Шевченко О. Китайські випускники вишів УРСР та їхній внесок у розвиток КНР

О. Шевченко
канд. філол. наук

2019 рік багатий на визначні дати для Китаю, одну з яких, певно, можна назвати найважливішою – 70 років утворення Китайської Народної Республіки. З огляду на це, незаперечно актуальним постає питання внеску керівництва країни у формування кадрового ресурсу Нового Китаю.

Роль випускників радянських вишів в історії китайської держави є надзвичайно важливою. Після утворення КНР молодий Китай гостро потребував кваліфікованих фахівців. На той час величезну допомогу надав Радянський Союз, дозволивши його найталановитішій молоді здобувати освіту в СРСР. Згодом випускники Країни Рад стали міцною опорою економічної розбудови Нового Китаю. Десятки років потому багато з них обійняли високі відповідальні посади й зробили неоціненний внесок у розвиток китайської науки і технологій. Переважна кількість китайських студентів навчалася у ВНЗ України, Білорусі, Росії, де була найбільш досконала/розгалужена система вищої освіти.

1. ПЕРЕДІСТОРІЯ: КИТАЙСЬКІ СТУДЕНТИ В СРСР У ПЕРІОД 1920–1933 РР.

Комуністична партія Китаю взяла курс на навчання молоді в Союзі у 1920-і рр. Перша група студентів із цієї держави розпочала заняття в 1921 році. Протягом 1920–1930 рр. у СРСР здобули освіту майже 3000 осіб, переважна більшість з яких перебувала на навчанні лічені місяці й на вимогу партії поверталася на батьківщину проводити революційну діяльність, так і не завершивши курс/семестр. Серед згаданих студентів 200 осіб згодом обійняли керівні посади у Китаї та увійшли в історію країни.

Спочатку китайські студенти навчалися у вишах особливого типу, створених для підготовки осіб із країн Сходу. Одним із перших у 1921 році був відкритий Комуністичний університет трудящих Сходу (КУТС), який проіснував до 1938 року. Його основним завданням стала підготовка фахівців для революційної діяльності в країнах східного регіону.

Будівля КУТС, не збереглася до наших часів

У 1925-му ухвалюється рішення про заснування окремого університету виключно для студентів із Китаю, метою якого була допомога китайському національно-революційному руху. Він мав перетворитися на своєрідний навчальний центр єдиного фронту партії Гоміньдан і Комуністичної партії Китаю. Освітній заклад отримав назву Університет трудящих Китаю імені Сунь Ятсена (УТК). Його студентами були як члени Компартії Китаю, так і гоміньданівці. Після розриву єдиного фронту між Гоміньданом і КПК у 1927 році почалася реорганізація: назву змінили на Комуністичний університет трудящих Китаю (КУТК). Незважаючи на те, що проіснував цей заклад недовго (до 1930 року),  він мав важливе значення для історії Китаю.

Саме у зазначених вишах – КУТС і КУТК – протягом 1920–1930 рр. навчалися понад 3000 китайських революціонерів, активістів КПК та Гоміньдану. У державному архіві соціально-політичної історії РФ зберігається 3327 особових справ членів КПК та Гоміньдану. Серед членів Компартії варто окремо виділити тих, хто зіграв помітну роль в історії Нового Китаю: Лю Шаоци, Чжу Де, Ден Сяопін (Крезов1, Дозоров), Жень Біши (Брянський), Ян Шанкунь, Чень Юнь, Є Цзяньїн (Юхнов), Ден Їнчао, Линь Бяо, Чень Бода, Лі Фучунь, Лінь Боцюй (Лінь Цзухань), Лю Чаншен, У Юйчжан, Дун Біу, Сюй Телі, Чжан Веньтянь, Ван Цзясян, Лю Бочен, Цай Чан, Не Жунчжень (Зорін), Сяо Цзінґуан, Уланьфу, Янь Хун҆янь, Кун Юань, Чжан Ціндю, У Сюцюань, Ван Ґуаньлань. Певні персоналії, зокрема Ден Сяопін, Чень Юнь, Ян Шанкунь, Є Цзяньїн, Уланьфу, Ден Їнчао і Не Жунчжень, протягом 1970–1980 рр. ініціювали низку великомасштабних економічних реформ у країні, що стало поштовхом до стрімкого розвитку сучасного Китаю.

Лю Лімінь – заступник Міністра освіти КНР (2010-2016 рр.), очільник КАВР з автором під час урочистого заходу з нагоди святкування китайського Нового року у Будівлі народних зібрань, 2017 рік

2. ПЕРШІ СТУДЕНТИ НОВОГО КИТАЮ В РАДЯНСЬКОМУ СОЮЗІ – «ГРУПА 4821»

Приблизно двадцять китайських студентів вирушили до Радянського Союзу в 1948 році, ще до проголошення Китайської Народної Республіки. Керівництво Північно-Східного Китаю2, одна з найперших звільнених від гоміньданівців територій, у 1948-му вирішило направити групу студентів (21 осіб) для навчання у вишах СРСР. Визначальну роль у відборі кандидатів на навчання зіграли Лі Фучунь3 і Не Жунчжень4, які самі пройшли курс в Університеті ім. Сунь Ятсена.

У вересні того ж року начальник штабу Північно-Східної Національно-визвольної армії Китаю (НВАК) Лінь Бяо надіслав Міністру закордонних справ СРСР повідомлення, у якому просив прийняти на навчання 21 китайського студента. Китайська молодь мала вивчати в Союзі технічні дисципліни й медицину.

Однак, через побоювання, що в радянській столиці китайські студенти можуть привернути увагу гоміньданівських дипломатів, їх розмістили в маленькому селищі за 400 кілометрів від Москви.

У серпні 1948-го групу остаточно сформували під кодовою назвою «4821», в якій перші дві цифри – рік відрядження студентів, а останні – кількість осіб. Група складалася з дітей полеглих під час революції героїв і нащадків тих, хто колись навчався або працював у СРСР. У Харбіні вони заздалегідь пройшли інтенсивні курси російської мови.

Історія відрядження згаданої групи молоді на навчання до Радянського Союзу є важливою для розуміння подальшого підходу й ролі китайського керівництва щодо підготовки державних кадрів, а також того, який вплив на це мала радянська система освіти. Фактично влада Китаю заклала певний алгоритм, модель здобування освіти у СРСР, а саме: у вишах України, Білорусі та Росії, де навчалася переважна кількість китайських майбутніх висококваліфікованих фахівців.

Очільники КПК Дунбею чітко розуміли те, що майбутні студенти повинні вивчати спеціальності, які, головним чином, стосувалися сфери економіки й промисловості. Партія не рекомендувала вирушати до СРСР опановувати політичні дисципліни на тій підставі, що фахові працівники радянського типу не відповідали умовам роботи в Китаї, адже «грішили догматизмом». Це була поширена серед партійних керівників позиція, і майбутній прем’єр Держради Лі Пен, наприклад, працюючи на посаді секретаря заводської парторганізації, усвідомлював, що у зв’язку з перебуванням у Союзі він може опинитися під вогнем критики з приводу відходу від китайської дійсності й впливу догматизму.

Студент Лі Пен під час літніх канікул у Криму, 1953 рік

Лі Пен довго вагався щодо навчання в дружній країні, побоюючись в подальшому негативного впливу на його кар’єру. Урешті-решт, погодитися на пропозицію його переконала мати, аргументуючи тим, що він «буде корисний країні, коли знадобиться відновлювати народне господарство, а навчання варто сприймати як виконання рішень партії».

Напередодні від’їзду молодь зустрілася з керівниками Дунбею: Лінь Бяо, Ґао Ґаном, Чень Юнєм і Лі Фучунєм. Секретар Бюро ЦК КПК Лін Бяо та його заступник Ґао Ґан, звертаючись до потенційних студентів, наголошували на тому, що партія спрямовує молодих людей за кордон освоювати науку й техніку, а також економічне будівництво. Юнакам та дівчатам радили ставитися до навчання серйозно і не закохуватися. Перед групою було озвучено завдання, яке полягало в набутті професійних навичок, потрібних для країни, щоб після повернення додому вони могли брати активну участь у відбудові народного господарства.

Загальноосвітній рівень групи «4821» виявився вищим, аніж у їхніх батьків. Під впливом старшого за віком Ло Сібея, який часто повторював, що

«..комунізм є радянська влада плюс електрифікація усієї країни, бо без електрифікації підняти промисловість неможливо…»,

частина групи обрала курс з енергетики, а після повернення на батьківщину ці фахівці будували найважливіші гідрооб’єкти в Китаї. Під час навчання студенти з ентузіазмом долучалися до роботи наукових товариств. Їх часто нагороджували дипломами та почесними грамотами.

Глава КНР Мао Цзедун спілкується з китайськими студентами у Посольстві Китаю в СРСР, листопад 1957 рік

Переважна більшість групи «4821» завершила освіту з відзнакою. Одні працювали головними інженерами, технологами на підприємствах, які споруджувалися за допомогою фахівців із Союзу, інші – керували заводами, конструкторськими бюро й науково-дослідними інститутами.

Ґрунтовні знання, отримані в СРСР, були передумовою для успішної роботи й блискучої професійної кар’єри, але в період так званого десятиліття смути5 всім випускникам радянських вишів довелося пережити значні труднощі. Так, їх  звинувачували в шпигунстві й державній зраді, усували від роботи тощо. Велику роль у реабілітації зіграв Лі Пен, на прохання якого Ху Яобан6 у 1980 році, після 3-го пленуму ЦК КПК 11 скликання, направив до оргвідділу ЦК КПК лист із запитом «розібратися у справі «групи 4821»». Унаслідок чого у 1982-му всі її члени були виправдані, звинувачення в шпигунстві визнані «повністю помилковими», а завдані їм моральні й фізичні страждання разом із нанесеними державі збитками – невиправними. Членів групи призначили на відповідні їхньому рівню посади. Наприклад, Цзоу Цзяхуа в період 1991–1998 рр. обіймав посаду Віце-прем’єра Держради КНР.

3. КИТАЙСЬКІ СТУДЕНТИ В СРСР У ПЕРІОД 1950-60-Х РР.

Підписання в 1950 році «Китайсько-радянського договору про дружбу, союз і взаємодопомогу» стало зеленим світлом для відрядження китайських студентів до Союзу на навчання. У 1951-му у виші Країни Рад скерували 375 осіб, зокрема 10 співробітників Академії Наук КНР. У наступному уряд Китаю ухвалив рішення щорічно направляти студентів на навчання до Радянського Союзу і держав Східної Європи. Крім того, постановив підписати із зазначеними країнами відповідні угоди, а також запровадити в Посольстві КНР у СРСР посаду радника по роботі з китайськими студентами, відкрити у дипустанові відповідний відділ і заснувати студентський комітет КПК. Відповідно до вимог Плану першої п’ятирічки передбачалося відправити на навчання за кордон 10100 осіб, з яких 9400 – до Союзу.

Студент Харківського гірничого інституту (нині Харківський національний університет радіоелектроніки) Чень Вейцзян разом із місцевими піонерками, 1958 рік

Як зазначено в документі, збереженому в архіві Академії Наук КНР, у період 1951–1958 рр. Китай відрядив до Радянського Союзу 7439 осіб, з-поміж яких студенти, аспіранти, викладачі, стажери, учні середніх спеціальних навчальних закладів. З них 69% вивчали технічні науки, 10,6% – природничі, 6,9% – сільськогосподарські, 3,4% – медицину, 3,2% – гуманітарний цикл, 1,7% – спеціальності культурно-мистецького спрямування і 1, 6% – фінанси.

Педагоги передавали свій багатий досвід не тільки китайським студентам на місцях, а й виїжджали для роботи до КНР. Так, на початку липня 1949 року під час візиту до Москви Лю Шаоци звернувся з проханням до радянського керівництва направити до Китаю викладачів різних дисциплін, а також запропонував створити радянську школу з підготовки фахівців. До того ж китайський лідер висловив надію, що радянська сторона зможе приймати в майбутньому делегації у складі науковців і студентів. Радянські очільники позитивно відгукнулися на запит китайських колег, унаслідок чого було ухвалено рішення про створення в Дунбеї авіаційної школи, у Люйшуні (інша назва Порт-Артур) – морського училища, а в Пекіні – кадрової школи.

Таким чином, протягом зазначеного періоду у вишах СРСР для Нового Китаю пройшли відповідну фахову підготовку тисячі осіб, що згодом становили кістяк кадрів китайської промисловості, науки й культури. Серед них майже двісті ректорів китайських ВНЗ, приблизно сто п’ятдесят академіків, триста міністрів, а також один Прем’єр Держради КНР – Лі Пен.

Випускники Дніпропетровського гірничого інституту з викладачами, 1959 рік

У місті Хейхе, за адресою вулиця Ван Су, будинок 72, з 2007 року діє музей, присвячений тим, хто навчався у СРСР. Колишні студенти передали сюди власні підручники, особисті речі та картини, що в підсумку стали експонатами. Там можна знайти не лише затерті зошити, логарифмічні лінійки, а й написані власноруч численні наукові праці, навчальні посібники, книги тощо. Прізвища 213 академіків, які починали свою діяльність із навчання в Союзі, перераховані на табличках. «Майже п’ять років у нас пішло на те, щоб зібрати експонати», – зазначив директор закладу Цао Мінлун під час спілкування.

«Посібник із тактики» КУТС, 1928 рік

4. КИТАЙСЬКА АСОЦІАЦІЯ ВИПУСКНИКІВ РАДЯНСЬКИХ ВИШІВ

Китайська асоціація випускників радянських вишів (КАВС) створена 14 травня 1989 року. Вона об’єднала більше ніж десять тисяч випускників по всьому Китаю, зокрема понад три тисячі в Пекіні.

Загальна кількість членів КАВС, що навчалися в 1950-х роках в Україні, становить майже 1000 осіб, з яких приблизно 400 – з Пекіна, тобто кожний десятий член асоціації – випускник української вищої школи.

Філіали КАВС існують у багатьох містах Китаю. Причетні до асоціації використовують будь-яку можливість зібратися й згадати роки свого навчання за кордоном. Так, у межах всесвітньої виставки ЕКСПО-2010 у Шанхаї ледве не 60 випускників радянських ВНЗ, котрі проживають у Пекіні, Шанхаї, Наньчані, Ланьчжоу, Нанкіні, зустрілися в прес-центрі, щоб взяти участь в урочистому відкритті павільйонів відповідних країн. На заході випускниця Харківського гірничого інституту Чень Сяоцин зауважила: «Ми всі начебто повернулися у нашу юність, коли ми жили і навчалися в різних містах тодішнього Радянського Союзу, а нині Росії, України, Білорусі…»

Лю Цзяньфен, заступник голови Китайської асоціації випускників вишів колишнього СРСР, випускник Київського політехнічного інституту, наголосив:

«Чимало випускників отримали дипломи докторів і стали професорами, крім того, у СРСР навчалося чимало художників, музикантів і співаків – усі ці люди і досі продовжують відгравати важливу роль в суспільному житті Китаю…»

Зліва направо: Чень Вейцзян (1954−1959, ХГІ), Шевченко О. (співробітник ПУ в КНР), Цзя Менцю (Віцеголова КАВР), Чжан Бейбей (1998−2003, Дніпропетровський національний університет) нині генеральний секретар Асоціації української гілки, Чжан Шуйбао (1996−1997, Дніпропетровський національний університет, 1997−2000, Одеська юридична Академія – кандидат наук) на урочистому прийомі з нагоди Незалежності України, 2016 рік

Першим очільником КАВС був У Сюцюань, котрого невдовзі замінив професор Чжу Сюнь – випускник Дніпропетровського гірничого інституту, який зробив вагомий внесок у розвиток китайської геологічної науки. Серед членів КАВС у різні роки були: глава держави, глава парламенту, міністр закордонних справ, є тут й очільники наукових інститутів, зокрема у системі Академії наук Китаю, керівники державних комітетів, підприємств і компаній, професори провідних навчальних закладів Китаю тощо. Переважна більшість членів асоціації має ступінь доктора або професорське звання.

У 1999 році до 50-річчя КНР КАВС опублікувала альбом «Шлях молоді, яка прагне опанувати науку» [1]. Автором такої назви був особисто глава КНР Цзян Цземінь. У виданні на 275 сторінках оприлюднено імена 11068 китайських випускників, які навчалися, стажувалися та практикувалися у 259 вишах колишнього СРСР, зокрема й УРСР. Воно містить фото в навчальних аудиторіях, гуртожитках, на канікулах, у колі друзів… Керманич КАВС Чжу Сюнь у передмові висловив надію на те, що «альбом допоможе пройти той шлях, який стояв тоді перед першим поколінням студентів Нового Китаю, і відрядити нове покоління країни до здійснення нового подвигу на порозі XXI століття…»

На цій світлині 2002 року – видатні китайські державні та громадські діячі, випускники українських вишів, що особисто були відзначені тодішнім Президентом України Леонідом Кучмою орденом «За заслуги» ІІІ ступеня за вагомий внесок у розвиток відносин між Україною та Китаєм. З восьми нагороджених – п’ятеро мають ранг міністра або відповідний йому. Поіменно зліва направо.

  1. Лю Цзяньфен (1936 р.н.) – обіймав посаду Міністра цивільної авіації КНР, губернатора провінції Хайнань, закінчив Київський політехнічний інститут, який сьогодні називається Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського». Серед випускників КПІ такі видатні особистості, як авіаконструктор Ігор Сікорський, основоположник практичної космонавтики – Сергій Корольов, видатний учений у галузі металургії й технології металів, а зараз президент НАН України – Борис Патон та інші.
  2. Чжу Сюнь (1930 р.н.) – випускник Дніпропетровського гірничого інституту. Певний час очолював Міністерство геології і корисних копалин Китаю, обіймав посаду генерального секретаря Народної політичної консультативної ради Китаю, був членом ЦК КПК 12-го, 13-го і 14-го скликань. Нині є почесним головою Спілки випускників українських вишів, активно бере участь у підтримці двосторонніх дружніх відносин між країнами, має солідну репутацією в китайському суспільстві. У 2012 році, на святкуванні 20-річчя встановлення дипломатичних відносин між Китаєм і Україною, Чжу Сюня було нагороджено почесною грамотою МЗС України за вагомий внесок у розвиток і зміцнення двосторонніх відносин наших держав. Під час церемонії Чжу Сюнь підкреслив, що навчання в Україні стало для нього цінним життєвим досвідом, заклало міцну основу для його кар’єри в геологорозвідувальній сфері. Сьогодні найстарішому гірничому закладу України, Національному гірничому університетові (м. Дніпро), який відкритий у 1899 році, налічується 120 років. Він є одним із провідних навчальних закладів України в геологорозвідувальній та гірничодобувній галузях.
  3. Ґань Цзиюй (1929–2018) – випускник Пекінського університету, з 1983 по 1997 рік обіймав посаду першого заступника Голови Держплану7 КНР у ранзі міністра.
  4. Фу Лімінь (1936–2011) – випускник Одеського технологічного інституту (нині Одеська національна академія харчових технологій), обіймав посаду заступника Міністра торгівлі КНР.
  5. Ши Шуцзя – у 1959 році закінчив Харківський інженерно-економічний інститут (зараз Харківський державний економічний університет), обіймав посаду віце-президента найбільшої китайської корпорації з експорту та імпорту наукових приладів. Інститут готував інженерів-економістів переважно для галузей важкої промисловості. Серед його знаних випускників значиться, зокрема Петро Шелест – відомий політичний діяч радянської України.
  6. Ван Сюнлінь – протягом 1955–1960 рр. навчався в Московському геологічному інституті, певний час був заступником очільника Асоціації випускників радянських вишів.
  7. Хе Ґуан’юань – у 1956 році отримав диплом Київського політехнічного інституту (наразі Київський національний університет технології та дизайну), очолював Перше міністерство машинобудування КНР, яке відповідало за розвиток автомобільної промисловості.
  8. Чжу Лілань (1935 р.н.) – закінчила Одеський національний університет імені І.Мечникова (найстаріший навчальний заклад на півдні України) за фахом фізична хімія полімерів. Протягом 1998–2001 рр. керувала Міністерством науки і технологій, тепер – глава Китайської асоціації винахідників.
  9. Чень Вейцзян (1934 р.н.) – у 1959 році завершив навчання в Харківському гірничому інституті (сьогодні це Харківський національний університет радіоелектроніки), був членом Державної комісії з науки і техніки, президентом Китайської корпорації імпорту та експорту книг. У наші дні Чень Вейцзян стоїть на чолі Китайської асоціації випускників вишів України.
  10. Ху Веньсю – закінчив у 1960 р. Харківський сільськогосподарський університет (Харківський національний аграрний університет імені В.В. Докучаєва), професор Академії сільськогосподарських наук КНР.

Література:

1. 学子之路:新中国留学生奋斗足迹/欧美同学会留前苏联与独联体分会编。北京:中国青年出版社,2000.
2. Кадровый резерв Китайской Народной Республики – группа «4821» // Общество и государство в Китае / под ред. А.И.Кобзева и др. М.: ФБГУН ИВРАН. 2017.
3. 苏联专家在中国:1948-1960/沈志华著.——3版.——北京:社会科学文献出版社,2015.
4. 岁月无悔:陈为江/白晓光.——世界图书出版社,

У багатьох студентів були так звані російськомовні імена – псевдоніми [2].
2 Район КНР, що охоплює східну частину Внутрішньої Монголії, провінції Хейлунцзян, Ляонін і Цзілінь; інша назва – Дунбей.
3 Відомий партійний і державний діяч, заступник Прем’єра Держради КНР протягом 1954–1970 рр.
4 Видатний китайський військовий діяч, маршал НВАК.
5 Культурна революція в Китаї (1966–1976 рр.).
6 Державний і політичний діяч Китаю, генеральний секретар ЦК КПК (1980–1987 рр.) і голова ЦК КПК (1981–1982 рр.).
7 Держплан КНР – колишня назва нинішнього Державного комітету з питань розвитку й реформ КНР.