Євгенія ГОБОВА, кандидатка філологічних наук, молодший науковий співробітник відділу
Азіатсько-Тихоокеанського регіону Інституту сходознавства імені А. Ю. Кримського НАН України

Проєкт «Україна онлайн» (乌克兰在线) стартував у травні 2023 року як продовження справи перекладачів-волонтерів, котрі з перших днів повномасштабного вторгнення росії взяли на себе завдання розповісти про війну китайською мовою. У березні 2022 року китайські новини писали про Україну, однак за рідкісним винятком робили це з використанням російських джерел. Тоді ж з’явилася ця потреба – розповісти про Україну та про війну китайською мовою. У співпраці з інформаційним агентством «Укрінформ» вдавалося створювати дайджести найважливіших новин, які дозволили хоча б частково доносити до жителів Піднебесної правду про те, що відбувалося тоді в Україні.

«Україна онлайн», однак, є окремим проєктом, створеним членами Української асоціації китаєзнавців, він має усталену команду перекладачів, власний сайт і присутність у соцмережах. Завдяки поширенню контенту через китайську платформу «Вейбо» вдалося суттєво збільшити аудиторію читачів. У той час, як сайт за день може мати декілька сотень відвідувачів, на «Вейбо» ті самі матеріали набирають десятки тисяч переглядів. Крім того, «Вейбо» дає зворотний зв’язок із читачами та можливість використовувати інші форми контенту: відео, фото, довгі ілюстровані статті.

За пів року діяльності проєкту перекладено сотні новинних матеріалів, частина з них – авторські, ексклюзивні, зокрема інтерв’ю та аналітичні статті, які з’явилися в проєкті відносно нещодавно, але отримали позитивні відгуки в підписників.

Досвід проєкту показав, що в Китаї також є попит на новини про Україну від українців. За декілька місяців наша аудиторія зросла в чотири рази. При цьому показники переглядів і поширень наших матеріалів не можна порівняти з джерелами російської пропаганди, які вже багато років ведуть діяльність у Китаї та мають величезні бюджети. Однак стабільне зростання кількості читачів показує, що потреба в нашій діяльності є.

Звісно, вести подібний проєкт для китайської аудиторії вкрай складно – доводиться долати перепони китайської онлайн-цензури, неписані правила якої іноді достатньо важко зрозуміти, а отже, і обходити теж.

Цензура в Інтернеті в континентальному Китаї, яку часто називають «Великий китайський брандмауер», є дуже складною та всеохоплюючою системою цифрового контролю, впровадженою китайським урядом для регулювання та обмеження інтернет-контенту та доступу до нього.

Із перших днів появи інтернету в Китаї уряд докладає значних зусиль, щоб контролювати та формувати онлайн-дискурс. Інтернет-цензура в Китаї виходить далеко за межі традиційної фільтрації контенту та поширюється на соціальні мережі, пошукові системи, новинні сайти та різні онлайн-платформи.

Ця «стіна» між китайськими користувачами інтернету та рештою світу не непроникна – використання VPN дозволяє обходити деякі обмеження. Проте існують такі перепони, які подолати вкрай складно:

1. Цензура контенту. Китайські соціальні медіаплатформи, такі як WeChat, Weibo і Douyin (TikTok), підлягають суворій цензурі. Контент, який критикує китайський уряд, пропагує демократію, обговорює делікатні політичні питання або підтримує рухи за незалежність у таких регіонах, як Тибет або Сіньцзян, негайно видаляється. Іноземні користувачі можуть зіткнутися з тим, що їхні дописи та коментарі, пов’язані з такими темами, будуть видалені, а їхні акаунти призупинені.

2. Реєстрація під справжнім ім’ям. Щоб користуватися китайськими платформами соціальних мереж, користувачі, як місцеві, так і іноземні, часто повинні зареєструватися під своїм справжнім ім’ям і вказати свої номери телефонів. Це дозволяє уряду контролювати та відстежувати діяльність користувачів, що ускладнює для іноземних громадян збереження анонімності в Інтернеті.

3. Обмежений доступ до іноземного контенту. Китайські платформи соціальних мереж часто обмежують доступ до контенту з іноземних джерел. Наприклад, посилання на міжнародні новинні вебсайти, такі як New York Times або BBC, можуть бути заблоковані або призводити до повідомлень про помилки.

4. Мовні бар’єри. Багато китайських платформ соціальних мереж в основному працюють китайською мовою, що може бути значним бар’єром для іноземних користувачів, які можуть не володіти цією мовою. Хоча деякі платформи пропонують обмежену підтримку англійської та інших мов, користувацький досвід часто орієнтований на китайськомовну аудиторію.

5. Моніторинг і нагляд. Уряд Китаю здійснює широкий моніторинг і нагляд за діяльністю в Інтернеті. Іноземні користувачі можуть піддаватися перевірці, що може призвести до призупинення дії облікового запису, депортації або навіть юридичних наслідків, якщо вони беруть участь у діяльності, яку китайська влада вважає підривною або незаконною.

6. Самоцензура. Через ризик наслідків багато іноземних користувачів можуть здійснювати самоцензуру свого контенту, щоб уникнути порушення китайських правил цензури. Це може обмежувати відкриті дискусії на певні теми та перешкоджати вільному обміну ідеями.

Порівнюючи з початком 2022 року, ми маємо визнати, що ситуація з висвітленням у Китаї війни в Україні суттєво змінилася. З одного боку, кількість повідомлень на цю тему значно зменшилася, оскільки природно знизився інтерес до тривалого конфлікту, і увагу привертають здебільшого окремі помітні події. З іншого боку, і державні, і приватні китайські ЗМІ стали частіше цитувати українські джерела. У соцмережах з’явилося значно більше відкритої підтримки України: громадяни Китаю відкрито волонтерять, збирають гроші на дрони для військових і уважно стежать за успіхами ЗСУ на фронті. На жаль, ці процеси майже не помітні в Україні – «велика китайська стіна» цензури працює в обидва боки: більшість жителів КНР не користується тими ж онлайн-платформами, соцмережами та месенджерами, що й українці. На заваді стоїть і мовний бар’єр. Тому інфопростори України та Китаю – паралельні світи, що майже ніколи не перетинаються.

Така ситуація і спонукала нас створити цей проєкт. Він дає можливість розповісти історії українців і налагодити бодай якийсь зв’язок між цими інформаційними бульбашками. Наразі жодне з українських ЗМІ не віщає китайською, у Китаї працює лише один український репортер, а політична ситуація загалом не сприяє нормалізації стосунків між двома країнами. Це дуже непрості умови роботи, однак наш досвід показує, що ця робота не марна. У Китаї бракує достовірної інформації з України і від українців, саме тому й існує проєкт «Україна онлайн».