Віта Голод, кандидат економічних наук,

голова правління Української асоціації китаєзнавців

Тема китайського посередництва у припиненні військових дій в Україні сприйнялась з осторогою як нашим суспільством, так і Західним. Офіційно нейтральний Пекін вийшов з тіні лише в лютому цього року, опублікувавши на сайті МЗС свою Позицію щодо врегулювання української кризи, яку назвали мирним планом Китаю. Понад рік наші дипломати, говорячи словами Андрія Мельника, «не втрачали надії достукатися як до розуму, так і до сердець китайського керівництва». Довгоочікувана розмова очільників двох держав поки має єдиний конструктивний наслідок: призначення Лі Хуея, спеціального представника уряду КНР у справах Євразії, який направлений особисто Сі Цзіньпінем з важливою миротворчою місією. Які очікування в Україні та й у світі в цілому від цієї нової китайської ініціативи? Які сенси вкладає Китай у таке посередництво?

Лі Хуея, який розпочав свою дипломатичну кар’єру ще в Радянському Союзі та очолював посольство в Москві протягом 10 років, багато хто назвав «троянським конем» у важкому переговорному процесі між Україною та росією, який до цього вели лише країни Заходу. Однак, офіційний Київ так не думає. Щонайменше, не висловлюється категорично. Нарешті, після тривалого очікування у нас з’явився механізм донесення інформації в Піднебесну, інструмент для перемовин, який сприймають однаково позитивно як в Києві, так і в москві.

Побудова маршруту для першого турне була логічна та не викликала запитань. Візит Лі Хуея до Києва був насичений зустрічами як в офісі президента, так і в українському МЗС. Для китайської делегації організували брифінг, де українські високопосадовці, включаючи Андрія Єрмака, Дмитра Кулебу, Кирила Буданова, Олександра Кубракова, Дмитра Лубінця, Дар’ю Герасимчук, мали нагоду детально ознайомити китайського посланця в рамках своїх професійних повноважень з поточною ситуацією в Україні ((https://www.president.gov.ua/news/v-ofisi-prezidenta-proveli-brifing-shodo-potochnoyi-bezpekov-82965).

З візитом Лі Хуея в китайській риториці з’явились нові наративи: китайська сторона бажає просувати найбільших спільний консенсус, сформований міжнародною спільнотою або Китай шукає спільний знаменник політичного вирішення кризи. Тому очевидно, що в майбутньому слід очікувати на нові візити та обговорення. Як зазначають китайські експерти, Позиція Китаю з 12 пунктів ще потребує дипломатичних зусиль та консультацій з міжнародною спільнотою задля отримання результату. Водночас Україні не варто піддаватись на провокації та маніпуляції, проявляти стриманість і розсудливість. Як приклад, нещодавня публікація в WSJ викликала шквал критики Китаю в українському медійному просторі (https://www.wsj.com/amp/articles/china-pushing-ukraine-cease-fire-gets-cool-reception-in-europe-614774dd). Однак, невдовзі пан Кулеба спростував інформацію щодо того, що Лі Хуей наполягав поступитися українськими територіями задля припинення війни (https://www.unian.ua/war/vimogi-specpredstavnika-kitayu-po-ukrajini-li-hueya-yevropi-z-yavilasya-reakciya-mzs-12272205.html).

Україна поступово стає глобальним гравцем, спілкуючись з лідерами держав на різних міжнародних майданчиках, в тому числі та в Азії. Нещодавно президент Зеленський мав нагоду зустрітися в Хіросімі на саміті G7 з очільниками Індії та В’єтнаму, які мають тісні стосунки з росією. Таку взаємодію важливо продовжувати, зважаючи на те, що погляди країн Глобального Півдня на війну в Україні різняться. росія все ще має позитивний імідж в Азії та продовжує вишукувати собі прибічників. Тому на Саміт миру, анонсований паном Зеленським на липень цього року, необхідно запрошувати представників офіційного Пекіну. Бо Китай – це глобальний гравець, який має вплив на так званий Глобальний Південь, тобто на більшість населення світу.

23 травня на Українській платформі з сучасного Китаю був проведений міжнародний круглий стіл, присвячений китайсько-російському співробітництву в контексті війни в Україні. Серед інших питань, обговорювали миротворчу місію Китаю в українському питанні. Більшість експертів висловились скептично щодо успіху так званого «мирного плану» Китаю, бо навіть росія не сприймає його як готовий до виконання. Експерти дійшли висновку, що миротворчі зусилля КНР варто розглядати не з точки зору російсько-української війни, а з точки зору його глобальних амбіцій та з метою стабілізувати відносини з Європою. Китайсько-російські відносини не вплинуть на глобальну архітектуру, але  посилюватимуть тиск щодо стратегічної автономії Європи від США та витіснення США з Індо-Тихоокеанського регіону. Несиметричність китайсько-російських та китайсько-українських відносин на користь перших схиляє до думки про наявність китайсько-російського альянсу. Однак експерт з Китаю Ґун Цзюн це заперечив, пояснюючи збільшення економічної співпраці лише комерційним зиском. Підтримку росії зброєю експерт назвав тією червоною лінією, яку Китай ніколи не перетинатиме. Це збігається з риторикою офіційного Пекіну. Багато лімітів у китайсько-російській дружбі було встановлено в тому числі завдяки тиску Заходу.

Вартий уваги перший саміт Китай–Центральна Азія, який щойно завершився в Сіані. Формат зустрічі Китаю з п’ятьма пострадянськими країнами говорить про китайське лідерство в регіоні, яке втратила послаблена росія. Окрім активізації торгової та інвестиційної діяльності в цьому форматі, Китай активно розвиватиме міжнародний транспортний коридор через Каспійське море для вантажних потягів Китай-Європа, як альтернативу північному через росію та білорусь, який стабільно не працює з моменту російського вторгнення. Європейський Союз вітатиме стабілізацію ланцюгів постачання через налагодження маршрутів без участі країн-агресорів. Окрім ефективної медіації в українському питанні, налагоджений Китаєм коридор через Каспій може бути ще одним позитивним моментом у світі погіршення китайсько-європейських відносин.

Через війну в Україні світ розділився на тих, хто підтримує нас зброєю, фінансами, гуманітарно та дипломатично, на тих, хто стоїть на стороні агресора (п’ять країн, що голосують разом з рф в ООН), та на нейтральні країни. Саме ці нейтральні країни, серед яких офіційно знаходиться Китай, і є об’єктом українських дипломатичних зусиль. Майже усі нейтральні країни так званого Глобального Півдня знаходяться в зоні впливу Китаю. Це його значне досягнення, з яким треба рахуватися, вибудовуючи подальший переговорний процес з Піднебесною. Більшість з цих країн схвально ставляться до мирної ініціативи КНР та надалі з тих чи інших причин будуть залучатись до медіації задля припинення військових дій в нашій країні.

Відновлення американо-китайського діалогу могло б позитивно вплинути на глобальну безпекову ситуацію загалом. Однак, через загострення конкурентної боротьби поки не видно ознак покращення стосунків, а країни світу мають обирати сторону як у період Холодної війни. Про китайські цінності мало хто знає на Заході, навіть в інтелектуальних спільнотах, а китайські глобальні ініціативи та складна дипломатична риторика важкі для розуміння та мають релятивний характер. Висунуті Сі Цзіньпінем «Чотири необхідних кроки» (四个应该), «Чотири принципи спільної роботи» （四个共同）, «Три моменти до міркувань» （三个思考）щодо врегулювання «української кризи» (https://t.me/UkrainianSinologists/4600) навряд чи будуть активно обговорюватись учасниками Саміту миру. Однак, деякі пункти китайського позиційного документа, як то продовольча безпека, гуманітарна допомога, захист військовополонених та протидія ядерній загрозі, мають бути взяті за основу, бо вони збігаються з «формулою миру» президента Зеленського та у відповідь на бажання Китаю зіграти конструктивну роль.

Нещодавно на саміті G7 президентка Єврокомісії Урсула Фон дер Ляєн вчергове говорила про необхідні зміни в Європейській політиці щодо Китаю, в тому числі через китайсько-російське зближення. Європейський Союз готовий підтримувати тісні зв’язки з Піднебесною у таких напрямках, як зміна клімату, протидія пандеміям, фінансова стабільність, нерозповсюдження ядерної зброї, але інші сфери піддаватимуться політиці зниження ризиків. В цьому контексті, очевидно, будуть будуватись майбутні українсько-китайські відносини, які потребують перезавантаження.