Віта ГОЛОД, кандидат економічних наук, молодший науковий співробітник Інституту сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАН України, голова правління ГО «Українська асоціація китаєзнавців»

1–2 листопада в Нью-Йорку з успіхом пройшла конференція під назвою «Чого хоче Китай?». Організатором конференції виступила медіаплатформа The China project. В анонсі Боб Гутерма, генеральний директор The China Project, оголосив про мету конференції: краще зрозуміти Китай, забезпечивши методичний підхід до висвітлення новин, пов’язаних із Китаєм.

Питання про те, чого хоче Китай під керівництвом Сі Цзіньпіна, є водночас фундаментальним і гострим. Тут багато граней, серед яких обсяг амбіцій китайського лідера, його коротко- та довгострокові цілі, бачення, яким керується його правляча еліта. Те, як на це питання відповідають в університетах і аналітичних центрах, у залах засідань і столицях, формує підходи та політику щодо Китаю на всіх рівнях.

Чи є Китай ревізіоністською державою в глобальному масштабі, яка прагне переформатувати «міжнародний порядок, заснований на правилах», чи, може, він – вибірковий ревізіоніст, який хоче, щоб багатонаціональні інституції краще відображали нові реалії? Чи прагне Китай експортувати свою модель управління, чи він просто намагається «зробити світ безпечним для автократії»? Що ми маємо робити з його новими глобальними ініціативами у сфері безпеки, розвитку, цивілізації людства? Або що думаємо про його дипломатичне посередництво на Близькому Сході та в Україні? Яку роль Китай вбачає для свого приватного сектору чи для іноземних підприємств та інвестицій? Яким суспільством сподівається стати сам Китай? Оскільки його економічне зростання сповільнюється, чи має Пекін нові показники ефективності, нову основу для політичної легітимності? Які будуть наслідки для клімату чи прав людини? І що це означатиме для китайського суспільства та китайської політики?

Таким був анонс для поважних спікерів та чисельної аудиторії, які протягом двох днів обговорювали публічно та в кулуарах майбутнє американо-китайських відносин, країн – двох запеклих конкурентів. На жаль, переважали песимістичні настрої та очікування на наступні щонайменше п’ять років.

Захід відкрив Джеремі Голдкорн, головний редактор The China Project, який задав тон конференції: про Китай без остраху та лестощів, однак із надією на порозуміння між двома супердержавами. Модерував більшість зустрічей Кайзер Ґо, співзасновник та ведучий Sinica подкастів. Професорові Массачусетського технологічного інституту Хуанові Яшену не раз давали слово на різних панелях, а також він мав нагоду презентувати свою книгу «Зростання та занепад Сходу».

На захід були запрошені поважні американські китаєзнавці: експолітики, дипломати, науковці, аналітики, викладачі, правозахисники. Серед спікерів були Еван Фейгенбаум, віцепрезидент Carnegie Feigenbaum, Емі Селіко, голова Albright Stonebridge Group, Лінлін Вей, головний кореспондент по Китаю в WSJ, Марія Репнікова, доцент кафедри глобальних комунікацій у Georgia State Univesity, Деметрі Севавтопуло, кореспондент Financial Times, Софі Річардсон, експерт із прав
людини в Китаї, та інші.

Протягом дня було організовано 8 тематичних панелей. Те, що турбує американську китаєзнавчу спільноту найбільше, – це майбутнє приватного інвестування в Китай, глобальні китайські інвестиції та їхнє правове забезпечення, майбутнє ринку напівпровідників, китайські амбіції нарощувати долю світового ринку електрокарів, журналістика щодо Китаю, відносини КНР із країнами Глобального Півдня та порушення прав людини в Китаї.

На панелі «Китайський Глобальний Південь: чи використовує Китай Глобальний Південь, щоб перемогти Захід?» лунали наративи про те, що нам доводиться спостерігати суперництво ідей світопорядку, і на Глобальному Півдні Китай отримує визнання та публічне схвалення, яких так потребує. Ми й надалі спостерігатимемо еволюцію китайського впливу, перш за все економічного. Бо економічний розвиток і є основною цінністю Китаю, а не демократія чи права людини.

На панелі «Уйгурська криза та інші порушення прав людини» виступила Рейхан Асат, юристка з прав людини та співробітниця Atlantic Council. Вона докладає чимало зусиль, щоб китайська діаспора по всьому світові засудила дії КПК щодо уйгурської нацменшини. Хоча у виступі Рейхан визнала, що світова спільнота не бачить достатніх підстав вважати ці дії геноцидом.

Багато уваги приділили обговоренню релокалізації американського бізнесу з Китаю в інші азійські країни, хоча більшість погоджувалась із тим, що цей процес занадто складний, дорогий і ризикований. Приклад виходу західних компаній із росії примушує поквапитись, бо інтеграція з китайським ринком набагато глибша, і покидати Китай буде болісніше.

Усі поточні світові кризи та катаклізми впливають на відносини двох країн і зводяться американськими китаєзнавцями до одного знаменника. На жаль, конфлікт на Близькому Сході, війна в Україні та дискримінація уйгурів у Сіньцзяні фігурують на панельних дискусіях в одному ряду, як фактори, що мають деструктивну силу в налагодженні стосунків США та КНР. Однак спікери не раз згадували Україну, засуджуючи агресію та китайсько-російське зближення, але не пропонували жодних варіантів стримування цього співробітництва. Більшість погодилась, що Китай ніколи не змінить свою позицію щодо російського вторгнення, бо Україна занадто далеко, а росія під боком, до того ж у Китаю безліч інших пріоритетів, хоча Піднебесна завжди залишатиме простір для маневрування. Лише поразка росії на полі бою та стратегічна тривала підтримка України з боку ключових союзників змусять китайську владу переосмислити «дружбу без кордонів» із токсичним сусідом.

https://www.nextchinaconference.com/