В. О. Кіктенко

доктор філософських наук, завідувач відділу Далекого Сходу Інституту сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАН України, президент Української асоціації китаєзнавців

Зі здобуттям Україною незалежності в 1991 році стала формуватися в нашій країн власна школа китаєзнавства, яке на сьогодні вже має важливі успіхи та досягнення. Сьогодні важливу роль у розвитку українського китаєзнавства відіграють Інститут сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАН України, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київський національний лінгвістичний університет, Київський міжнародний університет, Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди, Луганський національний університет імені Тараса Шевченка, Краматорський економіко-гуманітарний університет, Прикарпатський університет імені Василя Стефаника, Університет “Україна”, Інститути Конфуція та громадське об’єднання “Українська асоціація китаєзнавства”. Українські вчені зосереджені на вивченні, насамперед, китайської мови та літератури, проте є певна кількість праць з історії, філософії, економіки та зовнішньої політики Китаю.

Формування наукових знань про Китай бере свій початок в кінці XVI століття, що було пов’язано діяльності християнських місіонерів. Світська синологія виникає спочатку у Франції в першій половині XIX ст., А потім в Німеччині, Великобританії, США та Росії. Перебуваючи в складі інших держави, що, перш за все, стосується Російської імперії і СРСР, українці також брали участь в цьому процесі. Проте, тільки зі здобуттям незалежності в 1991 році стала формуватися і самостійна школа китаєзнавства в нашій країні. Всі інститути та університети України, де вивчають Китай і китайську мову, є ровесниками незалежності Української держави. Сьогодні залишається важливим завдання подальший розвиток школи українського китаєзнавства, яке має свою цікаву історію, багату спадщину і традицію вивчення. В цьому напрямку за 25 років зроблені важливі кроки.

Інституціональний аспект формування українського китаєзнавства

Ще часів СРСР в 1991 році рішенням Президії АН УРСР в Інституті мовознавства було створено відділ сходознавства, який очолив китаїст професор В. В. Седнєв й до якого крім інших науковців увійшло два китаєзнавця – В. В. Велічко та С. О. Нікішенко. 22 жовтня 1991 року постановою Президії Академії наук УРСР № 278 було створено Інститут сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАН України, який очолив сходознавець із світовим ім’ям академік Омелян Пріцак. Цей науково-дослідний інститут відіграє важливу роль у розвитку українського китаєзнавства. Робота в цьому напрямку в основному зосереджена у відділі Далекого Сходу. В головному журналі інституту “Східний світ”, зокрема, публікуються роботи з історії, філології, філософії, політології економіки традиційного і сучасного Китаю. В 1999 році інститут вшанував пам’ять першого українського синолога Б. Г. Курца (1885 – 1938), поновивши видання збірника “Сходознавства”, який він заснував в 1925 році. До того ж в 2014 році після десяти років кропіткої роботи було видано зібрання наукових праць Б. Г. Курца “Східна Європа та Азія: історія торгівлі в XVI – першій половині ХХ ст.”, у якій крім іншого представлені його дослідження з історії російсько-китайської торгівлі, що зберігають свою наукову актуальність. В 1999 році в інституті засновано журнал “Україна – Китай”, який з 2014 року видається спільно з громадським об’єднанням “Українська асоціація китаєзнавства”. У 2005 – 2009 рр. в інституті було підготовлено три випуски наукового збірника “Китайська цивілізація: історія та сучасність”. З 2011 року видається періодичний науковий збірник “Китаєзнавчі дослідження”, до редколегії якого входять китайські науковці, та в якому друкуються не тільки українськи, а й закордонні вчені. В спеціалізованих радах інституту були захищені китаєзнавчі кандидатські дисертації з історії (6) та філології (13).

З моменту заснування 1 січня 1992 та до ліквідування 30 жовтня 2013 року важливу роль у розвитку українського китаєзнавства відігравав Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України (правонаступник Інституту соціальних і економічних проблем зарубіжних країн Академії наук УРСР, утвореного в 1978 р.). Вчені цього закладу здійснили цілу низку досліджень політичного та економічного розвитку сучасного Китаю, що було відображено у відповідних виданнях “Дослідження світової економіки” та “Дослідження світової політики”. “Китайський” напрямок організаційно було зосереджено у відділі Азії і Африки та в Центрі Азіатсько-Тихоокеанських досліджень (очолював В. В. Седнєв).

Важливим чинником для розвитку китаєзнавства в незалежній Україні стало заснування викладання китайської мови у кількох вищих навчальних закладах – Київський національний університет імені Тараса Шевченка (спеціальність “китайська мова та література” з з 1990 року), Київський національний лінгвістичний університет (з 1989 року), Київський міжнародний університет (з 1996 року), Київський університет “Східний світ” (з 1997 по 2012 рік), Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара (з 1992 року), Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди (з 1994 року), Луганський національний університет імені Тараса Шевченка (з 2001 року), Краматорський економіко-гуманітарний університет (з 1992 року), Прикарпатський університет імені Василя Стефаника (з 2003 року), кафедра сходознавства Університету “Україна” (з 2012 року). Основні напрямки синологічних досліджень в цих вузах тісно пов’язані з такими питаннями як лінгвістика тексту, теоретичні проблеми мовознавства, лексикологія, жанрові та стилістичні проблеми перекладу, компаративістика, історія літератури, методи складання словників.

В 1996 році в Національному університеті “Києво-Могилянська академія” було створено Центр сходознавства, який очолив доктор філологічних наук В. Ф. Резаненко. В даному центрі була відкрита дворічна програма навчання з можливістю отримання наукового рівня бакалавра з досліджень Китаю. Окремі питання філософії та релігій Китаю обговорювалися на буддологічному семінарі і на засіданнях дискусійної сходознавчої групи. Проте, на жаль, китаєзнавство в даному університети не є важливим напрямком у підготовці студентів. Фактично воно представлено працями професора В. Ф. Резаненка, до наукових інтересів якого крім іншого входить визначення категорій традиційної китайської філософії з позицій авторського графемо-семантичного підходу, який отримав критичні оцінки з боку українських філологів та філософів.

Поширюють китайську мову та культури Інститути Конфуція (Ханьбань), які працюють на базі деяких українських вузів – Луганський національний університет імені Тараса Шевченка (з 2007 року), Київський національний університет імені Тараса Шевченка (з 2008 року), Харківський національний університет ім. В. Каразіна (з 2008 року), Південноукраїнський національний педагогічний університет ім. К. Ушинського (з 2012 року). 3 липня 2013 року було повідомлено про підписання угоди, яка передбачає створення Інституту Конфуція у Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника. Слід також зазначити, що у 2012 році було підписано угоду про створення першого в Україні Класу Конфуція у Київській гімназії східних мов №1.

Важливе місце в розвитку синології в Україні відіграє громадське об’єднання “Українська асоціація китаєзнавства”, яка була утворена в 2003 році. Проте її історія розпочалася це за радянських часів. Попередником асоціації було Українське відділення Всесоюзної асоціації китаєзнавців (УВ ВАКИТ) при ВЛМІ АН УРСР і розташовувалося в Інституті мовознавства імені О. О. Потебні.

УВ ВАКИТ проіснувало з 1986 по 1991 р. Припинення діяльності було пов’язано з розпадом СРСР. До складу УВ ВАКИТ увійшли всі провідні українські синологи (Р. М. Бродський, В. В. Величко, В. І. Волковінський, Б. М. Забарко, А. В. Пасько, С. А. Кічігін, С. О. Нікішенко, В. В. Седнєв, В. Б. Урусов), викладачі китайської мови (В. Васильєв, А. Б. Вахітов, Є. В. Ілініч, І. А. Зуєв, В. П. Меньшиков, В. А. Мясніков, Б. Пушкарьов, С. С. Старовєров), перекладачі китайської літератури (І. К. Чирко, Лі Цзегао), дослідники китайської медицини (Г. Г. Кузьмін, Є. Л. Мачирет) та бойових мистецтв (Матулєвський, Солоділіна). Загалом до складу УВ ВАКИТ входило понад 50 осіб. Значну роль у створені УВ ВАКИТ відіграв головний редактор журналу “Всесвіт” О. І. Микитенко. Головою УВ ВАКИТ був В. В. Седнєв, а вченим секретарем А. З. Гончарук. 1989 року в Києві пройшла всесоюзна наукова конференція ВАКИТ присвячена 40-річчю утворення КНР. Сьогодні головна мета Української асоціації китаєзнавців полягає в сприянні розвитку наукових досліджень Китаю в Україні й розробці освітніх китаєзнавчих дисциплін, а також у популяризації сучасних знань про китайську цивілізацію. Асоціація сприяє активізації наукових, освітніх, культурних і ділових контактів між Україною й Китаєм, але при цьому не бере участь у політичній діяльності будь-якого роду. Основна наукова конференція асоціації “Китайська цивілізація: традиції та сучасність” проводиться з 2004 року й остання на сьогодні десята відбулась 22 вересня 2016 року вже в статусі міжнародної.

Асоціація друкує наукове видання “Китаєзнавчі дослідження” та журнал “Україна-Китай”. Ведеться робота зі створення синологічної бібліотеки. Електронним ресурсом асоціації є веб-сайт за адресою http://www.sinologist.com.ua/. Очолює асоціацію В. О. Кіктенко, доктор філософських наук, старший науковий співробітник, зав. відділом Далекого Сходу Інституту сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАН України; учений секретар асоціації – Н. А. Кірносова, кандидат філологічних наук, докторант кафедри китайської, корейської, японської філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, секретар асоціації; виконавчий секретар – Є. В. Гобова, к. філол. н., молодший науковий співробітник відділу Далекого Сходу Інституту сходознавства ім. А. Ю. Крим­ського НАН України. Важливо відзначити, що Є. В. Гобову було обрано виконавчим директором від України до створеної цього року у Пекіні Всесвітньої асоціації китаєзнавства. У вересні 2016 року Українська асоціація китаєзнавців підписала угоду про співпрацю з Дослідницьким центром перекладів на іноземні мови і поширення китайської культури Китаю та видавництвом “Жунбаочжай”.

Напрямки розвитку українського китаєзнавства

Історія

Значний вклад в розвиток українського китаєзнавства зробив відомий український історик-міжнародник і дипломат, доктор історичних наук, професор Л. О. Лещенко (1931 – 2013). З 1993 по 1996 рік він працював радником-посланником першого складу посольства України у КНР. Із 1997 р. і до останніх днів свого життя Л. О. Лещенко займав посаду головного наукового співробітника відділу країн Азії й Африки Інституту світової економіки та міжнародних відносин НАН України і з 1999 р. був професором (за сумісництвом) Дипломатичної академії України при МЗС нашої країни, де був членом вченої ради та спеціалізованої вченої ради із захисту дисертацій. Від часу здобуття Україною незалежності Л. О. Лещенко велику увагу приділяв аналізу українсько-китайських відносин. Протягом останнього десятиліття наукові зусилля автора зокрема концентрувалися на дослідженні внутрішньої й зовнішньої політики КНР, причин, наслідків і перспектив економічного “китайського дива”. На особливу увагу заслуговує підготовлений Л. О. Лещенком розділ “Китай і Індія в процесах світової і регіональної інтеграції” для фундаментальної колективної монографії “Цивілізаційна структура сучасного світу. Цивілізації Сходу в умовах глобалізації”. У цій роботі, зокрема, наголошується на тому, що зазначені держави є самодостатніми з точки зору їхніх ресурсів та військового потенціалу. Саме тому вони не входять у будь-які міжнародні або регіональні системи безпеки, не зв’язані політичними договорами про взаємну допомогу з іншими державами. Саме тому сучасний розвиток КНР при збереженні нинішніх тенденцій може істотно впливати на створення нової системи міжнародних відносин та змінити світовий політичний ландшафт. Окремо необхідно відзначити, що всі роботи автора вирізняються багатою документальною базою, аналітичністю, арґументованістю та об’єктивністю.

Становлення українського китаєзнавства відбувалося завдяки організаційній роботі, педагогічній та науковій діяльності кандидата історичних наук, професора В. В. Седнєва (1947 – 2007). Ще наприкінці існування СРСР у 1986 році В. В. Седнєв ініціює створення Українського відділення Всесоюзної асоціації китаєзнавців (ВАКИТ). Діяльність ВАКИТ стала яскравою сторінкою у розвитку сходознавства в Україні, значною мірою піднесла рівень та авторитет української науки. Чимало зусиль
В. В. Седнєв доклав для створення відділу сходознавства в Інституті мовознавства ім. О.О. Потебні, а у 1991 році за його безпосередньої участі було відтворено Інститут сходознавства ім. А. Ю. Кримського АН України. Значний науковий доробок він зробив під час своєї роботи в Інституті світової економіки та міжнародних відносин НАН України, де він працював з 1992 року на посадах старшого наукового співробітника, завідуючого відділом, провідного наукового співробітника. Вченого добре знали та поважали не тільки колеги провідних науково-дослідних інститутів КНР, а й китаєзнавці багатьох країн світу. В середині 1990-х років В. В. Седнєв створює та очолює Інститут “Схід – Захід” при Київському національному лінгвістичному університеті, де до того ж він очолював кафедру мов і цивілізацій Далекого Сходу. 1994 року одержує звання професора. Під керівництвом професора Седнєва зросла ціла плеяда молодих китаєзнавців та сходознавців. У 2000-х роках він продовжує активну наукову, викладацьку та організаційну діяльність. 2003 року ним були створені та почали працювати громадське об’єднання Українська асоціація китаєзнавців та Центр азіатсько-тихоокеанських досліджень в Інституті світової економіки та міжнародних відносин НАН України. Протягом всіє своєї педагогічної діяльності В. В. Седнєв викладав китайську мову, а як дослідник був зосереджений на питаннях історії політичного розвитку Китаю у другій половині ХХ століття та розвитку українсько-китайського співробітництва.

За своє недовге, проте яскраве життя, талановитий дослідник, ерудит, знавець китайської культури C. О. Нікішенко (1962 – 2003) зробив значний внесок в розбудову українського китаєзнавства та підготовку фахівців-сходознавців. З 1991 року С. О. Нікішенко почав працювати на посаді молодшого наукового співробітника у відділі сходознавства в Інституті мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР, а після створення на основі цього відділу Інституту сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАН України він займав ту саму посаду у новоствореному науковому закладі до 1997 р. З 1993 по 1994 рік С. О. Нікішенко першим з українських китаєзнавців пройшов наукове стажування в Китаї в Уханському університеті. Його науковими зацікавленнями були різні питання з історії, культури та зовнішньої політики країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону, проте головним завжди залишався Китай. В 1997 році С. О. Нікішенко першим в Україні захистив китаєзнавчу кандидатську дисертацію – “Сталі концепції у зовнішній політиці КНР (відносини з Японією, Кореєю та В’єтнамом)”. Після цього у період з 1997 по 2003 рік він працює в Національному інституті стратегічних досліджень при Президентові України, де, насамперед, займається дослідженням зовнішньої політики КНР та країн АТР. В Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, Києво-Могилянській академії, Інституті східних мов Київського національного лінгвістичного університету) та в Острозькій академії С. О. Нікішенко читав авторські сходознавчі курси, які викликали неабиякий інтерес з боку студентів. У вченого було багато планів: готувалась до друку монографія та йшла підготовка до захисту докторської дисертації. На превеликий жаль, не витримало серце…

В роботах В. О. Кіктенка досліджується розвиток українського китаєзнавства як складової частини східноєвропейських синологічних шкіл, наукова спадщина українських китаєзнавців, пріоритети їх досліджень, простежується генетичний зв’язок в українському китаєзнавстві, аналізуються його особливості та напрямки розвитку. Показані ранні контакти України з Китаєм за часів Київської Русі, формування знань про Китай у донауковий період (1701–1806) українськими місіонерами, початок дослідження Китаю безпосередньо на території України у науково-освітній період (1806–1913), розвиток та інституалізація практичного китаєзнавства (1913–1918) та формування українського радянського китаєзнавства (1918–1941). Результатом даної роботи став захист кандидатської дисертації “Становлення українського китаєзнавства. (XVIII ст. – 41 р. ХХ ст.)” (1999), яка пізніше була дороблена та вийшла в якості монографії “Нарис історії українського китаєзнавства. XVIII – перша половина ХХ ст.: дослідження, матеріали, документи” (Київ, 2002).

В. І. Гамянін дослідив трансформаційні процеси суспільно-політичного, ідеологічного та особистісного характеру в Китаї першої половини XX сторіччя. Вчений визначив особливості формування нового ідеологічного забезпечення китайського суспільства і становлення вербального засобу впровадження цього забезпечення у формі мови байхуа, а також розкрив історичну долю соціального прошарку буржуазної інтелігенції, основного носія нової ідеології. На підставі джерелознавчих даних В. І. Гамянін показав еволюцію становлення індивідуальної історичної свідомості конкретної персоналії – типового представника нової китайської національної еліти Чжу Цзиціна. Дослідник вперше, на підставі творчої спадщини Чжу Цзиціна, ввів у науковий обіг саньвень як особливий тип історичного джерела. У 2002 році В. І. Гамянін захистив кандидатську дисертацію “Трансформаційні процеси в історії Китаю новітнього часу (1911–1949)”.

В роботах В. Б. Урусова було досліджено питання українсько-китайських відносин в період з 1949 по 1959, що хронологічно охоплюють період з часу утворення Китайської Народної Республіки і початку активного співробітництва Радянської України та КНР до 1959 року, коли з ініціативи Москви почався процес згортання цього співробітництва. В дисертації узагальнюються історичні факти українсько-китайських відносин і співробітництва 1949–1959 рр. в політичній, економічній, науково-технічній та гуманітарній сферах та здійснюється аналіз впливу цього співробітництва на розвиток українсько-китайських відносин з утворенням незалежної України; проаналізовано українсько-китайські відносини 1950-х років у співставленні зі станом українсько-китайських відносин 1990-х років та визначено перспективи їх подальшого розвитку. Дана тема була захищена В. Б. Урусовим як кандидатська дисертація в 2005 році. В подальшому В. Б. Урусов на дослідженні та перекладах сучасної китайської літератури.

І. А. Кіпцар досліджувала українсько-китайські відносини вже на сучасному етапі у період з 1992 по 2002 р. Вона розглянула основні напрями двостороннього співробітництва: міждержавні дипломатичні відносини, міжпарламентське співробітництво, торгово-економічна взаємодія, науково-технічне співробітництво, контакти в галузі освіти й культури. На думку І. А. Кіпцар протягом 1992–2002 років переважаючою тенденцією в українсько-китайських відносинах було їх постійне розширення й зміцнення, проте вони не вийшли на рівень стратегічного партнерства. У 2006 році дана робота була захищена як кандидатська дисертація.

М. М. Карпенко дослідив надзвичайно цікаве питання – участь китайців у революційних подіях на території України в 1917 –1921 роки. На основі широкого кола архівних джерел, опублікованих матеріалів періоду Громадянської війни на території колишньої Російської імперії (збірники документів, мемуари, спогади, дослідження істориків, публікації в періодичних виданнях того часу) розкриваються особливості історичних процесів, які відбувалися на території України в даний історичний період. Проведений детальний аналіз історичних досліджень радянських, китайських і російських істориків характеризує рівень вивченості теми. М. М. Карпенко дослідив причини міграції китайців на територію Російської імперії напередодні та в період Першої світової війни, умови їх праці на підприємствах; проаналізовані юридичні документи, що регламентували правила найму, ввезення та трудової зайнятості ввозиться на територію Росії додаткової тимчасової робочої сили з Китаю відповідно до міжурядових домовленостей двох країн; з’ясовані причини і мотиви вступу китайців в червоногвардійські і червоноармійські формування в період революційних подій на території України; простежені політичні, юридичні, організаційні та військові основи формування китайських інтернаціональних частин Червоної армії; визначені якісні та кількісні характеристики участі китайців у збройних формуваннях як на передових позиціях фронтів, так і в завоюванні і закріпленні радянської влади в тилу. Вчений дійшов висновку, що участь китайців в окремих і змішаних інтернаціональних формуваннях Червоної армії справила значний вплив на хід окремих подій Громадянської війни і суттєво вплинуло на загальний результат революційних подій на території України. У 2008 році  М. М. Карпенко захистив за даною темою кандидатську дисертацію.

М. А. Таран в 2002 році захистив кандидатську дисертацію «“Тайванська проблема” в зовнішній політиці США в 1990-і роки», в якій досліджується політика США щодо Тайваню в 1990-і роки в контексті змін у американській зовнішньополітичній стратегії в Східній Азії та формування нових підходів у відносинах з КНР. В подальших своїх працях М. А. Таран продовжив дослідження американо-китайських відносин в низці відповідних публікацій.

Філологія

В роботах С. А. Колодка розглядаються питання семантики, структури та функцій прислівників китайської мови. Вчений розкриває проблему семантичних, структурних та функціональних характеристик прислівникових слів у китайській мові, розглядаються наявні класифікації цієї групи слів та запропонована авторська класифікація. Окрему увагу він звертає на нові погляди щодо синтаксичних можливостей прислівників, а саме врахування специфіки їхнього поєднання з іменниками та числівниками, розкрито приховані семантичні зв’язки у таких сполуках, обґрунтовано авторську концепцію щодо стилістичної маркованості прислівникових слів. У 2009 році С. А. Колодко захистив кандидатську дисертацію “Прислівник у китайській мові: структура, семантика, функції” та став першим в Україні китаєзнавцем-мовознавцем з кандидатським ступенем. Також зазначимо, що С. А. Колодко є автором “Китайсько-українського словника”, першої в Україні лексикографічної праці в галузі китаїстики. В словнику подається понад 80 000 китайських слів, що позначають явища та реалії сучасного та давнього Китаю в найрізноманітніших сферах. Окрім загальновживаної, в словнику подається також великий масив термінологічної лексики з різних галузей знань і виробництва, а також слова, що лише нещодавно ввійшли до активного словника китайської мови.

В працях Т. В. Демчук досліджуються структурно-семантичні особливості синонімічних односкладових дієслів сучасної китайської мови та створена модель їх аналізу і класифікації. Вивчення наявних у лінгвістичній практиці класифікаційних моделей синонімів та детальне опрацювання семантики слова дозволили дослідниці виділити базовий, ключовий і допоміжний критерії ідентифікації та класифікації синонімічних лексем сучасної китайської мови, а також їхні операційні одиниці. На основі вказаних критеріїв вона створила розгорнуту типологію синонімів сучасної китайської мови. Вказана класифікаційна модель, а також дослідження особливостей семантичної парадигми односкладових дієслів сучасної китайської мови в контексті синонімії, окреслення їхньої функціонально-граматичної характеристики і статусу в лексичному фонді сучасної китайської мови дали можливість створити оригінальну модель їх аналізу та класифікації. Т. В. Демчук для оптимальної структуризації вказаної аналітичної роботи запропоновала експериментальну таблицю, яка містить операційні одиниці базового, ключового і допоміжного критеріїв ідентифікації та класифікації синонімічних лексичних одиниць сучасної китайської мови, а також семантико-функціональні елементи значення синонімічних лексико-семантичних варіантів досліджуваних слів. В 2010 році Т. В. Демчук захистила кандидатську дисертацію “Структурно-семантичні особливості синонімічних односкладових дієслів сучасної китайської мови”.

В. А. Малицька вивчає системно-структурні та когнітивні закономірності деривації та мотивації термінів галузі інформаційних технологій у сучасній китайській мові, а також опису їхніх предметно-поняттєвих та системно-мовних зв’язків. З точки зору словотвору продуктивними виступають способи основоскладання, транспозиція, контракція та напівафіксація, зі спорадичним використанням чистої афіксації та з повною відсутністю редуплікації. З точки зору мотиваційного аналізу в терміносистемі інформаційних технологій китайської мови спостерігаємо такі типи мотивації: пропозитивно-диктумна (гіпер-/гіпонімічна, категорійна, предикатно-аргументна), модусна, асоціативно-термінальна (структурно-метафорична, дифузно-метафорична, гештальтна), змішана концептуально-інтеграційна мотивація та псевдомотивація. Для виявлення зазначених мовних відношень дослідниця проаналізувала значний обсяг лексики інформаційних технологій та складено словник, який є корисним при перекладі текстів відповідної тематики. На основі виявлення типів мотивації вона виконала тезаурусне моделювання відношень між термінами інформаційних технологій в китайській мові, що також є виявом когнітивного підходу в мовознавстві. В 2013 році В. А. Малицька захистила кандидатську дисертацію “Терміносистема галузі інформаційних технологій у сучасній китайській мові: системно-структурний та когнітивний аспекти”.

О. М. Шевченко досліджує фразеологічний аспект одиниць сучасного ділового китайського мовлення. Вона розглядає проблему визначення поняття “функціональний стиль” у багаторівневій системі стильової парадигми китайської мови, а також місце фразеологічних одиниць офіційно-ділового стилю у загальному фразеологічному фонді. Дослідницею виділяються основні типи фразеологічних одиниць, пропонуються термінологічні відповідники таких фразеологічних одиниць у китайській та українській мовах, а також вводиться нове поняття у терміносистему китайської мови – фразеотермін. О. М. Шевченко розглядає фразеологічні одиниці та здійснює аналіз відомих класифікацій типів таких одиниць в китайських та вітчизняних мовознавчих дослідженнях. Крім того, вона здійснила функціональну, семантико-граматичну та синтаксичну класифікацію фразеологізмів, а також класифікацію на основі семантичної злитості. Практичний аспект її досліджень реалізується у розробленні нової класифікації фразеологізмів офіційно-ділового мовлення, відштовхуючись від параметра ступеня фразеологічності. На матеріалі окремих фразеологічних одиниць офіційно-ділового мовлення, з залученням концептуальної метафори, дослідниця вивчає внутрішню структуру концепту “колір” та образно-метафорична складова концепту “обличчя” – які виступають ключовими поняттями у сфері ділового спілкування. У 2013 році О. М. Шевченко захистила кандидатську дисертацію “Сучасне ділове китайське мовлення: фразеологічний аспект”.

Є. В. Гобова дослідила процеси та закономірності реалізації синтаксичних зв’язків на рівні просодії у сучасній китайській мові. На матеріалі аудіо-записів спонтанного мовлення засобів масової інформації КНР вона провела співставлення варіацій лексичних тонів, коливань базового контуру F0 та інших характеристик потоку усного мовлення з синтаксичними структурами, що формують просодичні одиниці висловів. Описані особливості складних безсполучникових речень китайської мови з огляду на специфіку парцеляції мовленнєвого потоку та їх просодичних характеристик як засобів активації семантичного та синтаксичного зв’язку між їх частинами. Встановлено залежність між мірою дистантності діалогів та такими явищами як тональна нейтралізація, акцентуація та паузація усного мовлення. За допомогою засобів просодичного анотування та інтонографування виокремлено просодичні шаблони та їх контури, що відповідають різним типам зв’язку між частинами складних безсполучникових конструкцій китайської мови. У 2013 році Є. В. Гобова захистила кандидатську дисертацію “Просодичні шаблони еліптичних конструкцій в китайській мові (фонологічі особливості безсполучникового зв’язку)”.

І. О. Костанда дослідила функції паралелізму в мові китайської поезії доби Тан (618-907 рр.), а також визначає сутність та специфіку паралелізму, як такого, в китайській мові. В її роботах розібрано види і функції паралелізму в народній й авторській поезії різних народів; розглянуто лінгвістичні та літературознавчі дослідження присвячені цьому явищу. Дослідниця розглянула вплив функцій паралелізму на фонетичну специфіку і побудову віршів танського періоду; визначила критерії відбору лексики при складанні паралелізму і встановила, що ці критерії залишались практично незмінними ще з часів народної поезії. Особливу увагу вона приділила дослідженню точного і розширеного видів паралелізму, а також їх специфічним функціям в поезії епохи Тан. У 2014 році І. О. Костанда захистила кандидатську дисертацію “Функції паралелізму в мові китайської поезії епохи Тан”.

Н. В. Коломієць аналізує системи вербальної репрезентації ключових концептів ментальної сфери (“розум”, “пам’ять”, “думка” та “дурість”) у китайській мові. Дослідниця здійснила реконструкцію змісту та структури вищезазначених концептів, а також способів їхньої вербалізації. Н. В. Коломієць визначила систему концептуальних ознак на поняттєвому, образному та оцінному рівнях для усіх типів концептів як одиниць різних метальних субсфер – концептуалізації ментальних властивостей людини (концепт “розум”), концептуалізації продуктів ментальної діяльності (концепт “думка”), концептуалізації видів ментальної діяльності (концепт “пам’ять”) та концептуалізації ментальних розладів (концепт “дурість”). Це, у свою чергу, надало їй можливість розглянути концепти сфери ментальності китайської мови з позицій відбиття у них особливостей етнокомунікативного та пізнавального процесу загалом та з погляду відображення і структурування ними етнокультурної картини світу як системи інтуїтивних уявлень про ступінь реальності “можливого світу” зі своєю семантикою або його фрагмента. У 2014 році Н. В. Коломієць захистила кандидатську дисертацію “Вербалізація ключових концептів ментальної сфери людини в китайській мові”.

О. П. Козоріз дослідив сучасний стан юридичної термінології китайської мови, виявив її структурні та семантичні особливості, здійснив системний аналіз внутрішньої будови терміна на позначення юридичних понять у китайській мові, встановив найпродуктивніші способи термінотворення та визначено типові моделі термінів. Дослідник описав системні та асистемні семантичні явища юридичної термінології китайської мови; запропонував класифікаційні схеми синонімів та антонімів; визначив семантичну структуру аналізованих мовних одиниць, об’єднаних у семантичні поля. Окремо необхідно вказати на створення інверсійного словника зі зворотним сортуванням на 16000 термінів юридичної термінології китайської мови на основі КРЮС-а, що уможливило отримати об’єктивні висновки щодо структури та семантики юридичних термінів китайської мови. Окремо розроблена та опрацьована методика підрахунку ступеня (міри) термінологічності морфем тексту на основі “Кримінального кодексу КНР”, що є найбільш об’єктивним критерієм розмежування терміна і не-терміна. В 2014 році О. П. Козоріз захистив кандидатську дисертацію “Структурно-семантичні особливості сучасної китайської юридичної термінології” (2014).

Б. Ю. Нечипоренко на матеріалі китайських електронних ЗМІ (2003 – 2014 рр.) розглянув феномен медіавпливу, його природу та механізми. Сугестивну функцію китайських політичних ЗМІ він показав через призму різних рівнів об’єктивації: графічного, лексичного та синтаксичного. Дослідник проаналізував такі механізми реалізації сугестії: зміщення акцентів, виокремлення або затушовування деяких пластів інформації, стимулювання емоцій чи асоціацій. Вплив на національну картину світу носія китайської культури він дослідив крізь призму емоційного навіювання (залучення емоційно-оцінної лексики); апеляції до морально-етичної сфери, акцентування на загальнолюдських чи національних цінностях (шляхом залучення аксіологічної лексики); звернення до ментальних установок і стереотипів (використання кліше, мовних штампів, стертих метафор та слоганів); створення нових кoгнітивних структур, установлення позитивних або негативних асоціативних зв’язків (залучення когнітивних метафор). Значну увагу в своїх роботах вчений приділив лінгвістичному аналізу психотехнік мовленнєвого впливу сугестора, які активно використовуються в китайському політичному медіапросторі. До них належать: “Навішування ярликів”, “Сяючі узагальнення”, “Групова ідентифікація”, “Спрощення і близькість до народу”, “Структурування інформації”. У 2014 році Б. Ю. Нечипоренко захистив дисертацію “Вербальні засоби формування масової свідомості в сучасному політичному дискурсі китайських ЗМІ”.

А. Л. Остапчук в своїх роботах аналізує структурно-семантичні та функціонально-стилістичні особливості лексико-семантичної групи дієслів на позначення напрямку руху в сучасній китайській мові та створює експериментальні моделі їх класифікації. Дослідниця розглядає проблеми виділення напрямкових компонентів складених дієслів китайської мови, а також терміносистему обраного класу дієслів. Особливу увагу вона приділяє дослідженню концепту руху в просторі як одиниці лінгвокультури, що відображає специфіку національної картини світу, адже рух поряд із категоріальними поняттями “простір” та “час” визначається як форма існування матеріального світу і є однією з найбільш значущих сфер буття людини. Проаналізовані способи вираження культурних концептів мовними засобами, які утворюють систему за принципом поля, де є доволі чітке ядро і розпливчаста периферія. У 2014 році А. Л. Остапчук захистила кандидатську дисертацію “Лексико-семантична група дієслів на позначення напрямку руху у сучасній китайській мові: структурно-семантичний та функціонально-стилістичний аспекти”.

Л. М. Пойнар в своїх роботах аналізує об’єктивізації ключових морально-етичних концептів китайського етносу в складі фразеологічних одиниць чен’юй. Дослідниця вивчає такі концепти як “істинний шлях” (道), “синівська шанобливість” (孝) та п’ять чеснот (五常), зокрема: “гуманність” (仁), “ритуал” (礼), “мудрість” (智), “обов’язок/справедливість” (义), “довіра” (信). Ціннісний компонент морально-етичних концептів розкривається за допомогою аксіологічного характеру фразеологізмів. Обрані концепти виступають системотворчими факторами морального універсуму китайського етносу. Для глибшого розуміння ключових морально-етичних концептів конфуціанства, дослідниця здійснила огляд їх експлікації на всіх рівнях рефлексії, а саме в площинах філософських, художніх текстів та фразеологічних одиниць, бо вони охоплюють наукові (філософсько-релігійні) та наївно-мовні уявлення про відповідну етичну поведінку і є складними ментальними утвореннями, що втілюються у неподільному синтезі образного, понятійного й ціннісного компонентів. Спираючись на дані, отриманні в результаті дослідження та послуговуючись запропонованим алгоритмом моделювання ієрархії фрагмента концептосфери у просторі фразеології було здійснено експериментальну реконструкцію ієрархії фрагмента морально-етичної концептосфери конфуціанства у площині чен’юй були отримані наступні показники: 1) “довіра” (信); 2) “гуманність” (仁); 3) “мудрість” (智); 4) “обов’язок/справедливість” (义); 5) “ритуал” (礼); 6) “істинний шлях” (道); 7) “синівська шанобливість” (孝). Л. М. Пойнар виявила, що концепт “довіра” (信) є домінантним у всіх площинах, адже саме він посідає перше місце в ієрархії концептосфери і, згідно з результатами психолінгвістичного експерименту, перебуває на другій позиції в ієрархії конфуціанських цінностей у свідомості сучасних китайців. У 2014 році Л. М. Пойнар захистила кандидатську дисертацію “Вербалізація ключових морально-етичних концептів конфуціанства у китайських фразеологізмах чен’юй”.

М. А. Шамшур дослідила вербалізацію концепту “любов” у фразеологізмах чен’юй. Визначена специфіка фразеологізмів чен’юй як експлікатур культурних феноменів у китайській мові. Дослідниця розглянула номени-вербалізатори концепту “любов” у китайській мові, його реалізацію у філософсько-релігійній та художній площині функціонування. Особливу увагу вона приділила дослідженню експліцитного та імпліцитного вираження у чен’юй концепту “любов” й детально розглянула семантичні ознаки та аксіологічну маркованість чен’юй на позначення концепту “любов”. В 2014 році М. А. Шамшур захистила кандидатську дисертацію «Вербалізація концепту “любов” у китайських фразеологізмах чен’юй».

О. С. Трубіцина в своїх роботах досліджує мовні засоби реалізації сугестії в політичному дискурсі китайських мас-медіа. На матеріалі провідних новинних Інтернет-сайтів Китаю демонструються стилістичні та функціональні особливості сугестем. Вона доводить, що вербальні сугестивні засоби представлені в архітектоніці, комунікативній поведінці мовця та лексичному наповненні політичного дискурсу, що уможливлює здійснення мовленнєвого впливу на широку аудиторію з метою оптимізації її діяльності в межах визначеного суспільства. У 2014 році О. С. Трубіцина захистила кандидатську дисертацію “Засоби реалізації сугестії в сучасному китайському політичному дискурсі”.

Літературознавство

В 1990-х роках формується вивчення китайської літератури як такої та у порівнянні із західною літературою взагалі й українською зокрема. Насамперед, це стосується праць Н. С. Ісаєвої, яка згодом у 2002 році захистила дисертацію “Українська література в Китаї: проблеми рецепції”. В даній роботі досліджувалися механізми рецепції через призму перекладу, була визначена типологічна сутність подібних явищ в китайській і українській літературах, проаналізована внутрішня закономірність їх виникнення і розвитку. Концептуальний підхід до вивчення зазначеної проблеми полягав у визнанні взаємопроникнення та синтезу двох культурних систем. В подальшому Н. С. Ісаєва зосередила свою увагу на вивченні сучасної китайської літератури, що насамперед стосується китайської жіночої прози та феміністичної літератури.

Н. А. Кірносова в своїх роботах простежила зв’язок між активним використанням мотиву паломництва в китайській та європейської літературах у XVI – XVIII ст. та формування нової поетологіческой системи в літературах даного періоду. Дослідниця здійснила порівняльний аналіз видатних паломницьких романів англійської та китайської літератур, зокрема “Шлях паломника” Дж. Баньяна та “Подорож на Захід” У Чен-еня, в яких відбулася повна або часткова трансформація жанру ходінь в мотив паломництва і, таким чином, стався перехід від “літератури факту” до “літературі вимислу”. В 2005 році Н. А. Кірносова захистила кандидатську дисертацію “Жанрово-тематична парадигма паломницької прози в китайській та європейських літературах XVI – XVIII ст.”, а після цього вона вона продовжила дослідження та переклади сучасної китайської літератури.

Н. О. Черниш здійснила компаративний аналіз віршованої книги російської поетеси О. Седакової в аспекті взаємодії з традицією китайської класичної культури (філософії, лірики та графіки пейзажних мініатюр). Дослідниця виділила риси, які свідчать про перетворення здатності культурного діалогу між Заходом і Сходом. У 2011 році Н. О. Черниш захистила кандидатську дисертацію ““Китайська подорож” О. Седакової в контексті діалогу традиційних культур““.

Я. В. Шекера досліджувала джерела та еволюцію художніх образів у китайській поезії доби Тан (618 – 907), а також специфіку образу як такого в естетичній системі та літературній думці давнього Китаю. На основі вивчення танської поезії в контексті системи світосприйняття давніх китайців дослідниця розкриває сутність художнього образу в китайській літературі та особливості образного мислення китайських поетів. За допомогою контекстно-описового методу Я. В. Шекера проаналізувала функціонування образотворчого інструментарію танської поезії (метафора, гіпербола, градація, алегоричний зачин тощо), розглянула специфіка зображення пейзажу й вираження почуттів у китайській ліриці дотанського періоду, визначила особливості зародження пейзажної лірики (IV ст.) та її подальшого розвитку до танської доби включно, висвітлила вплив даоського і буддійського віровчень, а також концепції простору на танську поезію, простежила еволюція основних образів природи у пейзажній ліриці доби Тан. У 2006 році Я. В. Шекера захистила кандидатську дисертацію “Генеза та функціонування художніх образів у китайській поезії доби Тан (VII – X ст.)”.

Є. К. Мурашевич досліджувала процеси зародження поезії представників руху “4 травня”, її розвитку, особливості, еволюцію поетичних форм, розвиток нової жанрової парадигми, роль між-літературних зв’язків. Вчена показала вплив китайської класичної літератури на розвиток поезії «4 травня», зокрема пейзажну лірику. На основі вивчення творчості Лю Баньнуна, Лю Дабая, Дай Ванш, Се Бінсінь, Вень Ідо, Цюй Цюбо, Фен Чжі та ін. осмислюється їх новаторський характер на тематичному, образотворчому, формотворчих рівнях, зокрема зародження коротких віршів сяошо, візуальної поезії, поем, імітацій фольклорних пісень та ін. Було розглянуто зміни, пов’язані з віршованою формою, що було наслідком переходу від літературної мови веньянь до розмовної мови байхуа. Велику увагу Є. К. Мурашевич звернула на проблему становлення жанрової парадигми китайської поезії початку ХХ століття, що трапилося під впливом зарубіжних літератур (сонет, верлібр, новий регулярний вірш). Окремо порівнюються образні конотації поезії руху “4 травня” з поезією попередніх епох, головним чином танского періоду. В 2011 році Є. К. Мурашевич захистила дисертацію «Художньо-естетичний феномен поезії “4 травня” в китайській літературі початку ХХ століття».

Також необхідно вказати на дослідження І. Сініциної відображення буддійського світогляду в китайській новелістиці ХХ століття, вивчення О. Воробей особливості драматургії Лао Ше на тлі трансформаційних процесів в китайській драматургії ХХ століття, аналіз Д. Підмогільної концептів “душа” і “тіло” в збірнику філософських есе Лу Сіня “Дикі трави”.

В період незалежної України набув подальшого розвитку переклад китайської літератури, як давньої, так й сучасної. В. І. Гамянін здійснив переклад уривків з “Історичних записок” Сима Цяня та конфуціанського трактату “Чжун Юн”, й окремих творів Чжу Цзиціна. Я. В. Шекера – автор багатьох художніх перекладів видатних китайських поетів Лі Бо, Ду Фу, Ван Вея, Ду Му, Чжан Цзи, Фен Чжі, Фей Ціна та ін. В. Б. Урусов постійно перекладає прозові та поетичні твори, насамперед, сучасних китайських письменників. Н. А. Кірносова переклала окремі твори Ван Аньі, Те Ніна, Ши Тешена, Чжоу Сяофена, Мо Яня, Алая. Є. Красікова переклала твір Ши Діна “Чари”, а М. Сінгаєвський твори Ян Ляна “Порівняння зі смертю” та Шу Тіна “Осінні роздуми”. В 2010 году вийшов спеціальний випуск відомого українського літературного журналу “Всесвіт” під назвою “Антологія китайської літератури”.

Філософія

Дослідження китайської філософії в незалежній Україні розпочиналися фактично з нуля, й до сьогодні не багато українських вчених системно займаються філософської думки традиційного та сучасного Китаю. Насамперед, необхідно вказати на роботи А. В. Усик, у працях якої розробляється етико-соціальний аспект філософії Конфуція та його наступників у контексті китайської філософської традиції. В 1999 році А. В. Усик захистила першу в Україні кандидатську дисертацію з історії китайської філософії – “Вчення Конфуція та конфуціанство в контексті китайської філософської традиції (етико-соціальний аспект)”.

О. І. Бойченко продовжив роботу в даному напрямку та присвятив свої роботи порівняльному історико-філософському аналізу філософської традиції осмислення даоської та конфуціанської інтерпретацій природного й людського. Типологічний зріз дослідження проблеми уможливив розуміння даоського та конфуціанського трактування взаємозв’язку природного й людського як давньокитайської версії двох основних й інваріантних, наявних у різних історичних культурах, в тому числі й у сучасній, підходів – відповідно індивідоцентричного та суспільствоцентричного – до осмислення зазначеного взаємозв’язку. В 2000 році О. І. Бойченко захистив кандидатську дисертацію “Співвідношення природного та людського як проблема давньокитайської філософії (порівняльний аналіз даосистської та конфуціанської інтерпретацій)”, а в 2003 році вийшла його монографія “Філософська антропологія давнього Китаю”. Після цього вчений у цілій низці статей досліджував вплив філософських ідей на становлення держави у давньому Китаї. В 2012 році О. І. Бойченко захистив першу в Україні докторську дисертацію з історії китайської філософії “Державотворення у філософії давнього Китаю: парадигми осягнення”.

В роботах В. С. Михайлова здійснено міждисциплінарний аналіз соціальних здобутків провідних філософських шкіл Давнього Китаю через призму їх людиновимірності виходячи із потреби імплементації прийнятних з точки зору сьогодення соціально-філософських ідей у сучасну соціальну практику України. У його роботах набули подальшого розвитку теоретико-методологічні підходи до різноаспектного системного дослідження соціально-філософської та історіософської думки Давнього Китаю. Вчений визначив основні принципи існування особистості в соціумі відповідно до поглядів давньокитайських філософів, сформулював принципові підходи до соціального і державного управління та підготовки управлінських кадрів відповідно до поглядів провідних філософських шкіл Давнього Китаю. Вперше у вітчизняній філософській думці В. С. Михайлов проаналізував базові принципи китайської воєнної і політичної стратегії та обґрунтував засади стратегічного мислення на перспективу в ракурсі їх критичного використання в умовах сучасності. Важливим елементом цих досліджень є розкриття поглядів давньокитайских мислителів щодо усвідомлення сутності історичних процесів у контексті сучасного розуміння соціально-історичної динаміки. Крим того, дослідних вперше окреслив важливі перспективні напрями імплементації окремих значущих аспектів соціально-філософського і філософсько-історичного надбання давньокитайської філософії у вітчизняну соціальну практику. В 2010 році В. С. Михайлов захистив кандидатську дисертацію “Людиновимірність соціально-філософської традиції Давнього Китаю і сучасність”, а в 2014 році вийшла його монографія “Філософська традиція Китаю: людський вимір та вплив на сучасність”.

В 2013 році В. О. Кіктенко захистив докторську дисертацію «“Школа Джозефа Нідема”: філософія і методологія досліджень китайської науки і цивілізації». В роботі були досліджені особливості техніки філософського аналізу, способи постановки проблеми, формування основних понять, принципів методології та теоретичних висновків “школи Джозефа Нідема”. Показана специфіка раціоналістичного гуманізму, пов’язаного з підходом “школи Джозефа Нідема” до досліджень соціальних процесів та який виник в результаті синтезу методів біології і гуманітарних досліджень. Вивчено гіпотези й теоретичні положення історичної динаміки та соціокультурних чинників розвитку китайської науки в соціальній епістемології “школи Джозефа Нідема” як боротьба проти європоцентрістського підходу. Дослідник встановив ключові положення соціології знання в історико-культурній реконструкції “школи Джозефа Нідема” щодо визначення теоретичних положень традиційної китайської науки. Крім того, були проаналізовані теоретичні основи та результати реконструкції природознавства і його соціальних основ в роботах “школи Джозефа Нідема”. Показано подолання методології наукового пізнання Дж. Нідема в нових моделях реконструкції китайської науки й цивілізації (Д. Бодде, Н. Сівін, Дж. Ллойд, Б. Ельман, Т. Хафф, Дж. Хобсон і Цянь Веньюань). В. О. Кіктенко представив дослідження китайської науки й цивілізації “школи Джозефа Нідема” і її опонентів не тільки як факт історії філософії, але і як теоретичне знання, як єдина система, як потужний напрям інтелектуального життя другої половини XX ст.

Політичні науки

Найбільш вагомий внесок в даному напрямку зробив О. В. Шевчук, який в українській політичній науці вперше здійснив цілісний порівняльний аналіз зовнішньополітичних стратегій США та РФ щодо КНР як багатопланового системного явища у трьох вимірах – концептуальному, часовому та практичної реалізації. Дослідник розробив авторську концепцію багатовимірної системи, яка дозволяє проводити аналіз динаміки і спадковості щодо зовнішньополітичних стратегій держав, виявляти їх спільні та відмінні риси; визначив співвідношення ідеологічної і геополітичної складової американської та радянської/російської зовнішньої політики щодо КНР у період біполярності та постбіполярності. Дослідник виокремив та проаналізував фактори, що визначили на межі ХХ – ХХІ ст. модернізацію зовнішньополітичної стратегії США та РФ на глобальному і регіональному рівнях. Це знайшло відображення в прийнятті і практичній реалізації зовнішньополітичних стратегічних концепцій щодо КНР і врегулюванні проблем міжнародної безпеки у відповідності з національними інтересами США й РФ та їх глобальними настановами і планами. Крім того, він довів, що збереження основних параметрів політики американських адміністрацій щодо КНР та констатував, що динамічний розвиток політико-економічного потенціалу КНР є певною мірою викликом щодо зовнішньополітичних регіональних орієнтацій як США, та і РФ, що, в свою чергу, зближує їх у прагненні “стримування” Китаю завдяки долученню його до участі в діяльності різноманітних дво- та багатосторонніх інституцій політичного та економічного характеру. В 2008 році О. В. Шевчук видав свою монографію “Китай між США та Росією : геостратегічні відносини”, а у 2009 році він захистив докторську дисертацію “Зовнішньополітична стратегія США та РФ щодо КНР”.

М. І. Гримська в своїх роботах здійснила компаративний аналіз головних напрямків зовнішньополітичної діяльності КНР, а також засобів і методі її оптимізації в контексті глобальних і регіональних викликів національній безпеці на етапі здійснення стратегії “чотирьох модернізацій”. Дослідниця доводить, що сучасна зовнішня політика КНР спрямована на забезпечення умов реалізації національної стратегії розвитку, метою якої є досягнення Китаєм до середини XXI ст. статусу наддержави, що посіла б домінуюче становище в АТР і рівне за своїм політичним впливом, економічною та військовою могутністю зі США. Вона обґрунтовує, що в КНР розроблена оригінальна ідеологія розвитку сучасної світової системи, за якою та формуватиметься внаслідок протистояння „глобальних місій” провідних держав, заснованих на різних цінностях, організаційних принципах, співвідношеннях “м’якої” й “жорсткої” сили, політики й економіки. У 2009 році М. І. Гримська захистила кандидатську дисертацію «Еволюція зовнішньої політики КНР в умовах реалізації стратегії “чотирьох модернізацій”».

Економіка

В. В. Величко вивчає різнопланові аспекти економічного розвитку давнього та сучасного Китаю як сучасного періоду так й давніх часів: процеси, що пов’язані з реформуванням економіки; зовнішньоторгові відносини; економічне районування; розвиток спеціальних економічних зон й особливу увагу приділяє українсько-китайським торгово-економічним відносинам. В роботах В. Ю. Голод досліджені теоретичні та практичні аспекти трансформації валютно-фінансової системи КНР, виявлені особливості валютно-фінансового регулювання глобалізації. Окремо досліджено сучасний стан та перспективи валютно-фінансової інтеграції Китаю. Дослідниця розкриває особливості валютно-фінансового регулювання Китаю в контексті запобігання економічних криз. Окрема увага приділена особливостям процесів консолідації фінансових капіталів як на національному, так і на регіональному рівнях. Уперше досліджено кількісні аспекти інтеграції “Великого Китаю” (КНР, Тайвань, Гонконг) в макроекономічному контексті та доведено фінансову інтеграцію всіх трьох ринків. Найвищий ступінь інтеграції був встановлений між КНР та Гонконгом. На основі аналізу та узагальнення результатів дослідження, запропоновані практичні рекомендації щодо застосування досвіду Китаю у реформуванні валютно-фінансової системи України. В 2010 році В. Ю. Голод захистили кандидатську дисертацію “Особливості валютно-фінансового регулювання в країнах Азійсько-Тихоокеанського регіону”.

В останні роки системне вивчення економіки Китаю поступово розвивається в Київському національному економічному університеті імені Вадима Гетьмана, що дає надію на повноцінне формування цього напрямку в українському китаєзнавстві.

Музейна справа

Провідні українські науковці постійно ведуть роботу з предметами китайського мистецтва у фондах, насамперед, Київського музею мистецтв ім. Богдана та Варвари Ханенків, Державному історичному музеї, а також в музеях Одеси, Луцька та інших міст України.

Замість висновку: перші підсумки

Сьогодні Китаєзнавство в Україні – це молода наукова дисципліна, яка ще перебуває на етапі становлення. Однак, прискорення темпів розвитку українсько-китайських відносин і створення Економічного поясу Шовкового шляху ставить перед українськими китаєзнавцями кардинально нові завдання, що лежать в економічній і технологічній сферах. Головним центром вивчення Китаю в Україні є Київ, хоча також важливий внесок у вивчення китайської мови і культури роблять університети Харкова, Дніпропетровська, Львова, Одеси, Миколаєва та ін. Більша кількість фахівців працюють в сфері викладання та вивчення китайської мови і літератури. Одиниці українських китаєзнавців займаються історією і філософією, політичним і економічним аналізом. На даний момент експертне співтовариство китаєзнавців нечисленне і інституційно об’єднане тільки в рамках діяльності Української асоціації китаєзнавців. В українському китаєзнавстві можна виділити три напрямки – класичне, прикладне і практичне. Сьогодні перед українськими вченими постає завдання підвищення рівня вивчення традиційного та сучасного Китаю, що, крім суто науково-освітнього значення, має стати запорукою взаєморозуміння між народами наших країн.