Оксана Петрівська

— журналіст, редактор видавничої групи «Життя», закінчила ЛНУ ім. І. Франка, мешкає у Львові.

Михайло Боїм належить до славного львівського роду Боїмів. Його дід був фундатором архітектурної перлини Львова – каплиці Боїмів. Тут, у родинній гробниці, згідно із заповітом діда, мали поховати і Михайла. Ніхто і уявити собі не міг, що він помре далеко від рідного Львова і його тіло спочиватиме не у пишному склепі, а в «нічийній» землі поміж двох ворожих держав. Що в останні хвилини поряд із ним буде лише одна людина – відданий соратник Андреас Чжен, китайський офіцер-християнин. Саме він прочитає останні молитви над могилою і поставить на ній дерев’яний хрест. А за декілька років уже ніхто не зможе відшукати місце вічного спочинку Михайла Боїма.

Мандрівник із площі Ринок. Ще змалку Михайло, якого полонили розповіді венеціанця Марко Поло, мріяв побувати в далекому і таємничому Китаї. Малий годинами просиджував у родинній бібліотеці, гортаючи його «Книги чудес світу» із зображеннями дивовижних рослин та звірів. Правдоподібно, що в чотирнадцять років, знемагаючи від недуги, яка могла виявитись смертельною, дав обітницю місіонеру св. Франциску Ксаверію: якщо одужає, присвятить своє життя Богові і місіонерській праці на Далекому Сході.

1631 року 17-річний Михайло, виконуючи свою обітницю, вступає до ордену єзуїтів, місії яких уже працювали у Китаї. Дев’ять разів він проситиме послати його на Схід. Але дозвіл отримає лише за дванадцять років, коли здобуде відповідні знання та досвід. Дорогою до Китаю місія єзуїтів, щасливо оминувши мис Доброї Надії, змушена була затриматись на цілу зиму в Мозамбіку. Цей час Михайло витратив на вивчення та опис традицій місцевого населення, природи і географії краю. Свої дорожні нотатки разом із малюнками – по суті перший науковий репортаж європейця про Південну Африку – надіслав до Рима.

Прибувши до Китаю, Боїм із захопленням вивчає мову, філософію, традиції, природу та географію, медицину, перекладає китайські медичні трактати, укладає карти, описує тамтешні рослини і навіть прибрає китайське ім’я Пу-Міко.

Місіонер і дипломат. Боїм стає місіонером при дворі китайського імператора Чжу Юлань, володаря Південної династії Мін. В той час Китай переживав не найкращі часи. Імперія занепадала. Китай задихався від бюрократії і корупції. У країні тривала війна. Пануюча від 16 століття династія Мін контролювала вже тільки частину півдня країни, ведучи війну із володарями маньчжурської династії Цін. 1648 року Боїм охрестив вдоку-імператрицю, яка стала відома як Олена Ван; мати імператора Марію Ма; імператрицю Анну Ван; і спадкоємця престолу Чжу Цусюаня, що став в хрещенні Костянтином (Dangding, Дандін) – треба думати, не без думки про св. Олену та Костянтина. Численні придворні також прийняли хрещення. Було прийнято рішення послати китайську дипломатичну місію з проханням про допомогу до Папи Римського і християнських монархів Європи. У дорогу разом із Боїмом вирушив китайський офіцер, християнин Андрій (Андреас) Чжен. Для імператорської родини місія Боїма була чи не єдиною надією переламати хід війни.

Але в політиці, як відомо, немає ні друзів, ні ворогів – кожен дбає лише про свої інтереси. Серед впливових європейських монархів не знайшлось нікого, хто б захотів втрутитись у внут­рішні справи Китаю та підтримати імператорський двір, справа, якого виглядала цілком безнадійною. Навіть керівництво орде­ну відвернулося від посланців, щоб не зіпсувати стосунки із маньчжурськими переможцями. Проте друзі, вірні своєму сло­ву, і далі вперто шукали союзників. Ситуація змінилась, лише коли Папою став Олександр VII. Отримавши врешті листи Папи з підтримкою місії та заручившись обіцянками військової допомоги від короля Португалії друзі вирушили назад до Китаю.

Аби описати всі перипетії їхньої подорожі до Європи й назад, до Китаю, потрібно значно більше місця, аніж газетна шпальта. Вона тривала декілька років. Михайлові Боїму довелося подорожувати в костюмі китайського вельможі, прокладати шлях крізь джунглі та знемагати від спраги в пустелі, втікати з-під арешту і навіть плисти на кораблі китайських піратів, які під час шторму декілька разів ворожили, чи не винен часом у негоді їхній дивний пасажир і чи не викинути його за борт, аби боги змилосердились і море вщухло. Значну частину шляху українець і його китайський побратим здолали пішки.

От тільки невблаганна смерть таки змусила Михайла Боїма – місіонера, картографа, ботаніка, лікаря, географа, письменника, перекладача, дипломата – відступити від мети. Він помер 22 серпня 1659 року на нічийній землі поміж двох держав, йому не було ще й 50-ти.

Наукова спадщина. Михайло Боїм був універ­сальним дослідником. Він уклав атлас Китаю у 18 папках, прикрасивши карти малюнками китайської флори, фауни, зображеннями побутових сцен та архітектури. Вперше пояснив, що Катай Марко Поло і Хіна португальців – це одна й та сама країна, що Корея – це не острів, як уважали досі, а півострів. Уперше позначив на карті багато ки­тайських міст, Велику китайську стіну і пустелю Гобі.

Найвідомішим твором Михайла Боїма стала перша у Європі праця на тему рослинного світу Китаю, видана у Відні в 1656 році – Flora Sinensis (Китайська флора – цікавим є те, що Міхал Боїм був першим, хто вжив термін «флора» в назві книжки про рослини певної території). Він описав у ній деякі популярні в Китаї рослини, звернувши особливу увагу на їхні лікувальні властивості. А ще львів’янин ознайомив європейців із методиками китайської медицини, зокрема з акупунктурою та діагностикою за допомогою вимірювання пульсу. Уперше привіз до Європи такий звичний тепер фрукт – ківі.

«Захоплення і пам’яті нащадків гідний», сказав про нашого земляка упорядник Ілюстрованої Енциклопедії Китайської Імперії, відомий німецький учений-енциклопедист і винахідник Афанасій Кірхер. Що ж, Михайло Боїм зробив свою справу. Тепер наша черга.