В. Б. Урусов

Події 4 травня 1919 року були спровоковані рішенням миротворців у Версалі залишити японцям колишні німецькі концесії у провінції Шаньдун. Поразка китайської дипломатії на Паризькій мирній конференції 1919 року й викликала Рух 4 травня. Від святкування «справедливої перемоги над узурпаторами» в листопаді 1918 року до Паризької конференції в січні наступного року, лише за два місяці, Китай цілком усвідомив реальність того, що «з давніх часів ми не маємо дипломатії», а так звана «справедлива перемога над узурпаторами» – це лише красива мрія. 4 травня 1919 року в Пекіні відбулися патріотичні акції, основними учасниками яких були студенти, а також городяни, підприємці, що приєдналися до них. Цей патріотичний рух китайського народу, що був спрямований проти імперіалізму і феодалізму, також отримав назву «буря 4 травня».

Події розгорталися так. 1 травня 1919 року деякі студенти Пекінського університету отримали інформацію, що Паризька мирна конференція відхилила вимоги Китаю. Того ж дня представники студентів провели екстрені збори в їдальні Січжай Пекінського університету і вирішили 3 травня 1919 року провести збори всіх студентів у актовому залі Пекінського університету.

Увечері 3 травня 1919 року студенти Пекінського університету провели збори студентів, у яких також взяли участь представники Пекінського вищого педагогічного училища (тепер Пекінський педагогічний університет), Вищого училища права і управління, Вищого промислового училища та інших вишів міста. Студенти виступали в великим піднесенням і закликали всіх стати на порятунок країні. Нарешті, були запропоновані такі дії:

1. Об’єднати боротьбу усіх верств суспільства;
2. Надіслати телеграму спеціальному посланникові у Парижі з наполяганням не підписувати угоди;
3. Надіслати телеграми до всіх провінцій, щоб 7 травня 1919 р. провести демонстрації, відзначаючи день національної ганьби;
4. Вранці 4 травня провести збори представників 13 вищих навчальних закладів, включаючи Пекінське вище педагогічне училище, Пекінський університет та Китайський університет, щоб прийняти рішення та у другій половині дня скликати мітинг і демонстрацію перед воротами Тяньаньмень.

Вдень 4 травня 1919 року понад 3 тис. студентів – представників трьох пекінських вищих навчальних закладів прорвали поліцейський кордон і зібралися на площі Тяньаньмень. Першими на площу прибули студенти Пекінського університету. Вони розгорнули транспаранти з гаслами «Битися на смерть, повернути наш Ціндао», «Повернути права на Шаньдун», «Відмовитися підписувати Паризьку угоду», «Скасувати 21 вимогу», «Бойкотувати японські товари», «Краще бути розбитою яшмою, ніж цілою черепицею», а також вимагали покарання міністра зовнішніх зв’язків Цао Жуліня, керівника валютного управління Лу Цзун’юя, посла Китаю в Японії Чжан Цзунсяна. Студентський загін прибув до будинку Цао Жуліня, побивши Чжан Цзунсяна. Студент математичного відділення Пекінського вищого педагогічного училища Куан Хушен першим увірвався до будинку Цао Жуліня і підпалив будівлю. Згодом військові та поліція взяли ситуацію під контроль та заарештували 32 представники студентів.

Студенти організували патріотичні групи, щоб вони роздавали листівки та вели агітацію серед населення. Демонстрації відбулися в Тяньцзіні, Шанхаї, Нанкіні, Ухані, Фучжоу, Ґуанчжоу та в інших містах. Декілька студентів були вбиті, а інші отримали поранення. Тюрми були незабаром наповнені демонстрантами.

Дух протесту зріс, коли торговці закрили свої магазини в страйку, який поширювався через основні центри в червні 1919 р. Страйк перетворився на бойкот японських товарів та на зіткнення з японцями, які проживали в Китаї. Понад рік студенти-патріоти агітували за знищення японського ринку в Китаї, з помітним впливом на нього. У той же час, і це найголовніше, страйк поширився серед недавно організованих профспілок, які приєдналися до найбільшого вияву національного почуття, який будь-коли бачив Китай.

Рух 4 травня зумовили певні історичні події. 1915 року Японія висунула 21 агресивну вимогу, намагаючись утворити японський протекторат над Китаєм. Хоча такі дії не мали успіху, цей інцидент завершив еру японського лідерства у реформуванні Китаю і посилив сучасний китайський націоналізм. Однак саме в цей час послідовники нової науки утверджували нову роль для себе, залишаючи державну службу і відмовляючись від політики, на яку були орієнтовані їх предки, для того, щоб ретельно дослідити старі конфуціанські цінності та інститути, відкидати те, що затримувало розвиток Китаю, і знайти в минулому Китаю елементи нової культури. Під час Першої світової війни європейські держави залишили Далекий Схід поза своєю увагою і Японія скористалася можливістю посилити свою агресію проти Китаю, серйозно порушила суверенітет Китаю. Серед китайського народу зростали антияпонські настрої.

Завдяки застосуванню західних та японських систем навчання під час впровадження політики «Нового курсу» наприкінці династії Цін, систему імператорських екзаменів у Китаї було скасовано 1905 року. На початку Китайської Республіки Пекінський університет, Пекінське вище педагогічне училище (тепер Пекінський педагогічний університет) та інші вищі навчальні заклади отримали поштовх до розвитку. Пекінський університет під керівництвом ректора Цай Юаньпея запровадив відкритий академічний стиль, виступаючи за «свободу думки, всеохоплення». В університеті викладали Лі Дачжао, Чен Дусю, Ху Ши, Ґу Хунмін (викладав англійську літературу), Лю Шипей, Лу Сюнь (Чжоу Шужень, викладав історію китайської літератури), Цянь Сюантун (викладав китайську фонетику), У Мей (викладав історію китайської музичної драми), Лю Баньнун (викладав нову літературу). У Пекінському університеті також приділяли увагу вихованню духу самостійного мислення студентів, який став важливою рушійною силою Руху 4 травня.

Розвиток громадських організацій у Китайській Республіці, включаючи Наукове товариство китайської молоді (少年中国学会）, Інженерне наукове товариство (工学会), наукове товариство Сіньмінь (新民学会）товариство Сіньчао (新潮社),  Лекційну групу народної освіти (平民教育讲演团), Групу взаємодопомоги навчання і праці (工读互助团)  тощо, заклав організаційну основу Руху 4 травня.

Попередником і складовою частиною Руху 4 травня був Рух за нову культуру.  Першим об’єктом докладання сили для цього руху за нову культуру стала китайська система письма. У ХХ ст., як і раніше, використовували писемність і лексичний запас, що в основному були створені близько ІІ ст. до н. е. Будь-який ієрогліф нагадував ребус з багатьма варіантами сенсу, які накопичувалися впродовж століть, коли його використовували з різною метою. Якого значення набуває такий ієрогліф, залежить від його контексту, що потребує знання класичних текстів. Це перетворило класичну писемну мову веньянь, на незручний засіб, вона сама по собі була однією з проблем життя. Без тривалого вивчення цієї мови учень був відсторонений від вищого класу. Функціональна грамотність для повсякденних справ серед простих китайців була набагато доступнішою, ніж езотеричні терміни і вишукані алюзії, що їх використовували випускники під час класичних іспитів.

Перший етап літературної революції полягав у використанні розмовної мови в писемній формі – крок, що був зроблений в Європі за доби Відродження, коли національні мови витіснили латину. Для нового класу вчених настав час. Лідерство узяв на себе Ху Ши, який був прихильником використання байхуа, або китайської розмовної мови, як писемного посередника для науки і для всіх цілей комунікації. Багато інших людей приєдналися до цього революційного руху, який заперечував нетлінні цінності старого літературного стилю. Використання байхуа швидко поширювалося, домінування класики було подолане. Ху Ши також став лідером у пропаганді наукових методів мислення і критики.

Значення науки в галузі технічних досліджень вже давно було незаперечним. Її застосування як способу мислення до китайської літературної критики та історичної науки, було відзначене ще одним кроком. Нова наука енергійно атакувала міфи і легенди ранньої китайської історії і заново оцінювала походження класики. Вивчали китайський фольклор і переоцінювали великі народні романи часів пізньої імперії. Плідність цих досліджень живилася досягненнями науки періоду династії Цін.

Творчість руху за нову культуру повністю зрозуміла лише в історичному контексті. Перша світова війна 1914-1918 рр. розкрила варварські можливості зарозумілої цивілізації Європи. Імперії Австро-Угорщини, російських царів, і, нарешті, Німеччини були повалені. Вудро Вільсон проголосив великі принципи самовизначення для всіх народів і відкритої дипломатії між ними. Ідеї різних видів соціалізму, емансипації жінок, а також права на працю на противагу капіталістам прокотилися по цілій земній кулі і потрапили до республіканського Китаю. Вчена еліта Китаю, як і раніше, була тоненьким верхнім прошарком його стародавнього суспільства, вона інстинктивно взяла на себе завдання зрозуміти і оцінити цей революційний зовнішній світ, у той самий час ведучи боротьбу за переосмислення культурної спадщини Китаю.

Вражаючим є факт, що на чолі цього руху стояли інтелектуали, які помістили як нові культурні ідеї науки і демократії, так і новий патріотизм у загальний фокус антиімперіалістичної програми. Більшою мірою, ніж будь-коли раніше, студенти взяли на себе відповідальність за долю Китаю. Вони навіть розпочали через свої студентські організації звертатися до простих людей.

У мобілізації інтеліґенції провідну роль відігравала література через романи та оповідання новою писемною мовою. Більшість авторів були добре освіченими і з вищого класу. Їх аудиторією були в основному молоді студенти в містах, яких, як і самих письменників, захопила соціальна революція. Вони виступали проти ланцюгів сімейної системи і відстоювали індивідуальне самовираження. Романтичний індивідуалізм і самовираження деяких з цих новаторів, коли вони розповідали все це від першої особи або у стилі щоденника, були досить шокуючими для строгих конфуціанських традицій.

Видатний письменник 1920-х років, Лу Сінь, став відомим лише з 1918 року, опублікувавши в журналі «Нова молодь» своє сатиричне оповідання «Записки божевільного», головний герой якого знаходить між рядків «доброзичливості, праведності, правди, чеснот» у своїй книзі історії два слова, що повторюються всюди: «Їжте людей». Китайська культура, яку він описував, була «культурою обслуговування своїх господарів, які торжествують за рахунок страждань безлічі людей».

Таким чином, окремі лідери серед нечисельної меншини інтелектуалів – професорів, студентів, письменників – приєдналися до культурної боротьби, щоб здолати вади старого Китаю і встановити нові цінності для нового Китаю.

Рух 4 травня безпосередньо вплинув на виникнення та розвиток Комуністичної партії Китаю, в історії якої цей рух визначають як «антиімперіалістичний і антифеодальний патріотичний рух», також вважають переламним моментом переходу від старої демократичної революції до ново-демократичної революції.

30 квітня 2019 року у великому залі Будинку народних зібрань у Пекіні відбулося урочисте засідання з нагоди 100-річчя Руху 4 травня. Голова КНР Сі Цзіньпін у своїй промові зокрема  відзначив: «Усі ці 100 років китайська молодь, наповнена щирим почуттям до батьківщини і народу, активно присвячувала себе великій справі революції, будівництва та реформ під керівництвом партії, боролася за народ, жертвувала себе батьківщині, боролася за щасливе життя, віддавала батьківщині і народові  свої найкращі молоді роки, написавши не одну прекрасну пісню молодості… Молодь – це майбутнє країни і майбутнє світу. Китайська мрія тісно пов’язана зі світовою мрією, китайська нація має зробити більший внесок у людське суспільство. У нову епоху китайська молодь повинна турбуватися про батьківщину, а також має турбуватись про все людство, розповсюджувати ідеал китайської культури, що всі люди у світі – одна родина, боротися за здійснення великого відродження китайської нації, старанно просувати спільну побудов «Одного поясу, одного шляху», сприяти формуванню спільноти  єдиної долі людства».