Шевченко О. Українські соколи в небі Китаю

Олена Шевченко
к. філол. н., другий секретар Посольства України в КНР

МУЗЕЙ В УХАНІ

Напередодні Дня Перемоги в Антияпонській війні, який святкують у Китаї 3 вересня, в місті Ухань провінції Хубей заплановане відкриття незвичайного музею. Він присвячений подвигу радянських льотчиків-добровольців, які брали участь у запеклих повітряних боях, що у 1938 році отримали назву «Битва над Уханєм», 80-та річниця якої відзначається цього року. Основу постійної експозиції становить меморіал у парку «Визволення», де поховано 29 льотчиків, імена половини з яких стали відомими лише у 2015 році. Серед них – три вихідці з України: Любар Яків Лаврентійович (Дніпропетровська область), Шуман Андрій Маркіянович (Чернігівська область), Шустер Лев Захарович (Дніпропетровськ).

Меморіал із табличками 29 воїнів у м.Ухань

Чотирнадцятьом радянським льотчикам, які захищали небо Китаю, присвоєно звання Героя Радянського Союзу. За даними видання «Книга пам’яті. Важкими дорогами тисячоліття. Воєнна допомога Китаю» (1923-1941.1946-1950)», як мінімум шестеро – Губенко, Кравченко, Супрун, Марченков, Ніколаєнко, Гайдаченко – народилися в Україні. Крім того, уродженець Катеринославської губернії (нині Дніпропетровська область) Г.П. Кравченко у серпні 1939 року став першим в історії двічі Героєм Радянського Союзу; згодом двічі Героєм став і уродженець Сумщини С.П.Супрун.

Українців, які воювали у небі Китаю, було набагато більше. З установлених 214 імен радянських льотчиків-добровольців, похованих у китайській землі, тридцять – практично кожен сьомий – народилися в Україні.

Усього в антияпонській війні китайського народу (1937-1941 рр.) взяли участь близько 3700 радянських добровольців. Якщо виходити з того ж співвідношення, то не менше п’ятисот осіб з них були вихідцями з України.

Монументи, присвячені льотчикам-українцям, місця їхніх поховань можна знайти у багатьох містах і населених пунктах Китаю: Аньцін (Бастинчук І.С., Вінницька обл., Москаль С.А., Дніпропетровськ), Хеньшань (Белицький Г.З., Павлоград), Наньчан (Вдовиченко В.І., Житомирська обл., Йосифов О.А., Чернігівська обл., Магляк О.Г., Вінницька обл., Чабан П.І., Запоріжжя), Урумчі (Ворохов Д.К., Київська обл., Зиссер Б.І., Вінницька обл., Петрович Г.А., Київ), Лоян (Гордієнко І.Ф., Чернігівська обл.), Ланьчжоу (Кадук О.М., Київська обл.), Нанкін (Канашко С.Т., Одеська обл., Попов С.Г., Київ), Ханьчжун (Касьянич Т.О., Полтавська обл., Кирнес А.З., Київська обл.), Чаньчжоу (Кирилов М.І., Донбас), Ченду (Ковальов М.І., Київська обл.), Ваньсян (Кулішенко Г.Я., Черкаська, раніше Київська обл.), Уху (Кущенко І.М., Харьківська обл.), Сяньян (Лавренчук М.І., Житомирська обл.), Лючжоу (Розинка І.К., Чернігівська обл.), Сіань (Чехлатий О.Н., Дніпропетровська обл.), вищезгадане місто Ухань (Любар Яков Лаврентійович, Дніпропетровська обл., Шуман Андрій Маркіянович, Чернігівська обл., Шустер Лев Захарович, Дніпропетровськ).

* * *

Про японсько-китайську війну 1937-1945 рр. і про участь у ній радянських льотчиків-добровольців донедавна було відомо мало. Причина – секретний характер цієї місії під кодовою назвою «Операція Z (Зет)», про яку не дозволялося довгий час голосно говорити.

Одна з причин – те, що СРСР формально не вступав у війну з Японією, надаючи допомогу китайській державі. У той же час, підписавши 21 серпня 1937 р. Договір про ненапад між СРСР і Китайською Республікою, Радянський Союз взяв на себе зобов’язання не підписувати аналогічний Договір про ненапад із Японією на час війни Китайської Республіки з Японією. Таким чином, фактично договір СРСР з Китаєм був договором про взаємодопомогу.

Важливо врахувати і той фактор, що Радянським Союзом допомога надавалася уряду Ґоміньдану, про що після перемоги Мао Цзедуна і втечі Чан Кайші на Тайвань довгий час не прийнято було згадувати.

Під час інструктажів льотчиків попереджали, що воювати доведеться під чужими прізвищами. Японці все ж висунули СРСР претензії: мовляв, на якій підставі радянські громадяни беруть участь у бойових діях без оголошення війни. У відповідь нарком закордонних справ Литвинов заявив, що якщо хтось і воює, то це емігранти, недобиті білогвардійці, відповідальності за яких радянський уряд не несе. Така заява Литвинова фактично оголошувала радянських льотчиків «поза законом» і була сприйнята дуже болісно.

Радянським льотчикам у Китаї доводилося камуфлювати свою присутність. Перевдягаючись перед бойовим вильотом у китайську льотну форму, вони наносили на вітчизняні бойові машини розпізнавальні знаки китайських ВПС і порядковий номер бойової машини. Щоб уникнути непередбачених ситуацій, кожен радянський льотчик мав при собі документ (у вигляді шовкової стрічки), в якому китайською мовою зазначалося: «Пред’явник цього іноземець прибув у Китай допомагати нам у збройній боротьбі. Військові і цивільні особи мають надавати йому необхідну допомогу та сприяння». Багатьом льотчикам «талісман» – так називали цей документ радянські аси – врятував життя у разі вимушеної посадки або у разі приземлення на парашуті після повітряного бою, або коли на них нападали місцеві селяни, сплутавши з японцями.

Слід визнати, що у самому Китаї завжди берегли пам’ять про героїзм радянських льотчиків, піклувалися про їхні могили незалежно від політичних та ідеологічних розбіжностей з СРСР, внутрішніх потрясінь, на кшталт великого стрибка або культурної революції.

* * *

«ОПЕРАЦІЯ Z (ЗЕТ)»

1937 року військова ситуація на Далекому Сході загострилася у зв’язку з мілітаристськими планами Японії. Використовуючи раніше захоплену територію Маньчжурії і райони Внутрішньої Монголії як плацдарм, японські війська у червні 1937 р. вторглися у внутрішні райони Центрального Китаю. За короткий період було захоплено низку великих китайських міст (у т. ч. Пекін, Тяньцзінь, Калган та ін). Літаковий парк Китаю (ВПС Ґоміньдану) налічував близько 600 бойових літаків, з них 305 винищувачів, решта – легкі бомбардувальники і розвідники, з яких лише 50% були боєздатними. Загальна чисельність японської військової авіації, задіяної в японсько-китайську війну, становила близько 700 літаків. Впродовж майже двох місяців боїв ВПС Китаю втратили понад половину своїх бойових літаків. Станом на 22 жовтня з 305 боєздатних літаків у льотному стані залишилася лише 81 машина.

Згідно із планом секретної «Операції Z» передбачалося залучити до бойових дій радянських льотчиків-добровольців. За рішенням військово-політичного керівництва СРСР для розв’язання цього завдання було сформовано ескадрилью винищувачів І-16 (31 літак, 101 особа) та ескадрилью бомбардувальників СБ (31 літак, 153 особи).

У жовтні 1937 р. у льотній бригаді Академії ім. Жуковського були зібрані добровольці з усіх військових округів для відправки до Китаю (447 осіб льотно-технічного складу). Серйозним недоліком була відсутність у всіх льотчиків бойового досвіду.

Авіаційну техніку було цілком перекинуто на китайський бік повітряним шляхом. Окрім участі у бойових діях, радянські фахівці взяли активну участь у підготовці льотного складу ВПС Ґоміньдану. У містах Ченду, Суйнін, Ляншань, Лаохекоу та ін. були відкриті літні та авіаційно-технічні школи. Лише у школі м. Ланьчжоу за період з грудня 1937 р. по березень 1938 р. вдалося підготувати 73 китайських льотчики. Частину льотного складу ВПС Китаю було надіслано на навчання до Радянського Союзу. В цілому до весни 1938 р. у радянських авіашколах підготували близько 200 льотчиків.

Чисельна перевага японської авіації (на 1 радянський літак припадало 5-7 машин противника) змушувала наших льотчиків здійснювати по 5-6 бойових вильотів на день. Переважно діяли групами по 5-6 літаків проти 50 бомбардувальників і 20-30 винищувачів супротивника. Такий стан китайської авіації на той час рятували лише особиста мужність і винахідливість радянських пілотів у повітряних боях.

Пізніше їм на допомогу прибули льотчики, які мали бойовий досвід, набутий в Іспанії.

За зізнанням японської сторони, до кінця 1937 р. радянським льотчикам-винищувачам в районі Нанкіна і Наньчана вдалося досягти локальної переваги у повітрі.

Під час японсько-китайської війни (1937-1945 рр.) сторони періодично вдавалися до повітряних таранів літаків супротивника. Офіційно був визнаний таран старшого лейтенанта А. О. Губенка (народився у селі Чичеріне Волноваського району Донецької області України), який 31 травня 1938 р. на І-16 збив японський винищувач «А5М2». За час участі у бойових діях радянський льотчик-ас мав 7 повітряних перемог. У лютому 1939 р. А. О. Губенку було вручено Золоту зірку Героя Радянського Союзу.

На думку китайських істориків, повітряним тараном можна вважати і дії старшого лейтенанта Я.З. Шустера (народився у місті Дніпропетровськ, нині Дніпро, Україна), який у повітряному бою 29 квітня 1938 р. над Ханькоу при лобовій атаці зіткнувся з ворожим літаком. Обидва льотчики загинули.

Бойові втрати і велика зношеність авіаційної техніки вкрай обмежували діяльність радянсько-китайської бомбардувальної авіації. До весни 1939 р. з Іркутська вдалося перекинути близько 60 літаків CБ. Усього до вересня того ж року до Китаю прибуло 292 СБ. Поступово наших льотчиків замінювали китайські екіпажі, а вільний льотний склад використовували як інструкторів для підготовки нових кадрів ВПС Ґоміндану. Роком раніше цю заміну було розпочато у винищувальної авіації. Більшість китайських пілотів освоїла І-15 і І-16 і вони були здатні самостійно діяти проти повітряних японських «самураїв».

Китайський плакат «Допомога Радянського Союзу Китаю»

Першою пробою дальніх бомбардувальників став тиловий японський аеродром морської авіації («база W») в Ханькоу, де зібралася нова авіаційна техніка. 3 жовтня 1939 р. 9 ДБ-3 у режимі радіомовчання підійшли до обраної мети на висоті 8700 метрів і обрушили на ворожий аеродром смертоносний вантаж. Результатом бомбардування: 64 літаки знищено або пошкоджено (50 – за японськими даними), 130 осіб вбито і 300 поранено (серед загиблих контр-адмірал Цукахара, командувач японської авіаційної флотилії).

14 жовтня повітряний наліт на Ханькоу повторився. У ньому брали участь 12 ДБ-3 групи Кулішенка. Втрати противника становили 36 літаків (японська сторона визнала значно більше: близько 40 морських і 20 армійських машин). Під час бою з японськими винищувачами були пошкоджені 3 ДБ-3 (командир групи капітан Г.Я. Кулішенко від поранення згодом помер). Наступний (третій) наліт збільшив (за радянськими даними) загальні втрати японської сторони до 136 літаків.

Одночасно розпочалося освоєння китайською стороною радянських дальніх бомбардувальників. Впродовж осені 1939 р. – весни 1940 р. було підготовлено 45 китайських пілотів. Радянські льотчики продовжували брати участь у бойових діях до початку 1940 року. 10 січня винищувальна авіагрупа під командуванням К.К. Коккінакі атакувала японські бомбардувальники (54 машини), що йшли під сильним прикриттям винищувачів. Незважаючи на велику чисельну перевагу, радянські льотчики були у цьому бою переможцями.

Через погіршення політичних стосунків із урядом Чан Кайши на початку 1940 р. помітно скоротилися військові поставки з СРСР до Китаю. Останні швидкісні бомбардувальники СБ були доставлені на китайську територію у червні 1941 року. Наших льотчиків було відкликано з фронту роком раніше, залишалися лише військові радники.

В цілому за роки японсько-китайської війни ВВС Ґоміньдану отримали від Радянського Союзу 322 бомбардувальника (292 СБ, 24 ДБ-3, 6 ТБ-3), 575 винищувачів із запасними авіамоторами, обладнанням, запчастинами і навіть авіабомбами. 2640 осіб льотно-технічного складу ВПС взяли участь у бойових діях на боці китайської армії.

Багато хто з них був удостоєний високих урядових нагород СРСР і Китайської Республіки. 14 радянським льотчикам було присвоєне звання Героя Радянського Союзу. Пізніше три «китайці» Кравченко, Супрун і Хрюкін (двоє з них – вихідці з України) отримали таке високе звання двічі. На бойовому рахунку кожного з шести радянських льотчиків було від 5 і більше літаків супротивника.

КУЛІШЕНКО

У Китаї немає дорослого, який б не знав прізвища Ку Лішен. Так – дещо на китайський манер – звати знаменитого льотчика Григорія Кулішенка у Піднебесній, уродженця с. Черепин Корсунського району Черкаської (раніше Київська) області.

В одному зі своїх виступів голова КНР Сі Цзіньпін, згадуючи про антияпонську війну китайського народу, згадав про подвиг радянського льотчика, українця Г. Кулішенка: «Він героїчно загинув на китайській землі. Китайський народ не забув цього героя, прості китайці, мати і син, вже понад півстоліття доглядають за могилою». Просту китайську жінку звуть Тан(ь) Чжунхуей, а її сина – Вей Їнся; вони почали доглядати за могилою українського льотчика ще 1958 року, після перепоховання його праху у парку Сішань міста Ваньчжоу.

Народився Григорій Кулішенко в селянській родині у 1908 році в селі Черепин. Григорій завжди мріяв бути льотчиком. Трудову діяльність розпочав робітником на цукровому заводі в місті Яготин. У 1934 році закінчив льотне училище. Ті часи були особливими – «чкаловські»: про подвиги у небі мріяли всі. Через декілька років Чкалов здійснив свої знамениті перельоти з Москви на Далекий Схід і з Москви до Ванкувера. А Кулішенко майже у ті ж роки стає льотним інструктором, асом за штурвалом «Дашки» – далекого бомбардувальника, літака ДБ.

У 1938 році, за рік після початку японської агресії у Китаї, Кулішенко у складі зведеної групи льотчиків-добровольців прибув до Китаю для допомоги китайському народу в боротьбі з японськими мілітаристами. Г. Кулішенко командував групою радянських льотчиків, яких китайці за мужність називали «повітряними драконами». «Я сприймаю страждання китайського народу як страждання своєї батьківщини, щоразу, коли я бачу будівлі, зруйновані японськими бомбами і натовпи біженців, мені стає тяжко на душі. Ми повинні змусити ворога заплатити за це подвійну ціну», – так висловив він свої почуття у той бурхливий час.

ДБ-3А зі складу ескадрильї радянських добровольців капітана Г.Я. Кулішенка, осінь 1939 г.

Аеродром «Тайпінсі» у місті Ченду був місцем, де базувалася льотна група, очолювана Кулішенком. Після приїзду до Китаю він і його бойові товариші вели тут підготовку китайських льотчиків. Вони детально розповідали їм про можливості далекого бомбардувальника, про особливості та методи керування бойовою машиною. Щоб виправити окремі помилки і недоліки новачків-курсантів, Г.Кулішенко багато разів повторював у повітрі потрібні елементи. Всією душею він любив свою справу і був дуже наполегливим, як багато українців. Іноді, щоб усунути неточності при заході на посадку, він по три-чотири рази виконував політ з курсантами, доти, доки ті твердо не засвоювали необхідних навичок.

Саме Г.Кулішенко керував знаменитим нальотом на аеропорт Ханькоу 3 жовтня 1939 року, коли японці втратили 64 літаки, 130 військових загинули (включаючи 7 вищих офіцерів) і 300 було поранено, у тому числі тяжке поранення отримав генерал-майор, командувач місцевим японським гарнізоном. Добірні японські ескадрильї «Повітряні самураї» та «Чотири козирі в повітрі» були повністю знищені. Тоді японські ВПС зазнали найбільших втрат від початку війни.

14 жовтня 1939 року очолювана Кулішенком бомбардувальна ескадра завдала потужного удару по аеродрому в окупованому Ухані (провінція Хубей). У результаті бомбардування було знищено і поранено понад 300 японських солдатів і офіцерів. Коли ж радянські бомбардувальники пішли на зворотній курс, їх несподівано атакували понад 20 японських винищувачів. Кулішенко холоднокровно віддав наказ своїй ескадрильї атакувати ворога. У цьому повітряному бою було збито 6 літаків супротивника, але через те, що літак Кулішенка також був розпізнаний ворогом як командирський, на нього накинулися одразу три японські винищувачі. Бойову машину Кулішенка було пошкоджено, а сам він отримав тяжкі поранення. Лівий двигун був повністю розбитий, і фактично на одному двигуні, стікаючи кров’ю, керуючи літаком ціною неймовірних зусиль, Григорій летів уздовж річки Янцзи, намагаючись дотягнути до базового аеродрому. У районі Ваньчжоу, поблизу Чунціна літак, втративши рівновагу, став некерованим. Рятуючи екіпаж і бойову машину, Григорій Якимович здійснив неймовірну для того часу річ – зміг посадити бомбардувальник на воду: він прибрав шасі, і машина сіла на живіт, після чого командир випустив шасі, і літак сів у мілину. Такий маневр був на той час рідкісним у льотній практиці (до речі, згодом бойову машину вдалося підняти, відремонтувати і ввести у дію).

Портрет Г.Кулішенка

Штурман і стрілець-радист, що знаходилися в літаку, зістрибнули в річку і попливли до берега. Через поранення та перевтому, пов’язану з високими навантаженнями і тривалим польотом, у самого Кулішенка вистачило сил лише вибратися на крило. Так і лежав на ньому командир, стікаючи кров’ю і дивлячись, як на березі китайські селяни намагаються відправити за ним джонку. О 2:00 пополудні вода поглинула бойову машину. Так загинув український льотчик-герой, якому було всього 36 років. Пізніше місцеві жителі забрали тіло безстрашного командира, щоб із почестями поховати на березі річки Янцзи.

У 1958 році влада Ваньчжоу його останки перепоховала в парку «Сішань». Вклонитися йому незабаром приїхали вдова і дочка героїчно загиблого у китайському небі українського льотчика. У 2004 році його могилу включили до переліку головних міських меморіалів. Подвиг видатного українця в боях за визволення Китаю став легендою, а сам він – народним героєм, якого китайці називають «Кулі-шен». Про нього складені пісні, в одній з яких йдеться: «У важкий час, коли на Китай напали японські загарбники, великий Радянський брат прислав на допомогу своїх соколів. І в нашому небі, борючись за нашу свободу, загинув їхній командир… Син СРСР – наш народний герой».

Щороку могилу українського воїна відвідують понад 50 тисяч жителів міста. Під час свят біля бронзової фігури льотчика-героя за традицією проводять урочисті лінійки місцеві школярі. У ці дні біля монумента Кулішенка особливо багато живих квітів. Вони – як символ того, що в Китаї завжди пам’ятатимуть про подвиги іноземних добровольців, які наближали перемогу китайського народу над окупантами.

10 вересня 2009 року на одному із заходів, організованому китайським урядом, льотчика Григорія Кулішенка назвали «одним з 100 зразкових героїв, які внесли неоціненний вклад у створення Нового Китаю».

Експозиція в музеї Г. Кулішенка на батьківщині льотчика у м. Корсунь-Шевченківському, Україна

БИТВА НАД УХАНЄМ

Серед радянських льотчиків, які воювали в Китаї у 1938 році, своєю бойовою активністю виділялися Губенко, Кравченко, Супрун – усі вихідці з України. Їхні імена були надзвичайно популярними серед радянських добровольців, а їхній льотний «почерк» став взірцем для багатьох. Це були, безумовно, талановиті повітряні аси, які поєднували виняткову сміливість з бойовою майстерністю.

Так, Губенко Антон Олексійович народився 1908 року в сім’ї селянина в селі Чичеріне, Волноваського району Донецької області України. Служив на Далекому Сході, потім у підмосковній авіабригаді. Освоїв 12 типів літаків, за що був нагороджений орденом Леніна. Одного разу Губенко став свідком аварії: під час проведення польотів молодий льотчик при зльоті не помітив літака попереду і пошкодив його хвіст гвинтом. При цьому літак винуватця залишився цілий. Цей випадок навів Губенка на думку застосувати це у разі необхідності в бою.

13 березня 1938 року Губенко був направлений до Китаю, де служив у складі Наньчанської винищувальної групи під керівництвом підполковника Благовіщенського, білоруса, майбутнього Героя Радянського Союзу. Здоровань, з приємним, серйозним обличчям, спокійний, розсудливий, із швидкою реакцією, здатний моментально оцінити повітряну ситуацію і ухвалити потрібне рішення, віртуоз повітряного пілотажу — таким він запам’ятався бойовим товаришам.

Своє бойове хрещення Губенко отримав при відбиванні нальотів на Ханькоу японської бомбардувальної авіації, особливо відзначився у боях 29 квітня та 31 травня 1938 року. 29 квітня японці, задумавши зробити подарунок своєму імператору в день його народження, вирішили завдати масованого бомбового удару по уханьському авіавузлу, де зосереджувалися радянські бомбардувальники СБ, які прибували з Радянського Союзу. На перехоплення японців було кинуто винищувальну групу Благовіщенського – всього понад 60 винищувачів І-15 і І-16.

Винищувач І-16 тип 5 – учасник повітряних боїв у небі Китаю. 1938 рік

У бою під Ханькоу 29 квітня 1938 року здійснив героїчний подвиг радянський льотчик, уродженець українського міста Дніпропетровськ Л.З. Шустер, який пожертвував власним життям, здійснивши таран японського літака. Витративши свій боєзапас, радянський льотчик кинув свій літак в лобову атаку на японський винищувач. При лобовому зіткненні обидва льотчики, і українець, і японець, загинули. Дочка і онука Л.З.Шустера зберігають його окремі особисті речі (шолом і планшет), його лист дружині: «…Прошу тебе більше звертати уваги на себе і доньку, а про мене не турбуйся. Миночко, надішли мені фото донечки. Це зробити вже й не так складно, … щойно від мене отримаєш листа, напиши мамі. Вітання твоїм рідним… ».

Фото Л. Шустера з дружиною (фото з особистого архіву онуки Л.З. Шустера)

Наступного дня усі газети Ханькоу докладно описували безприкладний подвиг китайської авіації. Звісно, не було названо жодного прізвища радянських льотчиків-добровольців, хоча бій вели переважно вони: Губенко (Україна), Кравченко (Україна), Шустер (Україна), Благовіщенський (Білорусь), Грицевець (Білорусь), Душин (Росія), Беспалов (Росія)…

Поразка у повітряному бою 29 квітня 1938 року, та ще й у день народження японського імператора, розбурхала японське командування. Японці вирішили взяти реванш, і 31 травня 1938 року японська авіація здійснила повторний наліт на Ухань, в якому брало участь 18 японських бомбардувальників і 36 винищувачів. Запеклий повітряний бій закінчився для японців так само жалюгідно.

У цьому бою радянський ас, українець Антон Губенко, витративши свій боєкомплект, повторив подвиг свого бойового товариша – теж вихідця з України льотчика Л.З.Шустера, здійснивши таран японського винищувача і збивши японського самурая.

Фрагмент картини китайського художника Чень Чжихана «Повітряний бій на Уханєм»

Незабаром після повернення Губенка на батьківщину, у лютому 1939 р., до Наньчан прибув номер газети «Червона зірка» з портретом льотчика-українця і підписом «Герой Радянського Союзу полковник авіа-ції А. Губенко». Він увійшов до числа перших, після челюскінців, Героїв Радянського Союзу. Цей подвиг радянського льотчика був відзначений китайським керівництвом – українського аса було нагороджено Золотим Орденом Китайської Республіки.

Бойовим побратимом А.О. Губенка був іще один видатний радянський ас – українець Григорій Пантелійович Кравченко. Він народився 1912 року у селі Голубівка Новомосковського повіту Катеринославської губернії. Після закінчення землевпорядного технікуму за путівкою комсомолу був направлений у Качинську військову школу пілотів, став льотчиком-інструктором. З 13 березня по 24 серпня 1938 року Кравченко воював у Китаї проти японських мілітаристів, у складі Наньчанської винищувальної групи брав участь у захисті ханькоуського вузла від нальотів японської авіації.

Під час повітряного бою 29 квітня 1938 Р. Кравченко збив два японських бомбардувальники. Коли він, відірвавшись від основної групи радянських винищувачів, добивав другий бомбовоз, то раптово почув, як по його літаку ведуть вогонь. Зробивши крутий розворот і вийшовши з-під прицілу японця, він озирнувся назад і побачив японський винищувач, що його переслідував. Кравченко сам перейшов у лобову атаку, але японець вивернувся і пішов на великій швидкості – він побачив, що на допомогу радянському льотчику поспішав інший літак. Це був українець Антон Губенко. До цього часу мотор на літаку Кравченка, зробивши кілька перебоїв, захрипів і замовк. Літак почав різко втрачати висоту. Увесь час аж до вимушеної посадки літак Кравченка супроводжував і прикривав від атак самураїв Антон Губенко.

В іншому бою, відбиваючи напад японських бомбардувальників, Кравченко помітив, що на ланку Губенка напали японські винищувачі, а самого командира атакували чотири самураї. Поспішивши на допомогу, Кравченко в лобовій атаці одразу збив один ворожий літак, але інші три підпалили «ластівку» Губенка. Той викинувся з парашутом, але японці переслідували його і били по ньому з кулеметів. Кравченко прицільними чергами не давав ворогам можливості наблизитися до парашуту Губенка, супроводжуючи його у повітрі доти, доки той не приземлився недалеко від аеродрому. Так врятували один одного українські повітряні соколи.

Радянський радник Ритов згодом згадував, як китайці висловлювали своє захоплення подвигами видатного радянського аса, українця Губенка. Вітром його парашут віднесло на озеро. Відстібнувши лямки, в льотному обмундируванні він плюхнувся в каламутну воду. Зрозумівши, що це – радянський льотчик, місцеві рибалки у човні відвезли його на берег, нагодували, а коли одяг висох, посадили українського пілота в паланкін і понесли у своє село. Ритов писав у спогадах: «Я розшукав Григорія в рибальській хатині. Він сидів на циновці і, сьорбаючи з маленької посудини підігріту китайську горілку, щось пояснював жестами людям, які зібралися навколо нього. Кремезний, широкоплечий, з могутньою шиєю і густим каштановим волоссям, він виглядав богатирем серед китайців, хоча на зріст був невисокий. Коли ми зібралися йти, проводжати Григорія вийшли всі жителі селища. Китайці ставилися до нас як до побратимів. Вони розуміли, що наша допомога – безкорислива. Коли хтось із радянських льотчиків гинув, вони не знаходили собі місця, всіляко намагалися висловити свою глибоку печаль і щире співчуття нам».

Наприкінці серпня 1938 Р. Кравченко був відкликаний на батьківщину. Разом з ним поїхав і Антон Губенко. Служити і воювати разом друзям-українцям більше не довелося. У лютому 1939 року обидва отримали зірки Героя Радянського Союзу. Григорій Кравченко ще воював з японцями в 1939 році на річці Халхін-Гол. За мужність і героїзм, проявлені в боях, 29 серпня 1939 року майору Кравченку присвоєнє звання двічі Героя Радянського Союзу. Бронзовий бюст Кравченку встановлений в українському селі Голубівка, його ім’ям названо місцеву школу.

Видатним радянським асом, які захищали небо Китаю в ті роки, був Степан Павлович Супрун. Він народився на Сумщині в 1907 році в сім’ї селянина. Закінчивши авіашколу, почав працювати льотчиком-випробувальником. У 1939-1940 рр. воював в Китаї, командував бойовими групами винищувальної авіації, що захищали підступи до тимчасової столиці Китайської Республіки – Чунціна від нальотів японських бомбардувальників. Відрізнявся хоробрістю в бою, часто брав участь у нічних повітряних сутичках, під час яких намагався не виявляти себе, стріляючи трасуючими кулями, а наближатися впритул до літака противника. 20 травня 1940 р. С.П. Супруну було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Пізніше він воював проти фашистських загарбників і загинув у повітряному бою 4 липня 1941 року. С.П. Супрун посмертно нагороджений другою Золотою Зіркою Героя Радянського Союзу.

Про декого з похованих в Ухані українців відомо набагато менше. Не всі вони загинули в повітряних боях, дехто став жертвою авіакатастроф та інших трагічних випадків.

Нещодавно, в результаті пошуків, вдалося з’ясувати деякі подробиці біографії Шумана Андрія Маркіяновича. Він народився у 1907 р., на хуторі Павло-Іванівський Городнянського району Чернігівської області. Андрій був найстаршим братом, але йому самому не вдалося створити сім’ю, і 1929 року він пішов добровольцем в армію. Родичам навіть не було відомо, де воював А.М. Шуман, і, за спогадами внучатого племінника Анатолія, довгі роки вся сім’я була упевнена, що Андрій Маркіянович воював і загинув в Іспанії. Насправді ж він воював і загинув в авіакатастрофі у небі Уханя 15.01.1938 р. Нагороджений Орденом Червоної Зірки. Зараз односельчани, які знали Шумана, пишуть про нього спогади.

Любар Яків Лаврентійович, лейтенант, народився у 1912 р. у с Поливанівка, Магдалинівського району, Катеринославської губернії, нині Дніпропетровська область України. Призваний у 1936 р., загинув 15.01.1938 р. в авіакатастрофі.

Похований в Наньчані. Нагороджений орденом Червоної Зірки.

Спогади односельчанки   /   Портрет А.Шумана

* * *

У повітряних боях над Китаєм були представники багатьох національностей. Довгий час їх усіх називали «радянськими орлами». Сьогодні, коли раніше засекречені сторінки історії стають набувають розголосу, відновлення історичної правди про героїв-українців, які віддали своє життя за свободу і незалежність китайського народу, стає нашим спільним завданням. Пам’ятати про «українських соколів» маємо насамперед ми, українці. Але сподіваємося, що й у місті Ухань, і багатьох інших місцях, де поховані вихідці з України, теж будуть пам’ятати про наших героїв.