Тимченко Д. О. Визначальна роль перекладача в українсько-китайських відносинах
“Слово – найсильніша зброя людини”.
Аристотель
В 1945 році була видана Потсдамська декларація – ультимативна заява урядів США, Китаю і Великобританії, в якій під загрозою повного руйнування вимагалося від Японія капітуляції. Японські журналісти прагнули дізнатися, яка буде офіційна відповідь уряду, і тому вони без кінця вимагали у японського прем’єр-міністра Кантаро Сузукі, щоб той зробив заяву. Врешті решт Сузукі скликав прес-конференцію, де сказав “мокусатсу”, що приблизно має значення “без коментарів”. Наразі цей вираз має багато варіантів перекладу в залежності від ситуації, проте американські перекладачі розтлумачили дану відповідь як: “ігнорування без жодної поваги”. Через десять днів перша ядерна бомба впала на Хіросіму, а ще через три дні на Нагасакі. Трохи пізніше у 1956 році, в самому розпалі Холодної війни, виступаючи у польському посольстві у Москві М. Хрущов після кількох вступних фраз почав висловлюватись на тему недоліків капіталізму і переваг комунізму. В кінці його промови пролунала фраза “Ми ще побачимо ваші похорони”. Проте ці слова були перекладені як “Ми вас поховаємо”, що відповідно було прийнято як пряма погроза Америці і це сильно ускладнило відносини між Радянським Союзом та США. Дані історичні приклади якнайкраще демонструють визначальну роль перекладача у відносинах країн. Лише кілька невірно перекладених слів здатні в одну мить поставити весь світ на краю конфлікту чи привести до катастрофи.
У сучасному світі перекладач – це фахівець, який не тільки володіє мовами, має спеціальні знання та навички усного або письмового перекладу. Сучасні вимоги потребують від нього глибокі знання у тій чи іншій галузі, де він він здійснює переклад, та до того ж бути впевненою, сміливою, відповідальною людиною, володіти “культурним кодом” країн, з мовами яких він працює. Перекладач є другим обличчям свого мовця. За допомогою перекладача можна подолати величезні перешкоди та труднощі, дізнатися набагато більше та зрозуміти набагато глибше. За допомогою перекладача держави взаємодіють одна з одною, політики досягають домовленостей і приймають важливі рішення, бізнесмени укладають угоди та підписують контракти, науковці знаходять взаєморозуміння та штовхають далі науковий прогрес.
Професія перекладача по своїй суті є трансформуванням смислів, ідей з однієї мовної та культурної системи в іншу. В процесі здійснення перекладу перекладач виокремлює певні смисли з мовлення, пропускає через призму свого розуміння, знань, досвіду та навичок, і представляє іншомовному слухачеві смисловий відповідник. Недарма за часів Київської Русі перекладачів називали “толмачами” (походить з праслов’янської – tъlmačь) або “драгоманами” (походить з арабської – ترجمان, тарджуман) в діловодстві Війська Запорізького (від цього слова походять прізвища Драгоман, Драгоманов тощо, зокрема прізвище відомого роду українських культурних діячів Драгоманових). Тобто це люди, що тлумачать зміст сказаного іншою мовою. Англійською “перекладач” буде “interpreter”, тобто особа, яка інтерпретує, тлумачить. Так само й сучасною китайською “перекладач” – “翻译者” (“fānyìzhě”), де “翻” (fān) – це “розшифровувати”, “перекладати”, “переказувати”, а “译” (yì) – “перекладати”, “пояснювати”, “тлумачити”, “коментувати”. Отже сама суть роботи перекладача здавна була закладена в традиційних назвах цієї шановної професії.
Робота перекладача зародилася дуже давно, ще до того, як вона набула статусу професії. Вона стала актуальною, коли виникла потреба міжплемінної комунікації. Особи, які володіли мовами кількох племен або народів дуже цінувалися, користувались особливою пошаною. Щодо Китаю, то найперші згадки про здійснення перекладів відносяться до часів Династії Чжоу (1100 – 770 років до н. е.). Згідно з письмовими записами, існували офіційні пости, які називалися цзі, сянцзян, і, сянцзян сюй, чун і та ше жень. В той час існував переклад для внутрішніх цілей (комунікація між центральною імперською владою і різними етносами) і зовнішніх (спілкування між центральною імперською владою і сусідніми країнами). Усний переклад виник раніше, ніж письмовий, і з’явився він в період “Весни і осені” (“春秋時代”, “Chūnqiū shídài”, 722 – 479 рр. до н. е.).
На протязі історії людства перекладачі були свідками та учасниками різних історичних подій. По мірі того як функція перекладача набула все більших ознак окремої професії, у багатьох країнах були створені свої перекладацькі асоціації чи федерації. У 1953 році за ініціативи француза П’єра Франсуа Кайє була створена Міжнародна федерація перекладачів (FIT – Federation internationale des traducteurs), метою якої стало об’єднання перекладацьких організацій з різних країн, зміцнення зв’язків між національними організаціями в інтересах їх перекладачів, захист моральних і матеріальних прав перекладачів в світі, поширення перекладу як професії, вдосконалення статусу перекладача в суспільстві.
Лише кілька невірно перекладених слів здатні в одну мить поставити весь світ на краю конфлікту чи привести до катастрофи.
Серед цієї величі перекладацької спільноти особливої уваги заслуговують перекладачі китайської мови. Піднесення Китаю на міжнародній арені в останні кілька десятиліть спричинило значне зростання попиту на різних фахівців по роботі з Китаєм, у тому числі і перекладачів. Говорячи про переклад з китайської мови, необхідно, перш за все, враховувати її специфіку. Китайська мова належить до сино-тибетської мовної сім’ї та вважається вченими окремою мовною гілкою, що охоплює 7 великих груп діалектів. Вона суттєво відрізняється від «сусідніх» мов (корейської, японської, в’єтнамської) за фонетичними, лексичними, морфологічними особливостями. Вивчення китайської мови обов’язково вимагає комплексного вивчення історії і культури Китаю, які є нерозривно пов’язані. Незвичною для європейця також є китайський спосіб висловлювання думки, яким неможливо оволодіти за підручниками, а тільки шляхом тривалого перебування у китайському соціумі, проникненням у мовне середовище та постійною практикою. Саме тому під час перекладу перекладачу доводиться трансформувати думки опонентів з західної мовної і культурної системи в китайську та навпаки. Враховуючи культурну відмінність Китаю, перекладач китайської мови зобов’язаний володіти навичками культурної поведінки обох країн задля більш ефективної комунікації.
Вивчення китайської мови вже стало трендом на ринку праці України. Чисельність студентів-китаїстів стрімко зростає з року в рік, що спричиняє активний розвиток конкуренції і підвищення вимог до учасників ринку праці. Сучасна тенденція ринку характеризується початком переходу попиту від потреби у двосторонньому перекладі до комплексної роботи, менеджерських функцій. Протягом останніх років на ринку праці з’явилася потреба не просто у професійному перекладачі, а у “менеджері по роботі з Китаєм”, “менеджері з закупівлі з Китаю”, “представнику компанії у Китаї” тощо. Окрім володіння китайською мовою від такого фахівця сьогодні вимагають наявність організаційних, адміністративних та торговельних навичок. Все більше цінуються поглиблені знання китайської культури, психології, бізнес-етики, бізнес моделей та стратегій. Росте попит на наявність у такої людини другої освіти окрім лінгвістичної (наприклад, економічної, фінансової або юридичної). Також цінується наявність диплому MBA. Окрім цього, все більше спостерігається випадків, коли спеціаліст самостійно оволодіває китайською мовою та стає більш конкурентоспроможним кандидатом, ніж особа з суто філологічною підготовкою. Тобто, можна констатували зміну попиту з простого знавця мови до справжнього професіонала, потребу відповідності до міжнародних стандартів, за якими перекладач має бути не лише спеціалістом мови, але володіти іншою суміжною спеціальністю.
Нові ініціативи та формати співробітництва, запропоновані Китаєм, знайшли активний відгук серед міжнародної спільноти. Вони кидають нові складні виклики для урядів держав та бізнес-кіл, й Україна не є виключенням. Роль України у Новому Шовковому шляху, перспективи участі у форматі 16+1 вже обговорюються в урядових установах, експертному середовищі, профільних асоціаціях та бізнес-колах тощо. Участь у цих ініціативах та форматах неодмінно потребує більш активного залучення перекладачів-китаєзнавців для більш ефективної взаємодії та співробітництва України та Китаю. Проте, для того щоб займати достойне місце серед міжнародних партнерів КНР, Україні все ж необхідно реалізувати певні кроки з галузі перекладу:
• вдосконалити викладання китайської мови в практичному та прикладному напрямках,
• стимулювати розвиток української синології;
• підвищити вимоги до підготовки фахівців китайської мови та розширити їх спеціалізацію;
• привести систему підготовки та сертифікації перекладачів-китаєзнавців до міжнародних стандартів.
Співробітництво України та Китаю має значний потенціал у багатьох сферах: торгівля, промисловість, АПК, авіація, технології, наука, освіта, медицина тощо. За умови здійснення вищезазначених кроків нові українські перекладачі-китаєзнавці зможуть допомогти реалізувати цей потенціал та визначити нові перспективи українсько-китайських відносин.