С. А. Кошовий
к.і.н., головний консультант Управління забезпечення міжпарламентських зв’язків Апарату Верховної Ради України, голова правління Української асоціації китаєзнавців

У XX і ХХІ ст. у світі відбувалися і тривають прискорені процеси урбанізації, які у низці країн, що розвиваються (Аргентина, Бразилія, Індія, Індонезія, Китай, Мексика, Пакистан) знайшли і знаходять своє відображення у розвитку великих агломерацій – економічних і політичних центрів. За рівнем економічного розвитку вони вирізнялися суттєвими відмінностями від інших районів цих країн. Аналогічна ситуація спостерігається також  в Китаї, де за останні двадцять років мегаполіси продемонстрували стійку позитивну динаміку економічного зростання і розвитку, комплексно вплинули на формування КНР як країни з розвиненою економікою. Прискорений розвиток китайських мегаполісів, їх трансформація у провідні центри не лише в масштабах Китаю, але й цілого світу, визначають актуальність вивчення процесів і тенденцій, що відбуваються в цих містах та регіонах на сучасному етапі.

Не можна заперечити, що урбанізація – це сучасний глобальний процес. У сучасній науці глобальні процеси можна уявити як такі, що охоплюють весь світ і пронизують усю життєдіяльність людини. За вдалим висловом науковця М. А. Слуки, світовий процес урбанізації все чіткіше набуває азіатського «обличчя».

З огляду на викладене вище актуальним видається здійснення країнознавчого аналізу особливостей розвитку сучасних урбанізаційних процесів у Китайській Народній Республіці. Відтак цікавим є приклад розвитку агломерації Пекін-Тяньцзінь-Хебей довкола столиці КНР, якій виповнилося п’ять років від часу започаткування цього процесу. Показово, що ця тема регулярно з’являється на шпальтах загальнодержавних та регіональних ЗМІ Китаю, її активно обговорюють всередині китайського суспільства та  в експертних колах.

СТОЛИЧНИЙ КЛАСТЕР «ЦЗІН-ЦЗІНЬ-ЦЗІ» ТА ЙОГО СТРАТЕГІЧНЕ БАЧЕННЯ

У цьому сенсі показово, що у лютому 2014 р. Голова КНР Сі Цзіньпін оголосив про створення столичного регіону «Цзін-Цзінь-Цзі» (Jing-Jin-Ji, 京津冀三大城市群) з метою інтеграції економік Пекіна, Тяньцзіня та провінції Хебей до однієї агломерації (城市群) як регіонального економічного центру та спільного урбаністичного простору. Для тих, хто незнайомий з абревіатурою «Цзін-Цзінь-Цзі», слід пояснити, що «Jing» (Beijing) – коротка назва Пекіна, утворена з частини його назви, «Jin» (Tianjin) – скорочено для Тяньцзіня і «Ji»   – абревіатура для провінції Хебей (Hebei), межі якої розпочинаються за дещо понад годину з їзди від адміністративного центру країни. До слова, у провінції Хебей проживають понад 74 млн. осіб, причому п’ятдесяти національностей з суттєвою домінантою титульної нації – хань. За чисельністю населення регіон посідає шосте місце в Китаї. Цей столичний регіон КНР часто ще називають «Третім полюсом економічного зростання» країни (中国经济增长“第三极”) за наявний потенціал розвитку. Також не слід забувати, що цей регіон буде господарем XXIV зимових Олімпійських ігор у 2022 році і зараз активно розбудовує відповідну інфраструктуру в рамках майбутнього масштабного спортивного заходу.

Довідково: м. Пекін є одним з економічних потужностей країни з ВВП станом на 2018 р. – 3 трлн. юанів (447 млрд. дол. США) і населенням понад 21 млн. осіб. Очікується, що столиця КНР сягне економічного зростання 6-6,5% у 2019 році.

За визначенням китайських науковців, міський кластер – це просторова форма, що дозволяє вести діяльність на певній відстані, з одним чи декількома великими містами як лідером, серед багатьох середніх і малих міст. Багато середніх і малих міст розподіляють координацію з містами, розділеними сільськогосподарськими угіддями, лісами, водними просторами та іншими зеленими насадженнями, водокористуванням, пов’язані зручними, ефективними і різноманітними транспортними коридорами, економічними, трудовими та соціальними, культурно-побутовими, рекреаційними та іншими зв’язками, а також спільними екологічними інтересами цього ареалу.

Фахівець у галузі геоурбаністики, український дослідник О. Л. Дронов запропонував таке визначення у своїх наукових працях: агломерація міська (від лат. agglomero – приєдную, накопичую, нагромаджую) – це форма розселення, територіальне утворення, що виникає на базі великого міста або кількох компактно розташованих міст і створює значну зону урбанізації, поглинаючи суміжні населені пункти.

Загалом міська агломерація вирізняється високим ступенем територіальної концентрації різноманітних виробництв, насамперед промисловості, інфраструктурних об’єктів, наукових навчальних закладів, а також значною чисельністю населення. Як правило, міська агломерація як цілісне територіальне соціально-економічне утворення виникає на базі функціонального і просторового розвитку великого міста-ядра і утворює значну зону урбанізації, поглинаючи суміжні населені пункти, тобто перетворюючись на сузір’я міст.

Карта агломерації Пекін-Тяньцзінь-Хебей

ДОКТРИНАЛЬНІ ДОКУМЕНТИ ЩОДО АГЛОМЕРАЦІЙ КИТАЮ МАЙБУТНЬОГО

План інтеграції економік Пекіна, Тяньцзіня та провінції Хебей був частиною масштабних урядових зусиль щодо врегулювання складних питань містобудування та просторового планування в рамках «Національного плану урбанізації нового типу (2014 – 2020 рр.)», (《国家新型城镇化规划 (2014 – 2020年)》). Цей стратегічний документ був оприлюднений п’ять років тому Центральним Комітетом Комуністичної партії Китаю (ЦК КПК) та Держрадою КНР з метою врегулювання та розв’язання таких питань, як урбанізація, управління міським господарством, впровадження найкращих світових практик землекористування та контролю над зростанням чисельності населення, запровадження збалансованої міграційної політики, подолання такого явища, як міські затори, покращення ситуації з низькою здатністю подолання стічних вод та утилізації твердих відходів, із забрудненням повітря, води та ґрунтів, а також з метою удосконалення системи реєстрації домогосподарств «хукоу» (户口制度) тощо.

Щодо перспектив розвитку урбанізаційних процесів у КНР, то науковці стверджують, що в країні й надалі зростатиме кількість міських жителів. Так, за прогнозними оцінками, у 2020 р. рівень урбанізації у Китаї сягне майже 60%. Водночас передбачається збільшення чисельності міських жителів ще на 100 млн. осіб.

Очевидно, що міські агломерації значно відрізняються одна від одної за чисельністю населення, розміром території, кількістю населених пунктів тощо.

Одна з важливих особливостей сучасної урбанізації полягає в тому, що розвиток промисловості й систем транспорту, нарощування соціально-економічних та екологічних процесів в умовах науково-технічного прогресу радикально змінюють територіальну структуру міст і викликають необхідність проектування урбанізованих районів, які швидко зростають.

Світовий феномен урбанізації пов’язаний з процесом невпинного зростання міського населення, стрімкого зростання великих міст, формування гігантських мегалополісів, перенесення міського способу життя на сільську місцевість.

За даними Департаменту ООН з питань економічних і соціальних відносин, населення світу буде і надалі зростати, і на 2050 рік перевищуватиме 9 млрд. осіб, майже 70% яких житиме в містах.

У широкому розумінні урбанізація являє собою історичний процес зростання ролі міст і міського способу життя у розвиткові суспільства, міський характер праці, формування та домінування міської субкультури.

Під час презентації стратегічного документа «Національний план урбанізації нового типу (2014 – 2020 рр.)». Фото: ІА Сіньхуа

Повертаючись до теми, яка зазначена у назві нашої публікації, слід наголосити, що, за оцінками китайських експертів, звіт на ХІХ Національному з’їзді КПК у жовтні 2017 р. ще більше розширив основні завдання реалізації стратегії урбанізації Китаю та сприяв формуванню національної стратегії сприяння координації регіонального розвитку (国家级城市群).

Особливістю є й те, що ХІІІ п’ятирічний план КНР, який охоплює 2016 – 2020 рр., зосереджується на будівництві кластерів міського типу світового рівня в районі Пекін-Тяньцзінь-Хебей, у дельті річки Янцзи і в дельті річки Чжуцзян. Існують плани, які вже перебувають на стадії введення в експлуатацію «кластерів аеропортів світового класу». Для прикладу, очікується, що новий міжнародний аеропорт Дасін поблизу Пекіна зможе приймати 45 млн. пасажирів щорічно до 2022 р., і 120 млн. пасажирів до 2050 р. Планується перетворення аеропорту м. Тяньцзінь на міжнародний вузол вантажних авіаперевезень. Водночас, аеропорт в адміністративному центрі провінції Хебей – Шіцзячжуані буде виконувати регіональні рейси, аеропорти в містах Таншань, Чжанцзякоу та Ханьдань будуть реконструйовані або розширені. Нові аеропорти планують побудувати у таких містах, як Сінтай, Цанчжоу, Канбао і Феннін. Також передбачається «поліпшення і модернізація кластерів портової інфраструктури». Тяньцзінь, як відомо є логістичним центром північного Китаю та є одним з найбільш завантажених портів у світі. Крім цього, також планується запровадження системи інноваційних рішень міжміських залізничних сполучень для кожного з зазначених вище інфраструктурних об’єктів. Разом з тим, найбільш технологічно-інноваційні іноземні інвестиції також спрямовуються до цих регіонів. До прикладу, можемо згадати дослідницький центр Google з питань штучного інтелекту в Пекіні, дослідницький центр штучного інтелекту компанії Microsoft в Шанхаї, інноваційний центр компанії Airbus в м. Шеньчжені, центр Великих даних компанії Apple в місті Улунчаб (АР Внутрішня Монголія) тощо.

Станом на сьогодні, міські мешканці Китаю становлять 53,7% від загальної численності його населення. Цей показник для розвинених країн складає у середньому 80%. Для країн, що розвиваються, він також дещо вищий і сягає рівня 60% у країнах з аналогічним рівням доходу на душу населення, як у Китаї. Водночас, слід наголосити, що за даними провідних дослідницьких компаній світу, у містах виробляється 80% світового ВВП. Це цілком логічно, оскільки агломерації мають найвищу щільність населення, що створює гарні умови для розміщення виробництв, які створюють найвищу додану вартість.

Світ постійно урбанізується. Більшість населення провідних країн світу вже живе у містах. У країнах, що розвиваються, темпи урбанізації також є дуже стрімкими. Згідно з наявними даними, понад 4 млрд. населення планети мешкає у містах. За прогнозними даними Світового банку, у 2050 р. 7 із 10 осіб житимуть у місті.

Мал. 1. Схематична карта групи міст у наведеному вище зображенні демонструє загальну кількість міських агломерацій – 19. Блакитним кольором позначені – 3 пріоритетних, жовтим – решта 16 кластерів мегаполісів.

Якщо звертатися до розвитку агломерації Пекін-Тяньцзінь-Хебей, то тут варто наголосити, що цей амбітний план є частиною великого інфраструктурного розвитку і розбудови 19 міст-кластерів (див. мал. 1.), завдання яких – привести Китай до наступного етапу урбанізації, економічного розвитку, та є цілком сучасною тенденцією щодо управління територіями. На додаток до трьох мега-проектів кластерів (Пекін-Тяньцзінь-Хебей, дельти річок Янцзи і Чжуцзян), центральний уряд також визначив шістнадцять додаткових кластерів мегаполісів, які можна з певною умовністю класифікувати на вісім середніх і вісім малих кластерів. Зокрема, йдеться про кластер Учанши (乌（鲁木齐）昌（吉）石（河子）城市群), за яким розбудова відбувається довкола адміністративного центру Сіньцзян-Уйгурського автономного району міста Урумчі та міських округів Чанцзи та Шихецзи; кластер Хубаоє (呼(和浩特)包(头)鄂(尔多斯)城市群), відповідно до якого розбудова відбувається в межах автономного району Внутрішня Монголія довкола міст Хух-Хото, Баотоу, Ордос; кластер Нінся яньхуан (宁夏沿黄城市群) передбачає розбудову в межах Нінся-Хуейського автономного району вздовж річки Хуанхе; кластер Ланьсі (兰(州)西(宁)城市群) ставить за ціль розбудову довкола адміністративних центрів провінцій Ганьсу і Цінхай міст Ланьчжоу і Сінін, є важливим майданчиком взаємодії з зарубіжними країнами в рамках реалізації Євразійської стратегії КНР; кластер Тайюань (太原城市群) у провінції Шаньсі, розбудовується довкола адміністративного центру провінції – міста Тайюань; кластер Хачан (哈(尔滨)长(春)城市群) має за мету розбудову території провінцій Хейлунцзян і Цзілінь, розташованих на північному сході країни довкола адміністративних міст двох провінцій, а саме – міст Харбін і Чанчунь. Кластер Ляочжуннань (辽中南城市群) сформований на території провінції Ляонін довкола адміністративного центру міста Шеньян і морського порту Далянь; кластер півострова Шаньдун на сході країни (山东半岛城市群) розміщено на території провінції Шаньдун; він охоплює 17 міських округів та є одним із національних міських агломерацій з найближчим географічним розташуванням до Південної Кореї, Північної Кореї та Японії, також це зона взаємодії між агломераціями Пекін-Тяньцзінь-Хебей і «Дельти річки (Чанцзян) Янцзи»); кластер рівнини Чжунюань (中原城市群) займає територію в межах центральної частини течії річки Хуанхе; кластер рівнини Гуаньчжун (关中城市群 (关中平原城市群) формується в долині річки Вей (渭河) провінції Шеньсі, завдяки стратегічному розташуванню, він є одним із головних елементів розбудови в рамках ініціативи «Пояс і шлях»; кластер Ченду-Чунцін (成渝城市群) – пілотна демонстраційна зона поєднання міського та сільського населення на південно-західному та центральному рубежах КНР; кластер в межах групи центральних провінцій, розташованих у середній частині басейну річки Чанцзян, а саме – території провінцій Хубей, Хунань і Цзянсі, опорним містом виступає адміністративний центр провінції Хубей місто Ухань (長江中游城市群); кластер-агломерація довкола міста Хефей (江淮城市群), адміністративного центру провінції Аньхуей; кластер економічного поясу Бейбу або економічного поясу Тонкійської затоки (北部湾城市群) – стратегічний хаб в рамках реалізації концепту «Морський Шовковий шлях ХХІ ст.» та країн співдружності АСЕАН; кластер Дяньчжун (滇中城市群) розбудовується в провінції Юньнань та є хабом на шляху реалізації політики відкритості щодо країн Південно-Східної Азії; кластер Цяньчжун (黔中城市群) формується у провінції Гуейчжоу та є пілотним проектом в умовах реалізації програми нової урбанізації в гірській місцевості; кластер Хайся Сіань або економічний район Хайся Сіань (海峡西岸城市群 (海峡西岸经济区) охоплює 20 міст східних та південно-східних провінцій КНР, зокрема Фуцзян, Чжецзян, Цзянсі, економіки яких зорієнтовані головним чином на Тайвань.

Незважаючи на те, що ці кластери мають значно менший економічний вплив порівняно з трьома кластерами світового рівня, вони, тим не менш, є невід’ємною рушійною силою економічного розвитку регіонів та провінцій КНР на сучасному етапі розвитку. Згідно з даними дослідницьких установ КНР, середні кластери формують від 3 до 9% національного ВВП, а малі – близько 2%.

Аерофотозйомка, зроблена 17 січня 2019 р., демонструє хід будівництва швидкісного залізничного сполучення маршрутом Пекін-Сюнань у провінції Хебей. Фото: ІА Сіньхуа

У міру того, як розвиток столичного кластеру регіону «Цзін-Цзінь-Цзі» займає центральне місце у прагненнях керівництва Китаю з прискорення розвитку сфери міської розбудови, сучасних процесів урбанізації, виникає потреба щодо зосередження уваги фахівців з урбаністики на питанні групування міст, які тісно пов’язані спільною адміністрацією, інфраструктурою та економікою, задля економічної агломерації. Поряд з агломерацією Пекін-Тяньцзінь-Хебей ми бачимо створення і пріоритетну увагу керівництва країни до «Дельти річки Чжуцзян» (珠江三角洲城市群), що охоплює провінцію Гуандун (29% експорту Китаю походить з регіону) та особливі адміністративні райони Гонконг і Макао, а також до «Дельти річки (Чанцзян) Янцзи» (长江三角洲城市群), що складається з міста Шанхаю, провінцій Аньхуей, Цзянсу і Чжецзян – найдинамічнішого регіону КНР за економічними показниками у 2018 р.

Карта агломерації «Дельти річки Чжуцзян»

Карта агломерації «Дельти річки (Чанцзян) Янцзи»

Варто зазначити, що загалом три зазначені вище кластери формують близько 43% ВВП сучасного Китаю, з яких 14% припадає на кластер «Дельти річки Чжуцзян», 23% – на кластер «Дельти річки Янцзи» і 9% – на столичний регіон Пекін-Тяньцзінь-Хебей. До цього слід додати, що серед 17 китайських міст, в яких їхній ВВП перевищив трлн. юанів у 2018 р., шість були розташовані в регіоні дельти річки Янцзи: Шанхай, Сучжоу, Ханчжоу, Нанкін, Усі і Нінбо, три міста в провінції Гуандун і жодного –  в Хубей.

Наразі сукупний ВВП «Цзін-Цзінь-Цзі», як ми вже зазначали, становить 9% загального ВВП Китаю і складає 112 млн. осіб – 8% населення Китаю. Це втричі більше, ніж у токійському мегаполісі. Окрім Пекіна та Тяньцзіня, в провінції Хебей є 11 міських округів (Шицзячжуан, Баодін, Цанчжоу, Ченде, Ханьдань, Хеншуей, Ланфан, Ціньхуандао, Таншань, Сінтай, Чжанцзякоу), а весь регіон займає понад 200 тис. км² – понад удвічі більше, ніж Південна Корея (99 646 км²).

СВІТОВИЙ ДОСВІД І ПРАКТИКА АГЛОМЕРАЦІЙ

Усі ці екскурси та міркування не применшують глибини тих змін, що їх зазнав і продовжує зазнавати столичний регіон КНР. Створення та розширення цих трьох агломерацій є частиною великого плану Китаю – перетворити їх на технологічно інноваційні кластери мега-міст світового зразка, які спроможні конкурувати на рівні з іншими, вже існуючими глобальними мега-регіонами, такими як метрополія «Великого Токіо», або його ще називають «Столичний регіон» (the Greater Tokyo area), уздовж східного узбережжя Японії між Токіо та Осакою («Токайдо», Tokaіdo, або Притихоокеанський. У мегалополісі Токайдо зосереджено приблизно 60% населення країни і близько 2/3 її промислового виробництва), низка американських мегапроектів вздовж Атлантичного узбережжя, загалом кількість яких 11, зокрема: коридор від Бостона до Вашингтона (іноді також зустрічається назва Босніваш – Bosnywash або Приатлантичний: американські міста Бостон, Нью-Йорк, Вашингтон), регіон, який включає три американських штати: Нью-Йорк, Нью-Джерсі і Коннектикут (the New York Tri-State Area), у Каліфорнії між Сан-Дієго і Сан-Франциско («Сан-Сан», San-San), район затоки Сан-Франциско (the San Francisco Bay area), Техаський трикутник (the Texas Triangle, усі США), у районі Великих озер між Чикаго і Пітсбургом («Чипіттс»). У Канаді найважливішою ланкою розселення є лінійно витягнута урбанізована зона (вісь) від Квебека до Вінсора (Квебек, Монреаль, Оттава, Торонто, Вінсор) протяжністю близько 1000 км і шириною до 300 км, а в її межах зосереджено 55% населення країни і 73% усіх зайнятих в обробній промисловості. У Західній Європі в Англії (Лондон-Ліверпуль), уздовж Рейну (Рейн-Рур-Рейн-Майн, ФРН), метрополія Великого Парижа (Grand Paris, Французька Республіка), територія, яка охоплює саме місто та столичний регіон, Рандстад (Randstad), густозаселений район у Нідерландах, який складається з чотирьох найбільших міст країни (Утрехт-Роттердам-Гаага-Амстердам) навколишньої території та декількох невеликих міст і селищ, Гданьск разом із Гдинею і Сопотом утворюють міську агломерацію – так зване Тримісто – Труймясто (пол. Trójmiasto). Інтенсивно формуються мегалополіси Південної Америки – Сан-Ріо (Сан-Паулу-Ріо-де-Жанейро, São-Rio), Африки (Лагос-Ібадан) та країн Сходу: Візагмаханагар (Vizagmahanagar, дельта Гангу-Брахмапутри) та Колката-Асансол у долині р. Дамодар в Індії, Джабан – (Jakarta-Bandung, Джакарта-Бандунг) в Індонезії, регіони Сеул-Пусан (Seoul Metropolitan Area, Busan Metropolitan Area, the Seoul-Busan region, Республіка Корея), Кіберджайя (Malaysia multimedia special corridor), Александрія-Каїр (Alexandria-Cairo) в Єгипті та ін.

Також цілком можливо, що, за прогнозами, один або два з восьми кластерів КНР середнього за китайським масштабом розміру – зокрема, кластер Ченду-Чунцін (成渝城市群) та група провінцій, розташованих у середній частині басейну річки Чанцзян («Довга річка», Янцзи), а саме – території провінцій Хубей, Хунань і Цзянсі (長江中游城市群), розвиватимуться як регіональний полюа зростання достатньо прискорено і потужно, з тим, щоб перейти до рангу кластерів світового рівня. Зрозуміло, що підхід до розвитку міст збережеться, оскільки темпи урбанізації Китаю залишаться сталими і зростатимуть впродовж наступного періоду і надалі.

«ОДИН ЦЕНТР, ДВА КРИЛА»

Як зазначає видання «Женьмінь жибао», згідно загального планування Пекіна до 2035 р., було затверджено просторову структуру китайської столиці з «одним центром і двома крилами». Під «одним центром» розуміють Пекін, де необхідно посилити функції міста як політичного, культурного, міжнародного, науково-технічного та інноваційного центру. Передбачається, що столиця впливатиме на прилеглі райони.

«Два крила» – це новий район Сюнань і міський субцентр Тунчжоу, які потрібні для звільнення Пекіна від виконання низки нестоличних функцій; завдяки їх розбудові підтримуватиметься скоординований розвиток Пекіна, Тяньцзіня і провінції Хебей в цілому.

Добре відомо, що підхід керівництва Китаю до розвитку мегаполісів полягав у тому, щоб, вивчивши світовий досвід, кластеризувати міста та селища в регіональні мережі, які можуть служити механізмом для координації як муніципальних адміністрацій, так і зусиль дальшого економічного розвитку. У цьому саме й полягала логіка ухвалення рішень щодо створення регіону Пекін-Тяньцзінь-Хебей, а також рішення звільнити місто Пекін від деяких муніципальних, адміністративних та економічних функцій, які вважаються несуттєвими щодо його ролі як столичного міста держави (北京非首都功能). Зменшення ролі Пекіна у забезпеченні цих функцій мало на меті розбудову міських підцентрів, які б оптимізували географічне розташування кластеру столичного регіону «Цзін-Цзінь-Цзі» і створювали механізми, які б поліпшили розвиток регіону, розв’язуючи при цьому різні наявні і приховані проблеми урбанізації.

Варто наголосити, що впродовж останніх п’яти років Голова КНР Сі Цзіньпін та китайські високопосадовці неодноразово підкреслювали необхідність регіональної координації та адміністративної децентралізації як частини більших зусиль Китаю щодо того, щоб продемонструвати прогрес у сфері урбанізації міст великого масштабу, у розбудові середніх за розміром міст та в цілому у питанні темпів регіонального розвитку.

Особливо важливо пам’ятати, що два важливих субцентри («крила») були створені з метою імплементації рішення про децентралізацію муніципальних обов’язків Пекіна. По-перше, у липні 2015 р. муніципальна влада китайської столиці офіційно оголосила, що вона планує перенести багато функцій муніципального управління до південно-східного приміського району Тунчжоу (通州区). Згодом, у квітні 2017 р., Центральний Комітет КПК (中国共产党中央委员会) і найвищий орган виконавчої влади Китаю Держрада (中华人民共和国国务院) оголосили про утворення нового району Сюнань (雄安新区) у провінції Хебей як місця для виконання багатьох не притаманних столиці функцій.

Згідно з генеральним планом, опублікованим у квітні 2018 р., Сюнань є ще одним новим районом національного масштабу поряд з спеціальною економічною зоною Шеньчжень (深圳经济特区) та новим районом Шанхая Пудун (浦东新区). За задумом, новий район Сюнань має бути новим місцем для низки пекінських навчальних закладів, лікарень, медичних центрів, штаб-квартир компаній, фінансових та державних установ.

20 грудня 2017 р. представники муніципалітетів Пекіна, Тяньцзіня і провінції Хебей спільно провели прес-конференцію, під час якої оприлюднили перший комплексний керівний документ – «Думки щодо зміцнення будівництва основної платформи з переміщення і стикування виробництва в Пекіні, Тяньцзіні та провінції Хебей» (《京津冀协同发展规划纲要》).

У документі чітко визначено цу модель взаємодії за формулою «2+4+46», яка включає в себе два «крила» – субцентри китайської столиці в Тунчжоу і новий район Сюнань провінції Хебей, чотири функціональні напрямки стратегічної співпраці та 46 спеціалізованих майданчиків кооперації.

Інші заходи у столиці КНР також включають закриття виробничих підприємств, переміщення лікарень і шкіл, інших об’єктів. За словами мера Пекіна Чень Цзініна (陈吉宁), у 2018 р. у місті було закрито 656 виробничих компаній, понад 200 базарів і логістичних центрів було перенесено. У 2019 р. очікується, що понад 300 промислових фірм-виробників з високим рівнем забруднення довкілля, 66 сільськогосподарських ринків, складських приміщень, логістичних центрів припинять свою діяльність або будуть переміщені до сусідніх регіонів.

Також важливим кроком стало перенесення адміністративних підрозділів муніципального уряду Пекіна (北京市人民政府) до визначеного району Тунчжоу у передмісті. У січні цього року чотири ключові муніципальні органи Пекіна перенесли свої офіси з центру міста до Тунчжоу. До 2035 р. субцентр має на меті розмістити 1,3 млн. постійних мешканців, згідно з детальним планом розвитку Тунчжоу, затвердженим центральними органами влади.

У рамках цієї ж кампанії влада Пекіна прагне обмежити міське столичне населення до 23 млн. осіб на період до 2020 р.

Новий район Сюнань. Фото: ІА Сіньхуа

У січні 2019 р. Центральний Комітет КПК і Держрада схвалили «Генеральний план 2018 – 2035 рр. для нового району Сюнань» (《河北雄安新区总体规划（2018 – 2035年）》), що підкреслює мету створення цього району як екологічно чистого і життєздатного центру міста, який слугуватиме інноваційно-демонстраційною зоною, комерційним та економічним центром агломерації «Цзін-Цзінь-Цзі». Це, вочевидь може призвести до суттєвої консолідації регіону і шляху, яким вбачається подальший розвиток.

Простіше кажучи, довгострокове бачення Голови КНР Сі Цзіньпіна та керівництва держави передбачає, що у новому утворенні «Пекін-Тяньцзінь-Хебей» Пекіну відведена роль виключно національної політичної столиці і  він позбавлений функції комерційної діяльності. На підтвердження цих слів можемо згадати червень 2017 р., коли, головуючи на засіданні Постійного комітету Політбюро з питань міського планування в Пекіні, Голова КНР Сі Цзіньпін заявив, що Пекін має залишатися центром національної політики, культури, міжнародного обміну та наукових інновацій, усі інші «нестоличні функції» слід перенести в інші регіони, наприклад, у «новий район Сюнань» та «новий район Біньхай» (滨海新区) у м. Тяньцзіні.

ТРАНСПОРТНА МЕРЕЖА СТОЛИЧНОЇ АГЛОМЕРАЦІЇ

За останній період було докладено багато зусиль центральної та регіональної влади з тим, щоб створити доступність населення до транспортних коридорів та інтегрувати розвиток зручних транспортних сполучень, що поєднують Пекін, Тяньцзінь і Хебей. Для прикладу, у трьох зазначених містах агломерації було модернізовано та покращено стан понад 800 доріг та швидкісних автомагістралей.

Зокрема, було завершено кілька нових масштабних залізничних проектів, таких як розширення міжміської залізниці між Пекіном і Тяньцзінем, залізничне сполучення між містами Тяньцзінь і Баодін, Чжанцзякоу і Таншань на провінційному рівні. Цьогоріч буде відкрито новозбудоване швидкісне залізничне сполучення між Пекіном та Чжанцзякоу, яке поєднає столичний район Яньцін (延庆区) та район Чунлі (崇礼区) поблизу Чжанцзякоу. Також на 2019 р. заплановано початок будівництва високошвидкісної залізниці, що поєднує м. Тяньцзінь та новий міжнародний аеропорт Пекіна в районі Дасін (大兴区).

Для прикладу, щоб скоротити час подорожі на поїзді, до 2020 р. буде побудовано дев’ять додаткових міжміських залізничних ліній (протяжністю 1100 км), які, згідно з оцінками Національної комісії з питань розвитку та реформ (中华人民共和国国家发展和改革委员会), потребуватимуть загальних інвестицій у розмірі 247 млрд. юанів (39,30 млрд. дол. США). Згідно з оприлюдненими планами, до 2020 р. в регіоні буде 9500 км залізничних колій і 9000 км автострад, що означає, що час подорожі між будь-якими великими містами регіону буде в межах однієї години поїздом і трьох годин машиною. Крім того, до 2050 р. буде додано ще 16 міжміських залізничних ліній.

Китайсько-сінгапурське еко-місто поблизу Тяньцзіня (中新天津生態城) в Новому районі Біньхай. Фото: ІА Сіньхуа

Зовсім нещодавно, у січні 2019 р. Голова КНР Сі Цзіньпін головував під час симпозіуму для обговорення дальшого розвитку регіону «Цзін-Цзінь-Цзі». Він зупинився на шести пріоритетах, які включали зосередження зусиль влади, спрямованих на прискорення передання непритаманних Пекіну столичних функцій, високоякісне планування та розвиток «нового району Сюнань», необхідність розвитку власної інноваційні бази нового району та  подолання рівня бідності усіх повітів регіону на період до 2020 р., розвиток приміської зони міст – субурбанізація (дослівно «урбанізація передмість»).

Крім того, під час своїх останніх інспекційних візитів до нового району Сюнань і міста Тяньцзіня напередодні березневої 2019 р. ІІ сесії Всекитайських зборів народних представників 13-го скликання і Народної політичної і консультативної ради, очільник Китаю знову наголосив на необхідності кращої інтеграції агломерації Пекін-Тяньцзінь-Хебей як системоутворюючого чинника національного та регіонального рівня. Як зазначають китайські експерти, китайське керівництво має намір об’єднати не лише регіон Пекін-Тяньцзінь-Хебей, а й усі китайські мегаполіси, підкресливши необхідність об’єднання ресурсів, інтеграції ринків і створення масштабної економіки, яка відіграватиме ключову роль у забезпеченні адекватного прогнозованого рівня щорічного національного зростання ВВП.

Отже, зростання абсолютної кількості надвеликих міст та концентрація в них населення мають сталий і повсюдний характер. Не є винятком у цих глобальних процесах і Китай, де за останні роки виявлена позитивна динаміка зростання кількості міського населення КНР. Не випадково сучасний етап розвитку світового співтовариства дослідники часто називають «епохою великих міст».

Як висновок, варто зазначити, що розширення міст, їх зростання і фактичне злиття у великі урбанізовані території веде до потреби формування скоординованої державної та місцевої політики на таких територіях.

В ідеалі, регіональна інтеграція в «Цзін-Цзінь-Цзі», а також в інших мега-міських регіонах Китаю має потенціал для досягнення форми «економіки агломерацій», де прибутки від фінансової ефективності пов’язані з великою кількістю малих і середніх міст, що оточують головне місто і керовані з нього. У міській агломерації, такій як Пекін-Тяньцзінь-Хебей, лідери Китаю роблять ставку на те, що створення мегаполісного регіону з населенням понад 100 млн. осіб, який охоплює велику територію, безумовно покращить екологію регіону, розв’яже питання браку ресурсів і подолає проблеми нерівності доходів, слугуючи прикладом і дороговказом для інших мега-міських регіонів Китаю.

Безперечно, економічний аспект полягає в тому, що, якщо раніше концентрація промисловості давала додатковий ефект через широкі можливості комбінування і кооперації, використання надконцентрації, то пізніше на передній план вийшли негативні моменти: транспортний колапс міст, труднощі водопостачання, проблеми екології тощо. У зв’язку з цим промисловість поступово втрачає першість у великих містах, а її місце посідають інші функції: управлінські,  фінансові, наукові, освітні тощо.

Потреба подальшої модернізації і підвищення ефективності всіх сфер суспільного життя Китаю не викликає сумніву. Генезис людського суспільства є результуючим ефектом багатьох аспектів, чинників і детермінант. За словами колишнього керівника Китайської академії містобудування і дизайну, а нині члена експертного комітету, що консультує узгоджений розвиток регіону «Пекін-Тяньцзінь-Хебей», пана Лі Сяоцзяна (李晓江): «Ядро інтегрованого розвитку «Цзін-Цзінь-Цзі» базується на концепціях оптимізації, адаптації та прискореного розвитку, де застосовується більш структурований та всеохоплюючий підхід, спрямований на досягнення здорового розвитку з акцентом на екологію». Адже тут реалізується амбіційна державна програма скоординованого розвитку міст Пекіна, Тяньцзіня і провінції Хебей, що утворюють особливу за масштабами економічну і високотехнологічну зону. Створення цієї зони – одна з державних стратегій Китаю, реалізація якої здійснюється впродовж останніх років як рушій економічної реформи країни на сучасному етапі розвитку.

Також необхідно відзначити, що сьогодні, з кращою економічною структурою, чистішим і безпечнішим довкіллям та покращеним рівнем надання державних послуг, регіон «Пекін-Тяньцзінь-Хебей» вивчає і впроваджує новий спосіб зростання в густонаселених районах і стає моделлю для координованого розвитку міст і сіл для решти регіонів країни.