Євгенія Гобова

— кандидат філологічних наук, молодший науковий співробітник відділу Далекого Сходу Інституту сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАН України. Серед наукових зацікавлень: фонологія сучасної китайської мови, мовна політика Китаю, історія формування національної мови путунхуа. Викладає китайську та в’єтнамську мови у вишах Києва, працює над створенням «Китайської бібліотеки» при Національній бібліотеці України ім. Вернадського.

Цього літа мені пощастило взяти участь в унікальній програмі для молодих китаєзнавців, що була організована Міністерством культури Китаю спільно з Китайською Академією суспільних наук. З різних країн світу, від Мексики до Південної Кореї, зібралися 18 учасників, молодих людей, що займаються дослідженням Китаю, його історії, мови, економіки, міжнародних відносин, культури та мистецтва. Дехто з учасників вже досяг чималих успіхів у своїй сфері діяльності, дехто, як і я, тільки робить перші кроки в цьому напрямку.

У першій частині програми ми відвідували лекції видатних китайських вчених та діячів культури, після цього наше навчання продовжилося у різних науково-дослідницьких інститутах Академії суспільних наук, сто­личних університетах та закладах Міністерства куль­тури, відповідно до спе­ціальності та зацікавлень кож­ного учасника. Загальні ле­к­ції виявилися напрочуд різноманітними та цікавими для всіх із нас. Майже кожна лекція закінчувалася дуже жвавими дискусіями та обговореннями. І не дивно – нечасто випадає нагода поспілкуватися із всесвітньо відомомим письменником Ван Меном, чи видатним економістом Лі І’ніном, чи талановитим перекладачем Сюй Юаньчуном. Більшість з учасників програми вже давно полишила сту­дентські лави, а дехто вже й з учня сам став учителем, але тим приємніше було знову повернутися до навчання, хоча б на кілька тижнів зануритися у це напівзабуте відчуття. Але це були не просто лекції та не просто студенти – це було повноцінне спілкування фахівців з різноманітних галузей знань, котрих об’єднав професійний інтерес до Китаю.

За ці кілька тижнів ми мали нагоду не лише зібрати матеріали для своїх дослідницьких потреб та прослухати лекції видатних спеціалістів, але й влитися у ритм життя Пекіну, ознайомитися з його історією та сучасним життям. В цьому, зокрема, нам допомогли екскурсії, гостинно влаштовані організаторами з Міністерства культури. Від прогулянки За­бороненим містом і до дегустування качки по-пекінськи – в програмі нашого дозвілля знайшлося місце для всього, що варто зробити перебуваючи в столиці Піднебесної.

Окремо хотілося б подякувати організаторам нашого навчання у Пекінському університеті мови та культури – професорам Хуан Чжоюе та Сюй Баофену, що так гостинно прийняли нас і влаштували настільки різноманітну та насичену подіями й враженнями програму. Адже окрім щоденних лекцій та візитів до бібліотек, книгарень і музеїв Пекіну, для нас було організовано дводенну подорож до міста Ченде, провінція Хебей. Дорогою ми відвідали село Луаньпінсянь — місцевість, де свого часу збирали­ся матеріали для створення єдиної унормованої китайської мови путунхуа, і де й досі чистоті вимови місцевих жителів позаздрить будь-який житель Пекіну. Там ми мали дійсно рідкісну нагоду поспілкуватися з літніми вчителями сіль­ської школи, що були свідками тих часів, коли процес творення національної мови тільки починався.

Далі наш шлях лежав до міста Ченде, що лежить в горах на північ від Пекіну. Після липневої столичної спеки було надзвичайно приємно опинитися у Бішу Шаньчжуан – літній резиденції імператора, та трохи відпочити від напружених пекінських буднів. У цій подорожі ми мали змогу побувати у найбільшій імператорській резиденції, побачити найбільшого дерев’яного Будду та… потрапити у найсильніший дощ, котрий, втім, зосім не зіпсував нам ані настрою, ані вражень.

За ці кілька тижнів знайшовся час для всього — я встигла побачити Китай, поспілкуватися з однодумцями з різноманітних куточків світу, розказати китайським колегам про Україну. Маю сподівання, що це лише початок наших дружніх відносин із Пекінським університетом мови та культури і в подальшому на нас чекає плідна співпраця, адже зі свого боку співробітники університету також проявили неабияку зацікавленість щодо українського китаєзнавства та України загалом.

Наостанок хотілося б висловити свою щиру вдячність всім тим, хто втілив цю програму в життя та всім тим лекторам, професорам Пекінського університету мо­ви та культури, перекладачам і волонтерам, котрі докла­ли стільки зусиль для організації цієї програми, та осо­бисто пані Чжан Яньбо, аташе з питань культури при Посольстві КНР, котра запросила мене взяти участь у цьому чудовому заході.