати президента Сі на позицію підтримки України.

Які висновки Україна має зробити для себе з того, що відбулося у наших відносинах під час війни, з яких позицій розвивати стосунки з Китаєм у майбутньому — у час війни й надалі?

Головним висновком має стати ось що: з партнером, тим більше із стратегічним партнером, потрібно працювати щодня, тим більше з головним торговельним партнером, який є ще й другою економікою в світі!

Стратегічне партнерство треба постійно підтримувати, воно передбачає глибокий і постійний діалог, розширення та удосконалення напрямів та інструментів співпраці.

До того ж Китай є показовою азіатською країною, тому у Піднебесній надзвичайно чутливі до церемоніальних речей. Це стосується обміну візитами на вищому та найвищому рівні. Україна спокійно обходилася без президентських візитів до КНР 5 років каденції президента В. Ющенка, 5 років каденції президента П. Порошенка (1,5 години особистих зустрічей з президентом та віце-президентом КНР на теренах Вашингтонського безпекового форуму та у Давосі погоди не роблять), 3 роки каденції президента В. Зеленського… Немає у мене відповіді на запитання про те, чому наші високопосадовці рівня прем’єра, віцепрем’єрів, міністри, насамперед міністр закордонних справ, геть забули дорогу до Китаю… А як же той факт, що Україна вже півтора року не має у Китаї посла? Це неприпустимо! Тим паче, що зараз все вказує на те, що саме Китай може стати вирішальним фактором у припиненні агресії, козирна карта може бути у нього.

На запитання про те, як надалі Україні будувати стосунки з Китайською Народною Республікою, відповідь може бути тільки одна: так, як зафіксовано у Договорі про дружбу та співробітництво від грудня 2013 р., у Декларації про встановлення відносин стратегічного партнерства від червня 2011 р. та у низці інших базових двосторонніх документів. Я б сюди додав розробку та затвердження Стратегії відносин України з КНР, створення чіткої вертикалі розробки та прийняття рішень щодо комплексу питань розвитку взаємин з Китаєм, заснування у Китаї Торговельно-еко номічної місії України, перетворення міжрегіональних зв’язків з суто церемоніальних на практично взаємовигідні тощо.

Якими були Ваші перші враження про Китай як про країну, про людей?
Хто був серед китайських лідерів першим, з ким Ви зустрілися після призначення?

Свої перші враження від, так би мовити, заочного знайомства з Китаєм я отримав ще майже 50 років тому, коли стажувався у Великій Британії. Це були враження від китайської кухні! Так от тепер, коли я зустрічаюся як співголова Українсько-Китайської Ділової ради з китайськими бізнесменами, особливо молодими, у китайському ресторані і вони мене запитують, чи подобається мені китайська їжа, я у відповідь цікавлюся віком моїх співбесідників, аж потім виходить, що я знайомий та дуже полюбляю китайську кухню стільки років, скільки вони ще не прожили на світі! А от коли я потрапив до Китаю, то мене вразила і досі вражає його самобутність, велич, давні традиції, особливо повага до старших, до своїх гуру, безпосередність і водночас церемонійність, підприємницький характер і надто серйозне ставлення до своїх свят китайських людей, а головне – віра у могутність та чудове майбуття своєї держави. Досі мене не полишає відчуття, що кожний китаєць відчуває себе прямим нащадком імператорських династій.

Першим з китайських лідерів, з яким мені довелося зустрітися після призначення Надзвичайним та Повноважним послом України до КНР, був Президент Китайської Народної Республіки, Генеральний секретар ЦК Компартії Китаю пан Цзян Цземінь. Стверджую, що ця історія посідає окреме місце як у моїй персональній дипломатичній кар’єрі, так і у літопису українсько-китайських дипломатичних відносин, оскільки вона яскраво демонструє реальне ставлення тодішнього вищого керівництва Китаю до України. І ось чому: усі дипломати в усьому світі, які колись були призначені послами своїх держав у зарубіжних країнах, не дозволять мені збрехати, що період часу між приїздом до країни перебування і аудієнцією глави держави для проведення особливої протокольної церемонії вручення новопризначеним послом вірчої грамоти главі держави перебування зазвичай є достатньо довгим, аж до кількох місяців!

Вручення вірчих грамот Послом України Ігорем Литвиним Голові КНР Цзян Цземіню

Ну, наприклад, я після прибуття до Джакарти для виконання місії першого посла України у Республіці Індонезія (а також у Малайзії, Таїланді, Республіці Філіппіни, Сінгапурі та у Султанаті Бруней Дарусалам за сумісництвом) чекав аудієнції президента Сухарто аж 3 місяці!

Саме з урахуванням отаких особливостей державного протоколу у кожній країні і встановлено практику вручення новопризначеним послом копії вірчої грамоти міністру закордонних справ країни призначення або його заступнику, що означає акредитацію посла у державі перебування. І все це для того, аби новопризначений посол, чекаючи на аудієнцію глави держави, мав вже можливість офіційно виконувати свої високі обов’язки. Так от, до Пекіна я прибув 23-го вересня 1999 року, а вірчу грамоту вручив президенту КНР вже 29-го вересня!!! Тобто усього через 6 днів! Вже на зустрічі китайський верховний лідер пояснив, що йому було б дуже приємно бачити нового посла дружньої України на трибуні для дипломатичного корпусу у Пекіні під час урочистостей на площі Таньаньмень з нагоди 50-річного ювілею утворення Китайської Народної Республіки! Далі він запитав, чи я усвідомлюю символічність дати вручення мною вірчої грамоти керівникові Китаю, і зауважив, що у цій даті – 29.09.1999 – міститься аж п’ять цифр «9», що має винятково особливий сенс. Справа у тому, що число «9» у китайській нумерології вважається дуже сприятливим. Воно є символом завершення, єднання землі та неба. Позитивна енергетика вдачі дев’ятки обіцяє принести довге та щасливе життя, близьке до вічності у нірвані. У Стародавній Піднебесній дев’ятка означала символи імператорської влади. З огляду на це президент Цзян Цземінь сказав, що він пророкує мені гідну та результативну місію. Мені залишилося лише щиро подякувати йому за це і висловити сподівання на його особисту допомогу у здійсненні його пророцтва. Так, власне, і сталося.

Розмова Посла України Ігоря Литвина та Цзян Цземіня

Як би Ви охарактеризували загально стан українсько-китайських відносин в час своєї роботи в Китаї? Яка була атмосфера, якими були головні завдання, над якими доводилося працювати? Що Ви вважаєте власним досягненням і особистим внеском в міждержавні стосунки того періоду?

Мені пощастило бути другим послом України у Китаї, а до цього кілька років пропрацювати керівником найбільшого у Міністерстві закордонних справ незалежної України територіального Управління країн Азійсько-Тихоокеанського регіону, Близького та Середнього Сходу та Африки (загалом 108 держав), до головних завдань якого входило курувати напрямок взаємин Україна – Китай, тому, оцінюючи загальний стан двосторонніх відносин у період моєї роботи у Китаї, я фактично маю дати оцінку своєї діяльності з розбудови українсько-китайських стосунків як особи, насамперед відповідальної на той час за них. І наше Управління, і посольство України у КНР завдяки справді відданій праці, спрямованій на створення сприятливих умов для співробітництва України та КНР, разом із високопрофесійними китайськими колегами зробили багато для того, аби наші двосторонні відносини мали характер та зміст дружніх, партнерських, різнобічних та перспективних. Зокрема, було створено ґрунтовну договірно-правову базу двосторонніх стосунків. У відносинах між керівництвом України та КНР була присутня обопільна довіра, спостерігалося взаємне дружнє тяжіння двох народів.

Церемонія підписання Президентом України Леонідом Кучмою та президентом КНР Цзяном Цземінєм Декларації про розвиток і поглиблення відносин дружби і співробітництва між Україною та КНР. Пекін, 04.12.1995 р.

Атмосфера була творча, завдань була купа, насамперед у контексті необхідності різкого підвищення тодішніх обсягів двосторонньої торгівлі, виправлення ситуації з серйозним дисбалансом нашого експорту до КНР та імпорту з Китаю, збільшенням обсягів поставок до КНР різноманітної української продукції з доданою вартістю, забезпечення нових напрямів та форм торгово-економічного співробітництва, включаючи створення можливостей для нарощування двосторонньої співпраці України та Китаю, зокрема у науково містких, високотехнологічних галузях економіки – ракетно-космічній, авіаційній, суднобудівній, виробництві нових матеріалів. Сюди слід також додати завдання із розвитку гуманітарного співробітництва, взаємодію у сферах науки та освіти, туризму, культури, зокрема кінематографії, ну і, звичайно, завдання з нарощування міжрегіональної співпраці. У цьому кон тексті можу віднести до особистих досягнень зростання у 100 разів!!! обсягів двостороннього військово-технічного співробітництва, забезпечення успішної участі України у авіаційному салоні у м. Чжухай у 2000 році, у ході якого Китайська сторона висловила намір закупити наші легендарні літаки АН-70, і, безперечно, офіційний візит до України Голови постійного комітету Всекитайських Зборів Народних Представників пана Лі Пена (2000 р.) та державний візит Президента КНР пана Цзян Цземіня до України у 2001 році.

Державний візит в Україну Голови Китайської Народної Республіки Цзян Цземіня в Україну.
Крим 24 липня 2001 року. Фото Валерія Соловйова

Які події за час Вашої роботи в КНР в українсько-китайських відносинах Ви б назвали визначними? Чи можете Ви згадати якісь епізоди Вашої роботи, пов’язані з такими подіями?

Я вже вказав на частину з тих подій, які вважаю визначними в контексті забезпечення високого рівня й результативності українсько-китайських взаємин. Є в дипломатії такий критерій в оцінюванні успішності місії посла: забезпечив здійснення візиту керівника своєї держави до країни перебування або очільника держави призначення до своєї країни, чи це не вдалося? Виходячи з цього, можу вважати, що моя посольська місія до Китаю була успішною (здійснилося пророцтво Цзян Цземіня!), оскільки вдалося ретельно підготувати та на вищому рівні провести успішний державний візит Президента Китайської Народної Республіки пана Цзян Цземіня до України 20–23 липня 2001 року. Мені довелося зустрічати та проводжати китайського президента (за протоколом посол країни, до якої здійснюється візит, має заходити до салону літака і запросити високого гостя ступити на землю країни відвідання, а також перед відльотом проводити до літака та попрощатися), супроводжувати, у тому числі в його лімузині, по всіх пунктах маршрутів усюди під час того візиту.

Той візит характеризувався успішними переговорами лідерів України та Китаю, підписанням, як завжди, низки двосторонніх документів, серед яких слід окремо виділити «Спільну декларацію України та КНР про дружбу та всебічне співробітництво у 21-му столітті», до підготовки та погодження якої мені, звісно, довелося долучитися особисто.

Візит проходив з особливостями: зазвичай високий іноземний візитер проводить заплановані зустрічі зі своїм візаві країни відвідування у столиці, а по завершенні столичної програми відбуває у поїздку до інших міст країни відвідування, у ході якої його супроводжують офіційні особи цієї держави. Так планувалося і того разу. Китайський президент вирушив після Києва до Сімферополя (Крим був традиційним місцем відвідування усіх високих китайських урядових делегацій), супроводжували його віце-прем’єр Уряду України В. Семиноженко та посол України у Китаї, тобто я, зустрічали в Криму Голова Верховної Ради України І. Плющ і чи не половина членів українського Кабінету Міністрів. Раптом стало відомо, але спочатку лише українській стороні, що Президент України Л. Кучма вирішив знову зустрітися з китайським лідером вже у Криму і запрошує того з делегацією на обід, який заплановано у місці розташування т. зв. об’єкту «Шалаш» (був побудований колись для Сталіна), що розташований біля Ялти, трохи вище нашої славетної Массандри та відомого мисливського будиночку царя Олександра ІІІ-го. Президент Китаю був приємно вражений такою гостинністю керівництва України, захід пройшов у дуже дружній обстановці, навіть зі співами, якими обмінялися глави обох держав і обидві делегації!

Можу іще з приємністю згадати про супроводження Президента Цзян Цземіня до Воронцовського та Лівадійського палаців, а також його майже годинний заплив у Чорне море (Цзян Цземінь – палкий прихильник тривалого плавання, як Мао Цзедун, тим паче у ялтинській акваторії Чорного моря).

Фото 1: Церемонія вручення Голові (міністру) Державної Адміністрації цивільної авіації КНР Лю Цзянфеню посвідчення про присвоєння йому звання Почесного доктора Національного технічного університету України КПІ. Посольство України у КНР, 2000 р

Фото 2: Українська делегація змагається з китайською у співі. Україна, Крим 

Фото 3: Зустріч Посла України у Китаї Ігоря Литвина з міністром оборони КНР, генерал-полковником Цао Ганьчуанєм. Пекін, 1999 р.(на цій зустрічі міністр заявив, що обсяг ВТС між Україною та КНР ми маємо збільшити за рік у 100 разів. Так і сталося!)

Фото 4: Голова Асоціації українсько-китайської співпраці Ігор Литвин 2011 рік.

Фото Олександра Космача, Укрінформ

Що в Китаї стало близьким та рідним для Вас, за чим Ви сумуєте?
Які б місця у Китаї Ви хотіли б відвідати знову?

Щиро можу відповісти на це запитання так: за роки перебування у Китаї близькою стала якась домашня атмосфера, яку створювало спілкування з численними друзями серед місцевих дипломатів, колишніх можновладців, з якими ми свого часу разом вибудовували дружні стосунки двох країн та народів, насамперед, міністра цивільної авіації КНР п. Лю Цзянфена, першого китайського посла в Україні п. Чжан Чженя, колишнього посла КНР в Україні, а згодом заступника керівника Міжнародного департаменту ЦК КПК п. Чжоу Лі та багатьох інших. Ну і, безумовно, винятково цікавою та смачною є китайська кухня, за якою іноді сумуєш навіть за наявності китайських ресторанів у Києві (такої, наприклад, качки по-пекінськи, якою мене пригощали у Пекіні мої згадані вище друзі, тут не знайдеш, нема чого і сподіватися). Звичайно, хотілося б ще і ще раз відвідати у Китаї багато чудових місць, які назавжди залишаться у моїй пам’яті, як справжні природні перли. Це, зокрема, провінція Юннань, міста, де витвори древньої та й сучасної архітектури, пам’ятки імперських часів просто вражають, – Ханчжоу, Сіань, Гуйлінь, Сучжоу і, звісно, Пекін та Шанхай. Щасливий, що за роки знайомства з Китаєм вдалося відвідати і насолодитися красою та величчю численних китайських місць-зірок!

Які поради щодо роботи з Китаєм, спираючись на Ваш досвід, дали б Ви тепер українським можновладцям та молодим дипломатам?

Що можна порадити молодим дипломатам, які будуть задіяні у подальшому процесі розвитку та диверсифікації українсько-китайських відносин і які відчувають зацікавленість у тому аби стати експертами на цьому напрямку вітчизняної дипломатії? Вивчати, як кажуть, матеріальну частину з реальним інтересом! Це стосується китайської історії, культури і проблематики!

Якщо йдеться про причетних до цієї важливої державної справи можновладців, то тут рекомендацією може бути єдине: завжди виходити з національних інтересів, а також створити реально діючу відповідальну державну конструкцію їх забезпечення.

Інтерв’ю провів Олексій Коваль