Керрі БРАУН, професор китаєзнавства, директор Інституту Китаю Лау, Королівський коледж (Лондон)

Китай і росія не можуть уникати взаємодії одне з одним. Вони мають один із найдовших кордонів у світі. Їхні відносини налічують сотні років. Нерчинський договір, підписаний у 1689 році, офіційний текст якого був написаний навіть не російською чи китайською мовами, а латиницею, регулював питання кордонів. Також його можна вважати першим документом, офіційно підписаним китайською правлячою династією (відносно молодою на той момент династією Цінь).

Російська революція 1917 року стала джерелом натхнення для невеликих марксистських груп, що виникали тоді в Китайській республіці, зокрема, член Міжнародного Комінтерну був присутній на першому з’їзді Комуністичної партії Китаю в липні 1921 року. Росія за часів Леніна, а потім Сталіна впливала на політику як націоналістичної партії Ґоміньдан, так і Комуністичної партії протягом 1930-х і 1940-х років, надаючи матеріально-технічну допомогу то одній, то іншій стороні.

За іронією долі, лише з приходом до влади комуністів на чолі з Мао Цзедуном у 1949 році почали з’являтися протиріччя. Ідеологічно китайська КПК завжди відрізнялася від своїх товаришів по той бік кордону. Компартія Китаю вважалася аграрною, більш націоналістичною, а також більш відданою ідеї власне Китаю, ніж ідеї глобальної революції. Співпраця та допомога москви на ранніх етапах була ключовим фактором у відновленні китайської держави після багатьох років війни та міжусобиць. Але після смерті Сталіна в 1953 році відносини погіршилися. До 1961 року радянські фахівці були відкликані. До 1969 року обидві сторони майже перебували в стані війни на лінії зіткнення уздовж північно-східного кордону. Ці суперечності між ними були однією з головних причин, чому Мао погодився піти на контакт зі Сполученими Штатами та підтримати ніксоновську політику розрядки. Краще мати ворога, якого можна передбачити, ніж хитрого та непослідовного друга, який зараз є твоїм союзником, а в іншу мить може стати заклятим ворогом.

Звичайно, із горбачовськими реформами в 1980-х роках відбулося певне потепління у відносинах. Проте розпад СРСР у 1991 році спричинив величезний негативний ефект для Пекіна. Для єдиної великої Комуністичної партії, що залишилася при владі, те, що вони спостерігали протягом 1990-х років, стало прикладом краху та втрачених можливостей, оскільки новостворена російська держава розпалася, зазнала економічних потрясінь і зіткнулася з величезними проблемами в галузі розбудови державності та інших сферах. За одну ніч могутній Радянський Союз, принаймні в очах китайців, перетворився на злиденного жебрака. І хоча вони підтримували ту стабільність, яку, здавалося, приніс путін, новий президент із 1999 року, проте ставало очевидним, що Китай дедалі частіше не вважає відносини зі своїм сусідом достатньо збалансованими. Із часів, коли москва була старшим братом, який наставляв своїх молодших братів-комуністів у Китаї на шлях істинний, у XXI столітті все частіше відбувається навпаки. Китай має більш потужну економіку (сьогодні в шість разів більшою за російську) і набагато більшу геополітичну силу.

Ми переконалися в цьому на прикладі російського вторгнення в Україну на початку 2022 року, адже Китай робить усе можливе, щоб зберегти дружній альянс зі своїм великим північним сусідом. Однак, як і більша частина решти світу, він був здивований військовою некомпетентністю російських збройних сил і стратегічною недалекоглядністю самого путіна. За всім цим, імовірно, стоїть те, що російський авантюризм викликав занепокоєння Китаю в той час, коли США та інші країни були мобілізовані протидіяти загрозі їхнім стратегічним інтересам. Раніше ізольований  і трохи обмежений іншими гравцями Китай розглядав можливість швидшого переходу до опори на власні внутрішні ресурси та економіку з ідеєю «подвійної циркуляції», яку просував Сі Цзіньпін у 2021 році. Але дії путіна, які, як стверджують одні з найбільш авторитетних досліджень, здивували навіть його китайських удаваних союзників, негайно привернули на себе увагу решти світу та ввібрали більшу частину того розчарування й гніву, які були раніше зосереджені на Китаї.

Протягом останнього року Китай вдавався до дипломатичного маневрування. На словах він демонстрував лояльність до росії, водночас здебільшого утримувався від голосування за резолюції ООН, а не голосував проти них, коли вони стосувалися війни в Україні. Китай також не забув про свої енергетичні та інвестиційні інтереси в атакованій агресором країні. Голова КНР Сі Цзіньпін і президент Зеленський провели телефонні розмови на початку 2023 року. З обох сторін приїхали дипломати. Мирна пропозиція Китаю, оприлюднена в лютому, була дуже розмитою, але чітко давала зрозуміти, що Китай прагне до такої ситуації, коли жодна зі сторін не зможе сказати, що вона однозначно перемогла або програла. Китай засудив заяву путіна про можливість використання ядерної зброї та не постачав значних обсягів військового спорядження. Зрештою, його інтересам не відповідає стояти надто поруч із росією, адже він ризикує бути затягненим її діями на дно. Це війна путіна. Це точно не війна Сі Цзіньпіна.

Зрештою, Китай має власні критично важливі політичні та економічні виклики наприкінці 2023 року. Зростання відбувається повільно. Економічні наслідки війни не є сприятливими. Китай також не задоволений тим, як проявлялася єдність і рішучість у підтримці України з боку НАТО та інших союзників. Війна росії проти України також продемонструвала китайським військовим, що військові дії є ризикованими та непередбачуваними, навіть якщо вони ведуться на суші. Тому будь-яка оцінка ризиків застосування превентивних дій на Тайвані тепер повинна бути значно песимістичнішою щодо того, що все піде за планом, якщо Китай коли-небудь обере військовий шлях до возз’єднання.

На даний момент Китай не є вимушеним ставати на чийсь бік і зберігає свій нейтралітет. Вибори в США наступного року та можливе повернення Дональда Трампа можуть змінити ситуацію. Але наразі важко передбачити, що Пекін вдасться до радикальних змін. Однак за лаштунками, як і всі інші, він розглядатиме росію, і зокрема путіна, як послаблену силу. Коли Сі Цзіньпін тримав путіна за руку в москві під час їхніх зустрічей на початку 2023 року, його спіймали на тому, коли він сказав про те, що вони є свідками змін, не бачених за останні сто років. путіну не варто втішатися цим коментарем, адже його дії зробили Китай ще більш упевненим у своєму домінуванні у відносинах. Це визначний поворот у відносинах, у яких більшу частину минулого століття домінувала російська сторона.

Переклад з англійської Анастасії ОРЛОВОЇ