Олександр Литвиненко

— доктор політичних наук (2002), старший науковий співробітник (2003), професор (2011), полковник запасу. Державний службовець 3-го рангу (2013). Закінчив Київський національний університет імені Тараса Шевченка за спеціальністю «правознавство» (2009). В 1989 – 1994 роках отримав кваліфікацію інженера-математика за спеціальністю «Прикладна математика», Інститут криптографії, зв’язку та інформатики Академії ФСК РФ, м. Москва. В 1998 році отримав науковий ступінь кандидата політичних наук за спеціальністю «Політичні проблеми міжнародних систем і глобального розвитку». Дисертація захищена в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка. У 2002 році отримав вищий науковий ступінь доктора політичних наук за спеціальністю «Основи національної безпеки держави». Дисертація захищена в Національному інституті стратегічних досліджень. У 2003 році отримав вчене звання старшого наукового співробітника за спеціальністю «Основи національної безпеки держави». У 2011 році отримав вчене звання професора за спеціальністю «Основи національної безпеки держави». Пройшов курси з підвищення кваліфікації у Йоркському університеті, м. Торонто, Канада (2002) та Маршалл-центр, Гарміш-Партеркірхен, Німеччина (2005). Закінчив Королівський коледж оборонних наук (the RCDS) у Лондоні, Велика Британія (2012 – 2013). З 5 квітня 2014 р. – заступник Секретаря Ради національної безпеки і оборони України.

Динамічний розвиток китайської економіки, що триває вже понад 35 років, сприяв кардинальному посиленню ролі Китаю у сучасних міжнародних відносинах. Сьогодні в усьому світі КНР сприймається як провідний гравець в політичній, економічній, безпековій та інших сферах.

Попри відносно молодий вік нашої держави, ми вже мо­жемо говорити про сформованість певних традицій у двосторонніх відносинах з Китаєм. Зокрема, КНР вхо­дить до десятки найбільших зовнішньоторговельних пар­тнерів України.

З 1994 року Китай є одним з провідних контри­буторів безпеки нашої держави, гарантуючи нам за­хист від ядер­ного нападу після приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї у ста­тусі без’ядерної держави.

Однією з традицій успішного розвитку українсько-китайських відносин була і залишається підкреслена вза­єм­на повага до суверенітету і територіальної цілісності один одного. Українська Сторона постійно і неухильно під­тверджувала свою підтримку політики «одного Китаю».

У складній ситуації весни-літа 2014 року, коли розпочалася незаконна окупація та анексія Автономної Республіки Крим, а на східній України вибухнула сепаратистська криза, офіційний Пекін продемонстрував позицію держави, відданої принципам Статуту Організації Об’єднаних Націй. КНР, зокрема, закликала до збереження стриманості, переговорів як головного шляху розв’язання суперечностей, максимального представництва усіх учасників конфлікту, компромісу як кінцевої мети вре­гулювання. Подібний виважений підхід розглядаємо як під­тримку послідовних і наполегливих зусиль української влади із врегулювання кризової ситуації. Водночас, слід на­голосити, що в Україні розраховують на те, що китайська сто­рона і надалі не знижуватиме рівня уваги до проблематики порушення те­риторіальної цілісності і суверенітету нашої країни.

Характерною ознакою українсько-китайських зв’язків є високий рівень взаєморозуміння і довіри у політичній, торговельно-економічній, науково-технічній, військово-технічній та гуманітарній сферах.

Розбудова стратегічної взаємодії з Китаєм є пріоритетним напрямом зовнішньої політики України на сучасному етапі. Схожість підходів щодо актуальних міжнародних питань, відсутність гострих проблем у двосторонніх відносинах, на­явність значного потенціалу співпраці створюють необхідні передумови для її прогресивного, поступального розвитку.

Не дивлячись на складну і суперечливу внутрішньо­полі­тичну ситуацію, оновлена українська влада доклала мак­симальних зусиль для унеможливлення пауз у відносинах з Китаєм, про що свідчить ратифікація 15 травня 2014 року Договору про дружбу і співробітництво між Україною і КНР.

Водночас слід наголосити, що керівництво Української Держави надає великого значення неухильній реалізації усіх попередніх домовленостей, в першу чергу тих, що стосуються взаємовигідних економічних та соціальних аспектів.

Прагнення пожвавити контакти з китайськими партнерами повинно розглядатися виключно з точки зору прагматизму, який, в свою чергу, спрямований на покращення добробуту населення нашої держави. Китай, в свою чергу, будучи «сві­то­вою виробничою базою» зацікавлений у освоєнні українських ринків. У цьому зв’язку було б великим пере­більшенням обумовлювати посилення дипломатичної актив­ності якимись внутрішніми негараздами чи зовнішніми впли­­вами, хоча поточне згортання Російською Федерацією тор­­говельно-еко­номічного співробітництва логічно підвищує значення КНР для України як економічного партнера.

Так, протягом останнього періоду було сформовано важливі передумови для нарощування експорту до КНР агропромислової продукції (в першу чергу, українського збіжжя). Україна — це третя країна в світі, яка отримала можливість експортувати зернові до Китаю.

Зазначене доводить, що відносини з Китаєм — приклад успішного стратегічного партнерства для України. Це новий, пер­спективний, стабільний і прогнозований ринок. Тут нам вдалося дуже оперативно узгоджувати регламенти та стандарти на експорт сільськогосподарської продукції. У даному зв’язку великий інтерес в Україні викликають китайські експерименти з прискорення проходження сільськогосподарської продукції через китайську митницю, такі як створення «зеленого ко­ридору» Бакту (м. Тачен, КНР) – Бакти (Казахстан).

В Україні з увагою вивчаються китайські євро-азіатські трансконтинентальні транспортні ініціативи, зокрема, спрямовані на розвиток Економічного поясу Великого Шовкового шляху відтворення. Завданням даного проекту є розбудова єдиної дорожньої магістралі від Тихого океану до Балтики, ліквідація торговельних бар’єрів, максимальне скорочення термінів доставки вантажів. Розвиток залізничного сполучення з урахуванням вже наявних морських маршрутів є складовою реалізації довгострокової стратегії КНР щодо просування своєї промислової продукції на європейські ринки, в тому числі, з використанням транзитного потенціалу України.

Зацікавлення нашої держави викликає політика сприяння торгівлі, шляхи спрощення ведення торгіовель­них операцій і здійснення інвестицій, активний розвиток електрон­ної комерції.

Окремим здобутком можна вважати переговори що­до будівництва в Україні заводів газифікації вугілля, реалізація яких була призупинена українською стороною з економічних та технологічних міркувань. Водночас, спро­вокована Росією нестабільність постачань природного газу на європейські ринки обумовлює збереження високої актуальності впровадження таких технологій з метою забезпечення енергетичної безпеки нашої держави.

Пріоритетними напрямами двостороннього науково-тех­нічного співробітництва Україною вважаються проекти у авіа- та суднобудуванні, розвиток аерокосмічних, інфор­маційних, комунікаційних та енергозберігаючих технологій. Ми також зацікавлені у розширенні взаємодії у сфері біометричних технологій, альтернативної енергетики, вироб­ництва електро­мобілів. Одним із перспективних форматів співпраці розглядаємо технопарки.

Наразі склалися передумови до активізації трансферу технологій між нашою країною та Китаєм. На даному напрямі Україна здатна допомогти КНР наростити присутність ки­тайських компаній на європейських ринках і з такої точки зору успішна європейська інтеграція нашої держави є вигідною для китайської сторони. Більше того, розвиток зони вільної торгівлі між ЄС та Сполученими Штатами Америки перетворюватиме «європеїзацію» України на важливий чинник укріплення відносин Європи з Китаєм.

У сегменті високотехнологічного військово-технічного співробітництва українські підприємства можуть долучитися до реалізації китайських проектів у сферах:

• авіабудування — проектування транспортних й учбово-тренувальних літаків та елементів їх конструкцій, розробка та виготовлення авіадвигунів, створення тренажерних комплексів для підготовки пілотів;
• ракетобудування — розробка документації, надання консультацій;
• кораблебудування — проектування та будівництво авіаносців; розробка та спільне виробництво корабельних газотурбінних установок; розробка засобів гідролокації, гідроакустики; придбання десантних кораблів на по­вітряній подушці;
• бронетанкова техніка — технології виробництва танкових двигунів, трансмісії, систем захисту танків та бронемашин;
• радіолокаційна техніка та засоби ППО — розробка і спільне виробництво комплексів радіоелектронної боротьби; розробка PЛC.

Україна готова до активізації і поглиблення двостороннього військового та військово-технічного співробітництва, яке, на нашу думку, сприятиме зміцненню миру, взаємної довіри і обороноздатності обох країн. При цьому, українська сторона розглядає Китай у якості одного з найбільш важливих пар­тнерів у згаданих сферах.

Реалізація спільних економічних проектів вимагатиме пожвавлення українсько-китайського інвестиційного спів­робітництва, яке поки що не відповідає можливостям Китаю і потребам України. Нарощування обсягів імпорту з КНР не супроводжується активізацією надходження інвестицій (ки­­тай­ські інвестиції в Україну складають не бі­ль­ше 1 % загального обсягу прямих іноземних інвестицій), тоді як укра­їнські інвестиції в КНР практично відсутні.

При цьому єдиним об’єктивним обмеженням спів­ро­бітництва в інвестиційній сфері є питання іноземної ді­лової активності в Криму, в умовах окупації якого жодний інвестиційний проект є неприйнятним для України як такий, що порушує наш суверенітет.

Актуалізація та дійсно інтенсивна реалізація вже досяг­нутих українсько-китайських інвестиційних домовленостей після завершення антитерористичної операції може зро­бити знач­ний позитивний внесок у процес соціально-еко­номічної та гуманітарної стабілізації і відбудови Донбасу.

Серед багатьох питань, які слід невідкладно вирішувати – проблема створення ефективної інфраструктури дво­сто­ронніх відносин. Мова йдеться і про перекладачів, і про аналітичну підтримку, і про бізнес-форуми, ефектив­но працюючі механізми забезпечення взаємодії. Без створен­ня такої системи українсько-китайські відносини не зможуть вийти на новий рівень і понад те, приречені деградувати.

В цілому українська сторона зацікавлена й надалі підтримувати високу динаміку діалогу з КНР в усіх сферах взаємовигідного співробітництва, розглядаючи активні двосторонні контакти як потужний фактор ук­ріп­лення регіональної та глобальної безпеки, а також економічного зростання.