Міський округ Ліцзян в провінції Юньнань — це зви­чайне промислове непримітне місто. Однак його стара частина, так зване «старе місто», щодня відвідує безліч китайських і закордонних туристів. Старому Ліцзяну понад 800 років. Раніше він був важливим пунктом на торговому шляху, яким з Китаю возили чай. Сьогодні «старе місто» – пам’ятка Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Воно практично в незмінному вигляді зберегло свій древній вигляд. Уздовж вузьких вуличок тісняться вкриті черепицею і прикрашені різьбленням по дереву традиційні будинки представників народності насі. Все місто покрите мережею каналів, по яких забезпечується водопостачання.

У «старому місті» є велика кількість невеликих готелів, в яких можуть зупинятися туристи. Ціни від 120 юанів (20 дол.) на добу. Вранці в «старому» Ліцзяні тихо і спокійно, на вулицях в основному місцеві жителі. Зате до вечора місто заповнюють туристи, відкриваються кафе, бари та ресторани, атмосфера стає більш жвавою.

Снігова гора нефритового дракона

Гуляючи вулицями старого міста, в сонячний день можна побачити вершину гори Юйлунсюешань («Снігова гора нефритового дракона»). Це найбільш південний льодовик в північній півкулі, площею 35х20 км. До підніжжя гори ходить громадський транспорт. Вхідний квиток, а також квиток на канатну дорогу в обидва кінці коштує 285 юанів (45 дол.). Щоб піднятися пішки знадобиться цілий день, в той час як канатна дорога підніме на висоту 4506 м за 15 хвилин. Далі по спеціально викладеній з дерев’яних дощок гірській стежці туристи піднімаються до позначки 4680 м. Високо в горах неповні 200 метрів даються нелегко. Тому за 30 юанів (5 дол.) бажаючим пропонують балони з киснем. Зате в результаті всі незручності компенсує чудовий вид на гору і її головну вершину висотою 5600 м. Спустившись вниз, можна також побачити каскад озер, утворених талою водою з гір.

Ущелина тигра, який стрибає

Західний схил гори Юйлунсюешань і східний схил гори Хабасюешань утворюють ущелину Хутяося («Ущелина тигра, який стрибає»), по якій проходить один з кращих пішохідних маршрутів в Китаї. Одна з найглибших у світі, ущелина з перепадом висот 3790 м, розташована у 60 км від Ліцзяна. Пропускний пункт на територію Хутяося – біля повіту Цяотоу, квиток туди коштує 75 юанів (12 дол.). Через ущелину проходять два маршрути: нижній і верхній. По першому туристів возять на автобусах, другий – пішохідний. Довжина ущелини 18 км, щоб подолати цей маршрут, зазвичай потрібно два дні. Раніше багатьох бекпекерів на шляху через гори ніч заставала зненацька, і вони просилися переночувати у місцевих жителів. Вздовж маршруту є кілька невеликих поселень народності насі. Люди там тримають невеликі приватні готелі. Номер коштує від 30 до 160 юанів (5 – 25 дол.).
Селище Ланде — це справжній музей під відкритим небом. Там немає готелів, сувенірних кіосків та особливих пам’яток, село – саме по собі визначна історична пам’ятка. Близько 600 років на клаптику землі, біля підніжжя невисокої гори, живуть представники народності мяо. Цивілізація не змогла повністю змінити це поселення, а відвідувачі своєю зайвою увагою досі не перетворили його на черговий атракціон для туристів. Там зберігся традиційний спосіб життя однієї з найбільш колоритних нацменшин Китаю. При цьому найцікавіше — не традиційні пісні і танці для туристів у виконанні місцевих дівчат, а щоденне звичайне життя людей. Оскільки туристичної інфраструктури в Ланде немає, туристи там довго не затри­муються, а забігають на кілька годин, роблять фотографії і їдуть далі за маршрутом.

Селище Ланде розташоване в провінції Ґуйчжоу, на південному заході Китаю. Добиратися туди найзручніше з містечка Кайлі, яке розташоване за 29 км від Ланде. Поїздка на рейсовому автобусі коштуватиме 9 юанів (1.5 долара), таксі у два кінці – 100 юанів (16 доларів).

Перші мяо в цьому місці жили на гребені гори, так було безпечніше. Потім люди будували свої будинки все нижче і нижче, хоча іноді доводилося тікати назад у гори, побачивши сліди шкіряного взуття на землі. У той час місцеве населення ходило босоніж або в солом’яних сандалях, шкіряне взуття носили лише військові або розбійники. Зрештою, село «спу­стилося» до підніжжя гори, але досі воно розділене на верх­ню й нижню частини.

Архітектура Ланде повністю витримана в традиційному мяоському стилі. У селі приблизно 100 будинків, більшість з них так звані «дяоцзяолоу» (吊脚楼). Дослівно це перекладається, як «будинок на звисаючих ногах», тобто на високих палях. Всі вони побудовані з дерева без жодного цвяха. Дах покривають соломою або черепицею. У житлових будинках зазвичай 2-4 поверхи. Під будинком тримають домашню худобу, на верхніх поверхах зберігають продукти, а житлові приміщення посередині. Зведення будинку вва­жається дуже важливою подією, з цього приводу навіть існує приказка: «Побудувати гарний будинок, так само склад­но, як знайти гарну дружину».

Село розташоване на схилі гори. Коли ходиш його вулицями, то або піднімаєшся вгору, або спускаєшся вниз. Саме тому для зручності, всі вулиці викладені бруківкою.

У селі немає готелів, є лише кілька гостьових будинків. Зняти кімнату на чотирьох коштує 80 юанів (13 доларів) на добу. Умови більш ніж скромні — крім ліжок, в кімнаті нічого немає, всі зручності на вулиці. Також необхідно дотримуватися деяких оригінальних місцевих правил. Наприклад, постояльцям не дозволять спати на одному ліжку, навіть чоловікові і дружині. Це буде великою образою для господарів. Меню гостям не пропонують, подають те, що господиня готує для своєї сім’ї. Вечеря з 7 страв коштує 40 юанів (7 доларів), локшина і варене яйце на сніданок обійдеться всього в 5 юанів (1 долар).

У центрі Ланде розташована кругла «барабанна площа» — місце громадських зібрань. Там місцеві жителі відзначають національні свята. Саме у святкові дні в Ланде найбільше туристів, так як в цей час жителі села надягають святковий одяг і виконують національні танці.

Добре відомі також самобутній національний одяг та срібні прикраси народності Мяо. У Ланде близько 30 видів жіночих прикрас. За одягом навіть розрізняють підвиди мяо. Наприклад, жінок у Ланде називають «мяо в довгих спідницях». Щоправда, довгі спідниці сьогодні носять тільки жінки старшого покоління. Молоді дівчата зазвичай ходять у штанах. Утім як одні, так і інші обов’язково укладають волосся в традиційному стилі. Видів зачісок також кілька десятків. Що стосується чоловіків, то вони виглядають сучасніше, і за одягом їх важко відрізнити від ханьців.

Традиційний одяг, прикраси, деякі предмети побуту, жителі Ланде роблять вручну. Шити і вишивати дівчат навчають з дитинства. Приплив туристів до селища в остан­ні роки дав поштовх розвитку народного декоративно-прикладного мистецтва. Продаж подібних виробів туристам – непогане джерело додаткового заробітку. Найбільш вмілі майстрині за рік заробляють 5-6 тисяч юанів (близько тисячі доларів).

Якщо туристичну галузь в селі тільки почали освоювати, то землеробство – традиційне заняття місцевих жителів. В основному там вирощують заливний рис і кукурудзу. Згідно з однією з наукових теорій, мяо одними з перших в Китаї почали вирощувати рис. Одним із доказів є те, що багато термінів пов’язаних з вирощуванням рису в китайській мові були запозичені з мови народності мяо.

Майже в кожному господарстві тримають буйволів, вони головні помічники в польових роботах. Після важкого трудового дня буйволів часто купають у струмку біля села.
Селище стоїть на березі гірського струмка, через який перекинуто кілька мостів. Найбільш знаменитий з них – міст «Вітру і Дощу». Він був побудований у другій половині XIX ст. У той час ці землі були охоплені селянським пов­станням. Тому міст цей нерідко називають на честь ва­тажка бунтівників мостом Ян Далю. Сьогодні це не лише важливий інфраструктурний об’єкт села, пам’ятка мяоської мостової архітектури, але і найромантичніше місце в Ланде, там найчастіше призначають один одному побачення місцеві хлопці та дівчата.