Присвячене українському фактору у китайській стратегії зовнішньої політики

Рябікін Павло Борисович – Надзвичайний і Повноважний Посол України в Китаї

Шановні друзі! 

У сучасну епоху надзвичайних потрясінь увага усього міжнародного співтовариства, безумовно, прикута до війни росії проти України. Російська агресія стала каталізатором подій, що запустили масштабний процес визначення подальшої гео-політичної структури світу. У цьому зв’язку, безумовно, важливим маркером є позиція провідних держав, які є стрижнями, спроможними об’єднувати довкола себе інших.

Якщо протягом майже двох років із моменту початку повномасштабного військового вторгнення рф в Україну більшість держав не лише словом, але й ділом, чітко зазначили свою підтримку Україні, засудили російську агресію, або ж навпаки, почали надавати військово-технічне сприяння москві, як, наприклад, Іран, то позиція китайської сторони досі залишається предметом дискусій, у тому числі в українсь ому суспільстві.

Сам Китай, декларуючи свою нейтральну позицію та наголошуючи на тому, що Пекін не є стороною «української кризи», намагається підтримувати дружні відносини як з Україною, так і з рф.

Проте, як у нас, так і у наших партнерів, західних держав, зокрема США та ЄС, такий підхід китайської сторони викликає нерозуміння та занепокоєння.

Саме тому, одним із ключових завдань для України на шляху до досягнення справедливого миру на нашій землі є правильне розуміння та належна реакція на причини, що спричиняють такий підхід Китаю до оцінки війни росії проти України.

Історію відносин між Україною та Китаєм можна чітко розділити на два етапи: до та після 2014 року.

Із моменту встановлення дипломатичних відносин між Україною та Китаєм двостороння взаємодія наших держав характеризувалася високим рівнем взаєморозуміння, довірливим політичним діалогом, невпинним нарощуванням обсягів взаємодії у багатьох сферах.

Логічним етапом розвитку нашої двосторонньої співпраці стало підписання Спільної декларації про встановлення та розвиток відносин стратегічного партнерства між Україною та КНР у 2011 році, що заклало міцний фундамент для нарощення обсягів взаємодії між Києвом та Пекіном.

Водночас, після подій Революції Гідності 2013–2014 рр., оцінюваних китайською стороною як «кольорова революція», та початку російської агресії, інтенсивність українсько-китайських відносин помітно знижувалася.

З 24 лютого 2022 року Китай активно висловлював свою прихильність до якнайшвидшого завершення війни, виступив із низкою ініціатив, багато позицій із яких корелюються із запропонованою Президентом України «Формулою миру». Крім цього, відбулась серія важливих контактів між політичним керівництвом наших держав, зокрема, телефонна розмова між лідерами України та КНР, главами зовнішньополітичних відомств. Спеціальний представник Уряду КНР з питань Євразії відвідав Київ, а також взяв участь в Саудівській Аравії у другому раунді консультацій радників із національної безпеки та політичних директорів зовнішньополітичних відомств держав світу щодо ключових принципів відновлення сталого й справедливого миру для України.

Ми цінуємо ці кроки китайської сторони, але наразі, на жаль, вони не принесли бажаного для усього цивілізованого міжнародного співтовариства ефекту.

Декларуючи свою нейтральну позицію та наголошуючи на тому, що Китай не є стороною «української кризи», Пекін намагається підтримувати дружні відносини як з Україною, так і з рф, не засуджуючи та не визнаючи агресію останньої. При цьому, рівень обмінів із російською стороною суттєво переважає кількість контактів із Києвом, що створює дисбаланс та додаткові перешкоди для доведення Пекіну об’єктивної інформації стосовно подій довкола війни проти нас.

Останні тенденції в китайському інформаційному просторі лише свідчать, що такий дисбаланс зростає дедалі більше. У доповіді Аналітичного центру державного інформаційного агентства Сіньхуа від 05 вересня 2023 року під назвою «Військова гегемонія США: витоки, факти та небезпеки» фактично прямим текстом зазначається, що США та союзники ведуть війну гібридного типу проти росії із використанням засобів дипломатії, економіки, суспільної думки, а самі Штати повноцінно беруть участь у війні в Україні, хоча їхня армія не задіяна безпосередньо.

У своєму інтерв’ю для CCTV напередодні візиту до Пекіну для участі у Третьому міжнародному форумі «Один пояс, один шлях» у середині жовтня цього року президент росії путін отримав можливість на широку публіку вкотре розповсюдити наративи стосовно «причин української кризи», пов’язаних із безпековими потребами рф.

Посилань на «складні причини кризи» без деталізації не цураються й самі китайські посадовці, як, наприклад Представник Китаю при ЄС Фу Цун у своєму інтерв’ю для The New York Times від 05.04.2023.

Всі ці факти підтверджують значний вплив російської пропаганди, що має необмежені ресурси, як на думку політичного керівництва Китаю, так і суспільства держави.

Україна наразі знаходиться перед надскладним викликом: віднайти можливості, аби голос нашої держави був почутий. Підґрунтя для успішної реалізації такого завдання у нас, безумовно, є:

• інтереси України та Китаю ніколи не були та в принципі і не можуть стати перешкодою на шляху розвитку кожної ані в політичному, ані в економічному аспектах;
• питання війни росії проти України є точкою перетину китайсько-американських, китайсько-європейських та китайсько-російських відносин, де останні, принаймні економічно, ніколи не зможуть замінити перших двох, тому ми точно можемо розраховувати на підтримку партнерів на цьому напрямі;
• традиційно миролюбні народи України та Китаю мають спільне розуміння справедливості.

У цьому зв’язку, хотів би зазначити, що українська спільнота китаєзнавців є важливим учасником розбудови українсько-китайських відносин.

Шановні колеги, у цей визначальний для нашого народу момент, коли наша героїчна армія боронить Батьківщину, українські дипломати, експерти, науковці мають консолідувати зусилля на усіх напрямах, у тому числі на китайському треку, аби сприяти якнайшвидшому досягненню сталого й справедливого миру на нашій землі. Бажаю усім сил та наснаги на цьому непростому шляху!