Патійчук Н. На крилах фенікса
В Україні мало хто чув про Галину Яківну Мельник-Калужинську (1914 – 2002), незважаючи на те, що у свій час вона була доволі відомою серед політичної еліти українців в еміграції. Ця вродлива, непоступлива, незалежна та мужня жінка пройшла воєнними дорогами України, Польщі, Німеччини, Австрії та Італії. Вона з великою гідністю долала тяжкі випробування, втрачала друзів та рідних, перебувала в концентраційних таборах, але все ж зберегла жіноче серце, вроду та ніжність.
Ця шляхетна жінка зуміла підкорити серце Гетьманича – Данила Скоропадського (1904 – 1957) та стати, хоч і не надовго, його нареченою. Але шлях до доленосної зустрічі був довгим і зовсім нелегким, адже вже з шестимісячного віку в її життя увірвалась війна.
Не раз Галина Калужинська пригадувала мальовниче волинське село Тростянку (тоді с. Тростянка Володимир-Волинського повіту, Волинського воєводства, Польща; тепер Володимир-Волинського району Волинської області, Україна), адже саме там, 6 березня 1914 року розпочався життєвий шлях цієї незвичайної жінки. Перед початком Першої світової війни, передбачаючи небезпеку, дід Г. Калужинської збудував у підгір’ї печеру, у якій родина перебувала під час найнебезпечніших боїв. Будинки і млин сім’ї Калужинських, були спалені царськими козаками тому, що знаходились на вигідному стратегічному напрямку воєнних дій.
Дуже часто на пожарищі свого дому маленька Галинка знаходила шматочки кольорового скла, скельця із залишками яскравих візерунків і запитувала бабусю, що то було? Бабуня згадувала, розповідала про тарілі й цукернички, яких Галина ніколи не бачила, але малювала їх в своїй уяві казково прекрасними. На її думку звідти у неї отой потяг до гарного посуду, красивих, досконалих речей.
Родина Калужинських після війни опинилась у скрутному матеріальному становищі. Нова польська держава не давала ніякої допомоги населенню, насилаючи одночасно на їх землі своїх легіонерів, так званих осадників, наділяючи їх землею, грішми, деревиною, будівельними матеріалами. Батько – Яків Калужинський намагався знайти вихід з такого положення. Коли родина жила в напівпогорілій гуральні, він вирішив розвести плантацію тютюну і організувати маленьку тютюнову фабрику.
Перший врожай привезеного із Бессарабії насіння вдався. Перші три роки принесли покращення життя родині. Люди, побачивши успішні результати сім’ї, почали самі розводити тютюн. Несподівано польська влада оголосила монополію на вирощення тютюну. Це було повною катастрофою для родини і для людей, яких це рішення позбавило засобів існування. Така ситуація викликала бунт серед населення. Почалися арешти, переслідування, ув’язнення. Батько Галини разом з іншими потрапив у в’язницю і був засуджений на 12 років. Не маючи можливості утримувати сім’ю на рідній землі, мати – Марися Калужинська з дітьми (Галиною та її меншим братом Ясем) поїхали до Варшави, прийнявши поміч старшого брата Леона.
Варшавський період життя ознаменувався для Галини здобуттям нових знань та навичок, зустріччю із першим чоловіком та найбільшим жіночим щастям – народженням сина Андрія. Проте не все складалось так легко, як здається на перший погляд.
У 1936 році пані Галина закінчила Першу міську школу ремесел (польськ. – Perwsza Miejska Szkola Rekodzielnicza). В 16 років чарівна українка вступає в товариський осередок «Український клуб», де співає у хорі. Тут вона знайомиться із полковником Порфирієм Силенком та його дружиною Єфросинією. Саме через полковника волинська красуня згодом і познайомиться з Данилом Скоропадським, але до їх зустрічі в житті жінки відбулось ще багато неприємних і болючих моментів.
9-го лютого 1937-го року Галина одержала посаду модельєра трикотажних виробів німецької фірми (нім. – Hli Hall) в Лодзі. І вже здавалось, що життя потрохи налагоджується, але війна знову змінює долю мужньої жінки. 1-го вересня 1939 р. її арештувала польська поліція, і вона опинилася в потязі разом з іншими заарештованими, що прямував до Берези-Картузької (концентраційного табору для позасудового інтернування супротивників керівного режиму в Речі Посполитій II). Під час транспортування на станції Колюшкі біля Скерневін (Польща) німецька авіація розбомбила потяг з інтернованими і їй вдалося утекти.
На той час Варшава, до якої прямувала Галина, була уся у руїнах і тому вона вирішила повернутись у Лодзь, де було безпечніше й спокійніше. Тут вона знайшла роботу в майстерні, де шила одяг для сестер милосердя із Червоного Хреста, які працювали в госпіталях. Та війна, війною, а молодість взяла своє. Доктор Микола Мельник, котрий довгий час приділяв вродливій волинянці ненав’язливу увагу, покликав Галину заміж. Проте сімейне життя тривало недовго. Після німецької окупації Варшави Галина Мельник-Калужинська втратила чоловіка, якого однієї ночі покликали до тяжкого пораненого, а наступної – забрало гестапо. Більше вона його не бачила. Їх син Андрійко зостався сиротою, а вона – молодою вдовою, що у ті часи, хоч як це страшно звучить, було майже закономірно.
1943 року при Червоному Хресті у Варшаві Мельник-Калужинська закінчила курси медсестер і працювала в госпіталі, що містився біля міста Ульма (Німеччина). Саме тут знайомий лікар забрав її з сином до Дрездена, де жили його рідні. В цей час розпочалися регулярні бомбардування населених пунктів і вона змушена була переїжджати з місця на місце.
Через Бренер (перевал в Альпах на кордоні Австрії та Італії) Галина потрапила до Італії, переживши негаразди і арешти. З малою дитиною опинилась в Англії 2 грудня 1946 року. Життя почалося в таборі на півночі країни (на жаль його назви Галина Мельник-Калужинська в своїй автобіографії не вказала), де вона перебувала 8 місяців. Саме в той час до її рук потрапила книжка, автором якої була її улюблена варшавська вчителька, відома польська письменниця й мистецтвознавець Стефанія Загорська. Пані Галина довідалася, що письменниця у Лондоні й написала їй листа, де висловила радість, що знайшла хоч когось знайомого у цьому великому й чужому місті. Пані Стефанія відповіла на лист і, навіть, змогла позичити Г. Мельник-Калужинській трохи грошей, допомогла знайти роботу та найняти житло з чотирьох кімнат в центрі Лондона.
Згодом до неї написав полковник Порфирій Силенко, який планував через деякий час разом із дружиною переїхати до Британії. Щемливе відчуття самотності у цьому великому й такому тісному світі спонукає Галину піддатись благородним поривам і погодитись надати притулок під своїм дахом П. Силенку. Коли вона відмовилась взяти від нього гроші за квартирування, полковник дістав із валізи гарненьку, різьблену шкатулку й поклав туди кілька купюр. Пізніше Галина Мельник-Калужинська передасть цю річ Волинському краєзнавчому музею.
Варто відзначити, що яскрава декоративна шкатулка (іл. 1) круглої форми виконана в техніці пекінського червоного лаку. Місткість шкатулки – чорно-лакована. Зовнішня поверхня прикрашена сюжетним зображенням і багато декорована геометричним орнаментом – меандром та його різновидом. Основний сюжет відокремлений зображенням вінка з квітів та листя; нижня частина кришки та ємкість орнаментовані вищезгаданим геометричним орнаментом; денце – звичайним меандровим орнаментом, від якого в гору зображено стилізовані лотосові пелюстки. Дивлячись на цю шкатулку, одразу можна зрозуміти, що вона зацікавила Порфирія Силенка своїм сюжетом, який зображує двох самотніх людей в безкрайньому океані на убогому листку, що несеться невідомо куди. Саме такими відчували себе і Порфирій з Галиною, адже вони були самотніми у незнайомій країні, з невідомим майбутнім. Полковник Силенко належав до членів гетьманської організації у Варшаві, а згодом став особистим секретарем Гетьманича Данила – сина видатного військового і державного діяча, Гетьмана України Павла Скоропадського.
Одного прекрасного дня до помешкання Галини, де на той час проживав П. Силенко, завітав Д. Скоропадський. Сталося це у 1948 році. Від цього дня різко змінилось життя Галини Калужинської. Гетьманичеві одразу впала в око вродлива, шляхетна, роботяща волинянка. Цей статний, красивий чоловік відлякував її своєю вродою, розумом і становищем. У першу ж зустріч він дав їй свій номер телефону, проте вона за рік часу так ним і не скористалась. Потім Данило пожартує, що вона виявилася єдиною жінкою, яка не зателефонувала йому першого ж вечора, чим і зацікавила. За гострий характер Гетьманич не раз називав її «волинська сіль».
Галина Мельник-Калужинська
Чим довше Галина знала Данила, то більше невидимих ниточок зв’язувало її з цим незвичайним чоловіком. У ньому було все, щоб приворожити жінку: блискучий розум, невичерпна ерудиція, бездоганні фізичні дані та вроджена шляхетність. За постійними короткими зустрічами та цікавими розмовами Галина й не зогледілась, як відкрила йому своє серце і душу, проте зізнаватись не поспішала, бо їй важко було повірити у те, що і він відчуває до неї те ж саме.
Галя й не помітила, як з головою поринула у ту саму політику, якої так не любила. Жінка активно брала участь у діяльності його організації гетьманців-державників. Вона вже не могла уявити свого життя без Данила, його проблеми й тривоги стали й її тривогами. На основі постійної співпраці між ними все ж спалахнули взаємні неймовірні почуття, які вони уже не могли стримувати і приховувати від усіх.
Каменем спотикання у їх стосунках стали постійна робота і безкінечні громадські справи та зустрічі Гетьманича. Не додавало оптимізму і те, що дехто з оточення Данила вважав, що одруження спадкоємця Гетьманської Булави – не його особиста справа. Йому знаходили то одну, то іншу кандидатку на дружину, які були йому зовсім чужими. Погрожували, що він «не доживе» до продовження свого роду, якщо не слухатиме порад і не зважатиме на «національні» інтереси його прихильників.
Гетьманич розумів, що одруженням наражає на небезпеку не лише себе, а й Галину. Проте їх кохання було настільки прекрасним і сильним, що незважаючи на всі перешкоди, Данило Скоропадський все ж зробив пропозицію руки і серця своїй коханій. Безмежного щастя додавав і той факт, що Галя завагітніла, проте наречені не поспішали ділитись новиною із оточуючими. Окрилені почуттями, вони ідуть до ювеліра, в якого зменшують родовий зарученевий перстень Скоропадських з рубіном та до крамниці – купувати нареченій тканину на весільну сукню. Ймовірно, що саме тут її увагу привернули живописні тканини з весільною символікою, які своїми насиченими яскравими барвами нагадували про дорогі серцю українські вишиті речі. Хоч і не схожі на традиційні українські, вони були такі ж мальовничі і майстерно виготовлені. Так, наречена Гетьманича придбала 4 частини так званих кеси (іл. 2) – особливого виду шовкової тканини з рельєфно і художньо витканим візерунком, що властивий тільки Китаю і вирізняється від вишивки технікою виготовлення. Три з них різняться розмірами на кілька сантиметрів, але мають однакове зображення міфологічного птаха – фенікса, який вишитий на блискучій поверхні тканини жовтого кольору з витканим матовим малюнком декоративних хмар. Фенікс (кит. feng – фенікс-самець, ян; huang – фенікс-самка, інь; разом fenghuang – нерозділена співдружність) складається з різних елементів, що представляють космос. В нього голова півня (сонце), спина черепахи (небо), його великі крила – вітер, хвіст символізує дерева та квіти, а його ноги – земля. Пір’я пишного хвоста п’яти кольорів – жовтого, білого, червоного, синього, чорного. Вони символізують п’ять чеснот: гуманність, обов’язок, пристойність, знання обрядів, вірність. У дзьобі фенікс тримає гілку квітучої півонії. Серцевина квітки не визначена. Вишиті зображення обрамлені підвісною золотою ниткою, один кінець якої завершується фрагментом гілки з листям. Четвертий шматок тканини має значно менші розміри і містить зображення лише однієї квітки – півонії. Вважається, що ця квітка привертає удачу, а також символізує все хороше в житті людини – любов, багатство і повагу ближніх. Раніше такими тканинами прикрашали спальні для молодят.
Данило Скоропадський
Закохана жінка підсвідомо вибирала речі, які могли заманити у її дім таке довгоочікуване щастя, якому так і не судилось статись. На превеликий жаль, весілля Галини і Данила не відбулось. Практично одразу після заручин, які відбулись 15 лютого 1957 року, під час руху на мотоциклі на Д. Скоропадського було вчинено замах, а 23 лютого 1957 року після прийому гостей, через втрату свідомості, він був доставлений у лікарню Лондона. І о 07.05 год. ранку Гетьманич помер.
Медичний висновок констатував, що причиною смерті був крововилив у мозок, хоча посмертного розтину при цьому не було зроблено. Похорон Данила Скоропадського відбувся 2 березня 1957 р. на лондонському цвинтарі Гемпстед. За простою дубовою домовиною, вкритою українським національним прапором і родовим гербом Скоропадських, йшли рідні та найближчі до гетьманича люди. Серед них виділялися три жіночі постаті у чорному жалобному вбранні – сестри Данила: гетьманівни Марія Монтрезор (найстарша сестра) та Олена Отт (наймолодша сестра), а також Галина Мельник-Калужинська – наречена гетьманича, яка мала на руці зарученевий перстень з рубіном і перстень роду Скоропадських, що носив гетьманич за свого життя. Як фатум сприймається той факт, що на 40-й день після смерті Гетьманича, Галина втрачає їх ненароджену дитину.
Після втрати коханого вона всіляко підтримувала свого сина від першого шлюбу – Андрія, який із головою поринув у студентське життя Художньої академії, в якій навчався. Це був усвідомлений крок, що наблизив його до мрії стати архітектором, яку колись розбудив у ньому Данило Скоропадський. Андрій дуже рано пішов із життя через тяжку недугу, що проявилася зненацька. Пішов, залишивши матір у невтішному горі, наодинці зі спогадами.
Після смерті коханого і сина та сумуючи за рідним краєм, Галина Яківна вирішила не опускати руки у цьому такому уже пустому для неї світі і наважилась зайнятись збиральництвом. Її завжди дивувала безмежна і тверда віра Д.Скоропадського у відродження своєї Батьківщини на засадах історичної традиції, що корінилася в народі. На думку Гетьманича Україна як нація давньої культури, врешті-решт, виборе собі місце в світі, на яке мала повне пра¬во. Його надихали українці, які поклали свої життя на вівтар Батьківщини. Можливо, саме тому у складі зібрання Галини Мельник-Калужинської з’явились дві старовинні карти: «Східна частина Польщі» та Карта середньої та нижньої течії Дніпра, які засновниця колекції придбала в одній із букіністичних крамниць Portobello Road Market (найвідоміший антикварний ринок в Лондоні, який знаходиться в 20 хв. їзди від Minster Road, де проживала пані Галина). На обох картах ХVII століття, які мають італійське та нідерландське походження, Україна представлена як земля козаків. На першій містяться такі близькі для Галини назви як Волинь (Volinia) та Нижня Волинь (Bassa Volinia), і саме назва – «Україна земля козаків» (Okraina, o Paese de Cosacchi), а на другій вказано усі козацькі поселення, які в той час знаходились вздовж Дніпра. Вона зуміла перевезти з с. Тростянка до Лондона скриню з одягом та побутовими речами її бабусі Гликерії Калужинської. Сорочки, камізелька, сарафан, рушник та скатертина нагадували пані Галині про її дитинство, рідне село та українські звичаї і традиції.
Поступово дім Калужинської наповнювався книгами українською мовою, стіни почали прикрашати оригінали робіт відомих майстрів живопису як минулих століть так і сучасних українських художників. Серед них (за словами журналістки Валентини Штинько, яка неодноразово бувала в будинку Галини Мельник-Калужинської) – картина «Зимно. Архітектурний комплекс Успенська та Троїцька церкви» волинського художника Леоніда Неймарка, виконана у 1974 році, ще до реставрації монастиря. Та й пані Галина не була обділена талантом художника, адже на одній із стін її оселі був розміщений портрет її сина Андрійка, виконаний колись нею італійськими олівцями.
Незважаючи на постійні погрози зі сторони гетьманського оточення, ця вольова жінка до кінця свого життя зберегла у серці безмежне кохання до Данила, а також поставила перед собою ціль – зібрати матеріали про свого нареченого та його діяльність, показавши відданість та щирість почуттів до нього. Серед предметів, які поступово формували її збірку були особисті речі Данила Скоропадського. Галина зберігала палицю із срібною інкрустованою ручкою – дарунок Павла Скоропадського своєму синові Данилу, робочий костюм гетьманича, у якому він загинув, золотий хрестик на ланцюжку, який молодший Скоропадський отримав при хрещенні, й зарученевий перстень, подарований їй у день їхніх заручин.
З метою впорядкування та видання документів та листів, що збереглись в її оселі після засідань гетьманської організації, Г. Мельник-Калужинська перетворила дім на центр видавництва «Млин». Завдяки допомозі добровільних помічників Миколи Скрипника та Андрія Кирпича, вона почала видавати «Коментарі», у яких йдеться про зародження, розвиток проблеми гетьманського руху, роль у ньому гетьманича та інших історичних осіб. Проте діяльність видавництва «Млин» цим не обмежувалася, разом із М. Скрипником воно перенеслося до Гааги (Нідерланди), де за редакцією М. Скрипника вийшли тексти «Влес Книги» у перекладі А. Кирпича у 7 книгах. Микола Скрипник також видав у власному перекладі на українську «Антологію нідерландської поезії», на жаль, майже невідому в Україні. Це його перу належить вірш «Мірошниця», присвячений Г. Мельник-Калужинській, де в алегоричній формі йдеться і про вже згадуване видавництво «Млин», яке зародилося у 1960 році, у дні підготовки у Лондоні Святкового фестивалю українського танку, пісні і музики. Спілка українців Британії, яка спочатку запросила Василя Авраменка, почала бойкотувати і всіляко перешкоджати проведенню фестивалю. І тоді було створено альтернативний оргкомітет, секретарем якого стала Галина Мельник-Калужинська.
Крім того, Галина Яківна брала активну участь в організації художньої самодіяльності серед діаспори Лондона. Лондонський письменник, українського походження Микола Скрипник (народився у слободі Ясинувата Бахмутського повіту Катеринославської губернії, нині місто в Донецькій області) опублікував подяку Мельник-Калужинській за невтомну працю в організації культурно-масової роботи серед українців Лондона.
І хоча благородна місія збору інформації про Україну та її видатних діячів забирала багато часу та сил, але це не повністю задовольняло від природи допитливу волинянку. Інтерес Галини привернула культура країн Сходу. Предмети східного походження вказують на те, що вона займалась збиральництвом, надаючи перевагу рідкісним речам. Окрім вищезгаданих кеси та червонолакової шкатулки у її колекції були ще дві цікаві речі – курильниця та піала.
Курильниця (іл. 3) виготовлена з моноліту у формі вази-триножника і багато декорована зооморфними зображеннями персонажів китайської міфології. Вона складається з двох окремих частин: кришки та тулова. Кришку дзвоноподібної форми увінчує стилізоване зображення лева з відкритою пащею, повернутою в ¾ головою та кулею-тама під лапою. В китайській міфології леви були покровителями і охоронцями. Припускається, що його відкрита паща відлякує злих демонів та недобрі помисли. В буддизмі куля-тама є символом мудрості і дає енергію для великих звершень. Ручки кришки вирізьблені у вигляді голів феніксів, а основа прикрашена рослинним орнаментом. Ручки тулова посудини виготовлені у вигляді голів драконів (кит. lung) і уособлюють благородність, загадковість, силу, здатність виходити за межі можливого. На горлі тулова – меандровий орнамент, на корпусі – рослинний. Корпус розміщений на триножнику, що зображує міфологічну три лапу жабу, яка в китайській міфології є символом багатства і безсмертя.
Глибока порцелянова піала з високим денцем датується першою половиною ХХ століття (іл. 4). Із зовнішнього боку вона обплетена рисовою соломкою, внутрішня частина салатова з країв, а нижче на білому фоні п’ятипелюсткової розети – зображення жіночої голівки.
Маючи великий матеріал з історії гетьманського руху в діаспорі, володіючи речами західноєвропейського та східного походження, Галина Мельник-Калужинська мріяла про поїздку на Батьківщину. І її мрія здійснилась у 1995 і 1998 роках. Під час подорожей вона передавала до Волинського краєзнавчого музею та Музею історії м. Києва цінні матеріали, що стосуються життя та діяльності Данила Скоропадського, української діаспори в Лондоні, а також ті експонати про які йдеться в статті.
Кохання, трагедія, біль і визнання проходять крізь історію життя «нареченої Гетьманича»
На жаль через стан здоров’я, окрім цих двох поїздок, їй більше не вдалося побувати на рідній землі. Але ця наполеглива жінка до останнього подиху листувалась із волинською журналісткою Валентиною Штинько, директором Волинського краєзнавчого музею Анатолієм Силюком та доктором філологічних наук, професором, завідувачем кафедри слов’янської філології СНУ ім. Л.Українки Луїзою Оляндер. Галина Яківна відсилала ним цінні предмети, які згодом вони передали музею.
Життя Галини Мельник-Калужинської обірвалось 13 грудня 2002 року у Лондоні. Її поховали на древньому Лондонському цвинтарі Гамстед поруч із сином Андрієм.
Кохання, трагедія, біль і визнання проходять крізь історію життя «нареченої Гетьманича», яка є гідним прикладом для наслідування. І щоб не відбувалось в особистому житті Галини Мельник-Калужинської, головним для неї залишались патріотичні настрої та віра у краще майбутнє. Тендітна і красива жінка, яка пройшла багато випробувань, ніколи не опускала руки і завжди досягала поставлених цілей. Саме кохання до гетьманича Данила Скоропадського стало натхненням для неї та підтримувало її у скрутні хвилини. І хоча комплектування її власної збірки не носило планомірного характеру і колекція є неповною, вона становить собою цінний науковий та експозиційний матеріал, особливо враховуючи сучасні тенденції до вивчення історії України та мистецтва Сходу. Саме завдяки «нареченій Гетьманича» тепер ніколи із сторінок історії нашої Батьківщини не загаснуть імена тих чесних героїв, які довели і доводять світові незборимість і прагнення нашого народу, жити ідеалами справедливості та гуманізму у своїй суверенній та єдиній державі.
Джерела та література:
1. Калитюк В. Наречена Гетьманича / В.Калитюк // Селянське життя. – 1999 р. – 30 січня. – с.2.
2. Матейчук О. В. Відтиск середньовічної карти «Річище Дніпра» у зібрані Волинського краєзнавчого музею / О. В. Матейчук // Матеріали І Міжнародної науково-практичної конференції аспірантів і студентів «Волинь очима молодих науковців: минуле, сучасне, майбутнє» (18–19 квітня 2007р.): У 2-х т. – Луцьк, 2007 р. – Т. 1. – С. 66.
3. Мельник-Калужинська Г. Галя Мельник-Калужинська – Волинянка. Автобіографія. Луцьк. 1 вересня 1995 р. // «Роде наш красний…» / Волинь у долях краян і людських документах // Наукове видання. Група авторів / Упорядник і автор передмови Л. К. Оляндер. – Луцьк.: Вежа, 1996 р. – С.257-260.
4. Патійчук Н. І. Склад колекції Галини Мельник-Калужинської у фондах Волинського краєзнавчого музею / Н. І. Патійчук // Старий Луцьк. Науково-інформаційний збірник. Вип. VІІІ. – Луцьк.: ВМА Терен, 2012 р. – С. 584–587.
5. Трисиддер Дж. Словарь символов / Дж. Трисиддер / Пер. с. англ. С. Палько. – Москва.: ФАИР-ПРЕСС, 1999 р. – 448 с.
6. Штинько В. С. Наречена Гетьманича / В. Штинько. – Луцьк.: ВМА Терен, 2008 р. – 256 с.
7. Штинько В. Сини повертаються додому: Про що розповів музейний експонат / В. Штинько // Волинь. – 1999 р. – 30 березня. – С. 3.