Малков М. Трансформація продовольчих систем: виклики та перспективи для українсько-китайських відносин

Михайло МАЛКОВ,
координатор програм розвитку Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН (ФАО) в Україні

Кліматичні зміни та пов’язані з ними природні катаклізми, локальні конфлікти, торговельні війни, введення нетарифних бар’єрів разом з пандемією COVID-19 і економічною кризою призвели до серйозного порушення ланцюжків постачання продовольства та поставили під загрозу глобальну продовольчу безпеку.

Саме тому в багатьох країнах почали змінювати концепцію забезпечення національної продовольчої безпеки, передусім завдяки локалізації ланцюжків постачання. Проте кліматичні зміни більш за все впливають не тільки на ситуацію на внутрішньому та зовнішньому ринках, але й на сільгоспвиробництво та виробництво харчових продуктів. Тому адаптація продовольчих ланцюжків доданої вартості до змін клімату, їх сталість до природних катастроф, масових навалів шкідників і епізоотій, зменшення емісій парникових газів завжди будуть у фокусі відповідних національних політик. Останні спрямовані на трансформацію продовольчих систем – сукупність факторів, що визначають продовольчий характер економіки тієї чи іншої країни: виробництво, логістика, зберігання, переробка продуктів харчування, маркетинг, торгівля, традиції споживання, управління відходами і т. ін. І вже зараз очевидно, що подібні трансформації на глобальному та навіть національному рівнях є неминучими.

Організація Об’єднаних Націй розуміє як потенційні можливості, так і значні ризики, що пов’язані із впровадженням подібних політик. Саме тому за ініціативою Генерального Секретаря ООН Антоніу Гутерріша у вересні 2021 року в Нью-Йорку відбудеться Саміт ООН з продовольчих систем, метою якого буде спроба виписати економічні, екологічні, соціальні та всі інші елементи забезпечення людей продовольством у ширшому розумінні – у контексті цілей сталого розвитку.

З метою підготовки до саміту та розуміння пріоритетів різних країн ООН ініціювала проведення відкритих національних діалогів по всьому світу. У ході діалогів Китайська Народна Республіка і Україна заявили про свої підходи до трансформації продовольчих систем, у яких є однакові стратегічні завдання щодо забезпечення глобальної продовольчої безпеки та екологізації продовольчих систем. Але є і багато відмінностей, що пов’язані насамперед з різними стартовими умовами. Розуміння існуючих проблем та заявлених на діалогах трендів, при досяганні певного рівня домовленостей між компетентними органами, дозволить урядам і бізнесу обох країн здійснювати середньострокове планування своїх торговельних політик та операцій. Це особливо важливо зараз, в умовах так званого цінового «супер-піку» на commodities, який багато експертів пов’язують з ростом попиту саме в КНР. Головним стратегічним документом, який де-факто задає напрям трансформації продовольчих систем Китаю, є п’ятирічний план, який було прийнято в березні цього року.

У плані XIV п’ятирічки чітко позначено розуміння влади, що «інновації – двигун модернізації Китаю, який забезпечує стратегічну підтримку національного розвитку». Було заявлено про необхідність подальшого розвитку внутрішніх ринків і внутрішнього споживання. Як зазначив Голова КНР Сі Цзіньпін: «Пріоритет буде наданий внутрішній циркуляції і побудові потужного внутрішнього ринку, який зробить Китай магнітом, що притягує іноземні ресурси і засоби виробництва».

З моменту глобальної економічного кризи 2008 року КНР більш ніж удвічі підвищила внесок внутрішнього споживання в зростання ВВП. Співвідношення обсягу зовнішньої торгівлі до національного ВВП в КНР впало з 67 % у 2006 році до 32 % у 2019-му. До 2020 року внутрішнє споживання вже шість років поспіль було головним локомотивом розвитку, забезпечивши 57,8 % економічного зростання в 2019-му. До кінця XIV п’ятирічки планується повністю відмовитися від імпорту насіння та наростити виробництво зернових, насамперед пшениці, у всіх провінціях Китаю з метою суттєвого скорочення залежності від імпорту.

У ході Національних діалогів також було вказано на важливість забезпечення попиту на внутрішньому ринку КНР. Зокрема, було заявлено, що спроможність Китаю гарантувати національну продовольчу безпеку є одним з головних факторів забезпечення глобальної продовольчої безпеки. Головними проблемами було визнано скорочення орних земель, наслідки змін клімату, зростання попиту на м’ясо та м’ясні продукти на внутрішньому ринку та зростання його собівартості, домінантність малого фермерства в сільгоспвиробництві.

Незважаючи на те, що безпечність і якість харчових продуктів значно покращилися, а дієти стали більш різноманітними впродовж останніх 30 років, ожиріння та надмірна вага за рахунок нездорового харчування є характерними для населення Китаю. Тому було запропоновано запровадити в Китаї національний підхід до здорового харчування під назвою «Східна схема здорового харчування» з фокусом на збільшення споживання овочів і фруктів.

Саме ці тренди разом з індустріалізацією тваринництва та розвитком аквакультури будуть знаковими для визначення попиту на продукти харчування і товари в Китаї. А це створює додаткові можливості для українського експорту в середньостроковій перспективі за умовами постійного моніторингу попиту і пропозицій на китайському ринку.

Але Стратегія зовнішньої політики Україні, яку нещодавно було затверджено рішенням Кабінету Міністрів України, та вибрані в ході підготовки до саміту національні пріоритети України з трансформації своїх продовольчих систем відкривають додаткові можливості для співпраці між бізнесами обох країн – у тому числі і в межах ініціативи Уряду Китаю «Один пояс, один шлях». Найперше це стосується співробітництва у сфері інновацій і діджиталізації сільського господарства, розвитку ланцюжків доданої вартості та взаємодії на ринках третіх країн. Заявлене Україною відкриття національного карбонового ринку до 2025 року не тільки створює умови для розвитку вуглецевого землеробства, але й може дозволити, за умов плідної кооперації між Урядами обох країн, взаємний доступ до ринків вуглецевих сертифікатів, що може стати вагомим вкладом у виконання амбітних кліматичних зобов’язань Китаю та України. І, звичайно, досвід Китаю в просуванні культурних цінностей шляхом кулінарної дипломатії є безцінним.

Таким чином, незважаючи на існуючі тренди локалізації продовольчих систем, їх трансформація може відкрити додаткові можливості для підприємців обох країн у середньостроковій перспективі. І хочеться вірити, що ані природні, ані політичні катаклізми не стануть на шляху даного позитивного тренду.