В. Хілініч

БАОПУ-ЦЗИ («мудрець, який обійняв порожнечу») – прізвисько геніального китайського майстра на ім’я Ге Хун. У ІІІ столітті нашої ери він написав науково-популярний трактат, щоб роз’яснити речі, пов’язані з дао.

Завдяки простій формі викладення, праця була чудово сприйнята тоді, високо цінувалася в пізніші часи й цікава зараз.

У пошуках дао Ге Хун описав шлях до здорового довголітнього життя. У підсумку виявляється, що потрібно лише п’ять умов для досягнення цього:

1. Вигодовуй життєвість – спосіб життя, який сприяє зростанню ци й оновленню організму.
2. Зберігай себе. Уникай шкідливих речей. Позбудься старих страхів. Досягай психологічної стійкості. Очистись від отрут і хвороб, від шкідливого в способі життя щодо пам’яті й контактів. «Позбудься дикого серця» – стеж, щоб емоції та бажання не змушували розкидатися силами. («Четверо дверей, які повинні бути замкнені».)
3. Покращуй, що вже напрацював. Пильнуй, щоб розвиток ішов неухильно, і роби добрі справи.
4. Підтримуй мирні й з хорошою сумісністю взаємовідносини. («Мистецтво внутрішніх покоїв».)
5. Роздобувай нову ци. Налагоджуй взаємообмін із оточенням шляхом наповнення силами природної ци, щоб твої справи йшли добре.

«Прагнучи до набуття Шляху, доведеться спочатку накопичити заслуги, а потім позбавлятися від недоліків»,

– писав Баопу-цзи.

До заслуг, які подовжують життя, Ге Хун відносив: рятувати людей від небезпеки, допомагати їм уникнути відчаю, охороняти їхнє здоров’я від хвороб, щоб вони не померли, не встигнувши зробити нічого важливого на своєму шляху. Тобто, у розумінні мудреця норма – це проявляти гуманність і повагу. Якщо зовсім не вдосконалювати доброчесну поведінку, а тільки тренувати силу, як магію, то подовження життя досягти неможливо. «Принцип накопичення заслуг полягає в тому, що якщо зроблено 99 добрих справ, а потім раптом одну злу, то втрачається дієвість попередніх добрих справ і їх треба починати спочатку. Тому мало просто робити багато хороших і трохи поганих справ. Навіть коли ніякого поганого діла не скоєно, а людина тільки й просторікує про свої вчинки, починає вимагати похвали або винагороди за них, дієвість утілених нею добрих справ повільно сходить нанівець, але тільки цих добрих справ, а не всіх його добрих справ узагалі», – відзначав мудрець.

«Людям варто перебувати в небагатослівності та простоті харчування, не піддаватися впливам та не змінюватися без упину. Їм слід берегти своє серце, щоб відв’язатися від пристрастей у бажаннях, і зміцнювати й удосконалювати власний дух, оскільки так досягається доскональна чистота. Їм потрібно обмивати, вичищати свої почуття, щоб отримати їх у справжній щирості. Їм необхідно позбавлятися від думок про недосяжне та уникати втоми, що згубить їхню справжню природність, а також зменшувати порочну надлишковість радості, обурення, розсіюючи й відпускаючи крайності любові і ненависті. Якщо робити так, то можна не молитися про щастя, але щастя прийде, і не здійснювати жертвоприношення для відвернення біди, але біда піде. Чому це так? Тому що наша доля всередині нас самих, а не приходить ззовні. І саме Дао-Шлях простирається в нас, а не повинен прийти до нас із якогось іншого місця»,

– зауважував Баопу-цзи.

На його переконання, «біда полягає в тому, що прості люди не можуть зберегти автентичність своєї природи, відмовляються утримуватися від того, що створює перешкоди для них, і загалом люблять неприборканість, збудження. Поспішаючи й борсаючись, люди блукають, збившись зі шляхудао, і ніяк не можуть повернутися до початку. Їхні почуття відгукуються на вплив зовнішніх речей і спрямовуються лише назовні. Їхня свідомість змішується зі справами світу й переповнюється ними. Вони спокушаються бажаним, і небесний принцип творчості та самовідповідальності в них гине. Оскільки вони приходять у хаос від того, що бачать, чують, то чистота й цілісність залишають їх, а їхнє серце потрапляє під владу марнотратства, розваг. Їхні почуття забруднюються, плутаються, здіймаючись ніби хвилі морські.

Тоді, коли це буйство стає подібним стихійному лихові та робиться нездоланним нещастям, людям уже нічого не залишається, окрім як об’їдатися жирним, обпиватися винами, брязкати металом зброї, вражати одягом-шатами, горлати пісні й танцювати до упаду, розбивати лоби в молитовних поклонах, випрошувати щастя. клянчити бажане, сподіваючись, що обов’язково отримають його.

Тоді їхня есенція та дух потрапляють у біду через затьмарення й стурбованість. Їхній квітучий організм не зберігається – гине від такого тягаря. Вони ніби мучать, варять, смажать тканини власного тіла, придушуючи небесну гармонію. Обтяжуючи себе без усякої міри, вони готові потім розбити лоба, благаючи про зміну своєї долі, – продовжує мудрець. – Коли їх наздоганяє біль, люди починають здійснювати жертвоприношення й молитися про позбавлення від хвороб.

А коли об’їдаються, обпиваються, то покладають усю провину за біди на бісів і демонів. Але вони самі своїм непотребством накликали ці недуги на власне тіло. Чим же їм можуть зарадити в такому випадку носії божественного розуму Неба і Землі? Чим можуть їх підтримати жертвоприношення, спустошуючі запаси їжі?»

«Щоб стати щасливим, – пояснює Баопуцзи, – недостатньо просто старанно молитися. Горе не можна прогнати поклонами божествам і принесенням жертв. Якби молитви змінювали долю, продовжували життя, а хвороби зцілвали жертвоприношеннями, то всі багатії неодмінно насолоджувалися б чудовим довгим життям, а аристократи не страждали б від недуг. Проте компанія слуг і рабів не може роз’їжджати в позолоченому екіпажі, а прості люди, одягнені в ряднину, не сміють управляти шісткою баских коней.

Ці невдачі не можна пояснити тим, що жертви були значними, або тим, що нефриту й шовку недостатньо, або тим, що шанобливості виявилося замало. Ні, розтрати були такі ж великі, наскільки великі пагорби й гори, але набута користь – менше найтоншої павутинки. Чи не тому, що в цих випадках ціною втрати чогось поблизу намагалися придбати щось удалині?»

«Сяяння доброчесності розповсюджує аромати, а нежурливий – довголітній. Той, хто не розтринькує що мав, не вмирає передчасно. Чим більше скорбот, тим швидше настане старість. Ось який закон єства. І чи можуть його скасувати зовнішні речі або інші істоти?»

– ставить риторичне запитання мудрець.