Рибалко С. «Сузір’я» Мяо. Костюмні традиції давнини

С. Рибалко
доктор мистецтвознавства, професор, завідувач кафедри мистецтвознавства та літературознавства Харківської державної академії культури

КИТАЙ – ДЕРЖАВА, що об’єднала 56 національностей, кожна з яких виділяється мовою та культурними традиціями. Серед них, без сумніву, яскравим сузір’ям є різноманітні групи, що належать до народності «мяо», або «хмонг». Мяочани для сучасного пересічного жителя центральних і північних мегаполісів КНР – справжня екзотика.

Народ, що протягом тисячоліть не мав власної писемності, мігрував і розділявся на окремі угруповання, дивним чином зміг зберегти пам’ять про ідентичність, ремісничі навички та культурні звичаї аж до сьогодення. Своїм напрочуд яскравим вбранням, мелодійними піснями, мистецькими виробами мяо приваблюють мільйони туристів зі всього Китаю і зарубіжжя. Авторці цих рядків пощастило познайомитися з традиціями мяо й ще раз переконатися в невичерпності культурної спадщини Піднебесної.

Найбільші спільноти мяо зараз проживають переважно в таких провінціях КНР, як: Гуйчжоу, Юньнань, Сичуань, Хубей, Хунань, Гуансі, Гуандун, Хайнань. Представники цієї народності йменують себе по-різному: «му», «мен», «мао», «госюн», «дайсоу». У деяких місцевостях їх призвичаїлися називати за відмінними ознаками в жіночому одязі: мяо в довгих або в коротких юбках; мяо чорні, червоні, сині, зелені тощо.

ПОХОДЖЕННЯ. МЯО – одна з найдавніших народностей КНР, чия історія налічує понад 5 тис. років, за іншими даними – 8 тис. років. Її пращури жили на півночі, неподалік від сучасного Пекіна. Згідно з переказами, предок мяо Чи Ю то виступав у союзі, то воював разом із Хуанді (Жовтим імператором) та імператором Яньді.

Війни, голод, хвороби, висока щільність населення, виснаженість обробленої землі примушували мяо постійно мігрувати. З північних територій вони витіснялися ханьцями на південь і південний захід. Три великі війни (остання відбулася наприкінці ХІХ ст.) спонукали народ до розселення по різних регіонах Південно-Східної Азії.

ОДЯГ ЯК КУЛЬТУРНИЙ ТЕКСТ. Жіноче вбрання мяо недарма називають «живими копалинами народної історії», «книгами, які носять на тілі». Так кажуть тому, що за відсутності власної писемності та в умовах постійної міграції мяочани у вишиваному одязі фіксували те, про що не можна забути: «мапу» з топографічними орієнтирами для повернення на землю предків (геометричні візерунки), уявлення про створення світу та спільного для всіх мяочан першопредка, пов’язані з ним тотеми (павучиха-мати, буйвіл, сорока, клен), важливі історичні події, магічні формули, обереги (дракон з обличчям людини, дракон-риба, дракон-птах, кленове листя, метелик і птах, фенікс тощо). Вишивкою та прикрасами мяочани передавали й замилування красою природи, що їх оточувала: символічні зображення доповнювалися зображеннями риб і птахів, рослин і комах. Через побутові сюжети вони розповідали й про сьогоденне життя.

Незважаючи на різноманіття стилів одягу, його верхня частина найчастіше прикрашалася батальними сценами з минулого, але є й вбрання з картинами обробки землі, полювання або просто горизонтальними смугами, що відображають природу річок Янцзи, Хуанхе і Сян – прабатьківщину мяо. Нижня частина одягу зазвичай оздоблена малюнком, що символізує ландшафти навколо озера Дунтінху, а численні складки спідниці – його води. Ця частина вбрання розповідає про період, коли мяо перетинали річку Хуанхе, щоб знайти нове місце для поселення (тоді вони перейшли Хуанхе на сході, зберігаючи картини природи в пам’яті).

До картин «пам’яті» належать і зображення сузір’їв, за якими визначалися орієнтири під час міграції, архітектурних будівель (згадка про кинуті будинки), міської стіни (настанова оборонятися) тощо.

Метеликів, риб, поєднання рослин, тварин нерідко можна побачити на дитячому одязі. Мяо вірять, що ці наряди оберігають малечу, приносять процвітання населенню й захищають їхніх нащадків.

СІМЕЙНІ ТРАДИЦІЇ. Виготовлення одягу, особливо парадного, потребувало багато часу, коштів і володіння різноманітними текстильними технологіями – ткацтва, фарбування, вишивки, в’язання. Не буде перебільшенням твердження, що культура жінки в мяочан повністю формується вбранням. Приблизно в шість років мати вчить доньку за допомогою голки робити перші стібки, поступово знайомить з основними типами візерунків, їхнім символічним та художнім змістами, навчає ткацтву, мистецтву підбирати кольори, а з чотирнадцяти активно залучає до всіх технологічних процесів. Передача досвіду відбувається в середині родини: усім основним навичкам навчає мати, але й інші родички діляться між собою знаннями.

Дорослішання дівчинки, її освіта, виховання неодмінно пов’язані із вбранням. У житті юнки присутні й інші види господарської праці, і навчання у школі, але вона знає, що основне завдання – виготовити до свого повноліття власний комплект одягу. Якщо дівчина не впорається, то не лише спільнота, а й чоловік будуть насміхатися з неї. Аби встигнути, бабці та мами сучасних мяочанок навіть вимушено кидали школу. Тож вони часто залишалися без завершеної освіти, віддавши перевагу досконало виготовленому вбранню. Нове покоління нерідко робить вибір на користь освіти, мріє про університет і досягає бажаного, залишаючи рідні краї та приєднуючись до когорти містян. Але й ті мяочанки, що мешкають на землі батьків, вже не настільки цікавляться вишивкою. Створення вишиваного одягу забирає якнайменше шість місяців, а весільного вбрання – від трьох до п’яти років. Трудомісткість та тривалість процесів – несумісні з темпом життя нового покоління.

Срібні прикраси. Скільки б не милуватися яскравою мяочанською вишивкою, проте все ж головний жіночий капітал – срібло. Традиція виготовлення срібних прикрас сягає сивої давнини: часів, коли мяочани ще жили на півночі. Постійні міграції сформували певною мірою «спартанський» побут та актуалізували дорогоцінні речі, які можна нести на собі. До слова, і сьогодні в сільських хатах мяочан панує, так би мовити, «вільний простір», що пояснюється не дизайнерською концепцією, а звичкою вкладати всі статки в срібло.

Перше срібло мяо отримує вже в ранньому дитинстві: маленькі дзвіночки не лише прикрашають капелюшок, а й сповіщають батькам, де зараз їхня дитина; невеличкі браслети на руках відганяють від крихіток злих духів. Процес дорослішання дитини, особливо якщо це дівчинка, відбивається в поступовому придбанні срібних прикрас. Навички їх виготовлення також передаються по сімейній лінії: від батька до сина.

У різних спільнот мяо срібло в костюмі присутнє в різній кількості: від скромних браслетів і дзвіночків до розкішних багаторівневих головних уборів та цілих комплектів, що прикрашають голову, шию, груди, спину, руки, загальною вагою до 30 кг. Уперше дівчина доповнює образ дівочими прикрасами в підлітковому віці, і надалі їхня кількість від свята до свята тільки зростатиме. В окремих групах мяо головний убір завершують великі срібні «роги», що за формою нагадують буйволячі. Буйвіл – головна сила, яка використовувалася для вирощування рису, він же – жертовна тварина, котру приносили в дар пращурам. За переказами, у першопредка Мяо на голові були роги, саме тому в деяких мяо корів називають матір’ю і батьком. На Новий рік і під час інших свят парнокопитних пригощають вином, м’ясом і клейким рисом.

Коли мяо забирають додому цю частину головного убору в ювелірів, крім плати за роботу, вони дають клейкий рис, щоб висловити подяку за виготовлений талісман. Приходячи додому зі срібними «рогами», вони говорять: «Відчиняйте двері, я привів корову», потім готують вино й м’ясо для святкування.

МЯО вважають, що, крім неба і землі, клен – це предок предків, тому здебільшого підвісні елементи в срібних прикрасах мають вигляд кленового листя. Воно також з’єднує між собою й інші малюнки, серед яких поширені птахи (символізують тотемну сороку) та особливо часто зустрічаються павуки. Зображенням останніх декоруються шпильки, гребінці, сережки, шийні обручі, браслети, кільця, тому що павучиха-матір, за легендою, є матір’ю всіх мяо.

Костюми мяо зберегли традиційну техніку китайського народного ткацтва, фарбування, вишивки, в’язання. Поєднання декількох технологій, методів у процесі їхнього виготовлення дозволяє побачити відмінні національні творчі здібності народності мяо.