Орловський М. Танці Піднебесної: загадковість і неповторність

М. Орловський
експерт Національного реєстру рекордів України, заслужений діяч мистецтв України, посол по культурі провінції Хунань (КНР)

Галасливі феєрверки, дивна кухня, хмарочоси, яскраві ліхтарики, неймовірний танець Дракона на фестивалях – усе це Китай – багатоликий і різноманітний. Знаємо ми про цю дивовижну країну далеко не все. Нині ж поговоримо про народні китайські танці й про те, що головою Дракона вони не обмежуються.

Подібно до багатьох народів світу танець у Піднебесній із давніх часів був, насамперед, ритуальним обрядом. Його виконували, щоб попросити богів про врожай, гарну погоду або славне полювання. Причому в кожній із майже 56 етнічних груп Китаю існував свій унікальний танок. Згодом, проходячи крізь століття, він трансформувався. В епоху Хань (ІІІ ст. до н.е. – ІІІ ст. н.е.) танець усе ще мав ритуальний характер, проте зараз причетність до віри зникла.

Віддавна через нього люди виражали свої емоції: любов, смуток, тугу, ревнощі, суперництво – іноді й материнську турботу, вміння прощати; відображали родинні зв’язки. Їхній танець був подібний до дару, передавався з покоління в покоління. Нерідко через чвари, війни назавжди загубилися цілі пласти танцювальної історії. Ось чому після створення Китайської Народної Республіки уряд вирішив подбати про те, щоб зберегти цю важливу частину спадщини.

Вагоме значення має і те, що танці були не тільки своєрідним засобом вираження почуттів, але й способом долучити глядача до культури, традицій, побуту китайців. Вони здебільшого містили елементи бойових мистецтв і перетворювалися на видовищне, сплановане від А до Я. Деякі танці, як наприклад придворні, могли мати ще й сюжет. Їх представляли з нагоди важливих церемоній, великих свят або банкетів, на який запрошували почесного гостя.

Історія китайського танцю сягає ІV ст. до н.е. Спочатку це були просто групові рухи по колу під час різних ритуалів і релігійних дій. Поступово танок перетворюється на мистецтво, з’являються певні канони й вимоги.

У І ст. н.е. в Китаї виокремлюються два різновиди танцю: цивільні (ритуальні) та військові. Останні більше були схожі на бій. Дуже часто в них простежувалися вкраплення східних єдиноборств.

Традиційні китайські танці різноманітні за своїм характером. Одні вражають яскравістю й динамічністю, інші ж, навпаки, повільністю й плавністю рухів. Вельми часто в танцях використовують додаткові предмети, як-от: віяло, шарфи тощо. Майже всі традиційні танці КНР мають якесь значення. Їх присвячують богам, нерідко вони символізують події з минувшини держави. Кожен танець має свою назву: танець троянд, танець із мечами, танець Лева або танець Дракона. Не варто забувати про національні меншини, які проживають у Піднебесній. Кожна з них також має свої танцювальні традиції.

ПРИДВОРНІ ТАНЦІ

Раніше придворний танець служив для того, щоб показати велич імператорської армії. Він був нагадуванням того, що військо завжди готове вступити в бій і захистити свого правителя. Такий танець називався «Танцем кавалерії князя Цін».

У період 712–756 рр. з’являється танець «ПІСНІ НЕСКІНЧЕННОГО СМУТКУ». За переказом, володарю Лі Лунцзи наснилося, що він відправився на місяць і там у палаці зустрів прекрасних дівчат, одягнених у пір’я й хмари. Прокинувшись, монарх розповів про сновидіння наложниці, а та, щоб догодити правителю, вирішила відтворити танець, про який почула.

ТАНЕЦЬ «ТИСЯЧОРУКА ГУАНЬ-ЇНЬ»

У КИТАЙСЬКІЙ МІФОЛОГІЇ ГУАНЬ-ЇНЬ – богиня милосердя, покровителька жіночої половини будинку. Буддійська легенда з «Повної історії Гуань-їнь і південних морів» свідчить, що Гуань-їнь присягнулася не знати спокою доти, доки всі живі істоти не будуть звільнені від сансари. Богиня багатьом допомагала, але бачила, що тисячі нещасних ніяк не знайдуть порятунку. Від старань осягнути потреби багатьох її голова розкололася на 11 частин. Тоді Будда Амітабха наділив її 11 головами, аби вона продовжувала чути крики тих, хто страждає. Отримавши такий дар Гуань-їнь спробувала дотягнутися до всіх нужденних, але виявилося, що і руки її розриваються на частини. Зглянувшись, Амітабха знову прийшов на поміч і дав їй 1000 рук. Танець на честь багаторукої богині не тільки вражає красою, але і тим, що виконується 20 глухонімими дівчатами, якими керує солістка.

КИТАЙСЬКИЙ ТАНЕЦЬ ІЗ ВІЯЛОМ

Традиційний китайський танець із віялом народився в Піднебесній понад дві тисячі років тому. Вважається, що давня форма цього танцю служить різним цілям і високо цінується китайцями.

Навіщо танцювати з віялом? Виявляється, танок має свою ідеологію. По-перше, він використовується для збереження історії й традиції китайської культури. І туристи, і молоде китайське покоління захоплюються класичними переказами, а так вони мають змогу знайти знання про минуле Китаю, просто дивлячись на танцюристів із віялами. Саме тому їх часто запрошують виступити на фестивалях, театральних виставах та інших громадських заходах. По-друге, танець із віялом – це гарна розвага, адже таке барвисте видовище навряд чи кого залишить байдужим.

Також китайський танець із віялом служить дуже хорошою розминкою для його учасників. Хореографія цього танцю, як і багатьох інших, потребує чималої фізичної підготовки. а відвідування тренувань добре виховує почуття відповідальності.

ТАНЕЦЬ ДРАКОНА

Найвідомішим символом Китаю у світі є Дракон. Самі китайці називають себе «дітьми Дракона», оскільки ця міфічна істота дотична до неба й вищих сил. Ні одне китайське свято не обходиться без танцю Дракона. Ця вистава, коріння якої занурене вглиб століть, є незмінним атрибутом китайського Нового року. Дракон завжди асоціювався з силою і гідністю. Народи Південно-Східної Азії вважають, що ця міфічна тварина приносить удачу, тому не дивно, що в Китаї їй присвячено окремий танець, у якому беруть участь майже 50 осіб, що повинні діяти абсолютно синхронно. Вони тримають на спеціальних жердинах тіло Дракона, яке іноді досягає 40–50 метрів у довжину. Хто хоч раз у житті бачив танець Дракона, ніколи не забуде це прекрасне видовище. Найбільш яскраво танець Дракона виглядає вночі, коли за допомогою спеціальних ефектів істота ніби оживає, починаючи світитися й вивергати полум’я.

Дракон не єдина шанована тварина в Піднебесній. Пам’ятаєте велику страшну драконячу голову, яку ви бачили заледве не в усіх фільмах про Китай, де відображено свято? Так ось, це не Дракон. Це Лев. І ви бачили танець Лева.

ТАНЕЦЬ ЛЕВА

Зазвичай у костюмі Лева перебувають двоє, але зустрічаються варіанти, коли танець виконує одна людина. Базові рухи для нього запозичені з бойових мистецтв. Традиційно, як і танець Дракона, він виконується на Новий рік. Однак найцікавіше полягає в тому, що стилістика танцю Лева різниться залежно від регіону. Наприклад, у Північному Китаї Леви виходять парою, на кожному з них прикріплені банти (червоний – чоловік, зелений – жінка). Іноді вони з’являються на публіці «сім’єю». Дещо інший стан справ у Південному Китаї. На цій території танець більш символічний. Виконується він, щоб відлякати злих духів і принадити богиню удачі. Сама маска лева теж відрізняється. Величезна увага приділяється її забарвленню, голова чіткіше відокремлена від тіла, очі набагато більші, на лобі прикріплено дзеркало. Вважається, що злий дух подивиться в нього й злякається. Також у цього Лева є роги.

У наші дні китайські танці, як і раніше, існують. Правда, сьогодні вони відіграють іншу роль. Ніхто вже не просить у богів гарного врожаю або якихось благ. Танці сприяють єднанню різних народів і збереженню їхньої культурної самобутності.

Хоча історія сучасного китайського танцю налічує не більше кількох десятиліть, але вже цілком можна говорити про явище «азіатського тигра» в новітньому балеті, про його витончену естетику й ретельно продуману техніку, в яких знавці побачать культурну спадщину 250 національностей і народностей КНР, усіх його 22 провінцій. Кожній народності, кожній області цієї величезної країни властиве щось своє: свої традиції, своя культура, свій танець і свій костюм.