В. Сирота
банковский эксперт, к.э.н., постоянный автор специализированного блога Focus Ukraine (Kennan Institute, Woodrow Wilson Center, USA)

Китайські фінансові установи розвитку стають системоутворюючим елементом сучасної фінансової архітектури. Україна об’єктивно потребує налагодження співпраці з такими новітніми гравцями на глобальному фінансовому ринку: саме китайські фінансово-кредитні інститути мають різноманітний інструментарій для задоволення багатомільярдних потреб нашої країни в інфраструктурних інвестиціях або для полегшення тягаря економічного спаду через пандемію COVID-19. Особливо на фоні того, що експерти авторитетного британського аналітичного центру Chatham House аргументовано доводять: підозри щодо намагання Китаю заманити країни-позичальники у «боргову пастку» для подальшого отримання контролю над їхніми ключовими активами є значно перебільшеними. При цьому європейські партнери України активно ведуть діалог з Китаєм у фінансово-економічній сфері.

Навесні 2020 року широкий позитивний резонанс в українському суспільстві викликала гуманітарна допомога, що надавалася Китаєм. Журналісти відслідковували рейси вантажних літаків з тестами на коронавірус, масками та іншими засобами захисту, що прибували у Міжнародний аеропорт «Бориспіль». Представники великого українського бізнесу декларували свої приязні стосунки з китайським підприємцем Джеком Ма, засновником Alibaba Group, в очікуванні додаткових надходжень гуманітарних вантажів зі Сходу.

На цьому фоні абсолютно нелогічним виглядає ситуація, коли представники фінансових кіл України не взяли участь у літній щорічній зустрічі Asian Infrastructure Investment Bank (AIIB), мультинаціональної фінансової установи, яка є флагманом реалізації інфраструктурних проєктів у межах ініціативи «Один пояс, один шлях» (BRI, Belt and Road Initiative) поряд із китайськими банками розвитку (China Development Bank (CDB), Export-Import Bank of China (Exim)) та «великою четвіркою» найбільших державних банків: Industrial & Commercial Bank of China (ICBC), China Construction Bank (CCB), Agricultural Bank of China (ABC), Bank of China (BOC)). Фактично під парасолькою лідерства Китаю (його «голосуюча частка» становить 26,6% від капіталу AIIB) створюється досить перспективний транснаціональнийбанк розвитку. При цьому ця фінансова структура органічно вбудовується у глобальну фінансову архітектуру нарівні зі Світовим Банком, європейськими інститутами фінансів розвитку (Європейський Інвестиційний банк (ЄІБ) та Європейський Банк реконструкції та розвитку (ЄБРР)) та Asian Development Bank (ADB, мультинаціональний банк розвитку, у роботі якого значну роль відіграє Японія).

З огляду на невтішні економічні реалії світу, ця унікальна спеціалізована установа не тільки фінансує інфраструктурні проєкти з маркером «Один пояс, один шлях», але й надає фінансову підтримку країнам-учасникам, економіки яких найбільш постраждали від карантину та супутнього економічного спаду, часто матеріалізованого у кризу бюджетних надходжень. AIIB навіть заснував власну програму підтримки учасників під час коронавірусної кризи: державам-учасникам та приватному бізнесу, що зіштовхнулися із серйозними економічно-фінансовими наслідками через епідемію COVID-19, буде надано від 5 до 10 млрд дол. США протягом 18 місяців (з квітня 2020 року по жовтень 2021 року). Саме тому не дивно, що Президент КНР п. Сі Цзіньпінь під час виступу на згаданій щорічній зустрічі учасників банку закликав зробити цю фінустанову «новим типом мультинаціонального банку розвитку», «новим видом платформ розвитку» та «новою парадигмою багатостороннього міжнародного співробітництва».

Отже, можна спрогнозувати, що на фоні економічної кризи через COVID-19 особливо посилюється роль Китаю як нової глобальної гуманітарної сили. При цьому фінансово-економічні механізми будуть одними з основних важелів надання такого глобального публічного блага. Саме на такому фоні і виглядає нелогічною відсутність представників політичних та фінансових кіл України на згаданій щорічній зустрічі AIIB. Адже замість того, щоб «проситирибу» можна отримати «рибацьке приладдя, необхідне для того, щоб самостійно спіймати рибу». Іншими словами, китайська мережа банків розвитку та новітніх мультинаціональних фінустанов такого спрямування дає змогу Україні перейти від статусу спраглого споживача гуманітарної допомоги до режиму взаємовигідної для обох сторін співпраці.

УКРАЇНСЬКИЙ ЧЕК ДО СПЛАТИ

Економічний спад, зумовлений коронавірусом, дуже дорого коштував Україні. За оцінками Київської школи економіки, втрати економіки України від введення карантину можна оцінити від 50 до 54 млрд дол. США. Такі витрати еквівалентні 35% ВВП України, вираженого в доларах США в цінах 2019 року. Зараз для України отримання кожного нового траншу кредиту від МВФ перетворюється на захоплюючий серіал, котрий, на жаль, не має конкретного успішного кінцевого результату. На цьому фоні загострюється потреба в отриманні фінансових ресурсів з альтернативних зовнішніх джерел. Особливо з огляду на колосальний бюджетний дефіцит України, який після березневих змін до головного кошторису країни досяг рекордних 300 млрд грн, або 7,5% від ВВП. З іншого боку, у період з 4-го кварталу 2020 року та у 2021 році Україну як суверенного позичальника її корпоративні структури та банківські установи також очікують значні виплати зовнішнім кредиторам у розмірі 31,3 млрд дол. США. На відміну від багатьох азійських країн, що є учасниками або тісно співпрацюють з китайськими банками розвитку, Україна не має можливості залучити таке цільове фінансування для подолання економічних наслідків коронавірусної кризи.

З іншого боку, не втратила своєї актуальності потреба масштабного оновлення інфраструктури, що є досить затратним проєктом. За оцінками Президента В. Зеленського, озвученими ним під час візиту до Туреччини у серпні 2019 року, у найближчі п’ять років в українську інфраструктуру буде інвестовано не менше 20 млрд дол. США. Кошти будуть спрямовані на реконструкцію 24 000 км. автошляхів, збільшення кількості реально працюючих аеропортів до 15, розвитку 5 морських портів. Чим зумовлена потреба у таких значних видатках? Насамперед великим ступенем зношеності та застарілістю. Управління зі сприяння міжнародній торгівлі США (державна агенція, що сприяє розширення експорту, який не має сільськогосподарську природу) зазначає, що український транзитний потенціал використовується лише на 25–30%. Також для повноти оцінки корисним буде ознайомитися з Індексом ефективності логістики від Світового Банку. Цей комплексний показник розраховується кожні два роки для аналізу проблем та можливостей у сфері ефективності торговельної логістики країн. Незважаючи на досить високу загальну позицію України в останньому Індексі 2018 року (66-е місце зі 160 країн-учасників), більш детальний аналіз окремих складників цього рейтингу наводить на досить критичні роздуми. Адже найгірші значення складника Індексу Україна має саме у розрізі показника «Інфраструктура»: 119-е місце із 160 країн. Тому цілком зрозумілими виглядають оцінки Міжнародної торгової адміністрації США, дещо співзвучні з «інфраструктурним чеком» від Президента Зеленського. Ця американська агенція визначає, що для успішного проведення реформ українська інфраструктура потребує залучення додаткових 20–25 млрд дол. США інвестицій до 2030 року. При цьому інфраструктурний розвиток потребуватиме залучення 8–10 млрд дол. США приватних інвестицій щорічно протягом наступних 12–15 років.

Також, на думку Управління зі сприяння міжнародній торгівлі США, Україна самостійно здатна забезпечити лише 1,5 млрд дол. США вкладень в інфраструктуру щорічно. На цьому фоні цікаво оцінити відповідність в Україні наявних джерел фінансування інфраструктурних інвестицій. Основну роль тут відіграють власні кошти підприємств та бізнесу, але зрозуміло, що за умови карантину та супутнього економічного спаду можливості їх використання прямують практично до нуля. Адже більш нагальною є потреба в обігових коштах, а довгострокові інвестиції «заморожуються». З огляду на значний мультиплікативний ефект від реалізації інфраструктурних проєктів, такі інвестиції присутні у порядку денному майже кожної програми антикризових заходів, масштабних програм державного інвестування, зокрема в інфраструктурні проєкти. Проте масштаб наявних державних фінансових ресурсів є порівняно мізерним: за оцінками GMK Center, у Державному бюджеті України на 2020 рік (до березневих «коронавірусних» змін) на фінансування інфраструктури були виділено 75,6 млрд грн.

З огляду на викладене, кошти європейських фінансових інститутів розвитку набувають особливої ваги. Зокрема, у 2019 році обсяг нових інвестицій ЄБРР в Україну становив 1,1 млрд. євро у межах 51 проєкту в державному і приватному секторах. Також важливу роль у фінансуванні інфраструктури відіграє ЄІБ, експерти GMK Center виокремлюють такі основні напрями його проєктів:

Рис. 1. Основні інфраструктурні проєкти, профінансовані ЄІБ в Україні, млн євро

Джерело: Аналітична публікація на інформаційному порталі GMK Center: https://gmk.center/posts/strojka-veka-smozhet-li-ukraina-uskorit-modernizaciju-infrastruktury/

Слід зазначити, що вищезгадані інвестиційні пропозиції явно неадекватні реальним потребам економіки України. Так, за оцінками аналітиків компанії «Інвестиційний Капітал України» ((ICU), транспорт та інфраструктура є третім за привабливістю сектором для інвестицій в Україну (після АПК та енергетики), який становить 6% ВВП. За оцінками інвестбанкіра Макара Пасенюка, модернізація залізничних шляхів вимагатиме 2 млрд дол. США, а ремонт автомобільних шляхів – 4 млрд дол США. Експерти, опитані журналістами видання Kyivpost, визначили потребу в інфраструктурних інвестиціях у розрізі окремих галузей. Так, «Укрзалізниця» потребує капіталовкладень у розмірі приблизно 10,5 млрд дол. США, а відновлення річкової інфраструктури (шлюзи, термінали) потребує 2 млрд дол. США інвестицій. Відповідно до стратегії розвитку транспорту України галузь авіасполучення вимагає вкладень у обсязі 8 млрд дол. США. Незважаючи на карантинні обмеження, питання оновлення інфраструктури не зникає з порядку денного, а ефективні вкладення у цю сферу можуть дати мультиплікаційний ефект для всієї багатостраждальної економіки України. Китайські кредитні установи розвитку, котрі отримали унікальну компетенцію фінансової підтримки інфраструктурних перетворень під час роботи з проєктами ініціативи «ОДИН ПОЯС, ОДИН ШЛЯХ», можуть запропонувати бажане вирішення описаних перезрілих українських проблем.

МЕНЮ ВІД КИТАЙСЬКИХ ПАРТНЕРІВ

Вищезгадана фінансова установа є мультинаціональним банком розвитку, котрий вирішує транскордонні проблеми соціально-економічного розвитку, насамперед фінансове супроводження ініціативи «Один пояс, один шлях». За оцінками деяких експертів, його створення у 2016 році стало першою появою подібного мультинаціонального банку після виникнення Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР) у 1991 році для успішного транзиту пострадянських економік Східної Європи до ринкового стану. Крім унікальної компетенції у галузі інфраструктури, AIIB також бере на себе фінансову гуманітарну місію для країн, постраждалих від Covid-19 (дуже часто разом зі Світовим Банком): обіцяно фінансування закупівлі медичного обладнання на суму 500 млн дол. США для Індії та надання Індонезії 250 млн дол. США для поширення тестування на коронавірус та обладнання лікарень для протидії пандемії. Варто зазначити, що AIIB є фінансовою установою для фінансування проєктів (project bank), а не для визначення політики розвитку (policy bank). Можна припустити, що це може стати перевагою у потенційній роботі AIIB в Україні. Особливо на фоні втоми українського суспільства від програм реформування економіки, що базуються на специфічному баченні соціальних та економічних проблем та «рецептів» їх вирішення експертами МВФ та Світового Банку. Можна спрогнозувати, що мультинаціональна фінансова інституція буде працювати на українському ринку з позицій економічних інтересів у межах конкретних проєктів, без прихованого політичного та соціального порядку денного болючої трансформації українського суспільства.

З огляду на викладене, буде цікаво спроєктувати попередній досвід AIIB на вітчизняні реалії: чи буде він корисним та актуальним для сьогоднішньої України? Для цього варто розглянути основні види проєктів, профінансованих цією мультинаціональною установою розвитку. Ці проєкти виокремлені, враховуючи нинішні потреби України, структуру її фінансової системи та успішний досвід реалізації подібних проєктів у минулому. Насамперед можна виокремити проєкти, спрямовані на фінансування інфраструктури: AIIB надав 165,5 млн дол. США позики для відновлення та реконструкції автошляхів у Бухарському регіоні Узбекистану до глобального спалаху пандемії COVID-19. Глобальна епідемія коронавірусу продемонструвала різноманітність «фінансового меню» мультинаціонального банку. Так, AIIB надав суттєву позику Казахстану для подолання фіскальних дисбалансів через вплив карантину на економіку, тобто посилення публічних фінансів із соціальним акцентом: залучені кошти у розмірі 750 млн дол. США будуть спрямовані на виплати безробітним та податкові послаблення малому та середньому бізнесу. На фоні фактичного «заморожування» банківського кредитування економіки України після «банкопаду» особливо цікавими для нас є кейси фінансування за посередництва банківських установ.

Так, у Туреччині приблизно 500 млн дол. США отримали два національні банки розвитку. Фактично експерти AIIB вважають достатніми компетенції місцевих спеціалізованих банківських установ для фінансування турецької економіки. Цікавим є спрямування коштів: не просто кредитування малого та середнього бізнесу (соціальний аспект), а комерційних структур, залучених у роботу попередньо профінансованих об’єктів інфраструктури (зокрема, сектору альтернативних джерел електроенергії). Досить неординарне поєднання інфраструктурних компетенцій з новими соціальними потребами в умовах розгортання пандемії. З іншого боку, суттєві перспективи на українському банківському ринку має механізм кредитної підтримки бізнесу через уповноважені банки-партнери. Експерти МВФ у спеціалізованому блозі на офіційному сайті цієї міжнародної фінансової інституції запропонували модель банківського кредитування потреб у оборотному капіталі на 3-річний період та боргових платежів на інтервалі одного року для малого та середнього бізнесу за умови збереження робочих місць. Акцент робиться на наданні коштів банкам-партнерам, які мають компетенції у роботі з таким специфічним сегментом клієнтів. Частково практичне втілення цієї схеми здійснив AIIB шляхом надання фінансових ресурсів уповноваженим банківським установам Киргизії у розмірі 50 млн дол. США. Більш детальна інформація про вищезгадані приклади фінансово-кредитної діяльності AIIB наведена у таблиці 1.

Таблиця 1

Джерело: Проєкти, погоджені Asian Infrastructure Investment Bank (AIIB): https://www.aiib.org/en/projects/list/index.html?status=Approved

Отже, AIIB пропонує різноманітні продукти, структуровані під потреби позичальників: можуть бути профінансовані як заходи, спрямовані на подолання економічного спаду через пандемію, котрі мають чітко виражене соціальне спрямування, так і масштабні інфраструктурні проєкти (теж можуть стати частиною антикризової економічної програми). Зазначена ситуація чітко демонструє ще одну конкурентну перевагу цієї мультинаціональної фінансової установи: гнучкість, мінімальний бюрократизм та швидкість прийняття рішення про вкладання коштів. Навіть ці окремо вибрані кейси демонструють, що AIIB активно використовує локальні банки для спрямування фінансових ресурсів у визначені проєкти. Загальна статистика цього мультинаціонального банку розвитку підтверджує висновок: фінансові інституції посідають друге місце серед типів проєктів, у які інвестує AIIB (23%). Це також набуває особливої ваги для України у контексті пожвавлення банківського кредитування, адже китайські інвестиції можуть стати «свіжим подихом вітру» для вітчизняної банківської системи, котра перебуває у напівкоматозному стані з позицій фінансування реального сектору економіки.

Для AIIB співпраця з Україною може бути корисною у контексті диверсифікації портфеля кредитно-інвестиційних вкладень для цього мультинаціонального банку. Цікавим має стати порівняння з NDB (New Development Bank), іншим мультинаціональним фінансовим інститутом розвитку, що виступає своєрідним доповненням до AIIB, його «молодшим братом» у системі азійської фінансової архітектури розвитку. Зазначений банк об’єднує країни BRICS (Бразилія, Росія, Індія, Китай, Південна Африка) – нові економіки, що стрімко розвиваються. Але вкладення цього інституту розвитку дуже сильно сконцентровані у вищеперелічених країнах. AIIB, навпаки, демонструє прагнення до розширення географії власного кредитно-інвестиційного портфелю. Цим можна також пояснити те, що перелік його учасників не обмежується азіатським регіоном, включаючи багато європейських країн (наприклад, Швейцарію), майже всіх членів G7 (за винятком США та Японії). Країни, що не є позичальниками мультинаціонального банку, мають «голосуючу частку» у його капіталі у розмірі загалом 26%. Таким чином, наявність у переліку акціонерів AIIB політично нейтральних, економічно розвинених країн гарантує домінування економічних інтересів його міноритарних акціонерів над спокусами політичного впливу з боку Китаю як власника основної частки акцій цієї мультинаціональної фінустанови.

JUST BUSINESS ТА НІЯКОЇ ПОЛІТИКИ

Вищезгаданий аспект роботи AIIB набуває особливої ваги у контексті того, що в політичних та експертних колах китайські фінансові інститути розвитку сприймаються як «амбасадори дипломатії боргової пастки» (debt trap diplomacy). Тобто фінансування Китаєм інфраструктурних проєктів є проявом «хижацької економіки», змістом існування якої є надання економічно слабким країнам великих позик з високою ймовірністю невиконання зобов’язань перед кредиторами. Наслідком цього, як правило, є конвертація боргу в акціонерний капітал (debt-equity swap), що матеріалізується у подальшому контролі Китаю над ключовими об’єктами інфраструктури збанкрутілих країн. З огляду на викладене, на особливу увагу заслуговує одне з останніх досліджень експертів авторитетного британського аналітичного центру Chatham House під назвою «Розвінчуючи міф про «дипломатію боргової пастки». У фокусі цієї роботи була оцінка, чи справді реалізація ініціативи «ОДИН ПОЯС, ОДИН ШЛЯХ» (BRI, Belt and Road Initiative) є визначальним чинником фактичного дефолту країн, що попередньо залучали китайські кредитно-інвестиційні вливання.

Серед його головних висновків можна виокремити такі: економічні фактори є основною мотиваційною та рушійною силою BRI проєктів; китайська система фінансів розвитку занадто фрагментовано та слабко координується, щоб упроваджувати централізовані стратегічні завдання, що мають прихований політичний порядок денний; місцеві урядові структури з власними політичними та економічними інтересами визначають зміст та форму BRI проєктів у кожній, окремо взятій країні. Навіть «хрестоматійні жертви дипломатії боргової пастки» (Шрі-Ланка, Малайзія) не можуть визначити китайські фінанси розвитку як першоджерело своїх фінансових проблем. Адже ці країни перебували у «зоні фінансової турбулентності» до китайських фінансових ін’єкцій: така ситуація спостерігалася через сумнівну економічну поведінку місцевих еліт та надмірне захоплення ринками капіталу, на яких домінували західні фінансові структури.

На цьому фоні є логічним, що AIIB досить органічно вбудувався у сучасну глобальну фінансову архітектуру. На користь цього твердження, крім наявності економічно розвинених демократичних країн у переліку акціонерів, можна навести залучення визнаних у світі фахівців з фінансів розвитку на високі посади у мультинаціональній фінансовій установі.

Більшість таких професіоналів мали попередньо досвід роботи у найкращих світових інститутах розвитку і, безперечно, будуть намагатися запровадити найкращі управлінські практики в її операційні процеси. AIIB налагодив співпрацю з провідними світовими фінансовими установами розвитку, зокрема, наприклад, шляхом укладання у травні 2016 року Меморандуму про Розуміння з ЄБРР. Але найбільш цікавим є той факт, що ця мультинаціональна установа досить активно використовує механізм співфінансування проєктів, залучаючи як партнерів інші банки розвитку (Світовий Банк, Азійський Банк Розвитку), які мають унікальні компетенції у сфері технічної експертизи проєктів та суттєві фінансові ресурси. Вчені з Бостонського Центру Глобальної Політики Розвитку наводять цікаву статистику: до кінця 2019 року інший мультинаціональний інститут розвитку NDB мав більше проєктів (на суму 15,3 млрд дол. США), ніж AIIB (на 11,7 млрд. дол. США). Однак фактичне витрачання NDB є суттєво нижчим, що може свідчити про погодження цією інституцією проєктів, які не готові повністю до імплементації.

Рис. 2. Щорічне погодження проєктів AIIB та NDB у 2016–2019 рр., млрд дол. США

Джерело: Working paper of the G-24 & Global Development Policy Center of Boston University: https://www.bu.edu/gdp/2020/04/30/from-drawing-board-to-reality-the-first-four-years-of-operations-atthe-asian-infrastructure-investment-bank-and-new-development-bank/

За оцінками менеджменту NDB, це можна пояснити тим, що AIIB більш активно залучений у співпрацю, зокрема шляхом співфінансування, з іншими мультинаціональними банками розвитку. Слід зауважити, що європейські партнери України, напевно, раніше практично відчули правильність теоретичних висновків експертів Chathcam House та зрозуміли переваги мультиплікаційного ефекту від таких багатомільярдних інвестицій для власних економік. Адже із самого утворення AIIB вони намагалися започаткувати кооперацію з новим мультинаціональним банком. Щоправда, цей процес відбувався в індивідуальному порядку, без координації зусиль та спільного представництва загальноєвропейських інтересів, що зумовило досить різкі оцінки з боку Єврокомісії.

Так, Великобританія робила акцент на статусі Лондонського Сіті як глобального фінансового центру, здатного комплексно обслуговувати транзакції AIIB. Відповідно до стратегії залучення китайських банків та становлення Лондона як глобального офшорного хабу торгівлі юанем (випуску облігацій, номінованих у валюті Китаю) Лондонська фондова біржа (LSE) у 2015 році створила перший у Європі фонд грошового ринку, номінований в юанях (одразу за декілька днів після аналогічного управлінського рішення AIIB). На Туманному Альбіоні оцінюють потенційні вигоди від  такої співпраці з Китаєм більшими, ніж можливі, але малоймовірні, контрзаходами США. У континентальній Європі також відбулося формування своєрідної «китайсько-німецької осі». Перспективи її досить солідні, з огляду на індустріальний потенціал Німеччини та її бажання мати вигоду від закупівель (телекомунікаційне обладнання, матеріали, техніка та ін.) у межах проєктів AIIB. Міцні промислові зв’язки Китаю та Франції у сфері ядерної енергетики та авіабудування та наростаючі китайські інвестиції в економіку Італії, що перебуває у хронічній стагнації, також створили плодючий ґрунт для поглиблення співпраці з новоствореною мультинаціональною установою розвитку.

З урахуванням інтенсивного розвитку економічних стосунків європейських країн та Китаю не можна недооцінювати роль, яку відіграє AIIB у зазначеному процесі. Так, інструмент співробітництва з третьою стороною (third-party market cooperation) перебуває зараз у фокусі зусиль, спрямованих на розвиток ініціативи «Один пояс, один шлях». Його зміст полягає у можливості кооперації китайської сторони з партнерами, що мають розвинену економіку, під час реалізації спільних BRI проєктів. Наприклад, Німеччина (потенційно головний бенефіціар від застосування такого інструменту) може постачати своє обладнання та допомагати з технічною експертизою проєкту побудови мостів в Україні за рахунок коштів згаданої мультинаціональної установи розвитку. За інформацією Національної комісії з розвитку та реформ на початок вересня 2019 року Китай підписав угоди співробітництва з третьою стороною з 14 країнами, включаючи Францію, Японію, Великобританію та Італію.

Іншим механізмом взаємодії європейських країн та Китаю є щорічні економічні та фінансові Діалоги. Такий термін застосовується для визначення регулярних зустрічей китайських топ-посадовців з їх європейськими колегами, що спрямовані на розвиток двосторонніх торговельних та інвестиційних відносин. Так, однією з форм подібного діалогу з Великобританією стала низка офіційних візитів топ-посадовців, що матеріалізувалося у становлення «Золотої ери» (як висловився британський прем’єр Д. Кемерон) у дипломатичних стосунках між двома країнами, котра, на жаль, зараз змінилася прохолодженням через політичну кризу у Гонконзі. На цьому етапі Лондонський Сіті використовує власні переваги як світового фінансового центру, забезпечуючи найбільший обсяг валютних торгів юанем за межами Китаю та виступаючи другим у світі за обсягом офшорним борговим ринком, номінованим у юані. Також заслуговує на увагу проєкт транскордонного лістингу між Лондонською та Шанхайською фондовими біржами, котрий загальмував через політичну кон’юнктуру. Аналізуючи українські перспективи співпраці з AIIB, зазначимо, що Великобританія виступила одним з інвесторів Спеціального Фонду для підготовки проєктів цієї установи. Зазначений Фонд забезпечує підготовку попередньої технологічної та фінансової експертизи (в тому числі за рахунок грантових коштів), необхідної для надання коштів цим мультинаціональним банком розвитку. Українські публічні та бізнесові структури можуть користуватися цими фінансовими ресурсами для якісної підготовки проєктної документації.

Німеччина як найбільший європейський акціонер AIIB (має 4,17% голосуючих акцій) також активно веде «фінансовий діалог» з Китаєм. Ці країни декларують бажання поглиблювати співпрацю щодо проєктів BRI, у тому числі співробітництва з третьою стороною, за допомогою цього мультинаціонального інституту розвитку. Також досить цікавою є кооперація у фінансуванні малого та середнього бізнесу китайського банку розвитку China Development Bank та німецької фінустанови DG Bank AG. Економічний та фінансовий Діалог Франції та Китаю спрямований на підтримку зусиль Європи та Франції щодо становлення нового континентального фінансового центру. Обидві країни будуть сприяти поширенню використання юаня та євро у міжнародній торгівлі та інвестиціях. Також Китай заохочує банки та інші фінансові установи приєднуватися до Cross-border Inter-bank Payment System (аналог системи SWIFT) та сприяти розвитку китайської роздрібної платіжної системи China UnionPay, стимулюючи прийом платіжних карток UnionPay. Отже, можна погодитися з експертами, які вважають, що зацікавленість європейців у співпраці з AIIB відображає їхнє бажання відчувати більший вплив Китаю у мультиполярному світовому фінансовому порядку.

Підсумовуючи викладене, зауважимо, що цілком очевидним є той факт, що потенційна співпраця України та AIIB може стати не тільки опорою нової програми антикризових заходів в економіці, але й здатна відкрити нове «вікно можливостей» у фінансовій сфері. Його можна порівняти з початком співпраці України з ЄБРР на початку 1990-х років або приходом європейського банківського капіталу в українську фінансову систему після Помаранчевої Революції. Одним із орієнтирів успішності співпраці з цією мультинаціональною установою розвитку може стати залучення у найближчі два-три роки декількох мільярдів довгострокових кредитних коштів (на термін від 5 років) під 5–6% у доларах США. Найбільш реалістичним шляхом для цього є входження України до переліку перспективних членів-засновників (prospective founding members): інвестування коштів у частку в капіталі банку (згідно з установчими вимогами Банку тільки приблизно 20% грошовими коштами) збільшує потенційно доступну суму, доступну для залучення фінансування, проте не виникає право коригувати установчі документи фінустанови. Для  ерегіональних членів, до яких належить Україна, виділено обмежений пакет акцій, а розмір внеску залежить від частки у світовому ВВП. Тому інвестування декількох десятків мільйонів доларів США рівномірними траншами протягом п’яти років не стане борговим тягарем для системи публічних фінансів України, а потенційні фінансові вигоди значно перевищують суму інвестованих коштів.

Механізм одержання фінансування від AIIB може змінюватися залежно від цільового спрямування та економічної природи коштів. У разі фінансування компенсаційних заходів через карантинні обмеження (виплата зарплат працівникам бізнесу, що не працює через карантин, або покриття фіскального дефіциту через ненадходження податкових зборів) отримувачем коштів може стати Міністерство фінансів України. Використання місцевих банків як партнерів AIIB також пропонує різноманітні опції. З огляду на масштаб інфраструктурних інвестицій та вимоги до регулювання банківської діяльності (обмеження на кредитування залежно від власного капіталу банку) державні банківські установи є першими кандидатами у партнери для AIIB. За умови програм кредитування малого та середнього бізнесу дочірні структури європейських банківських груп мають відповідну компетенцію і можуть стати фінансовими посередниками та агентами для вкладення коштів фінустанови. Це набуває особливої ваги з огляду на ймовірність залучення європейських партнерів як «третьої сторони» під час реалізації проєктів в Україні.

Китайські партнери активно застосовують позабанківський механізм фінасування: «тіньовий банкінг» (shadow banking) досить поширений у фінансовій системі Китаю. Це може в окремих випадках мати позитивні наслідки, адже банківське регулювання може бути несприятливим та стати причиною відмови від окремих кредитно-інвестиційних рішень. Китайські фінансисти на цьому етапі надають перевагу саме небанківському механізму фінансування своїх проєктів в Україні. Тому цей маршрут здійснення інвестицій, імовірно, буде основним у найближчі 1–1,5 року. Інвестування коштів, отриманих від китайських банків, здійснюється через «посередників»: спочатку інвестор викуповує контрольний пакет акцій бізнесу, а лише потім з’ясовується, що джерелом такої купівлі стали кредитні кошти китайського банку.

Суто з позицій прагматизму на цьому етапі Україні також необхідно налагодити якщо не фінансово-економічний діалог з Китаєм, то хоча б започаткувати практику регулярних «фінансово-банківських кава-брейків». Логічно, що AIIB може стати не тільки флагманом розвитку проєктів ініціативи «Один пояс, один шлях», але й генератором перспективних ідей для виходу України з «економічного піке» та «будівельним майданчиком» для їх практичного втілення. Але для цього треба усунути деякі ризики, реалізація яких може мати суттєві негативні наслідки для «новонародженого» успішного співробітництва.

З боку китайської сторони необхідно посилити контроль діяльності та більш ефективну координацію діяльності різноманітних мультинаціональних банків, китайських агенцій, установ розвитку та державних підприємств, що здійснюють кредитно-інвестиційну діяльність «під парасолькою» BRI. Це дасть змогу більш ефективно використовувати інвестиційні ресурси, генеруючи прибуток та уникаючи створення зайвих інфраструктурних потужностей. З боку третіх сторін (європейських партнерів України) необхідна допомога у сфері покращення управління локальними BRI проєктами, зокрема шляхом кардинального підвищення їх прозорості. При цьому дуже важливою є пропозиція з боку європейських інститутів фінансів розвитку альтернативних та доповнюючих механізмів фінансування для України, котра тільки виграє від подібної конкуренції. Наявність валютного ризику у разі фінансування інфраструктурних проєктів в Україні є «спільним проблемним знаменником» для обидвох сторін: великі інвестиційні проєкти фінансуються у національній валюті, при цьому їх фондування з боку банків розвитку відбувається у доларах США. З огляду на довгостроковий характер таких вкладень на перший план виходить потреба у створенні надійного фінансового інструменту хеджування валютних ризиків. Активна кооперація України з Китаєм у сфері політики інтернаціоналізації юаня може запропонувати зручне й ефективне вирішення описаної проблеми.