Сунь Юе

— Сунь Юе, народився у 1959 р. в Пекіні, перекладач. Член Російського союзу письменників. Член правління Китайської асоціації міжнародних суспільних зв’язків, завідувач відділу співробітництва із країнами колишнього СРСР та Східної Європи. 1983 р. закінчив факультет російської мови Лоянського інституту іноземних мов, провінція Хенань, потім вчився у Московській духовній академії в Росії. Запрошений вчений у Китайському університеті в Гонконзі.

Мені пощастило бути перекладачем російської літератури середнього покоління, яке здобувало науку у таких майстрів літературного перекладу як пан Ґао Ман, котрий переклав Шевченкову «Катерину» та «Заповіт», пан Лань Іннянь, котрий переклав «Спогади про Гоголя» й «Доктор Живаго», пан Ши Чженьчуань, котрий переклав «Цар-рибу». І особливо – у пана Ґе Баоцюаня, автора численних перекладів російської та радянської літератури, перше знайомство з яким у мене відбулося заочно.

Влітку 1974 року, за часів Культурної революції, мені було 15 років, і я ще вчився в школі. Одного дня в книжковій шафі вдома в однокласника я знайшов збірку перекладів пана Ґе Баоцюаня «Вибрані вірші Пушкіна», видану в 1947 році. За часів Культурної революції це була заборонена література, але завдяки тому, що батьки мого однокласника були бібліофілами, цій книжці пощастило, і її не вилучили, не знищили. Пізніше я з’ясував, що це було перше видання перекладів Ґе Баоцюаня. В ті часи я був молодим та легковажним, я читав книжки, не заглиблюючись у їхній зміст, я начитався поезії вільної форми та перевів чимало паперу на свої віршування, наслідуючи цей стиль. Тільки ця збірка перекладів змусила мене спинитися і спокійно задуматися над людським життям. Це було моє перше, заочне знайомство із паном Ґе Баоцюанем через літературу.

Будучи нерозсудливим підлітком, котрий зростав у часи Культурної революції, я гадки не мав ані про Пушкіна, ані про Ґе Баоцюаня, та незбагненним чином ця книга здійняла бурю в моєму серці. Хто б міг подумати, що через 16 років, у листопаді 1990 року, я раптом отримаю сповіщення про те, що я отримав першу премію з перекладу з російської мови у першому конкурсі перекладу іноземної літератури імені Ґе Баоцюаня, який він влаштував у нанкінському журналі «Ілінь» («Ліс перекладів»). Мене нагородили за переклад віршів поета Бродського, російського імігранта в Америці, котрий отримав Нобелівську премію у 1987 році.

Я почав отримувати привітання від найвідоміших ки­тайських перекладачів – Лань Інняня, Ши Чженчуаня та інших, і до мене поволі прийшло усвідомлення того, що хтось має продовжити справу обміну та взаємодії культур Китаю та інших країн. Можливо, господь обрав мене саме для цього?

Нині вже мало хто пригадає, що було в середині лис­топада 1990 року. В ті дні редакція нанкінського журналу «Ілінь» та Фонд перекладу іноземної літератури імені Ґе Баоцюаня влаштували перший конкурс з перекладу іно­земної літератури. 24 роки минуло з тих пір, і я вже не дуже добре пригадую грандіозної церемонії вручення нагород та пи­ш­­ного й гучного бенкету, свіжі лиш спогади про нашу сердечну бесіду із паном Ґе Баоцюанем після прийому. Сам Ґе Баоцюань був родом із провінції Цзянсу, повіту Дунтай і, відверто кажучи, у нього був сильний акцент, через який я його не зовсім добре розумів, але я з усіх сил намагався вловити кожне його слово. На щастя, під час тієї зустрічі я встиг розповісти панові Ґе Баоцюаню про своє заочне знайомство з ним 1974 року. Після цього я нетерпляче спитав у нього: «Ви продовжували перекладати радянську літературу під час Культурної революції?» Він усміхнувся та відповів: «Ні, звичайно ж я не міг робити переклади. Але…». Тут він окинув оком мене та Хай Жуна, журналіста з Народної радіостанції Цзянсу, котрий був разом зі мною, та продовжив: «В ті часи я написав книжку — «Класична давньогрецька та римська міфологія у вибраних творах Маркса та Енгельса». За назвою це була книжка в поміч тим, хто вивчає марксизм-ленінізм, а за фактом я намагався поширювати знання про культуру та історію західних країн».

Листопад 1990 р., перше вручення нагород за переклад іноземної літератури імені Ґе Баоцюаня. На фото п’ятий зліва – професор Сунь Юе, четвертий зліва – Сунь Цзячжен, тогочасний заступник секретаря партійного комітету провінції Цзянсу, шостий зліва – видатний перекладач, пан Ґе Баоцюань

Десять років по тому пан Ґе Баоцюань пішов з жит­тя. Його дружина Лян Пейлань згадала про цю книжку у його біографії. Вона сказала, що у часи Культурної рево­люції, коли неможливо було досліджувати іноземну літе­ратуру, Ґе Баоцюань знайшов спосіб обійти заборону і написати її, а згодом вона отримала широку популярність та перевидавалася аж три рази. Дійсно, неймовірні речі трапляються! Отак буває у світі, що непомітні пагони зелені згодом виростають у тінистий сад.

2013 року був 100-літній ювілей з дня народження Ґе Баоцюаня. Саме в цей час я відвідав прекрасну Україну. Пан Віктор Кіктенко з Національної академії наук України ретельно та дбайливо організував мій візит: я відвідав Національну академію наук, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київську духовну академію і ще понад десять відомих навчальних закладів. У своїх лекціях, говорячи зі своїми українськими друзями про історію культурних зв’язків між Україною та Китаєм, я звісно ж пригадував пана Ґе Баоцюаня, згадував його переклади віршів видатного поета українського народу – Тараса Шевченка, згадував Спілку письменників України та Літературну премію імені Івана Франка, яку Ґе Баоцюань отримав у 1988 році. В кожному університеті мене гостинно зустрічали викладачі та студенти. Сучасні українські інтелектуали дуже цікавляться всім, що відбувається у Китаї, і завдячувати цьому ми маємо врешті решт панові Ґе Баоцюаню, котрий заклав основи цього культурного обміну між Китаєм та Україною. Як кажуть люди предки посадили дерева, а нащадки насолоджуються їх тінню. Так і пан Ґе Баоцюань посадив величезне дерево, в зеленому затінку якого росте тепла дружба України та Китаю!

15 березня 2013 року на презентацію книжки Івана Дзюби, колишнього міністра культури України, в Києві зібралося більше 200 українських видатних діячів культури, мене також запросили прочитати там лекцію. У своїй промові я знову пригадав пана Ґе Баоцюаня, попередника та основоположника сучасного перекладу російської літератури у Китаї, і поділився зі слухачами його словами, що лежать поза часом та простором: «У Нанкіні в старовинному теремі Баньшаньюань на березі Янцзи я ніби побачив бронзову статую Тараса Шевченка і, перекладаючи його «Кобзаря», я, здавалося, чув як ревуть хвилі Дніпра».

Друг Ґе Баоцюаня, відомий видавець іноземної літератури в Китаї, перший головний редактор журналу «Ілінь» пан Лі Цзіндуань, описуючи життя Ґе Баоцюаня сказав, що в підсумку він зумів зробити три речі: по-перше, ретельно дослідив культуру Китаю та іноземних країн, по-друге, зростив дружбу Китаю з іншими країнами та, по-третє, зробив книги і любов до них сенсом свого життя. Мені ж здається, що найбільшим успіхом пана Ґе Баоцюаня стало те, що своєю працею він зміг навчити безліч необізнаних людей, дав їм можливість почути красу та мудрість голосів мислителів минувщини.