О. А. Коваль
журналіст-міжнародник, член правління Української асоціації китаєзнавців

Цього року в Китаї відзначили 100-річча від часу виникнення Руху 4 травня (五四运动). В цей день у 1919 році студенти Пекінського університету вийшли на демонстрацію на площі Тяньаньмень на знак протесту проти рішень Паризької мирної конференції, яка за наслідками Першої світової війни не визнала за Китаєм статусу повноцінного союзника Антанти та затвердила принизливі для китайців рішення. Так, зокрема, за Версальським мирним договором колишні німецькі колонії у Китаї на півострові Шаньдун мали перейти до Японії.

Саме це рішення обурило китайську молодь, яка довідалася, що китайські представники на перемовинах у Парижі Цао Жулінь, Чжан Цзунсян та Лу Цзун’юй згодилися на ці принизливі умови та змовилися з представниками європейських країн та Японії. Ба більше. Одночасно з’ясувалося, що Бейяньський уряд під керівництвом Дуань Ціжуя, ще 24 серпня 1918 року уклав таємну угоду з Японією про передачу їй німецьких колоній на півострові Шаньдун. Отже, дипломатична поразка у Парижі у квітні 1919 року була наслідком зради національних інтересів з боку китайських чиновників.

Як тільки ці новини дійшли до Пекіна, зранку 4 травня студенти з 13 університетів міста написали спільну відозву до урядовців та закликали студентів по обіді вийти до міста відзначити «День національного приниження». Але 4 травня не стало таким днем, а увійшло в китайську новітню історію, як день національного піднесення. Понад три тисячі студентів Пекінського університету та учнів старших класів о 13:30 вирушили на площу Тяньаньмень та до посольств європейських країн, щоб заявити свій протест проти положень Версальського мирного договору та вимагати відсторонення налаштованих прояпонськи чиновників уряду.

Демонстрація в центрі міста була мирною, але потім студенти рушили до району Дунчен, де були резиденції урядовців та дипломатів. Там на них вже чекали війська, проте студентам вдалося підійти до резиденції міністра фінансів Цао Жуліня, де саме перебували й інші винуватці паризької змови – Чжан Цзунсян та Лу Цзун’юй. Вони проводили зустріч зі своїми японськими друзями. Студенти скандували «Відновіть права на Шаньдун!», закликали «покарати зрадників» і не піддаватися тиску з боку Японії та європейських країн, не ухвалювати мирної угоди, досягнутої у Парижі. Як свідчать історичні записи, студенти схопили Чжан Цзунсяна, який обіймав посаду міністра уряду у справах Японії (фактично вважався посланником Китаю у Японії) і побили його, а будинок Цао Жуліня був підпалений, хоча сам господар зумів втекти за допомогою японських друзів. Після цього поліція атакувала демонстрантів, один з них був поранений і загинув, ще 32 студенти були заарештовані.

Ця новина швидко облетіла Китай і викликала такі ж демонстрації протесту в Фучжоу, Гуанчжоу, Наньцзіні, Шанхаї та Тяньцзіні з вимогою звільнення студентів. Виступ підтримали провідні діячі китайського демократичного руху. Китайський революційний лідер Сунь Ятсен, щойно як взнав про виступ студентів та арешти, відіслав урядові в Пекін телеграму: «Треба пробачити студентів, які вийшли за межу нормальної поведінки через свої патріотичні почуття».

Коли ж вимоги щодо звільнення студентів не були виконані, протести стали розгортатися по всій країні, і їх центром став Шанхай. Вже за місяць до виступів студентства долучилися робітники та дрібні торгівці – понад 60 тис. осіб. Вони вимагали не визнавати Версальської угоди, вимагали вигнати з уряду орієнтованих на Японію міністрів, бойкотувати японські товари тощо. В цілому виступи охопили 100 міст у 20 провінціях країни. Врешті виступи привели до намічених цілей – Версальський договір таки не був визнаний і підписаний Китаєм і чиновники, що вели перемовини, були відкликані з Парижа, подали у відставку прояпонські міністри т. зв. Аньхойської кліки. Врешті й «Шандунське питання» було розв’язане, коли 1922 року на Вашингтонській конференції Японія відмовилися від претензій на колишні німецькі колонії в Китаї.

Проте Рух 4 травня не завершився на цьому, він, хоча й був покликаний до життя подіями зовнішньополітичними, мав тривалий і широкий вплив на внутрішнє життя тогочасного Китаю. Ось чому його актуальність не зменшилася для Китаю і через століття. Визрівши в колі прогресивних інтелектуалів та освіченої молоді, він змінив старий Китай назавжди, відкривши нову еру модернізації країни у різних аспектах, але перш за все у культурному, просвітницькому, ідеологічному та політичному.

І якщо Сінхайська революція 1911 року покінчила з пануванням Маньчжурської династії, то подіями 1919 року багато в чому було визначено траєкторію подальшого руху новітньої історії країни. Не буде помилкою сказати, що саме Рух 4 травня був передвісником виникнення Китайської Народної Республіки у 1949 році.

Це був перший в історії Китаю загальнонаціональний протест, що вістрям був спрямований проти Японії, проте, за суттю своєю, він став вираженням нового ставлення китайського суспільства до політики великих держав та й взагалі до іноземців, які демонстрували зневагу до національних почуттів китайців. В русі пекінських інтелектуалів та студентів вперше за багато століть китайські чиновники-аристократи та феодали, а також представники іноземних імперіалістичних держав зіткнулися з масовим демократичним за своїм характером виступом, який розгорнув знамена патріотизму та національного відродження.

Саме такі гасла роблять ідеї та дух Руху 4 травня співзвучним сучасним перемінам у Китаї, який у ХХІ столітті увійшов до нової епохи свого розвитку. Травневі події у Пекіні 1919 року теперішнє китайське керівництво трактує, як величний патріотичний здвиг, який був ініційований китайською молоддю, студентством та новою інтелектуальною елітою. Тому молоді було адресоване послання Голови КНР Сі Цзіньпіна під час урочистого засідання у Пекіні 30 квітня цього року, присвяченого столітньому ювілею подій 4 травня.

Рівно через століття 3 тис. представників молодого покоління – студенти, військові, молоді спеціалісти, яких в офіційних документах названо «молоддю нової епохи», знову зібралися на площі Тяньаньмень у палаці Народних зборів. До них звернувся Голова КНР Сі Цзіньпін.

«Рух 4 травня – це величний соціально-революційний рух, ініційований китайським народом з метою урятування нації від загибелі, захисту національної гідності та об’єднання нації. Рух 4 травня – це ідейно-просвітницький рух і рух за нову культуру, який сприяв поширенню нових ідей, нової культури, нових знань», – наголосив Голова КНР.

Він зазначив, що китайська молодь всі минулі 100 років віддавала свою молодість на побудову

«молодого Китаю та молодої нації». «Головна ідея, головний напрям і місія руху китайської молоді в нову епоху полягає в тому, щоб під керівництвом КПК і з цілим народом боротися за китайську мрію – здійснення великого відродження китайської нації», – підкреслив Сі Цзіньпін.

Він особливо відзначив, що Рух 4 травня сприяв поширенню марксистського вчення в Китаї і злиттю марксизму з робітничим рухом, що призвело до трансформації стародемократичного революційного руху у новодемократичну революцію, а отже, став передумовою до створення Комуністичної парті Китаю. Це була віха в історичному прагненні китайської нації до національної незалежності, розвитку та прогресу в період нової історії.

Сі Цзіньпін у свій промові особливо наголошував, що Рух 4 травня головним чином сприяв піднесенню китайського патріотизму, який є серцевиною руху і головним змістом його духу, поряд з прагненням молоді до демократії, до прогресу, до науки.

«Патріотизм – це фундамент духу китайської нації, духовна ланка, що пов’язує боротьбу за згуртування нації та постійне самоутвердження нації, патріотизм підіймає китайський народ на захист національної незалежності та національної гідності», – наголосив Сі Цзіньпін.

Теперішня молодь, вважає Сі Цзіньпін, потребує керівництва з боку Комуністичної партії та Комуністичного союзу молоді Китаю. Він також закликав всі урядові органи, адміністративні одиниці, армію та поліцію, різноманітні організації від неурядових та самоврядних до економічних сприяти зростанню молоді, закликав відкривати для молоді більше можливостей для розвитку та реалізації.

Оглядачі звернули увагу на те, що Сі Цзіньпін у своїй промові багато уваги приділив темі патріотизму у Русі 4 травня і проводив чіткі паралелі між подіями 100-річної давнини і сучасними ідеями розвитку Китаю – зокрема, ідеями великого відродження китайської нації.

Столітній ювілей подій 4 травня 1919 року викликав нове зацікавлення темою історії Руху та жваві дискусії китайських та закордонних вчених щодо причин його виникнення, сутності і наслідків.

Так, зокрема, в Пекіні у тому ж будинку старого Пекінського університету, звідки студенти вирушили на Тяньаньмень, було розгорнуто експозицію з документами та матеріалами, що представляють історію навчального закладу, діячів руху, власне подій 4 травня 1919 року та їх наслідків.

Кореспондент журналу «Україна – Китай», автор цієї статті, на власні очі бачив, що старий корпус університету відвідували як дорослі люди, так і молодь, і кожен міг побачити документи тої доби, газети та фото. Всі хотіли побувати в аудиторіях, читальнях та кабінетах старого Пекінського університету. В день ювілею також відбулося урочисте засідання в сучасному Пекінському університеті, де вирішили заснувати дослідницький центр Руху 4 травня.

Заходи на відзначення річниці були проведені в багатьох університетах та коледжах країни. Там студенти співали патріотичних пісень та брали участь у дискусіях щодо розуміння ідей студентського руху минулого століття та його зв’язку з сучасністю. В китайській пресі з’явилося безліч статей, які розповідали про події та головних учасників. В соціальній мережі Sina Weibo топік «4 травня» був зафіксований 750 млн. разів, а дописи, присвячені тематиці «Руху», закликали сучасну молодь не забувати про місію, яку брали на себе студенти сто років тому, і берегти дух тих подій.

Отже, можна стверджувати, що актуальність Руху 4 травня для сучасного Китаю зберігається і китайський уряд прагне використати ідеї інтелектуального відродження сторічної давнини для подальшої модернізації країни.

Справді, можна сказати, що дослідження Руху 4 травня активізувалися перед ювілеєм. В Китаї вийшло декілька книжок на цю тематику. Дослідники та політики Америки, Європи, а також країн Азії, присвятили ювілею чимало статей. В радянській і сучасній російській історіографії звичним стало казати, що Рух 4 травня в Китаї був відгуком на Жовтневу революцію 1917 року в Росії, проте в сучасному Китаї таку ідею поділяють небагато дослідників.

Виступ 4 травня 1919 року був підготовлений на китайському ґрунті, адже ще з 1915 року розпочався процес, який увійшов до історії Китаю, як «Рух за нову культуру» (新文化运动). Саме тоді зародилися ідеї модернізації Китаю через оновлення традиційних китайських цінностей та культури за допомогою досягнень західної науки та прогресивних демократичних ідей. Цей рух був просвітницьким за своєю суттю, але в ширшому розумінні це також був рух ліберальний, який через запозичення певних західних ідей сприяв змінам патріархального китайського суспільства. Варто лише згадати про ідеї емансипації жінок, поширення освіти, створення нової китайської літератури та про реформу мови, яка стала тепер більш зрозумілою для людей, а знання – доступними для кожного. «Рух за нову культуру» сприяв відкритості Китаю світові та одночасно сприяв згуртуванню китайців як нації, що століттями була поневолена чи пригнічувана. Він вперше поставив на порядок денний питання про шляхи змін у Китаї, а його представники розпочали інтелектуальну дискусію про те, яким мусить стати «Новий Китай», як йому подолати своє відставання від решти країн світу.

Ще у грудні 1916 року Цай Юаньпей (1868 – 1940) був призначений канцлером Пекінського університету, який він реорганізував, виходячи зі своїх ліберальних поглядів. Він виступав за «свободу думки» і дотримувався політики «яка толерантна до всього і включає все». Саме він призначив у 1917 році засновника і натхненника «руху за нову культуру» Чень Дусю (1879 – 1942) на посаду декана філологічного факультету, а одного з перших китайських марксистів Лі Дачжао (1888 – 1927) зробив завідувачем бібліотеки. Саме книгозбірня стала прихистком для радикальної молоді, до якої незабаром долучився і молодий Мао Цзедун (1893 – 1976), який у цій бібліотеці виконував канцелярську роботу.

Саме в Пекінському університеті була підготовлена основа для «вибуху» національної самосвідомості 4 травня 1919 року. Після цієї дати «Рух за нову культуру» вже не міг існувати лише як літературний чи культурно-просвітницький. Він став суспільно-політичним. Молоді інтелектуали та студентство відкрили шлях для ширших мас до суспільної та політичної активності.

Події травня 1919 року натомість змінили й беззастережне захоплення китайців всім іноземним, а Перша світова війна сама по собі знищила ілюзії, що просвітництво може змінити сутність людини, а наука і демократія є обов’язковими умовами для тривалого прогресу. Саме тоді китайські реформатори задумалися про нові шляхи розвитку для країни, які б не були сперті на стару китайську традицію, але й одночасно не копіювали б  існуючі західні моделі та підходи. Можна сказати, що цим специфічним шляхом Китай крокує вже століття.

Але сто років тому китайські інтелектуали перебували в розпачі та зневірі. Про це може свідчити критична відозва відомого історика та філософа Лян Цічао (1873 – 1929) до тодішнього президента китайської республіки Сю Шичана, який не став на шляху таємної оборудки з Японією, адже китайські урядовці були «скуті» тим, що за згоду передати Японії Шаньдун дістали значні кредити від Токіо. Цей лист став одним із памфлетів, які активно обговорювали студенти Пекінського університету напередодні 4 травня 1919 року. Лі Дачжао у своєму дописі тих часів передає відчуття, які охопили багатьох китайських патріотів:

«Коли війна скінчилася, ми мали надії на перемогу гуманізму та миру; очікували, що це буде світ, де не будуть панувати грабіжники і буде хоч трохи більше людяності. Хто знав, що ці всі слова були лише оманливими вивісками від грабіжницьких урядів? Коли ми побачили, якими були рішення Паризької конференції, то де там був хоч натяк на гуманізм, справедливість, мир та прозорість? Де там була свобода і права для малих і слабких народів, які б не принесли в жертву кільком великим грабіжницьким державам?»

Саме тут слід шукати причину подальшого повороту кількох ключових учасників та засновників Руху 4 травня до марксизму та соціалістичних ідей. Адже капіталістичні країни Європи та США не дали Китаю жодних шансів сподіватися, що він коли-небудь буде визнаний ними як рівний, а всі нерівноправні договори будуть скасовані. Натомість уряд більшовиків вчинив саме так, як хотіли китайці – скасував принизливі угоди, нав’язані Китаю царською Росією. Саме ці події призвели до того, що в інтелектуальних колах почали домінувати соціалістичні та марксистські ідеї, виникло підґрунтя до створення Комуністичної партії Китаю вже через три роки після подій 4 травня 1919 року.

Отже, з погляду сучасності, Рух 4 травня створив інтелектуальну основу нації і поширив патріотичний дух, які вже не змогли бути викорінені наступними десятиліттями воєн, конфліктів та потрясінь, які переживав Китай. Натомість в часи пертурбацій  Комуністична партія стала інституційним механізмом, який «врятував Китай від відсталості та іноземного імперіалізму» – так кажуть сучасні китайські дослідники. Траєкторія історичного руху країни була певною мірою визначена. Від подій 4 травня 1919 року  розпочалася боротьба за «Новий Китай», який став реальністю за 30 років.