М. С. Орловський
експерт Національного реєстру рекордів України, заслужений діяч мистецтв України, посол по культурі провінції  Хунань (КНР)

Китайський цирк – один із найдавніших у світі. Дивно, але його сучасні майстри виконують свої трюки точно так, як це робили їхні предки чотири тисячоліття тому. Історія зазначеного цирку сповнена таємниць, овіяна легендами й переказами.

Розгадку непорушності цього мистецтва майстрів Піднебесної багато хто вбачає в тому, що воно об’єднує основи бойових  мистецтв, античної філософії, культури й високу дисциплінованість. Усе це дозволяє здійснювати трюки, що вражають навіть найдосвідченішу публіку.

Кожен номер у китайському цирку глибоко символічний. Наприклад, знамениті тарілочки, що обертаються на довгих паличках, з давніх-давен уособлюють сонце.

На особливу увагу заслуговує китайський акробатичний цирк, акробати якого пурхають під куполом, немов птахи. Такого не побачиш ні в традиційному «скоморош’єму» російському цирку, ні в екстремальному американському, ні в статичному європейському.

Найбільшу популярність акробатика отримала в V–VIIІ столітті до нашої ери. Вона стала особливим видом мистецтва, а циркові номери почали виконувати при дворі імператора та знаті. Найчастіше, ставилися вистави на міфологічні теми. Поступово акробатика розвивалася і вдосконалювалася, ускладнюючи циркові прийоми та використовуючи нові знаряддя.

Китайські акробати вийшли з простого народу, їхня творчість була тісно пов’язана з трудовою діяльністю, війнами та релігією. У багатьох акробатичних виставах традиційно застосовувалися зброя та різноманітне знаряддя праці: тризуби, ножі, обручі, мечі, а також предмети домашнього вжитку, а саме: стільці, столи, глечики, тарілки, чаші. Усі ці предмети використовувалися як опори в трюках.

У період Весни й Осені (770–476 до н.е.) акробатика стала самостійним видом мистецтва. У главі «Шо Фу» книги «Лє-цзи», яка була написана в епоху Воюючих царств, є уривки з характеристиками акробатів, що виступали перед імператорською сім’єю. У виданні «Речі царств», опублікованому в період Весни й Осені, згадуються ліліпути, які у виставах піднімалися по вертикальній жердині.   

Під час правління династії Тан (618–907) акробатичне мистецтво стає більш складним. Вистави вже проводилися в імператорських палацах. Танські фрески в печерах Дуньхуан зображують акробатів, співаків, танцюристів і наїзників. На чолі процесії іде людина, яка несе шест із чотирма акробатами, що показують різні трюки: рух по жердині, стійка на голові одного з учасників тощо.

Під час занепаду зазначеної династії більшість акробатів лишили імператорський двір і ставили вистави для пересічного люду. У період династії Сун (960–1279) в акробатичні виступи, які переважно відбувалися на базарах (задля залучення публіки), був внесений елемент розваги.

За правління династії Мін і Цин (1368–1911) специфіка акробатичних виступів почала змінюватися. Ханські акробати запозичали нові прийоми в колег інших національностей, збагачуючи в тикий спосіб свій досвід, приділяючи особливу увагу рівню виконавської майстерності. Проте суспільство ставилося з неповагою до їхньої професії. У середині ХІХ століття акробати змушені були зрадити своєму покликанню. У переважній більшості вони перетворювалися на робітників або ж вуличних продавців. Таким чином, багато трюків було безслідно втрачено.

Після утворення Китайської Народної Республіки на традиційні мистецтва стали більше зважати. Нове життя отримала й акробатика. Тепер артистам гарантували роботу, а їхнє суспільне становище значно покращилося. Вуличні актори допускалися в театри, а акробатика набула статусу сценічного мистецтва. У 1950 році була утворена перша державна Китайська акробатична трупа. Незабаром аналогічні стали з’являтися у великих містах і провінціях: Шанхаї, Чунчіне, Гуанчжоу, Шеньяні, Ухані. До кінця 1984-го в Піднебесній налічувалося більше як 130 великих акробатичних труп, що складалися з приблизно 16 тисяч артистів і робітників сцени. Вони відроджували традиційну акробатику, вигадували нові трюки, готували молоде покоління акробатів й обмінювалися майстерністю із зарубіжними колегами. Окрім професійних, з’являються також і непрофесійні – аматорські об’єднання, які формувалися на фабриках та в сільській місцевості. Керівництво такими об’єднаннями здійснювали акторами на пенсії. Професійні акробатичні трупи робили свій внесок у виховання майбутніх фахівців.

У своєму мистецтві акробати поєднували ритми танцю, гімнастичні прийоми з акробатичними трюками. Істотних змін зазнали і музичний супровід та оформлення сцени.

Майже всі номери в Китайському цирку виконуються підлітками. Вік артистів від 12 до 23 років. Дітей у Китаї починають вчити цьому мистецтву з трьох років. Потім їм потрібно пройти конкурс, а переможців вибирають здебільшого з двох-трьох тисяч претендентів. Таким чином, у 10–12 років вони вже мають звання лауреатів і є висококваліфікованими артистами. Потрапляння дитини в цирк зазвичай гарантує їй гарне майбутнє.

Китайські акробати неперевершено володіють своїм тілом. Ніхто у світі не здатний повторити або виконати їхні номери та трюки. У китайському цирку немає ніяких тварин (виняток становлять леви й дракони, яких грають люди), клоунів. У виставі продумано все до найменших дрібниць, навіть заміна реквізиту, яка відбувається протягом кількох секунд і залишається непоміченою для глядача.

З середини 80-х уже можна сміливо говорити про широке представництво китайського цирку на міжнародній арені. «Золота» Монте-Карло були удостоєні шанхайські акробати-ікарійці з підкидною дошкою (2001 рік) та акробатична «змішана» пара з Куантуна (2002 рік).

До когорти тріумфаторів також належать і срібні призери Монте-Карло 2000-го гімнасти на щоглах провінції Хунань. До речі, голова правління ГО «Центр культури та мистецтв Китаю», заслужений діяч мистецтв України Марк Орловський із великою гордістю носить звання Посла по культурі провінції Хунань.

Трюки, як водиться в китайських артистів, граничної складності та філігранної витонченості виконуються в неймовірному темпі. У китайських артистів надзвичайно ритмічні зміни поз, у яких одночасно задіяні усі ті, хто перебуває на сцені. Водночас на їхніх обличчях немає найменших ознак напруги. Вельми показовою видається перемога у 2002 році на конкурсі в Монако китайської змішаної пари з провінції Куантун, у номері якої майже нічого не залишилося від канонічної форми класичного китайського цирку – «китайської манери».

Сьогодні акробати мають свою професійну організацію – Китайську акробатичну асоціацію, яка була заснована в 1981 році. Це добровільне об’єднання сприяє проведенню вистав, фаховій підготовці й творчому обміну з іншими державами. Асоціація видає спеціальну літературу з акробатики та фокусів. За останні 30 років китайські акробатичні трупи побували більш ніж у 100 країнах. У період із 1981 по 1985 рік представники Китаю завоювали 13 золотих медалей, 2 призи «Золотий Джокер», отримали звання «Команди світового класу» на міжнародному конкурсі циркових артистів. На подібних змаганнях тільки в Парижі китайські акробати виграли 5 найпрестижніших золотих призів. «Срібний Джокер», приз «Вежа Чорного озера», Президентські призи – це лише невеликий перелік нагород, яких був удостоєний колектив.

Навряд чи де-небудь ще так чітко проявляється традиційність, як у майстерності артистів китайського цирку. Костюми, грим, аксесуари, порядок розподілу трюків у номері, рідкісна скромність, цнотлива невибагливість подачі – за цим всім виразно відчувається своєрідність національної культури, що відшліфувала творчістю багатьох поколінь неймовірне видовище. Східна циркова культура, дбайливо зберігаючи власні жанри, досягнення й стильові особливості виконавської манери, поступово зміщується в русло циркової «моди», що йде із Заходу. Цим процесам сприяв масовий вихід китайських майстрів на міжнародну арену, більша відкритість китайського цирку та розширення зарубіжних гастролей. Зі свого боку, китайський цирк, зокрема й деякі його специфічні особливості, вплинув на розвиток світового. Кожна вистава китайського цирку – це грандіозне шоу, театралізоване дійство, яке вражає своєю масштабністю, красою. Аналогів такого циркового мистецтва просто немає.

Київський міжнародний молодіжний фестиваль «Золотий каштан» відбувся за сприяння Міністерства культури України та ДП «Національний цирк України».

Метою співпраці став міжнародний аспект у виявленні та підтримці обдарованих юнаків і дівчат, розвиток циркового мистецтва, розширення професійного кругозору, підвищення фахової майстерності артистів-початківців.

У фестивалі «Золотий каштан – 2019» взяли участь 17 країн, а от тріумфувати вдалося тільки представникам китайського цирку. Гран-прі отримала «Фуюн акробатична трупа Шень Чжень».

Поважне журі, до складу котрого ввійшли віртуози свого ремесла з 11 держав, серед яких Чжао Шуанту – генеральний директор Хунанського театру акробатичного мистецтва Ltd (КНР), одноголосно відзначило найвищу майстерність китайських акробатів.

Китайська Народна Республіка та Україна мають глибоке історичне коріння, що сприяє процвітанню обох народів. Співпраця КНР і України відбувається в межах ініціативи «Один пояс, один шлях», а зміцненню їхніх зв’язків у культурній сфері сприяє Громадське об’єднання «Центр культури та мистецтв Китаю», Голова правління Марк Орловський, заслужений діяч мистецтв України, Посол дружби Провінції Хунань (Китай) та Пен Ло, заслужений артист естрадного мистецтва України, Посол з пропаганди виконавчого мистецтва провінції Хунань Народної Республіки Китай.