Шевченко П. Гори Утаншань: обитель даосизму та природна чудасія

П. Шевченко

***
Вітають пілігримів палким співом птиць
Гори, що для святих стали домом.
Схований тут мільйон таємниць,
Утаншань чарує красою, простором…
***

Вам цікаво здійснити незабутню подорож до віддаленого від гомінливих мегаполісів історичного місця, де вигадливо переплелися тисячолітня культура та дивовижний ансамбль надзвичайних природних красот?

Так, у Китаї багато подібних куточків, але серед них особливо вирізняються гори Утаншань (武当山) на півночі провінції Хубей (湖北), які монументально простягнулися між містами Сян’ян (襄阳) та Шиянь (十堰). З обох місцин можливо звичайним потягом доїхати до гір, зійшовши на станції Утаншань (武当山站). Найімовірніше, одне з цих міст і стане стартовим пунктом вашої мандрівки до цієї оповитої міфами домівки легендарних богів.

У горах досі існують школи бойових мистецтв та даоські академії, там відчувається певна духовність через те, що Утаншань не став таким комерціалізованим як, наприклад, Шаолінь чи інші відомі місця Піднебесної. Життя тут йде на своїй, аутентичній вібрації, іноді дозволяючи туристам відчувати її. Якщо залишитесь у горах на декілька днів, у вас виникне відчуття, що час тут зупинився. Багато як китайців, так і іноземців їдуть сюди вивчати Тайцзіцюань (太极拳).

Якщо перед поїздкою ви пошукаєте інформацію про Утаншань, то будете приємно здивовані, адже гори більш ніж популярні у світовій масовій культурі. Саме тут знімали фільми «Карате˗пацан», «Подорож на Захід», «Тигр, що крадеться, дракон, що причаївся», «Шаолінь і Утан» (少林与武当) та багато інших. Назва американської реп-групи Wu-Tang Clan також йде від назви цих гір.

Рослинність гір представлена як хвойними деревами, так і… пальмами! А тваринний світ Утаншаню відомий завдяки мавпам, котрих можна побачити на кожному кроці, точніше – кожному дереві. Тому не дивно, що природна краса цих місць привертала увагу навіть імператорів династії Східної Хань. Але перші даоські святилища та різноманітні споруди у цих горах почали з’являтися лише за династії Тан. На місці одного з вівтарів у ХІІІ столітті був збудований храм «П’яти драконів» (五龙宫). Він став першим із дев’яти основних святинь Утаншаню, які були спроєктовані як єдиний цілісний комплекс у часи династії Мін, коли імператор Чжу Ді (朱棣) благоволив даосизму і хотів загладити свою провину перед божествами через те, що взяв владу силою, скинувши із трону свого племінника. У ХV столітті на відновлення старих монастирів, які зазнали руйнувань після заворушень під час династії Юань, та побудову нових імператором було відправлено понад двісті тисяч робітників! Їм знадобилося десять років, аби виконати усю роботу. Констатуємо: храми ― взірець класичної архітектури Піднебесної, яка розвивалась протягом тисячоліть, а розписи всередині є найвищим досягненням китайського мистецтва живопису. За словами місцевих жителів, багато будівель постраждало під час культурної революції, але вони були відреставровані. У 1994 році святині Утаншаню визнано об’єктами Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Згідно з літописами, після великого будівництва Чжу Ді призначив видатних діячів даосизму головувати монахами із чотирьох основних монастирів – у кожному храмі з яких було по 50 чоловік.

У чому культурна цінність Утаншаню? Гори вважаються однією із «чотирьох сакральних гір даосизму» (道教四大名山) та стали вотчиною даосів культу «полярної зірки», які спеціалізувалися на алхімії та бойових мистецтвах. Саме тут виникли чи були вдосконалені аутентичні стилі Утанцюань (武当拳), або нейцзя (内家): Тайцзіцюань (太极拳), Сініцюань (形意拳), Багуаджан (八卦掌), Бацзіцюань (八极拳), більш відомі в Україні як кунг-фу (功夫). Хоч ми, українці, називаємо кунг-фу будь-яке бойове мистецтво з Китаю, насправді слово означає «навичка, здобута важкою працею». Наприклад, якщо людина старанно вивчала китайську і, врешті-решт, почала нею спілкуватися – це її кунг-фу.

Наріжний камінь усіх стилів Утаншаню, або «внутрішніх бойових мистецтв» – це даоський концепт нейцзін (内劲), відповідно до якого боєць має покладатися на внутрішні психічні та духовні сили на противагу фізичним (外功), а також на «розслабленість» (松), а не на «напруженість». Окрім кулачних боїв, у горах також вивчалися практики з мечем Утанцзянь (武当剑) та іншою холодною зброєю. Даоська школа бойових мистецтв у горах була названа Утанпай (武当派) і протягом століть утримувала славу висококласних боксерів та духовних просвітителів, через що почала конкурувати із самим Шаолінським монастирем (少林寺) – родоначальником бойових мистецтв у Піднебесній! Серед мешканців Утаншаню було чимало бійців, котрі прийшли в гори, щоб вчити або навчати, але водночас сюди так само стікалося багато утікачів, шукачів пригод чи людей, які порушили закон. Під час громадянської війни у Піднебесній один із лідерів Народної Визвольної армії та Комуністичної партії Китаю маршал Хе Лун (贺龙) разом із військами був у цих горах.

То хто ж таки започаткував Утаншаньську школу та її стилі? Згідно з легендами – це зробив даос та аскет Чжан Саньфен (张三丰) у XIV та XV століттях. Одного разу в горах він став свідком сутички між сорокою і змією та був вражений оборонною тактикою останньої: змія спокійно відбивала наступи птаха, допоки не здійснила фатальну атаку.

Ілюстрація бійки в одному з храмів. На ній ви можете спостерігати приголомшеного використанням внутрішньої сили Чжан Саньфена. Після цього він створив бойові мистецтва Нейцзя та 72 рухи Тайцзіцюань. Аскет вважається майстром стилів китайських бойових мистецтв «Білого лелеки» та «Змії». Як свідчать перекази, перший імператор династії Мін Чжу Юаньчжан (朱元璋) направляв гінців до Утаншаньських монахів із наказом: «Якщо ви знайдете Чжан Саньфена, запросіть його до мене», а імператор Чжу Гаочи (朱高炽) навіть написав аскету листа: «Я так захоплююся Вами, що хочу вчитися у Вас…» Проте знайти даоського святого не змогли, у нього просто… не було постійного дому! Про Джан Саньфена сучасники казали: «Він то з’являвся, то зникав».

Якщо ви мандруватиме Китаєм, то можете побачити багато людей, які на вулицях практикують Тайцзіцюань задля оздоровлення та медитації. Мабуть, українські лікарі назвали б цей стиль «терапевтичними фізичними вправами». У Тайцзіцюань існує велика присутність концепту нейцзін, а основою фізичних рухів є Шаоліньське бойове мистецтво та інші стилі.

А чи мають гори релігійне значення? Так, це гарне питання, адже саме Утаншань є обителлю міфічного даоського божества Джень У (真武), або Хей Ді, Чорного імператора (黑帝). За легендами, цей бог був маленьким принцом під час правління Жовтого Імператора. Він вирушив у гори Утаншань, аби «пізнавати Дао», на що йому знадобилося 42 роки. Затим Хей Ді зістрибнув зі скелі, але п’ять драконів підхопили та підняли його на небеса, де той став безсмертним, отримавши титул Джень У, «Воїн Правди», а кожного року 8 вересня за китайським місячним календарем є днем святкування здобутку Джень У.

Зображення п’яти міфічних драконів в одному із храмів.

Підносячись все вище до неба, «Воїн правди» казав: «非真武不足以当之», що перекладається як «справжній Воїн правди стане», як раз із двох ієрогліфів цієї цитати і походить назва гір Утан – 武当.

Картина, на якій Джень У пізнає Дао у горах.

Хей Ді є богом півночі та патроном провінцій Хебей і Хенан, а також Маньчжурії та Монголії. Саме це інспірувало увагу династії Юань до Джень У, але все ж таки найбільшої популярності божество набуло за часів династії Мін. Перший імператор династії, прийшовши до влади, звелів побудувати храм на честь Хей Ді у Нанкіні. Він вважав, що саме цей бог «допоміг йому досягти успіху». А згодом імператор Чжу Ді звів храми у горах, таким чином зробивши Утаншань центром культу Чжень У. Віра в силу цього божества жителями Піднебесної яскраво була проілюстрована відомим середньовічним вченим академії Ханьлінь (翰林院) на ім’я Хунмай (洪迈) у творі «Записи І Цзяня» (夷坚志) ХІІ – ХІІІ сторіччя, де він описує зустріч свого батька із привидом біля зображень Будди: «Батько каже примарі: «Як ти наважився прийти сюди?», на що привид відповідає: «Будда – великодушний дух, у той час як Чжень У щоночі розплітає волосся, бере свій меч та злітає з даху. Я остерігаюсь зустрічі із ним».

Аби потрапити до Утаншаню та даоських монастирів, потрібно буде купити квиток, а далі на автобусі, який розвозить туристів уздовж майже всього гірському масиву, даючи можливість відвідати найбільш популярні та цікаві місця. Першим храмом, вартим уваги, буде Тайцзипо (太子坡), або «Скеля Принца».

 

До воріт святині йде дорога зведена згідно з усіма канонами китайської традиційної архітектури – червоні стіни із зеленою черепицею. Вони створюють атмосферу наближення до чогось потаємного.

Відразу за воротами розташовується місце для підношення пожертв божествам (у кам’яній альтанці). Нині в таких місцях «піднесення», як правило, спалюють спеціальний папір чи пахощі.

Власне сам храм Тайцзипо. Споруджений під час династії Мін він був частково реконструйований за правління династії Цін. Перед входом стоять кам’яні стели – постійні посланці з минулого біля культурних пам’яток у Піднебесній. На цих «жорстких дисках» викарбовано історію. Всередині монастиря увагу привертає велика дерев’яна статуя Чжень У.

 

Легенди кажуть: принц прибув у гори в підліткову віці, аби пізнавати Дао. Майбутній «Воїн правди» жив та навчався на місці, де зараз розташований храм, а ось у цій будівлі він освічувався. Статуя маленького Чжень У обведена синім.

А чи цікаво вам побачити природу Утаншаню? Тоді після Тайцзипо відвідайте затишну долину Сяояо (逍遥谷), яка розкинулася поміж гір. На їхніх вершинах милують око ретельно доглянуті монахами запашні чайні плантації.

На вході до долини чатують місцеві мавпи. Для них ранішня поява туристів гарантує швидкий сніданок, адже у даосів примати не викликають бажання нагодувати їх чимось смачненьким.

Джерела, стікаючи з гір, утворили тут водоймище. Прямо по ньому дрейфує дерев’яна чайна, де, насолоджуючись файним ароматним напоєм, чарівними краєвидами та розслабленою атмосферою, огортає спокуса нікуди не йти. Але все-таки бажання відкривати нові горизонти бере своє!

 

Мандруючи углиб долини, стежина ставатиме вужчою, кількість туристів зменшуватиметься, а вода у гірському струмку вражатиме своєю чистотою. Саме тут є можливість побачити природу Утаншаню зблизька. Привабливі вікові сосни та чудернацькі неземні скелі створюють відчуття сингулярності, втрачається відчуття часу.

Якщо рухатися до кінця ущелини, то ви натрапите на канатну дорогу, що веде до найвищого піку масиву Тяньчжу (天柱峰) висотою у 1612 метрів над рівнем моря. А якраз посередині долини є місцина, яку автор цих рядків назвав «тілом гори»: протягом мільйонів років вода підточувала каміння, і, зрештою, воно здалося під її натиском, «оголивши» структуру скелі. Дуже гарний пейзаж.

Чи живуть тут монахи? Інформації про це немає, але де-не-де на очі потрапляють дивні кам’яні споруди. Хто та коли їх збудував, невідомо.

 

Наступним місцем, яке обов’язково потрібно оглянути, є храм Цзисяо (紫霄宫). На фото вхід до нього. Згідно з деякими джерелами, перше даоське святилище з’явилося на цьому місці у ІХ столітті. Архітектура, яку ви можете побачити сьогодні, збудована під час династії Мін. Монастир здобув назву «пурпуровий» через відповідний колір стін, це єдиний храм, де туристи можуть залишатися на нічліг, а також поїсти в монастирській їдальні!

«Пурпуровий храм». У цьому місці імператорська родина мала здійснювати підношення божеству Джень У. Увесь монастир присвячений саме цьому даоському духу, який, за словами монахів, охороняє ці гори. Святиня збудована із сичуаньської деревини. Відразу за храмом – «зала батьків» (父母殿) – будівля зі статуями батьків Хей Ді, вона була реконструйована за правління династії Цін.

Усередині «пурпурового» храму є велика скульптура «Воїна правди».

 

Прогулюючись територією монастиря, ви можете поспостерігати за даосами. Вони, пересуваючись вузькими вуличками між будівлями монастирського комплексу, з’являються та щезають ніби у потаємних коридорах. Пішовши за ними слідом, ви потрапите до даоської школи.

Монахи у медитації. Також тут облаштовані бібліотека та аудиторії, де вони навчаються. Даоси – доброзичливі та цікаві співрозмовники, вони залишили власні домівки, аби прийти в гори пізнавати Дао. Спілкуючись із ними, важливо пам’ятати про етикет. Найкращим звертанням до монахів буде даочжан (道长), себто даос.

Останньою зупинкою автобуса, котрий розвозить туристів по горах, буде храм Нанянь (南岩宫). Тут розташовується однойменний комплекс готелів та маленьких ресторанів. Монастир дуже природно вписався у гору. Він був споруджений за правління династії Юань, а кінцевого вигляду набув під час великого будівництва Чжу Ді. Основна частина святині розміщена збоку скелі, на фото можна побачити лише його фрагмент, котрий немов звисає над головами перехожих. Кількість кімнат у храмі налічує 640.

 

Звідси до найвищого піка Утаншаню – Тяньчжу, необхідно буде йди пішки кам’яними східцями. В одному з монастирів є картина, де художник мальовниче зобразив гору, її назва Цзіньдін (金顶). До речі, автор виклав це фото у китайській соціальній мережі з питанням: «Хто знає, що це за місце?» Відповіді були різними, починаючи від здогадок, що це буддійський храм у місті Цзілінь на півночі Китаю, та закінчуючи дійсно приголомшливими припущеннями, що це монастир у… Пхукеті!

Рухаючись угору, ви дістанетеся таємничого храму Чаотянь (朝天宫). Він дуже органічно виглядає на тлі гірського пейзажу: одразу за ним височіє крута скеля. Від монастиря до піка Цзіньдін можна дістатися двома шляхами – маршрутом династії Мін або стежиною династії Цін. Більш цікавою в культурному плані буде перша, утім, і більш стрімкою.

Усередині храму стоять дуже старі бронзові статуетки, але немає інформації про те, що чи кого вони символізують.

 

Обравши шлях часів Мін, ви будете постійно натрапляти на різні історичні артефакти, наприклад, як цей кам’яний постамент.

Східці на гору проходитимуть через три небесні брами (一二三天门). На фото перші ворота.

Якщо ж ви віддасте перевагу маршруту династії Цін і наважитеся здійснити нічне сходження, тоді, піднявшись на Цзіньдін, можете стати свідком видовищного світанку.

 

Проте неважливо, яким шляхом ви дістанетеся до вершини, головне – потрапити до «міста» Цзидінь (紫金城) або, як його ще називають, Забороненого небесного міста. Саме так! Власне, назва натякає на те, що ця гірська місцевість має аналогічний статус із Забороненим містом у Пекіні.

Адже історично склалося, що імператор у давньому Китаї був фігурою божественною, а не просто політичною. Зверху Заборонене небесне місто виглядає дуже традиційно, більшість будівель споруджена в XIV та XV століттях як, наприклад, бронзовий храм Чжуанюнь (转运殿). Люди приходять сюди заради того, аби змінити плин своєї долі.

За кам’яною стіною на повну вирує життя: окрім туристів, тут велика кількість даосів, котрі у Забороненому небесному місті постійно мешкають, доглядають за храмами, навчають послушників та тренуються. Деякі монахи активно відпрацьовують навички каліграфії, на прохання туристів вони роблять окремі написи, але важливо не говорити даосу, що він має написати, потрібно повідомити йому своє побажання, а він уже сам знайде потрібні ієрогліфи.

Живопис усередині храму, де монахи практикують мистецтво написання ієрогліфів, це своєрідна медитація. Зображений даос є догматичним прикладом того, чим займаються монахи в горах Утайшаню.

 

Вулички міста Цзіньдін, у всіх лише один напрямок – нагору.

Кам’яні ворота. Навіть неозброєним оком видно, які титанічні зусилля були потрібні для їхнього виготовлення.

Підіймаючись, ви дістанетеся найвищої точки гір Утаншань. Тут знаходиться Золотий хол (金殿) – бронзова будівля вагою 20 тонн та позолотою, котра в цілому важить 360 кг, рік її встановлення – 1416. Літописи розповідають, що Золотий хол був виготовлений у Пекіні, а потім доставлений на гору. Це один із найбільших бронзових храмів у Піднебесній. Усередині, звісно, височіє статуя Чжень У.

 

Із висоти відкривається дивовижний краєвид, головною окрасою якого, безперечно, є мальовничі гори, що розкинулися навкруги на кшталт потужних зелених хвиль бурхливого і водночас величного океану!

Це Великий Ківш сузір’я Великої Ведмедиці (北斗七星). Історично склалося, що зірки слугували орієнтиром на місцевості, а також, згідно з даоськими легендами, давні мешканці Піднебесної з’явилися на Землі якраз-таки з цього сузір’я. Той факт, що даоси, котрі проживали в Утаншані, були прибічниками культу «полярної зірки», також пояснює, чому кам’яне зображення Великого Ковша міститься на найвищому гірському піку.

Поряд відмірює час старовинний кам’яний сонячний годинник.

То що? Бажання рушити до Утаншаню, аби хоча б трохи пізнати Дао, у вас з’явилося?