Шевченко О. М. Популяризація української культури на теренах Китаю: літературний аспект

О. М. Шевченко
кандидат філологічних наук,другий секретар Посольства України в КНР
 

Коли йдеться про співпрацю між Україною та Китаєм у сфері культури, варто перш за все зазначити, що, ініційований Китаєм, міжнародний проект “Один пояс, один шлях” відповідає прагненням сучасного світу до багатополярності і культурного розмаїття та основоположним інтересам світової спільноти, він втілює у собі його мрію і прагнення до прекрасного.

Саме через мистецькі обміни, через контакти у літературній площині відбувається взаємопроникнення, взаємовплив культур, що сприяє кращому розумінню народами один одного: “…Україна і Китай є давніми друзями, а мистецтво наших країн, незважаючи на географічну відстань, завжди було і продовжує перебувати у полі взаємного збагачення і обопільного проникнення…” [1]. Українсько-китайська співпраця у сфері культури є одним з пріоритетних напрямів двосторонніх відносин.

Яскравим прикладом “симбіозу культур” між нашими країнами, а точніше між митцями України та Китаю, можна назвати нещодавній спільний українсько-китайський проект “Славетний Кобзар очима китайських митців”, у рамках якого організовано пленер, а згодом і виставку з випуском відповідного каталогу робіт (Київ, Канів, Пекін) художників з Китаю в стилі ґохуа на сюжети творів Т. Шевченка. Важливо зауважити, що Кобзар – ключова та надзвичайно важлива постать, своєрідний місток порозуміння у площині мистецького спілкування між Україною та Китаєм.

Продовженням популяризації творчості та персоналії Т. Шевченка на теренах КНР стала експозиція “Нев’януча слава – шана Тарасові Шевченку” (вересень 2016, Пекін), у якій традиційний китайський мистецький жанр ґохуа гармонійно поєднався з традиційним українським орнаментом надзвичайно багатої колекції старовинних тканих рушників Президента України В. Ющенка (2005-2010 рр.).

Отже “Постать Тараса Шевченка є знаковою, адже й через століття він продовжує об’єднувати митців з різних куточків світу, слугуючи музою та джерелом натхнення для творчих пошуків…” – зазначив видатний митець Китаю, директор меморіального комплексу “Лі Кежань”, на базі якого відкрито музей-галерею Тараса Шевченка у Пекіні [2].

Думаю, що надзвичайно цікавим і перспективним пунктом «спільного перетину» між нашими країнами є література, а точніше – переклад та популяризація літературних творів. Як відомо, що дослідження української літератури у Китаї почалося понад 100 років тому, а китайської в Україні навіть ще раніше. І це було також пов’язано з постаттю Т. Шевченка…

“茅屋旁有个樱桃园子”

茅屋旁有个樱桃园子,

金甲虫在树上爬来爬去。

农夫们背着耕犁回家,

年轻的姑娘们唱着歌曲,

母亲在家里等着他们回去。

全家人在茅屋旁吃晚饭,

黄昏的星星在天上升起,

小女儿给大家送来饭食。

母亲又该絮叨几句了,

若不是夜莺在枝头唱起。

母亲让几个年纪幼小的孩子

安歇在茅屋的近旁,

自己挨着他们,也进入了梦乡。

一切都安静下来……只有姑娘们

和那只夜莺儿还在歌唱。

张铁弦译

[3, Т.Шевченко «Садок вишневий коло хати», переклад Чжан Тєсяня]

Знайомство китайських читачів з українською літературою відбулось на початку ХХ ст.., коли у 1912 році вірш Т. Шевченка “Ой три дороги довгі…” був перекладений Чжоу Цзоженем мовою вен’янь [4]. Як зазначав видатний дипломат та відомий перекладач Китаю Ґе Баоцюань, це був перший переклад і перша публікація української поезії китайською мовою [5]. Справа в тім, що на початку 20-х рр. ХХ століття у китайському суспільстві відбувається пробудження національної самосвідомості [6], що спонукає представників китайської інтелігенції до творчих пошуків і звернення до творів європейських письменників. Саме тоді в Китаї стають відомі імена Л. Українки, І. Франка, П. Мирного та ін.

У 80-х рр.., коли Китай взяв курс «на відкритість та реформи», відбувається повна трансформація сприйняття української літератури. Важливо зауважити, що саме цей період відзначається активною перекладацькою діяльністю, яка помітна, насамперед, у книжкових (Т. Шевченко “Вибрані твори” 1983 р., П. Мирний “Повія” 1985р., М. Коцюбинський “Розповіді” 1983 р. та ін.) та періодичних виданнях. Так, другий випуск журналу “Радянська література” (1987 р.) був присвячений виключно творам українських авторів, зокрема Г. Тютюнника (“Климко” та “Грамотний”), Л. Українки (6 віршів), П. Загребельного (“Тайфун”), О. Гончара (“Ніч мужності”), М. Рильського (6 віршів), І. Драча (3 вірші), П. Воронка (3 вірші), Б. Олійника (2 вірші), Ю. Щербака (“Повернення блудного сина” та “Світлі танці минулого”), А. Тютюнник ( збірка поезії “Вранішні сни”).

Водночас, проявляється активний інтерес до досліджень української літератури загалом. Так, у вересневому номері 1987 р. періодичного видання “Світ” виходить друком стаття Ґе Баоцюаня, в якій мова йде не лише про класиків української літератури, зокрема І. Франка, П. Мирного, Л. Українку, М. Коцюбинського, а й про сучасних на той момент письменників – П. Тичину, О. Корнійчука, В. Єрошенка, М. Стельмаха, О. Гончара [7].

“摔碎了酒杯”

啊,婚礼上的酒杯多么晶莹!

祝愿—对青年生活舒心快乐!

愿他们像小鸽子一样互相抚爱,

象林中的鸟儿一同搭窝!

有人把婚礼上的酒杯摔碎。

弄得新娘子直想啼哭,

年轻的新郎也愁上眉尖——

酒杯预示着他俩的幸福。

啊,婚礼上的酒杯多么嘹亮!

演奏的乐曲也十分动听!

我知道,一颗悲哀的心。

撕碎了,新娘交给那个人。

无言的痛苦里,不幸的心

碎了……苦闷却把那人折磨……

谁也没有对我说一说,

这碎了的心预示着什么?

蓝曼译

[8, Л.Українка “Розбита чарка”, переклад Лань Мань]

За часи незалежної України на теренах Китаю з’являється низка енциклопедичних видань, зокрема “Словник іноземних письменників” 1991 р., “Культура слов’ян” 1993 р., які, попри оглядовий характер, презентують концепцію української літератури як своєрідної і самобутньої літератури, починаючи з ХІІІ ст. [9].

2000-ні роки відкривають нову сторінку у дослідженні й популяризації української літератури у Китаї. Окрім поодиноких публікацій у науково-популярних виданнях, в Китаї з’являються збірки українських класиків. Так, у березні 2016 р. у стінах Посольства України в КНР було презентовано нове видання збірки поезії Т. Г. Шевченка китайською мовою у перекладі вже згадуваного Ґе Баоцюаня, здійсненого з мови оригіналу. Проект був реалізований за участю професора Пекінського університету пана Лі Мінбіна.

У рамках відзначення 160-річчя від дня народження та 100-річчя від дня смерті І. Франка у центрах вивчення України при низці університетів у Китаї (Пекінський університет іноземних мов, Тяньцзінський університету іноземних мов, Даляньський університет іноземних мов) організовано тематичні заходи, присвячені видатному поету, письменнику, політичному діячу. Так, у Тяньцзінському університеті іноземних мов відбувся Міжнародний Форум “Франкові читання: життєвий та творчий шлях, творчий спадок І. Я. Франка”.

你的眼睛

你的眼睛,

象远方淡兰的大海:

那永恒的痛苦,象尘土,

隐没在你的眼中。

你的眼睛是清泉,

它的希望的光照着我,

通过流水的闪烁,

宛如水底的珍珠。

亚航译

[10, І.Франко “Твої очі”, переклад Я Хана]

Крім того, як нещодавно з’ясувалось, у китайському видавництві «Народна література» зберігається ціла низка перекладів українських письменників та поетів, зокрема М.Рильського, П. Воронька та ін. Видання китайською мовою готували наприкінці 60-х років, але через Культурну революцію у Китаї збірка так і не вийшла у світ.

У рамках ініціативи “Один пояс, один шлях” Китай відкрив свої двері не тільки для виходу “назовні”, а й для того, щоб зовнішній світ «зайшов» у Китай. Враховуючи посилення інтересу Китаю до української історії та літератури вже протягом 2017 р. планується презентація в Китаї низки спільних українсько-китайських літературних проектів.

Крім того, наразі ані сучасна українська література для дорослих, ані дитяча майже не відома в Китаї. Саме тому вбачається перспектива співпраці на літературному та перекладацькому теренах. У цьому контексті надзвичайно цікавим для китайського маленького читача могли б стати книжки видавництва “Веселка”, “Ранок”, “А-ба-ба-гала-ма-га”, “Видавництво Старого Лева” тощо.

Насправді, у наших народів є багато спільного. Перш за все, це драматична історія нації, її становлення і боротьба за самобутність. Це засади формування суспільних відносин – перехрестя виробництва і торгових шляхів. Це врешті-решт, духовні цінності: повага до старшого покоління, до сім’ї, бережливе ставлення до традицій.

Сприйняття культури країни, перш за все, відбувається крізь призму власних понять, архетипів тощо. До речі, у цьому контексті на думку спадає шедевр українського класика М. Коцюбинського “Тіні забутих предків” Ймовірно, китайському глядачеві було б надзвичайно цікаво познайомитися з шедевром, який відкриває таємничу сторінку української самобутньої культури на тлі драматичної історії кохання гуцульських Ромео і Джульєтти.

Популяризація класичної літератури на теренах Китаю включає також співробітництво між мистецькими колективами, проведенням майстер-класів з традиційних видів мистецтв, виставок живопису тощо. Так, наприклад, майже протягом трьох місяців 2016 р. Харківський державний академічний театр ім. О.С. Пушкіна виступив у 29 містах Китаю з шедеврами світових та українських класиків.

Як бачимо, потенціал двосторонньої співпраці в сфері літератури є надзвичайно великим.

Справа у тім, що переважна кількість представників китайської громадськості асоціює Україну з Радянським Союзом – мова йде перш за все про старше покоління, а якщо говорити про молодь, то в її уявленнях про Україну, на жаль, існує велика прірва, зумовлена нестачею інформації, матеріалу, який сприяв би формуванню позитивного іміджу нашої країни в сучасному китайському суспільстві.

Так, справді, СРСР – це частина нашої історії, яку ми маємо пам’ятати і вивчати. Але сучасна Україна – це нове покоління, це нові погляди на життя, це той завзятий і щирий патріотизм, якого ніколи не було раніше. Тому хотілося б, щоб наші китайські друзі дізналися більше про сучасну Україну, а найкращий спосіб це зробити – через літературу.

Отже «Один пояс, один шлях» – це своєрідний культурний «коридор», який проходить між державами, а значить – гарна можливість для подальшого зближення наших народів.

Джерела та література:

1. Виступ Посла України в КНР О.Дьоміна під час урочистого вечора українсько-китайської дружби “Натхнення. Творчість. Взаєморозуміння” у музеї “Цзіньтай”, м. Пекін, 01.12.2015р.

2. Виступ китайського художника Лі Кежаня під час урочистої церемонії відкриття музей-галерею Тараса Шевченка у Пекіні, 23.09.2016р.

3. “Любовна поезія” // http://www.qingshi.net/news/?2251.html

4. 乌克兰研究学, 第2辑/ 李花主编。- 北京:中国社会科学出版社,2016.4。111-122页.

5. Ґе Баоцюань. Українська література в Китаї // Всесвіт. – 1987. – №8. – С. 139-141.

6. Делюсин Л. П. Дискуссия о культурах Востока и Запада в Китае 20-х годов // Иностранная литература . – 1977. – №1. – С. 185-191.

7. 舍甫琴科诗集。 – 北京:人民文学出版社,2016年 。5-7页.

8. 苏联文学,双月刊。北京:中国社会科学出版社,1987。71页.

9. Огнєва О. Д. Леся Українка в перекладах Ге Баоцюаня // Доповідь на міжнародному симпозіумі “Леся Українка та світова література”. – Луцьк, Колодяжное, 1991 р.

10. “Любовна поезія”. – http://www.qingshi.net/news/?2250.html