Коваль О. Всеохоплююча інвестиційна угода ЄС та КНР: нові принципи співпраці

Олексій КОВАЛЬ,
журналіст-міжнародник, член правління Української асоціації китаєзнавців

30 грудня 2020 року голова КНР Сі Цзіньпін та лідери ЄС Урсула фон дер Ляєн – голова Європейської Комісії, Шарль Мішель – голова Європейської Ради, а також канцлер ФРН Ангела Меркель та президент Франції Емманюель Макрон провели онлайн-зустріч, під час якої оголосили про досягнення принципових домовленостей по тексту Всеохоплюючої інвестиційної угоди між Європейським Союзом та Китайською Народною Республікою (англ. EU – China Comprehensive Agreement on Investment (CAI); кит. 中欧投资协定).

Це стало епохальною подією в економічних відносинах ЕС та КНР в останнє десятиліття, адже робота над цим документом тривала понад 7 років. За цей час відбулося 35 раундів переговорів. Минулого року завдяки особистому втручанню китайського лідера і рішучості європейських політиків, зокрема канцлера ФРН, сторони змогли пришвидшити перемовини і дійти згоди щодо принципових політичних аспектів угоди і обопільних зобов’язань.

ВІД ОБІЦЯНОК ДО ПРИНЦИПІВ

За відомостями з перемовин, прорив стався в листопаді-грудні минулого року, коли Китай пообіцяв дотримуватися стандартів Міжнародної організації праці (МОП) з охорони праці і захисту прав працівників, а також посилив свої зобов’язання у боротьбі зі зміною клімату. Пекін, зі свого боку, заявляє, що угода є унікальним і найбільш амбіційним економічним документом, укладеним коли-небудь китайським урядом із зарубіжним партнером. Значним досягненням для китайської сторони було те, що в угоді підтверджується створення для китайського бізнесу прозорих та передбачуваних умов інвестування і роботи в Європі. Зокрема, сторони домовилися про своєчасне оприлюднення всіх законодавчих та нормативних актів, пов’язаних з інвестиціями.

Європейські ж політики підкреслювали, що компанії з ЄС отримують «безпрецедентний рівень доступу до китайського ринку», якого не має жоден з інших партнерів Китаю. Для інвестицій відкриваються сектори виробництва, фінансових послуг, інженерних робіт в будівництві, транспорту, туристичних послуг тощо. У ЄС особливо наголошують на розширенні доступу до китайського промислового виробництва, куди вже спрямовується понад 50 % європейських інвестицій. Експерти заявляють, що угода посилить правовий захист інвестицій ЄС у Китаї, усуне обмеження щодо власного капіталу та обмеження щодо обсягів інвестицій, скоротить вимоги до створення спільних підприємств та підвищить прозорість на китайському ринку.

Досягнення принципової згоди по всіх ключових питаннях лідерами КНР та ЄС – це лише перший етап на шляху остаточного введення документу в дію. Надалі триватиме обговорення на рівні експертів, і ще, очевидно, будуть вноситися певні корективи і зміни до тексту. Тільки після цього текст угоди буде перекладено всіма мовами країн-членів ЄС. Тоді документ потрапить до урядів всіх країн Євросоюзу для узгодження та затвердження всіма лідерами. Окрім того, Інвестиційна угода має бути схвалена депутатами Європейського парламенту ще до того, як буде підписана в остаточній версії.

Якщо зважати на світову практику з укладання подібних документів, то від принципової політичної домовленості до входження документа в дію може пройти кілька років. Незважаючи на це, Інвестиційну угоду між ЄС та КНР вже зараз жваво обговорює все експертне середовище, журналісти, політики, громадські діячі в європейських країнах.

Саме реагуючи на таку увагу, 22 січня 2021 року попередньо погоджений лідерами текст документа був офіційно оприлюднений Європейською Комісією. Проте лише 12 березня ц. р. стали відомі й додатки до Інвестиційної угоди, де містяться застереження, зроблені відповідно китайською та європейською делегаціями.

Отже, можна зробити певні висновки про те, на що погодилися і про що домовилися обидві сторони. Якою мірою документ визначатиме їх відносини у сфері інвестиційної співпраці і може слугувати розвитку міжнародної кооперації. Чи має він шанс підтримати відновлення європейської економіки після кризи, викликаної світовою пандемією коронавірусу, і забезпечити сталий розвиток для китайської економіки. Китай наразі перебуває на етапі корінного перегляду і осучаснення своєї економічної моделі.

Ряд експертів наголошують, що певним чином робота, проведена дотепер над Інвестиційною угодою, є втіленням принципових підходів сторін, які вироблялися роками, особливо після вступу Китаю до Світової організації торгівлі 20 років тому. Відтак нова Інвестиційна угода лише «перепаковує» всі старі домовленості щодо лібералізації інвестиційної діяльності, які Китай давав ще перед 2001 роком, – говорять вони. Якщо так, то нічого особливо нового від угоди європейські компанії не отримають.

Також експерти звернули увагу, що в 2019 році КНР схвалила свій власний Закон про іноземні інвестиції, який вступив в силу з 1 січня 2020 року. Там чітко говориться, що іноземні інвестиції дозволені в будь-які галузі, якщо вони не заборонені спеціальним «переліком» (foreign investment negative list). Цей перелік Китай переглядає час від часу, поступово зменшуючи кількість закритих для іноземних інвесторів секторів економіки. Ці рішення китайського уряду стосуються всіх країн, отже, Інвестиційна угода КНР з Євросоюзом, очевидно, не матиме першочергового значення для відкриття нових сфер китайського ринку для європейських компаній. Європейські інвестори будуть надалі залежати від прийнятої в Китаї та затвердженої Законом про іноземні інвестиції 2019 року моделі управління іноземними інвестиціями.

Також варто згадати, що всі країни Євросоюзу, за виключенням однієї Ірландії, мають власні двосторонні міждержавні інвестиційні угоди з Китаєм. Через це підхід окремих країн Європи до інвестиційної співпраці з Китаєм дуже різниться. Наприклад, уряд Італії активно просуває співпрацю з Китаєм. Ця країна першою з групи «Великої Сімки» підтримала китайську ініціативу «Один пояс, один шлях». Водночас інші країни ЄС домоглися того, що в березні 2019 року були створені рамки для моніторингу прямих іноземних інвестицій у ЄС, що передбачали обмеження для інвестицій на підставі їх відповідності до європейських правил безпеки. Звичайно, Китай ніхто прямо тоді не називав, але всі розуміли, що обмежувальні заходи європейців спрямовані насамперед проти китайських інвестицій.

Насправді ж китайські інвестори контролюють дуже малу частку європейських компаній, справді незначну для того, щоб спричинити якісь проблеми для європейського ринку чи безпеки цілого ЄС. Тим не менш заклики щодо обмежень, перевірок або «скринінгу» китайських інвестицій продовжуються.

Європейська комісія згодом відповіла противникам взаємодії з Китаєм і скептикам на припущення, що начебто у Всеохоплюючій інвестиційній угоді містяться лише старі обіцянки Пекіна. Документ насправді підтверджує та закріплює всі ті домовленості, які були досягнуті в минулому, і стане запобіжником, коли якась зі сторін намагатиметься переглянути ці домовленості або порушити їх у майбутньому.

НОВІ СФЕРИ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ СПІВПРАЦІ

Так, зокрема, щодо конкретного розширення доступу для європейських компаній на китайському ринку угода передбачає такі ключові положення та зобов’язання.

Деякі приклади зобов’язань Китаю щодо доступу інвесторів з ЄС до галузей економіки

1. Автомобільний сектор:

– скорочення, або повне усунення вимог до створення СП
– доступ до ринку авто на альтернативній енергії

2. Фінансові послуги:

– усунення вимог щодо заснування СП та обмежень для іноземного капіталу у сферах банківських послуг, торгівлі акціями, страхування

3. Приватна медицина:

– зменшення вимог для СП при створенні нових приватних госпіталів у китайських містах: Пекін, Шанхай, Тяньцзінь, Гуанчжоу, Шеньчжень

4. Дослідження біоресурсів:

– відмова від запровадження нових обмежень для іноземних  інвестицій у галузь дослідження біоресурсів

5. Телекомунікації:

– скасування заборони іноземних інвестицій у послуги «хмарних технологій»
– встановлення ліміту 50% для іноземного капіталу в галузі телекомунікацій

6. Комп’ютерні технології:

– відкриття доступу до ринку комп’ютерних послуг
– Китай зробив застереження про «технологічний нейтралітет»,  який би гарантував, що обмеження власного капіталу, встановлені для телекомунікаційних послуг з доданою вартістю, не застосовуватимуться до інших послуг, таких як фінансові, логістичні, медичні тощо, якщо вони пропонуються онлайн

7. Міжнародний морський транспорт:

– дозвіл інвестувати у відповідну наземну допоміжну інфраструктуру і відповідну діяльність, що дозволить компаніям ЄС інвестувати без обмежень в обробку вантажів, контейнерні депо та станції, морські агенції тощо в китайських портах
– це дозволить компаніям ЄС організувати повний спектр мультимодальних перевезень «від дверей до дверей», включаючи внутрішню частину міжнародних морських перевезень

8. Авіаційний транспорт:

– Китай відкриє ключові сфери комп’ютерних систем бронювання, наземного обслуговування і продажів та маркетингових послуг
– скасовуються мінімальні вимоги до капіталу для оренди та лізингу літаків без екіпажу, які встановлювалися умовами GATS

9. Бізнес-послуги:

– скасування вимог для СП щодо послуг у сфері операцій з нерухомістю, оренди та лізингу, ремонту та технічного обслуговування транспорту, реклами, дослідження ринку, управлінського консалтингу та послуг перекладу тощо

10. Захист навколишнього середовища:

– скасування вимог для СП щодо екологічних послуг, таких як переробка стічних вод, зменшення шуму, вивезення твердих побутових відходів, очищення повітря від вихлопних газів, захист природи та ландшафту, санітарія та інші екологічні послуги

11. Співробітники компаній інвесторів з ЄС:

– менеджерам та спеціалістам компаній ЄС дозволять працювати до трьох років у китайських дочірніх компаніях без обмежень, таких як тести на ринку праці або квоти
– представникам інвесторів ЄС буде дозволено вільно відвідувати Китай перед здійсненням інвестицій

У сфері виробництва Китай взяв на себе всебічні зобов’язання до відкриття для інвесторів кількох важливих галузей і зробив дуже обмежені виключення, зокрема для секторів із значним надлишком потужностей. Європейські інвестиції у Китаї сконцентровані на 28 % в автомобільній промисловості та 22 % в інших галузях, включаючи виробництво електричних автомобілів, хімікатів, телекомунікаційного обладнання та медичного обладнання тощо. Європейці заявляють, що таких зобов’язань щодо доступу до сектору виробництва Китай не робив перед жодним іншим партнером.

Китай зобов’язався (частково) лібералізувати для європейських інвесторів галузі сільського господарства, рибальства, гірничодобувної промисловості та енергетики, але, наприклад, застеріг від інвестицій у розробку ресурсів морського шельфу, до індустрії зернової селекції та виробництва кормів, у тютюнову галузь, у кіноіндустрію тощо. Цікаво, що зі свого боку ЄС зробив застереження щодо інвестицій Китаю у сфери енергетики, сільського господарства, рибальства, аудіовізуальних послуг і громадських послуг та деяких інших. Також китайські компанії поки не матимуть доступу до систем державних чи публічних закупівель країн ЄС.

ЄС відкрив для Китаю фактично всі сектори, які передбачені Генеральною угодою про торгівлю послугами (GATS). Так, з боку критиків вже пролунали заяви, що ЄС дозволяє китайським інвесторам інвестиції в європейські засоби масової інформації, тимчасом як для європейських інвесторів такого права на китайському ринку медіа (телебачення і преси) нема.

На думку багатьох експертів, європейський ринок загалом є для китайських інвесторів більш відкритим, ніж китайський ринок для європейців. Натомість тепер Європейська комісія вважає, що за новою Угодою Китай погодився на значно більші поступки, і заявляє – це той максимум, якого можна було б домогтися в ході перемовин.

Представникам Брюсселя вдалося досягти в перемовинах з Китаєм таких конкретних ключових цілей:

➡ забезпечити нові можливості та покращені умови доступу до ринків ЄС та Китаю для китайських та європейських інвесторів;

➡ вирішити ключові виклики регуляторного середовища, включаючи проблеми, пов’язані з прозорістю, процедурами ліцензування та видачі дозволів;

➡ встановити певні гарантії у ставленні до інвесторів ЄС у Китаї та китайських інвесторів до ЄС, включаючи захист від несправедливості, протизаконної дискримінації та забезпечення безперешкодного переказу капіталу та платежів, пов’язаних з інвестиціями;

➡ забезпечити рівні умови, дотримуючись, серед іншого, недискримінації, як загального принципу, зокрема у сфері підтримки Китаєм своїх державних підприємств і поведінки цих підприємств на ринку, прозорості політики субсидій, а також заборони до примусу в передачі технологій, що було гострою темою для європейців;

➡ підтримка ініціатив сталого розвитку шляхом заохочення «відповідальних інвестицій» та просування основних екологічних та міжнародних трудових стандартів;

➡ створення умов для ефективного виконання зобов’язань за допомогою механізмів врегулювання інвестиційних суперечок, доступних для договірних сторін та інвесторів.

РОБОТА ТРИВАТИМЕ

Натомість експерти одразу звернули увагу, що в угоді відсутній розділ про взаємний захист інвестицій. Сторони погодилися завершити перемовини щодо питань захисту інвестицій за два роки після підписання самої Інвестиційної угоди. Також імовірно буде ще доопрацьовуватися розділ, де йдеться про вирішення суперечок.

Так, проєктом угоди передбачено механізми, що суперечки можуть бути вирішені на політичному рівні через консультації на двосторонній основі (Китаю з відповідною країною, звідки походить інвестор, або між іноземним інвестором і державою) ще до того, як справа буде передана до суду чи арбітражу.

У ході перемовин з Китаєм ЄС домагається створення Багатостороннього інвестиційного суду через обговорення на урядовому рівні в Комісії ООН з права міжнародної торгівлі (United Nations Commission On International Trade Law – UNCITRAL). Після створення Багатосторонній інвестиційний суд замінить існуючий арбітражний суд, створений відповідно до чинних двосторонніх інвестиційних договорів.

Зобов’язання Китаю продовжувати переговори щодо повноцінного режиму захисту інвестицій, включаючи нові механізми врегулювання спорів між інвестором та державою, демонструє його прагнення формувати багатосторонні відносини нового типу, а не просто підпадати під існуючі правила. Ступінь, у який ЄС та Китай зможуть виконати це зобов’язання в спосіб, що відповідатиме певним універсальним цінностям, може бути еталоном, на основі якого можна буде реально оцінювати вплив і значення Інвестиційної угоди в майбутньому.

У заключній частині сторони також домовилися створити механізм контролю за виконанням Інвестиційної угоди – Інвестиційний комітет. Його співголовами будуть, з китайської сторони, віцепрем’єр Держради КНР, з європейського боку – заступник голови Європейської комісії. Зараз цю посаду займає колишній прем’єр Латвії Валдіс Домбровскіс. Механізм реалізації Інвестиційної угоди між ЄС та КНР передбачає залучення громадянського суспільства (шляхом регулярних діалогів), розширення обміну інформацією між сторонами, а також включає можливість швидкого проведення спеціальних засідань співголів Інвестиційного комітету для вирішення нагальних питань, пов’язаних із реалізацією угоди.

Також буде створена спеціальна робоча група для моніторингу та обговорення імплементації положень щодо сталого розвитку. Ці положення включають питання інвестицій, базованих на певних цінностях; зокрема, вони мають сприяти реалізації принципів, закладених у Паризькій угоді щодо боротьби зі змінами клімату, сприяти імплементації конвенцій Світової організації праці щодо недопущення примусової праці і забезпечення прав робітників, сприяти підвищенню соціальної відповідальності і стандартів соціального захисту при здійсненні інвестицій тощо.

Слід зазначити, що до цього часу в жодній іншій світовій економічній угоді такого рівня та масштабу не йшлося про принципи сталого розвитку, які зобов’язувалися виконувати обидві сторони. У такому сенсі документ є новелою міжнародних економічних відносин, який суттєво доповнює принципи, на яких базується світова економічна кооперація та глобалізація. І саме зобов’язання щодо підтримки сталого розвитку через інвестиції, імовірно, буде найважчою частиною Угоди, яку мусять виконати сторони.

Голова КНР Сі Цзіньпін на відеозустрічі з європейськими лідерами, де обговорювалися питання завершення переговорів про інвестиційну угоду. Фото: Сіньхуа

ГЕОПОЛІТИЧНИЙ КОНТЕКСТ

Як тільки лідери Європи і Китаю заявили про свою політичну підтримку Інвестиційної угоди, найбільш жорстка критика документу почалася щодо його геополітичного контексту та часу, коли він був ухвалений.

Багато експертів та політиків по цілому світу пов’язали таке швидке завершення перемовин Брюсселя та Пекіна з бажанням сторін досягти згоди до формального вступу нового президента США Джо Байдена на свою посаду 20 січня 2021 року. Адже ще в жовтні 2020 року представники майбутньої американської адміністрації намагалися почати діалог з ЄС щодо вироблення спільних підходів до Китаю. Так, радник американського президента з питань національної безпеки Джейк Салліван закликав Європейських партнерів до переговорів, у центрі яких мала бути «економічна політика Китаю».

Натомість в Євросоюзі відкинули цю пропозицію, зробивши ухвалою Інвестиційної угоди з КНР маленький крок до власного економічного суверенітету без обмежень з боку США. Цікаво, що одночасно Європейська комісія нагадала американській стороні, коли минулого року адміністрація президента США Дональда Трампа погодила з Китаєм першу фазу Торговельної угоди, вона не радилася з будь-ким зі своїх партнерів, зокрема і з ЄС.

Цей крок, очевидно, вплинув на позицію європейців. Адже, як зазначив віцепрезидент Єврокомісії Валдіс Домбровскіс, торговельна угода США з Китаєм поставила європейські компанії в дискримінаційне положення на китайському ринку відносно американських, дала Америці переваги перед ЄС з точки зору торгівлі та інвестицій у Китаї. Відтак Брюссель наполягав на тому, що він просто прагне до подібної вигоди для європейських компаній, що встановлені в американсько-китайській угоді.

Окрім того, аналіз узгодженого на тепер тексту Інвестиційної угоди ЕС та КНР не свідчить, що Євросоюз прагне до якогось принципового та фундаментального повороту у своїй політиці щодо Китаю, яка б могла порушити трансатлантичне партнерство.

Вже 18 лютого ц. р. Європейський союз оприлюднив свою нову торгову стратегію. Напередодні цієї дати стало відомо, що Брюссель закликає США узгодити свої зовнішньополітичні пріоритети з Євросоюзом, аргументуючи, що спільний фронт Західних держав матиме більше шансів змусити Китай проводити більш справедливу політику в торгівлі. У торговій стратегії ЄС, зокрема, йдеться: «Швидкий підйом Китаю, демонструючи глобальні амбіції та переслідуючи чітку державну капіталістичну модель, кардинально змінив світовий економічний та політичний порядок. Це ставить все більші виклики для сформованої системи глобального економічного управління та впливає на рівні умови для європейських компаній, які конкурують у світі та вдома».

Китай одразу відповів на ці слова заявою Міністерства комерції, яке не погодилося з європейським визначенням китайської моделі. «Китай будує соціалістичну ринкову економіку, де б ринкові відносини відігравали вирішальну роль у розподілі ресурсів, а роль уряду була ефективнішою. Практика засвідчила, що система економічного управління Китаю відповідає реаліям Китаю та вносить більше китайської мудрості у глобальне економічне управління», – йдеться у заяві.

Беручи до уваги практики ЄС про жорсткіші обмеження в таких сферах, як контроль за іноземними інвестиціями, експортом, державними закупівлями та субсидіями, китайське мінкомерції заявило, що сподівається, що Євросоюз підвищить прозорість своєї політики, збереже справедливість та недискримінацію, а також уникне перешкоджання нормальній міжнародній торгівлі та інвестиціям. «Китай та Європа є партнерами, а не суперниками, і їх співпраця є набагато більшою, ніж конкуренція», – заявили в Пекіні. Різниця в соціальних системах та економічних моделях не може бути перешкодою для розвитку партнерства, яке було б вигідним для всіх сторін. Китайський уряд вважає, що саме однобічні дії окремих держав і прагнення мати вигоду лише для одного, призвели до теперішньої кризи світової торгівлі, колапсу механізму багатосторонніх консультацій під егідою Світової Організації Торгівлі. Не є секретом, що головна відповідальність за це лежить на політиці Сполучених Штатів, які фактично за минулі роки вивели свої торгові перемовини з Китаю за межі СОТ і паралізували роботу цієї організації.

Принагідно китайське міністерство торгівлі нагадало, що Китай є найбільшим торговим партнером Євросоюзу в 2020 році, перевершивши США. За даними статистичного агентства ЄС «Євростат», обсяг торгівлі ЄС з Китаєм досяг 2020 року 586 млрд євро (711 млрд дол. США) порівняно з 555 млрд євро для торгівлі зі США. За останні 20 років європейські компанії інвестували до Китаю 148 млрд євро, тоді як в країни ЄС надійшло 120 млрд євро інвестицій з Китаю.

Незважаючи на це, критичні голоси щодо китайсько-європейської угоди пролунали не лише зі США, але й з Індії, Великобританії та низки європейських країн, що більшою мірою стосуються того, що інвестиційна угода мала б містити більш певні та жорсткі зобов’язання з боку Китаю.

Проте й в самій Європі дехто вже зараз закликає використовувати подальші перемовини щодо імплементації Інвестиційної угоду для тиску на Пекін у спірних питаннях порядку денного двосторонніх відносин, які жодним чином не стосуються економіки, торгівлі та інвестицій, а є суто політичними.

Вже в середині березня Інвестиційна угода викликала жваві дебати в Європарламенті, який, як зазначалося вище, має схвалити її перед тим, як вона буде підписана. Всі ці факти свідчать про те, що шлях до реалізації та введення Інвестиційної угоди КНР та ЄС не буде легким та простим. Проте сторони зробили вже багато, щоб здолати його разом.