Підвалини українсько-китайського стратегічного партнерства було закладено під час державного візиту другого президента України Леоніда Кучми до КНР у грудні 1995 р. Тоді на одній із прес-конференцій тодішній голова КНР Цзян Цземінь сказав історичну фразу: «Ми з президентом Кучмою як два ракетника завжди порозуміємося». Двадцять років потому маємо констатувати, що усі злети та досягнення в українсько-китайських взаєминах були побудовані саме на порозумінні перших осіб наших країн. Пам’ятаю, як уважно слухав Цзян Цземінь розповідь Євгена Патона про Інститут електрозварювання під час свого візиту в Україну у вересні 1994 р. Чи не тому сьогодні одним з небагатьох прикладів успішного науково-технічного співробітництва між Україною та Китаєм є співпраця в галузі електрозварювання?

Коли наприкінці грудня 1995 р. мені пощастило у складі представників пекінського дипкорпусу відвідати космодром Січан в провінції Сичуань, під час спілкування з західними дипломатами ми обговорювали успішний розвиток китайської космічної галузі. Адже ми були запрошені на запуск американського комерційного супутника китайським ракетоносієм. Втім, жоден з нас не міг тоді уявити, що через двадцять років Китай буде визнаною в світі космічною державою з усім комплексом пілотованих польотів.

Протягом 1996-1997 рр. на моїх очах Пекін із міста, де єдиним телефоном на квартал був звичайний апарат з довгим дротом, який виносили на вулицю із крамнички на розі, перетворився на місто, в якому у кожного таксиста був мобільний телефон. Тоді це була американська Motorola, а Китай розглядався як величезний ринок для мобільного зв’язку. На той час американські товаровиробники і гадки не мали, що через два десятиліття матимуть справу з потужним конкурентом в особі Піднебесної.

Остання згадка про минуле. У 1980-1990-х роках загальним місцем усіх міжнародних досліджень було твердження про те, що ХХІ століття буде століттям Азіатсько-Тихоокеанського регіону. Це було прогнозоване зміщення міжнародної активності у регіон, що зосереджував дедалі більшу частку світової економіки та людських й природних ресурсів. Наразі ніхто з дослідників не передбачав настільки стрімкого піднесення Китаю, а тим більше такого посилення ваги КНР на світовій арені.

І от минає друге десятиліття ХХІ сторіччя. Україна, наче зачарована, застигла серед кривих дзеркал минулого. Китай впевнено хоча, звичайно, не безхмарно рухається вперед. Чи вдасться нам вирватися із замкнутого кола минулого та приєднатися до головних процесів світового розвитку? Значною мірою це залежатиме від того, як Україна скористається можливостями, які надають нам досягнутий в минулому високий рівень політичних взаємин з Китаєм та економічна взаємодоповнюваність наших держав.

Внаслідок Революції гідності народ України остаточно зробив свій геополітичний вибір на користь євроінтеграції. Ми бачимо своє майбутнє тільки в Європі і це не тимчасовий політичний тренд, а результат кількасотлітньої боротьби за самовизначення української нації та незалежність Української держави. Шлях України до Європи не буде легким. Ще не подолані численні об’єктивні перешкоди та штучні завади, що їх настирливо створює Росія, яка ніяк не позбудеться імперського мислення. Але своїм серцем Україна вже в Європі і сьогодні українці можуть з повним правом нагадати усьому світу, що географічний центр Європи знаходиться в українських Карпатах.

Протягом 1996-1997 рр. на моїх очах Пекін із міста, де єдиним телефоном на квартал був звичайний апарат з довгим дротом, який виносили на вулицю із крамнички на розі, перетворився на місто, в якому у кожного таксиста був мобільний телефон

Радник Посольства України в КНР О. М. Купрін та перший секретар Посольства України в КНР А. З. Гончарук на стартовому майданчику космодрому Січан (28 грудня 1995 року)

Для Китаю ми – перша європейська країна на Новому Шовковому шляху. Протягом 25 років українсько-китайських дипломатичних відносин китайська сторона наголошувала, що розглядає Україну як «важливу країну в Європі». Для нас це принципово важлива оцінка, оскільки вона відповідає національним інтересам українців. Наразі російська агресія проти України, анексія Росією українського Криму та широкомасштабна інформаційна війна РФ проти України висвітлили той факт, що частина китайського суспільства й навіть експертного середовища все ще вважає Україну «пострадянським простором», на якому у Росії є право на «власні інтереси».

Думаю, на найближчу перспективу головним завданням української дипломатії на китайському напрямі буде звільнення наших двосторонніх взаємин від негативного впливу спільного сусіда – РФ. З іншого боку, необхідно визнати, що в сучасному українському політичному середовищі є достатньо сил, які внаслідок власної необізнаності упереджено ставляться до «комуністичного Китаю». Отже, «домашнім завданням» для української еліти є подолання своїх застарілих уявлень про Піднебесну, що залишилися з часів «культурної революції» в Китаї.

Саме адекватне сприйняття одне одного є надійним підмурком взаємної довіри та взаємної поваги, які багато років існують між нашими народами. Почути, зрозуміти, відкликнутися – ось шлях до того майбутнього, якого прагнуть і українці, і китайці.

Тимчасовий повірений у справах України в КНР О. М. Купрін вітає пана Цзян Цземіня з обранням на посаду Голови КНР

На мій погляд, сьогодні найпершим завданням для України є відновлення активного українсько-китайського діалогу на найвищому рівні. І ініціативу має проявити українська сторона. Якщо поглянути на суху статистику, доля України у зовнішній торгівлі КНР становить 0.18 % (2015 р.). Ми далеко не є пріоритетною країною для Китаю. Проте, китайська сторона послідовно посилає Україні сигнали щодо своєї зацікавленості у подальшому розвитку двосторонніх взаємин. Привітання Голови КНР Сі Цзіньпіна з приводу 25 річниці Незалежності України у серпні 2016 р. було саме таким сигналом, і нагодою треба скористатися. В сучасних геополітичних умовах Україна потребує підтримки з боку такого економічного велетня, як Китай. А для підтримки необхідні взаємна довіра та розуміння позицій сторін. Отже альтернативи політичному діалогу просто немає.

Не маю жодного сумніву стосовно подальшого сталого поступу Китаю. Так, можливі певні проблеми економічного, соціального, екологічного характеру. Але досвід останніх тридцяти років переконливо свідчить, що керівництво КНР тримає руку на пульсі країни, бачить проблеми, що виникають, та своєчасно на них реагує.

Певні застереження викликає ставлення новообраного президента США Д.Трампа щодо шляхів подальшого розвитку американської економіки, зокрема його декларації про необхідність протекціоністського підходу до зовнішньої торгівлі, що напряму направлено проти КНР. Не можу назвати конструктивною позицію чиновників ЄС та депутатів європарламенту щодо надання китайській економіці статусу ринкової. Втім, думаю, що через 10-15 років мало хто згадає про ці проблеми, як сьогодні мало хто пам’ятає про американську війну проти китайського текстилю у 2005 році.

Діти українських дипломатів на святкуванні 45-ої річниці створення КНР у парку Сунь Ятсена (Пекін, 1 жовтня 1994 року)

Найбільші економіки світу – США, Єропейський Союз та Китай так чи інакше порозуміються та знайдуть взаємно прийнятний спосіб взаємодії. При адміністрації Д. Трампа чи при наступній остаточно сформується G-2 («велика двійка») – не так важливо. Важливо те, що позиція G-2 значною мірою визначатиме подальші шляхи розвитку світової економіки та торгівлі.

Якщо ж ми спробуємо подивитися у більш віддалене майбутнє, наприклад у 2050 рік, ми побачимо, що перед людством постали зовсім інші виклики та загрози. Звісно, залишиться питання міжнародної безпеки. Проте, мало кого турбуватимуть ціни на нафту або газ, на той час людство опанує інші енергоносії. А головним попитом користуватимуться питна вода та ресурси для виробництва продуктів харчування. Це буде «зоряний час» українських чорноземів, які можуть стати годувальниками значної частини людства, в тому числі й Піднебесної.

Дехто побачить у такому підході «перетворення України на сировинний придаток Китаю». Це так, якщо мислити категоріями минулого. Звісно, з такою перспективою сучасний стан агропромислового співробітництва України та Китаю не має нічого спільного. Ми повинні вибудувати принципово новий механізм взаємодії, що поєднає можливості й інтереси, забезпечить природне відновлення родючості сільськогосподарських земель, натомість підвищить врожайність до сучасних можливостей агровиробництва. Новітні технології, передові досягнення науки, сучасний фінансовий та виробничий менеджмент як результат спільних зусиль України та Китаю – ось шлях у майбутнє, якого прагнуть народи наших країн.

До того ж, ніщо не заважає продовжувати співробітництво у інших галузях економіки: від аерокосмічної до транспортно-логістичної. Всі переваги, які надає Україні її географічне розташування, історично високий рівень науки та освіти і таке інше – все має працювати на подальший розвиток українсько-китайської взаємодіїї.

Повертаючись до найболючішого нині для України питання забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності Української держави, слід зазначити, що агресивні дії Росії повністю зламали систему міжнародної безпеки та призвели до руйнації засадничих принципів, на яких був побудований світ після Другої світової війни. Рада безпеки ООН, як і ООН загалом виявилися безпорадними у ситуації, коли агресором є постійний член РБ ООН.

Тимчасовий повірений у справах України в КНР О. М. Купрін вітає пана Цзян Цземіня з обранням на посаду Голови КНР

Нині міжнародна спільнота почала усвідомлювати масштаб та наслідки цієї кризи, необхідність створення нової системи колективної безпеки. Вирішення такого важливого для світу завдання неможливе без участі КНР. Китай як глобальний світовий гравець дедалі більше буде залучатися до міжнародного життя. Не за своїм бажанням Україна опинилася у епіцентрі кризи міжнародної безпеки. Втім, нині без України неможливе розв’язання складних безпекових завдань та вирішення назрілих проблем.

Таким чином, сама логіка світових процесів вимагатиме від України та Китаю активної взаємодії на світовій арені задля зміцнення міжнародної довіри, створення нових сучасних механізмів забезпечення безпеки, підвищення ефективності існуючих міжнародних організацій, зокрема ООН, в тому числі через їхнє реформування.

Новітні технології, передові досягнення науки, сучасний фінансовий та виробничий менеджмент як результат спільних зусиль України та Китаю – ось шлях у майбутнє, якого прагнуть народи наших країн

Маємо констатувати: Україні та Китаю доведеться багато спільно попрацювати у ХХІ столітті. Наші країни розділяють тисячі кілометрів, проте об’єднують мільйони сердець. Народи наших країн пам’ятають уроки історії, вірять у майбутнє та готові до плідної співпраці. Це і є запорукою спільного успіху.