Хілініч В. Історичні першоджерела традиційної китайської медицини

Вікторія Хілініч

Велике археологічне відкриття на початку 1970-х. На території Чанша в провінції Хунань місцевості Мавандуй виявлено родинний цвинтар прем’єр-міністра Лі Цанга, відомого також як маркіз Дай. Титул він отримав зі сходженням на престол імператора Хуіді (193 р. до н. е.) династії Західна Хань. Понад 3000 культурних реліквій із цих гробниць не тільки надають артефакти для вивчення політики, економіки, науки й техніки, а й відкривають найдавніші першоджерела китайської медицини, що датуються 168 р. до н.е.

Серед унікальних знахідок є 28 трактатів з астрономії, історії, медицини, а також найдавніші з відомих копій:

  • «Стратегій Воюючих царств», що містять вислови і послання, які приписуються історичним особам V–III ст. до н.е.;
  • «І-цзін» («Книга змін») – книга для прогнозування і пророкувань;
  • «Дао Де Цзін» (його автором вважають Лао-цзи).

У 1990 році синолог Віктор Мейр переклав мавандуйський Дао Де Цзін, називаючи цю версію більш достовірною, бо датується вона на 500 років раніше, ніж усі інші знахідки та ніж усі перекладені сучасниками тексти. Там же було виявлено чотирикнижжя Жовтого Імператора «Хуанді сицзін». Насправді ці рукописи з Мавандую знайшли у вигляді двох шовкових копій «Дао де цзіна», відмічених однойменною назвою – «Лао-цзи».

В одному з них прочитали чотири невідомі досі твори:

  1. «Постійність законів» («Цзін фа»);
  2. «Десять великих класиків» («Ши да цзін»);
  3. «Афоризми» («Чен»);
  4. «Дао першооснови» («Дао юань»).

У 1975 році Тан Лан був першим, хто ідентифікував ці тексти як такі, що належать канону «Хуанді сицзін». Вони вважалися втраченими, тому і не потрапили в даоські канони. Деякі вчені не погоджуються й називають згадані тексти «Хуан-лао Бошу», або «Хуанді шу». Вони згадуються як «школа думки Хуан-Лао», названа на честь легендарних Хуанді (Жовтий Імператор) і Лао-цзи (Вчитель Лао). Ці 4 тексти по-своєму розкривають складні поняття китайської філософії. Візьмемо, наприклад, перші рядки з «Постійності законів»:

«Дао (шлях) породжує стандарти. Стандарти служать маркувальними шнурами для розрізнення успіху й невдачі та є тим, що прояснює криве і пряме. Тому ті, хто твердо дотримується Дао, породжують стандарти й не наважуються їх порушувати; встановивши стандарти, вони не наважуються відмовитися від них. Тільки після того, як ви зможете слугувати собі своїм власним маркувальним шнуром, ви будете бачити й знати все під небесами й не будете обмануті».

Цей уривок перегукується з концепціями кількох конкуруючих філософій – даосизму, легізму, моїзму, конфуціанства – і його приналежність до філософських шкіл описана як «синкретизм, заснований на космології Дао і е тосу самовдосконалення».

До мавандуйських розкопок не було ясності щодо школи, відомої як Хуан-Лао. Записи авторитетного історика Сима Цяня говорять, що багато мислителів і політиків обирали доктрини Хуан-Лао протягом 202–157 рр. до н.е. Тоді актуальними були твердження, що мудрі правителі повинні використовувати концепцію у-вей для організації суспільства. Однак після оголошення імператором У Ханем (141–87 до н.е.) конфуціанства офіційною державною філософією кількість послідовників Хуан-Лао скоротилася, а їхні тексти майже зникли.

Неможливо обійти стороною мальовничий артефакт під назвою «Літаючий одяг», що зберігся в Мавандуї. На ньому в частині небесного світу зображені символи їнь і ян, праворуч чорний ворон на сонці, а ліворуч трипала жаба на місяці з кроликом, який, як вважається, товче в ступі еліксир безсмертя; божество (ймовірно, Нюйва) в центрі, оточене журавлями, що символізують перенесення невмирущої душі небесними драконами, тиграми чи леопардами, охоронцями на драконо-конях, а також неідентифікований предмет, що нагадує чашу, під ним двоє служителів, можливо, тримають святі тексти чи джерела світла. У земній частині світу зображено квітку з феніксами або павичами, кажана, що підтримує удачу; жінку, з трьома фрейлінами, яка направляється до небесних кордонів у супроводі драконів і за підтримки левів Тянь-лу, а її родина розміщена нижче, під кільцем, що нагадує «велику межу» з підготовленими пожертвуваннями. Над людьми – душі, що займають місце між небом і землею, а з боків – черепахо-змії. У частині підземного світу гігант впирається в земну твердь, можливо це дух землі, найнижче розташовані демони або бики і гігантські риби. Ця ілюстрація розкриває метафізичний світ, яким його уявляли давні, а також їхній погляд на шлях до вічного життя.

Сім’я прем’єр-міністра Лі-Цанга високо цінувала знання для підтримки хорошого самопочуття. Вона використовувала традиційні китайські засоби для профілактики й лікування хвороб, практикувала цигун, щоб зміцнити здоров’я.

Список мавандуйських текстів із медицини та здорового способу життя:

  • «П’ять елементів (трансформацій)»;
  • «Про подовження життя» і «Схема подовження життя»;
  • «Десять запитань». Про повсякденне життя, цигун, підтримку здоров’я, сексуальної гігієни в вигаданих діалогах між імператорами, чиновниками, лікарями й окультистами;
  • «Єднання (гармонія) їнь і ян». Текст присвячений сексуальній активності й гігієні сексу;
  • «Приписи для 52 основних хвороб». Цей рукопис дає рецепти й лікування для 52 недуг, назви 254 ліків і 283 рецептів для лікування, припікання, голковколювання й хірургії. Перелічене стосується різних галузей медицини, а саме: внутрішніх хвороб, хірургії, гінекології та акушерства, педіатрії. Це найраніший із відомих професійних медичних посібників;
  • «Дао-їнь» – ілюстрована таблиця фізичних вправ, де зображені 44 позиції вправ даоінь, а також дихальні вправи, розтяжка кінцівок і гімнастика. Кожна позиція позначена своїм конкретним терміном і функцією. На базі цих вправ, об’єднаних у зв’язну послідовність рухів, був створений комплекс «Гра 5 тварин», вдосконалений прославленим лікарем Хуа То, пізніше – за часів Східної Хань.

«Канон Жовтого Імператора про Внутрішнє», І ст. до н.е. – ІІ ст. н.е.

Найдавніші зі збережених першоджерел китайської медицини – розрізнені тексти з Мавандуя і «Канон Жовтого Імператора про Внутрішнє» («Шу вень»).

Період із кінця Чжоу до кінця Хань знаменує становлення медицини як окремої науки. Медицина в цій якості – це спроба пояснити хвороби і здоров’я людини виключно на основі природних законів, які гарантують природний порядок незалежно від впливу місця, часу, людини або метафізичних істот.

Вважається, що традиційна китайська медицина існувала ще за часів легендарного Жовтого Імператора, який правив Китаєм із 2697 р. до 2597 р. до н.е. Деякі дотримуються думки, що саме він склав трактат, що називається «Шу Вень». Але ж, ґрунтуючись на ранній бібліографічній історії тексту, його велика частина (виключаючи одну третину, додану коментатором Ван Біном у VIII столітті н.е.) була написана між І ст. до н.е. і ІІ ст. н.е.

Усі явища, перебуваючи в згуртованій мережі відповідностей, пов’язані між собою в Шу Вень. Людина повинна бути в курсі цих відповідностей, щоб мати змогу захистити своє здоров’я й забезпечити для себе плавний перехід через свій життєвий цикл: від народження, зростання, зрілості, старіння й до смерті. Знання відповідностей усередині власних фізичних складових, її емоцій, її нормальних й аномальних станів, з одного боку, й усіх ароматів, смаків, кліматичних умов тощо в її оточенні, з другого боку, дозволяє людині адаптуватися й у такий спосіб успішно виживати.

Хуа То: – найвідоміший медик Стародавнього Китаю. Він жив в останні роки існування імперії Хань (200-і рр. н. е.) і першим став використовувати анестезію. Його допомога була широкопрофільною. Хуа То позбавляв від паразитів, проводив різноманітні операції, спостерігав за перебігом вагітності;

– хірург, що вперше згадується в контексті успішно зроблених операцій на мозку;

– майстер акупунктури;

– творець комплексу вправ у-цінь-шу цигун, відомого також як «Гра 5 тварин», шляхом об’єднання знаних до цього, але розрізнених вправ, описаних, зокрема, в мавандуйських текстах під назвою «Дао-їнь» – попередника всіх видів цигун (ріст ци) й ушу (мистецтво кулака).

Ге Хун (283–343 рр. н.е.) – китайський учений і алхімік, даос, знаменитий своїми енциклопедичними трактатами.

Ге Хун був скромним, невибагливим, мовчазним і безпосереднім. Тому його прозвали Мудрець, який Осягає Первозданну Простоту. Вираз «Осягати Первозданну Простоту» (бао пу) сходить до даоського класичного тексту «Дао Де Цзін», що вважається твором великого даоського мудреця Лаоцзи. Там цей вислів означає «слідування природності (цзи жань) і відмова від хитросплетінь цивілізації». Це прізвисько Ге Хун і використав для назви свого знаменитого трактату, розрахованого на коло освічених читачів, з метою привернути увагу людей до питання досягнення ДАО. Завдяки простоті викладу, текст був добре зрозумілий тоді, високо цінувався в пізніші часи й цікавий зараз.

• Внутрішня алхімія. Як писав Ге Хун, «внутрішня алхімія піклується про усвідомлення і тренування ци у власному тілі, цим може бути досягнуто правильне наповнення ци. Що можна використовувати для отримання вічної молодості».

• Довгожительство. Ге Хун стверджував, що досягти безсмертя можна, причому бувають різні його види. Небесне безсмертя – це вже, напевно, вихід за межі кола перевтілень. Земне безсмертя варто порівняти зі станом людини, яка за життя домоглася невразливого тіла й звільнення від усіх тягарів долі. На його думку, неодмінною умовою для Небесного безсмертя є необхідність здійснення 1200 добрих справ, а для Земного – 300. Після чого він рекомендує переходити до прийому спеціального «зілля». «Якщо тільки робити добрі справи, але не працювати з одухотвореним зіллям, хоча і не можна буде досягти безсмертя, але можна буде уникнути небезпеки раптової смерті».

Чжан Чжунцзін (150-219 рр. н.е.) – лікар і чиновник, автор кількох праць із медицини. Був відомий як противник магічного цілительства. Йому належить перша класифікація і диференційний діагноз по 12 головним каналам тіла людини.

Опис малюнка:

• Небо, чистий ян;
• Людина, напів-ян і напів-їнь;
• Земля, чистий їнь.

У «Каноні Жовтого Імператора про Внутрішнє» про це пишеться: «Коли небо і земля об’єднують їх ци, це називається людина. Небеса мають їнь і ян; людина має дванадцять розділів».

Точки 12 каналів.

Медичні голки, що датуються початком нашої ери, мали більш масивну й велику форму.

Тао Хунцин (456–536 рр. н.е.) – видатний даоський учений і алхімік епохи Шести династій. Відродив школу Трьох Чистих (Саньцай) на горі Маошань у районі Нанкіна. Упорядкував пантеон школи Духовної Коштовності (Лінбао).

Ставши даоським патріархом, він зберіг положення при імператорському дворі, залишився відомим ученим і лікарем, автором праць і досліджень із фармакології.

Коментував «Канон коренів і трав Шеньнуна» («Шеньнун беньцао»), у якому містилися описи 365 препаратів від імені міфічного духа землеробства, і додав туди ще описи 365 рослинних препаратів, провів детальну класифікацію й перетворив трактат у велику енциклопедію.

Тао Хунцин залишив «Компендіум формул із лікування травами» – фітотерапії.

Відомий такими даоськими текстами: «Записи про вигодовування природності та подовження долі» і працею «Речі Досконалих» («Чжень Гао»), складені з розмов засновників школи Маошань, а також знаний за частково втраченим трактатом «Інструкція по досягненню досконалості» («Денчжень їньцзюе»).

Ван Шухе (приблизно 200–280 рр. н.е.) – придворний лікар часів Трьох царств. Далекий нащадок династії Чжоу. Написав 10-томний «Канон пульсу» («Мо цзін») – першу в світі працю з пульсової діагностики, в якій міститься детальна систематизація знань про пульс, докладно описано 24 різних його види й діагностичне значення, методи промацування пульсу.

Творець Канону «81 складний випадок» («Нань цзін») спирався у своїй практиці на «Трактат Жовтого Імператора про Внутрішнє».

Провів систематизацію й склав описи поглядів Чжан Чжунцзіна та Хуа То. Відредагував і перевидав «Висновки про шкоду холоду», твір Чжан Чжунцзіна.

Лі Шичжень (1518–1593) – лікар і натураліст.

Написав 10 творів із медицини, з яких до наших днів дійшли тільки три. Головний із них – «Основні положення про коріння і трави» («Бень цао ган му»). Це праця з фармакології, де перераховані всі рослини, тварини, мінерали та інші предмети, які, як вважається, мають лікувальні властивості; обговорюється біологія, хімія, географія, мінералогія, геологія й астрономія у зв’язку з фітотерапією. Увів у вжиток 374 нові лікарські речовини, а решту взяв із більш ранніх джерел. Під час підготовки праці було використано понад 800 джерел. Загалом Лі Ши-чжень зафіксував понад 11000 рецептів. У «Бень цао ган му» є перша згадка про щеплення проти віспи, заснованого на тому ж принципі, який на Заході привів до розвитку імунології. Компендіум на чотири століття став основним посібником із рецептури для фармакологів Китаю та інших країн Східної Азії. У Європі він здобув популярність у XVIII ст. На нього посилалися Карл фон Лінней і Чарльз Дарвін.

Написав «Вчення про пульс з Біньху» («Біньху мо сюе»), у якому охарактеризував 25 видів пульсу, прив’язуючи його до певних захворювань, а також «Дослідження пульсів 8 чудових каналів» («Ци цзін ба мо као»), присвячене пульсології й лікуванню за допомогою голковколювання й моксо припікання (чжень цзю).

Профілактика – значить просуватися і трансформуватися разом зі змінами.

При лікуванні захворювань найбільшу увагу китайська медицина приділяє профілактиці їх виникнення. Сьогодні, як і тисячоліття тому, активно застосовується принцип «лікувати пацієнта перш ніж виникне хвороба». Основним правилом лікування є усунення причини недуги. До терапевтичних правил належить також лікування пацієнта з врахуванням його індивідуальних особливостей, географічного положення та пори року.

«КАНОН ЖОВТОГО ІМПЕРАТОРА ПРО ВНУТРІШНЄ»

Якщо слідувати Інь і Ян, тоді є життя.
Якщо піти проти них, тоді настане смерть.
Якщо піти за ними, тоді буде порядок.
Якщо піти проти них, тоді буде хаос.
Ось чому мудрець не лікує там, де вже є хвороба,
не наводить порядок там, де вже є хаос,
він наводить порядок там, де ще немає хаосу.

«黃帝 內 經»
從 陰 陽 則 生
逆 之 則 死
從 之 則 治
逆 之 則 亂
聖 聖人
不 治 已 病 治 未 病
不治 已 亂 治 未 亂

Традиційна китайська медицина допомагає зрозуміти послідовність того, як відбуваються всі процеси всередині людини, а також врахувати особливості кліматичних змін, вивчає способи, як встановити найкращий потік ци в тілі людини, зважаючи на навколишнє середовище.