Олександра СТРИЖАК, членкиня правління ГО «Українська асоціація китаєзнавців», аспірантка Університету Цінхуа (м. Пекін, КНР)

За майже 600 днів війни, як помітять уважні спостерігачі, особливих змін в офіційній риториці Китаю щодо відносин з Україною та російської агресії проти України не відбулось. «Криза» вона все ще є «кризою» (так в Китаї називають і події 2014 року, і повномасштабне вторгнення росії у 2022 році).

Лідер Китаю неодноразово пропонував світові, і зокрема самій Україні, цілу низку ініціатив – це «чотири необхідні кроки» (四个应该 сиґе їнґай), «чотири принципи спільної роботи» (四个共同 сиґе ґунтун) та «три моменти до міркувань» (三个思考 саньґе сикао). Ба більше, 24 лютого 2023 року МЗС Китаю опубліковало «позиційний документ щодо політичного врегулювання української кризи» ( 关于政 治解决乌克兰危机的中国立场, «Ґуаньюй чженчжи цзєцзюе Укелань вейцзі де чжунґо лічан»), що викликав неабияку реакцію зі сторони України та міжнародної спільноти.

Китайська офіційна позиція циклічно повторюється в риториці представників влади, і, на жаль, нам достеменно невідомі ані вибір рішень, ані процес та логіка ухвалення цих рішень керівництвом країни. Думки українських та західних коментарів активно та відкрито циркулюють інтернетом та етерами. А що ж про мирні ініціативи та роль Китаю у цьому процесі говорять представники експертної спільноти Китаю?

Академія суспільних наук КНР має чи не найбільшу кількість наукових співробітників, які охоче публікуються та дають коментарі, тому авторкою використані їхні публікації. Також у даному тексті проаналізовані публікації представників наступних інституцій: Фуданьского університету та Університету Цінхуа, зокрема Центру стратегічних та безпекових досліджень, Євразійського інституту соціального розвитку Центру досліджень розвитку Державної ради (аналітичний та консультативний орган Держради КНР), Китайського інституту міжнародних досліджень та Шанхайського інституту міжнародних досліджень. Звісно, даний перелік не є вичерпним. Матеріал також обмежений у кількості зібраних публікацій, адже частина матеріалів часто видаляється з інтернет-мережі або взагалі замовчується. Однак певна частина опублікованих онлайн-матеріалів є важливою для аналізу.

Для даного матеріалу було обрано теми, що стосуються мирних ініціатив або ролі (ймовірної чи потенційної) в цьому процесі Китаю – чорноморська зернова ініціатива, «позиційний документ щодо політичного врегулювання української кризи», візити спецпредставника Китаю Лі Хуея в Україну, росію й європейські країни та участь Китаю у саміті про мир в Україні в Джидді (Саудівська Аравія).

Матеріал не відображає позицій або думок ані авторки матеріалу, ані ГО «Українська асоціація китаєзнавців», та поданий виключно для ознайомчих цілей.

Чорноморська зернова угода

Варто розпочати з найменш публічно видимої теми – чорноморської зернової ініціативи (далі – зернова угода).

Китай є постійним покупцем українського зерна. Ще у 2020 році видання «Економічна правда» зауважувало, що протягом останніх п’яти років частка сільськогосподарської та харчової продукції в українському експорті в Китай зростає. За період липень 2022 р. – червень 2023 р. Україна експортувала 48.99 млн. тонн зернових і зернобобових культур. Китай увійшов у топ-5 покупців
олії, кукурудзи та ячменю.

У рамках дії зернової угоди лише в березні 2023 року з України до Китаю відправили рекордну кількість кораблів – 25. Загальний обсяг українського продовольства на них становив 1.2 млн тонн. За час дії зернової угоди Китай став основним покупцем українського збіжжя, прийнявши
майже третину від загальних 26 млн. тонн вантажів, що транспортуються морським коридором. Більшість цих вантажів – зерно та кукурудза. В період жовтень 2022 р. – лютий 2023 р. імпорт кукурудзи в Китай становив 9.2 млн. тонн, з яких майже 4 млн. тонн – українського походження. За цим показником Україна вперше обігнала США, які раніше утримували перше місце, але втратили його, зменшивши постачання. Коли росія погодилася продовжити дію зернового коридору на 120 днів, вигоду від цього отримав саме Китай. Адже українське зерно, яке йде в Піднебесну, через військові ризики торгується зі значним дисконтом. Ще один важливий нюанс зернової угоди в тому,
що вона допомогла зменшити та стабілізувати ціни на продовольство на світовому ринку. Як зауважував в інтерв’ю виданню «Голос Америки» професор з вивчення Китаю у Джорджтаунському університеті Денніс Вайлдер, внаслідок блокування українського експорту, світові ціни на зерно суттєво зросли, зокрема ціни на американські чи австралійські зернові, які Китай закуповує найбільше. Допоки працювала зернова угода, ціни на продовольство були меншими, що здешевлювало імпорт для Китаю.

Інша проблема, яка посилює залежність Китаю від імпорту продовольства, це цьогорічні тайфуни, які накрили північний схід країни, зокрема провінцію Хейлунцзян, яку ще називають «житницею» Китаю, що призвело до втрат врожаю пшениці. Трохи цифр: у 2022 році видання «Женьмінь Жибао» писало, що згідно «Доповіді про охорону та використання чорнозему на північному сході Китаю», за період 2000–2021 рр. врожайність зернових зросла вдвічі, з 12.74 % до 25.36 % частки у загальній врожайності по країні.

Про це зокрема говорить науковий співробітник Інституту росії, Східної Європи та Центральної Азії Академії суспільних наук КНР Сяо Бінь: «Китайський уряд вважає продовольчу безпеку основою національного розвитку. Війна в Україні дестабілізувала глобальні ланцюжки постачань продовольства та мала суттєвий негативний вплив на Китай. Разом із підвищеним ризиком зміни клімату Китай також стикається з несприятливою ситуацією з точки зору продовольчої безпеки. Нещодавно тайфун «Доксурі» обрушився на північ Китаю, спричинивши хаос на 540 тис. акрів орних земель лише в провінції Хебей». Таким чином, вважає Сяо Бінь, це в інтересах Китаю вирішити «українську кризу» мирним шляхом.

Підсумовуючи, можна сказати, що існує як мінімум три причини – потреба в українському продовольстві, стабілізація світових цін та збільшення залежності від імпорту продовольства – що мали б прямо вплинути на Китай щодо його участі або посередництва у продовженні зернової угоди. Китай активно закликав сторони повернутись до угоди7. Проте заклики вони й лишились закликами, не перетворившись у конкретні дії.

Однак від цього очікувань щодо активної ролі Китаю не поменшало. Як влучно написало видання «Politico» в одному зі своїх матеріалів – «Після виходу росії з чорноморської зернової угоди всі погляди спрямовані на Китай»8. Хоча погляди все ж різняться. Одні говорять про те, що Китай, ймовірно, наполягатиме на укладенні нової зернової угоди9, адже він не допустить, аби росія морила голодом світ10, і що в його силах зберегти угоду.

Інші ж вважають, що хоч економічно Китай і страждає від виходу росії з зернової угоди, Китай не буде тиснути на росію в цьому питанні, в першу чергу тому, що голова КНР має намір продовжувати підтримати путіна, враховуючи суперництво Пекіна із США та їх західними оюзниками, адже він надає більшого значення геополітичним міркуванням та питанням національної безпеки. Водночас видання «Голос Америки» у своєму матеріалі писало, що міжнародні експерти, які спостерігають за міжнародною політикою Китаю, заявляють, що Пекін незадоволений виходом росії із чорноморської зернової угоди, і, можливо, повідомив їй про це приватно.

У липні цього року заступник міністра економіки України Тарас Качка зустрівся у Пекіні з віцеміністром комерції Китаю Лін Цзі. Це був перший візит українського чиновника до КНР під час
повномасштабної війни. Китайський урядовець заявив, що КНР готова розширити імпорт продукції з України та співпрацювати для розвитку двосторонньої економічної та торгової співпраці. Не виключено, що сторони обговорювали і зернову угоду.

Враховуючи контекст та важливість угоди для Китаю, можна було б очікувати, що дана тема буде активно обговорюватись китайською експертною спільнотою. Можливо так і є, але виключно в офлайн-режимі, адже в інтернет-просторі вона ніяк не висвітлюється.

Інша причина, чому можна було б очікувати більшої активності від Китаю щодо зернової угоди, так це посилення його позицій у світі як ймовірного посередника між конфліктуючими сторонам, на противагу Заходу та США зокрема. Ворожіння на картах це не те, чим би хотілось займатись, проте, існує певна вірогідність, що зернова угода вбачається у Пекіні тією основою, що могла б перетворитись у майбутній мирний договір між Україною та росією.

«Позиційний документ щодо політичного врегулювання української кризи»

На противагу зерновій угоді документ є одною з найбільш дискутовних тем. На думку директора Інституту євразійських досліджень Китайської академії сучасних міжнародних відносин Дін Сяосіна, сам документ та виокремлені в ньому пункти не в змозі наразі зменшити напругу, але він ініціює та сприяє спільним роздумам міжнародної спільноти щодо пошуку шляхів вирішення «української кризи».

Директор Інституту міжнародних відносин Фуданьського університету У Сіньбо вважає, що документ було оприлюднено своєчасно (нагадуємо, що документ було оприлюднено після року від початку повномасштабної війни), і де китайська позиція лунає дуже чітко. Документ також містить пункт щодо сприяння повоєнному відновленню, що на думку У Сіньбо, є індкатором того, що китайсько-українські відносини також бралися до уваги.

Лунають і більш прагматичні думки. У своїй статті «Не перебільшуйте впливу Китаю [на українську кризу]» професор Інституту міжнародних досліджень Фуданьського університету Чжао Мінхао наголошує на тому, що Пекін має лише обмежений вплив на українську кризу. Вашингтону та НАТО не слід плекати нереалістичні очікування щодо того, що Китай міг би потенційно зробити, так само як і розглядати китайсько-російські відносини через призму України.

Так само і директор Інституту європейських досліджень Академії суспільних наук Китаю Фен Чжунпін, виступаючи на панелі «В пошуках політичного вирішення кризи в Україні» на 11-му Форумі миру, що щорічно проводиться Університетом Цінхуа, зауважив, що Китай не має якого-
небудь рішення, проте, він прагне, аби сторони досягли політичного врегулювання. Китай не має можливостей впливати на росію, як того хотіли б представники Заходу. Все, що Китай наразі вбачає можливим, не лише для себе, а для усіх країн, що виступили з мирними ініціативами (країни Африки, Бразилія, Індонезія тощо) – це створити такі умови, щоб, коли сторони – росія та Україна – матимуть бажання вести діалог, вони мали змогу його вести. У цьому контексті вищезгадана ремарка про зернову угоду не вбачається вже такою й нереалістичною. Чжао Бо з Центру стратегічних та безпекових досліджень Університету Цінхуа вважає, що «момент бажання вести діалог» настане тоді, коли сторони не зможуть продовжувати вести бойові дії.

Китайські експерти також вбачають цей «позиційний документ» таким, що демонструє позицію не лише самого Китаю. Директор євразійського інституту соціального розвитку Центру досліджень розвитку Державної ради КНР Лі Юнцюань у коментарі виданню Сіньхуа сказав, що «українська криза» вийшла за рамки двох країн та набула глобального характеру, тому цей документ не лише відповідає інтересам двох сторін (України та росії), а й відображає загальне занепокоєння усіх країн. Директор євразійських досліджень Китайського інституту міжнародних досліджень Лі Цзиґо аналізує цей документ ще глибше. За його словами, «Концептуальний документ ініціативи щодо глобальної безпеки» ( 全球安全倡议概念文件, «Цюаньцю аньцюань чанї ґайнянь веньцзянь», оприлюднений 21.02.2023 р.) та «Позиційний документ щодо політичного врегулювання української кризи» були опубліковані один за одним, таким чином, продемонструвавши світові чітку позицію, що Китай твердо стоїть на стороні миру, на стороні діалогу, на правильній стороні історії та готовий разом із міжнародною спільнотою захищати глобальну безпеку.

Голова центру стратегічних та безпекових досліджень Університету Цінхуа Да Вей дотримується схожої думки: «Від активного посередництва у відновленні дипломатичних відносин між Саудівською Аравією та Іраном до оприлюднення документа з викладом позиції Китаю щодо Афганістану (опубліковано 12.04.2023 р.) та просування політичного розв’язання афганської проблеми – все це практичні кроки реалізації Китаєм ініціатив у галузі глобальної безпеки та сприяння побудові спільноти єдиної долі людства». «Позиційний документ щодо політичного врегулювання української кризи», якщо продовжити цю логіку, також так само є одним із практичних кроків реалізації Китаєм ініціативи у галузі глобальної безпеки.

Чжан Лун з Шанхайського інституту міжнародних досліджень висловлює схожу думку, але окремо зазначає, що певні різні моменти цих двох документах мають різних реципієнтів – окремо США та Європу, окремо Україну та окремо росію, конкретно (звісно) не розкриваючи змісту.

Варто зауважити, що є і багато інших коментарів щодо даного документа, проте вони не виходять жодним чином за рамких тих, які було або «роз’яснено» керівництвом країни, або представниками МЗС країни, тому авторка не вважає за доцільне їх повторювати.

Візити спецпредставника Китаю у справах Євразії Лі Хуея в Україну, росію та європейські країни 

Не менш активно дискутована тема – це візити Лі Хуея – спецпредставника Китаю у справах Євразії – в Україну, росію та європейські країни.

Згаданий вище Чжао Лун – науковий співробітник Центру вивчення росії та Центральної Азії Шанхайського інституту міжнародних досліджень – вбачає візити Лі Хуея черговою демонстрацією послідовної позиції Китаю щодо врегулювання «української кризи». Ба більше, Китай став «першовідкривачем» подібних візитів у відповідні країни. Своїм прикладом надихнув лідерів деяких країн Африки також поїхати до України та росії з мирними ініціативами.

Науковий співробітник Шанхайського інституту міжнародних досліджень Чжан Яо вважає, що візити Лі Хуея сприяли встановленню фундаменту для політичного врегулювання «української кризи». Цзінь Цаньжун – заступник декана факультету міжнародних відносин Народного університету – наголошує на тому (і це збігається з вищезгаданою думкою Фен Чжунпіна), що окремі візити ситуацію б не змінили. Якщо сторони, тобто Україна та росія, не готові [до перемовин], ефект від зусиль зовнішніх сил залишатиметься обмеженим.

Директор Інституту європейських досліджень Китайського інституту міжнародних досліджень Цуй Хунцзянь оптимістичний у своїх роздумах. На його думку, зробивши Україну та росію двома основними цілями свого візиту, Лі Хуей фактично допомагає росії та Україні спілкуватися один із одним. Між росією та Україною немає прямого діалогу, а іншим країнам важко грати роль посередника між двома сторонами, але Китай має можливість і бажання зробити це. Вищезгаданий Чжао Лун поділяє цю думку, вбачаючи Китай мостом між Україною та росією. Він очікує, що сприяння Китаєм мирних перемовин зрештою переважатимуть над закликами деяких країн до «повної перемоги», ставши основним наративом.

Окрім того, здійснивши візити до країн Європи, було продемонстровано, що Китай розглядає Європу як пріоритетного партнера в переконанні миру і просуванні переговорів між росією та Україною. Вибір трьох європейських країн також на думку Цуя був збалансований: Франція та Німеччина – великі країни, що і раніше висловлювали надію, що російсько-український конфлікт може бути вирішений політично і якнайшвидше. Польща ж представниця більш жорсткої позиції.

Важливість здійснення візиту, зокрема до Франції та Німеччини, підкреслює науковий співробітник
Інституту досліджень росії, Східної Європи та Центральної Азії Академії суспільних наук КНР Ван Сяоцюань: «З кінця 2022 року канцлер Німеччини Шольц та президент Франції Макрон по черзі відвідали Китай, і вже є певна основа для того, щоб Китай, Німеччина та Франція разом домагалися вирішення «української кризи», а візит Лі Хуея, як очікується, ще більше розширить відповідний консенсус».

Науковий співробітник Інституту росії, Східної Європи та Центральної Азії Академії суспільних наук КНР Сяо Бінь на онлайн-сторінках China US Focus таким чином розмірковує про візит Лі Хуея та загалом роль Китаю: «Основою китайського рішення щодо війни є політичне вирішення. І коли Європа критикує Китай, останній прямо говорить, що він підтримує міжнародну спільноту в пропонуванні мирних рішень, прийнятних для всіх сторін, у які Китай може зробити активний внесок». Особливо цікавою є завершувальна думка автора: «Таким чином, Китай повинен зосередитися на більш точному формулюванні власних інтересів, приймати гнучкі та прагматичні кроки та дозволити європейцям відігравати більшу роль у мирному розв’язанні «кризи». Китай повинен уважно прислухатися (до різних сторін) задля вдосконалення власного варіанта вирішення «української кризи», що не лише зменшить непотрібний йому тягар, але й дозволить уникнути непотрібних ризиків». Тобто, як говорять у Китаї, 事半功倍 – менше зусиль – більше результату.

Під час робочого візиту Президента України до Королівства Саудівська Аравія

Саміт в Джидді

Саміт про мир в Україні у Джидді також доволі широко дискутована тема, але з більш узагальненим фокусом та одними й тими самими наративами. Загалом «позиційний документ», візити спецпредставника Китаю та саміт в Джидді, на думку більшості китайських експертів, є послідовними кроками Китаю з демонстрації його відданості саме мирному процесу та політичному вирішенню війни, а також зміцнення власних позицій.

Щодо «позиційного документа» та візиту Лі Хуея в Україну, росію та європейські країни, перше, що зазначають китайські експерти, це консенсус сторін, у більшій мірі України та Заходу, включно з США, щодо конструктивної ролі Китаю у мирному процесі. Так, наприклад, Вань Цінсун, заступник директора Інституту російських та євразійських досліджень Східно-китайського педагогічного університету, говорить, що «Рішення Китаю направити на саміт спецпредставника Лі Хуея є, на думку західної громадськості, «серйозним зрушенням» та ознакою того, що дипломатичні зусилля Китаю щодо врегулювання «української кризи» стають більш популярними». Однак, на думку експертів, той факт, що росію не було запрошено на саміт, підриває спільні дипломатичні зусилля, тому саміт мав лише частковий успіх.

Найбільш влучними та реалістичними, з точки зору Китаю, є міркування Сяо Біня та Фен Чжунпіна: Китаю не потрібно бути аж занадто активним у налагодженні миру в Україні. Неохідно більше споглядати за усіма, а менше робити самому, так легше не потрапити в «геополітичну халепу», як би несправедливо для України це не звучало. Китай був би не проти стати стороною-посередником, але для цього мають скластися умови. З точки зору вищезгаданих експертів, Китай повинен (і на їх думку він це робить), не поспішаючи, на різних платформах та рівнях спілкуватись зі сторонами
конфлікту, висувати ініціативи, аби закласти фундамент, який став би в нагоді у разі припинення бойових дій.

Дедалі очевиднішими стають геополітичні амбіції Китаю щодо власного бачення глобальної безпеки. Коментар Да Вея є цінним у цьому сенсі. Однак наскільки Китай буде в змозі реалізувати ці ініціативи – відкрите питання.