Чжен Шенган

– відомий китайський художник, дизайнер. Народився в Шанхаї. Учасник багатьох виставок на батьківщині та в Україні, Іспанії, Португалії. З успіхом пройшли його персональні виставки у Шанхаї. Кілька років навчався та проживав в Україні. 2013 року за підтримки Міжнародної громадської організації «Культурно-дослідницький центр України та Китаю «Ланьхва»» видав в Україні книгу «Листи коханій. Література у живописі», яку ілюстрував власними роботами. Чжен Шенган бере активну участь у проектах, що проходять у рамках культурних обмінів між Україною та Китаєм, докладає чимало зусиль аби налагодити тісні мистецькі контакти між країнами, очолює Український культурний центр у Шанхаї.

Чжен Шенган належить до тих митців, які прагнуть поєднувати різні стилі, традиції та техніки. Відомий на батьківщині художник, успішний дизайнер та бізнесмен, відвідавши на батьківщині виставку українського сучасного мистецтва, він без зволікань залишив усе і поїхав навчатись до Києва, до Національної Академії Мистецтв. Про те, як вдається митцю поєднати непоєднуване на перший погляд – традиційний китайський та європейський, зокрема український, живопис, про його враження від України та плани на майбутнє розмовляємо зі знаним китайським художником Чжен Шенганом.

– Пане Чжен, розкажіть, будь ласка, про свою родину, адже ви не перший художник в сім’ї?
– Так, це правда. Мій дідусь Чжен Учан був видатним істориком мистецтва, художником та педагогом. Він – автор єдиної на сьогодні в Китаї фундаментальної книги «Повна історія китайського мистецтва». Батько, Чжен Сяотон — ві­домий педагог і художник. Він і досі є активним учасником мистецького життя Китаю.

– Чи вплинули рідні на вибір вами майбутньої професії? Коли ви почали малювати?
– Ще вісімдесят років тому мій дідусь написав: «Стати бджолою, полетіти у сад мистецтв усіх країн і народів, зібрати найкращий нектар і зробити найкращий модерний мед». Такий своєрідний заклик. І я намагаюсь виправдати його сподівання.
Я виріс серед картин. З дитинства бачив картини та каліграфії тата і його друзів. Вони захоплювали мене, і я сам почав малювати. Батько помітив моє зацікавлення і став моїм першим вчителем.

– Спершу ви здобули художню освіту в Китаї. Чому вирішили продовжити навчання саме в Україні і зокрема у Львові?
– Європейський живопис в Китаї почав розвиватись лише у 50-х роках. На перших етапах важливу роль зіграла відома українська художниця Тетяна Яблонська. У світі залишилось не так уже й багато традиційних академічних художніх шкіл. А в Україні ще збереглась стара традиція. Тому я вибрав Україну.
А Львів — це відоме європейське місто, тут глибока культурна атмосфера, можна сказати: нема Львова, нема української культури. Львів’яни поважають традиції, а тільки тоді, коли поважаєш та зберігаєш традиції, є майбутнє.

– Коли ми вже заговорили про традиції, то які головні відмінності традиційного китайського живопису від європейського? І який із них ближчий вам за духом?
– Ідея китайського живопису — єднання людини з природою. Саме природа є основою основ, тому тема пейзажу — це, так би мовити, найвищий стан. Центром європейського живопису є людина. Портрет показує майстерність художника. Мабуть саме у цьому і полягає різниця наших культур.

Для мене як китайський живопис, так і європейські картини, написані олією, — це лише спосіб вираження. Я малюю свої думки.

– І все ж у своїй творчості ви більше орієнтуєтесь на європейських чи на китайських майстрів?
– Я пробую малювати і олією, і китайською тушшю. Шукати поєднання обох стилів — ось мій шлях.

– Розкажіть, будь ласка, трохи про систему ху­дожньої освіти в Китаї.
– Система китайської художньої освіти створена за прикладом освітньої системи Радянського Союзу. Звичайно, тепер додали чимало сучасних дисциплін, наприклад, мис­тецтво міського планування, мистецтво­знавство і т.д. Ни­ні є тенденція до змін у підході до художньої освіти, її попу­ляризація. Багато хто серйозно опа­новує живопис, а для когось це просто хобі, підвищення культурного рівня. І йдеть­ся не лише про дітей, але й про дорослих.

– Творчість яких українських художників вам подобається?
– В Україні є чимало видатних художників, творчість багатьох мені імпонує. Наприклад, уже покійна, на жаль, Яблонська чи теперішній ректор НАМ України (Чебикін Андрій Володимирович. – ред.). Я люблю їхні роботи.

– Ви написали книгу віршів та своїх вражень про нашу країну «Листи коханій. Література у живописі», яка ілюстрована вашими картинами. Вона перекладена українською мовою. Як виникла ідея написання книги? Чи можна її придбати в Китаї і якщо так, то які відгуки ви отримуєте?
– Китайській молоді не так багато відомо про Україну, дехто взагалі не знає, що є така країна, чи думає, що російська культура — це власне і є українська. Для багатьох китайців Україна — таємнича країна. Тому я й вирішив написати цю книгу. На жаль, з фінансових причин я поки що не можу видати її в Китаї, але усі мої друзі її бачили і читали (у книзі тексти подано двома мовами – українською і китайською — ред.). Їм дуже сподобалось. Тож часто запитують, коли і де її нарешті можна буде придбати. Також я хочу зібрати приятелів і приїхати в Україну, щоб разом помандрувати місцями, які я полюбив і описав у книзі.

– Ваш найяскравіший спогад про Україну?
– Найяскравіші спогади про українське село, можливо і не багате, але кожен двір чистенький і акуратний. Я переконаний, щоб визначити якість (менталітет) народу, треба подивитись у першу чергу на те, як живе село.

– Ви сказали, що в Китаї мало знають про Україну, але усе ж, що саме відомо китайцям про нашу країну і українське мистецтво зокрема?
– Ну, у першу чергу те, що українські дівчата дуже гарні, ще знають футбольну команду київське «Динамо», а також авіаносець «Варяг», який Китай купив в України.

А щодо мистецтва, то це в основному художні твори 50-х років.

– Пане Чжен, чи не збираєтесь знову відвідати Україну, привезти свої нові роботи, організувати виставку?
– Я із задоволенням ще раз відвідаю Україну з виставкою, бо прагну поглиблювати взаєморозуміння між народами наших країн.

– З нетерпінням чекатимемо. Дякую за розмову.