А. Гончарук
радник Правління Української асоціації китаєзнавців

Понад чверть століття минуло з того моменту, коли під час першого візиту до КНР другого Президента України Л.Д. Кучми тодішній Голова КНР Цзян Цземінь у державній резиденції Дяоюйтай у Пекіні в присутності журналістів з різних країн сказав Президенту Кучмі: «Ми як ракетники завжди зрозуміємо один одного». За цей час відбулися значні зміни як на світовій арені, так і у наших країнах. На жаль, далеко не завжди ці зміни були на краще.

Українсько-китайські взаємини пережили різні випробування: і візит до України тайванського високопосадовця наприкінці 1990-х рр., і раптову, а тому болісну для китайської сторони відмову третього Президента України В.А. Ющенка приїхати на відкриття Олімпійських ігор у Пекіні в 2008 р., що спричинило 6-річну паузу у діалозі на найвищому рівні, і втечу з України колишнього Президента В.Ф. Януковича через два місяці після довгоочікуваного Державного візиту до КНР, у ході якого був підписаний Договір про дружбу та співробітництво між Україною та Китайською Народною Республікою. Знадобилося більше двох років після Революції Гідності, аби відновити взаємну довіру у міждержавних відносинах. Лише у квітні 2017 р. посол КНР в Україні пан Ду Вей зміг на пресконференції констатувати: «Холодна зима скінчилася. Почалася дружня весна!».

Проте Президент України П.О. Порошенко до Пекіна так і не поїхав, а дві його короткі зустрічі з Головою КНР Сі Цзіньпінем відбулися за лаштунками міжнародних форумів і мали скоріше протокольний характер. Змістовного політичного діалогу на найвищому рівні так і не сталося. І цей сумний факт неможливо замаскувати численними культурно-мистецькими заходами, яких останніми доковідними роками було чимало й навіть під патронатом президентів Л.Д. Кучми і В.А. Ющенка та дружини Президента Марини Порошенко.

Звісно, можна апелювати до економічних показників, адже у 2019 р. Китай став найбільшим торгово-економічним партнером України і це не може не тішити. За даними Держстату України, у 2019 р. товарообіг між Україною та КНР становив $12,79 млрд та зріс на 30,4% порівняно з 2018 р. При цьому експорт товарів з України до Китаю становив $3,59 млрд (+63,3%), імпорт китайських товарів в Україну становив $9,20 млрд (+20,9%).

Проте сальдо для України за цей період залишилося негативним і становило -$5,61 млрд. У 2019 р. у структурі українського експорту до Китаю домінували поставки руди, шлаків і золи – 32,8%; зернових культур – 23,9%; жирів та олії – 20,6%; залишків і відходів харчової промисловості – 7,6%; котлів, машин – 4,9%. Водночас у загальній структурі імпорту з Китаю домінували поставки електричних машин – 34,5%; котлів, машин – 16,8%; пластмаси, полімерних матеріалів – 3,8%; засобів наземного транспорту, крім залізничного, – 3,4%; іграшок – 3,0%; взуття – 2,9%.

Якщо порівнювати показник українсько-китайської торгівлі 2019 р. у майже 13 млрд. доларів США з показником, наприклад, 1993 р. (273 млн доларів США) зростання виглядає величезним. Але якщо взяти до уваги результати сучасного моделювання обсягів ВВП країн світу за останні 200 років, виявляється, що у 1976 р. ВВП Китаю становив 848 млн умовних доларів, а ВВП УРСР – 430 млн, тобто більше ніж половину! Щодо частки України у загальному обсязі зовнішньої торгівлі КНР, то у 2019 р. ця частка становила 0,28% – менше третини одного відсотка!

Після проведення третього засідання Комісії зі співробітництва між урядами України та КНР, яке мало відбутися ще 2015 року й нарешті пройшло у грудні 2017, тодішній співголова цієї комісії перший віце-прем’єр-міністр України С.І. Кубів півроку розповідав про 7 мільярдів китайських інвестицій, які ось-ось зайдуть в Україну. Як повідомляє сайт Посольства України в КНР, станом на 01.01.2020 р. в економіку України залучено $40,0 млн інвестицій з Китаю, а обсяг інвестицій з України в економіку Китаю становив $0,6 млн.

Під час згаданого Державного візиту Президента України до КНР у грудні 2013 р., окрім великого договору, була підписана низка міждержавних та міжурядових документів, зокрема Програма економічного співробітництва на 2014–2018 рр., яка передбачала кілька великих двосторонніх проєктів. Як відомо, виконання програми завершилося без підбиття підсумків, адже підсумки ці досить сумні. Доля «Повітряного експресу», який мав бути збудований на китайські гроші ще до Євро-2012, загальновідома. Кредит, наданий під щорічну закупівлю українського збіжжя, використовується на 50%. А так званий енергетичний кредит у розмірі 3,6 млрд доларів США за п’ять років плюс ще рік пролонгації так і не був використаний! Уряди України йдуть на виконання політичних вимог МФВ заради 1–2 млрд доларів, а китайські суто економічні гроші виявилися нам непотрібними.

Загалом, можна констатувати, що до 2014 р. українсько-китайські відносини розвивалися по висхідній, хоча і мали періоди певної невизначеності. Останніми роками, попри позитивну динаміку торговельно-економічного співробітництва та збільшення обсягів взаємної торгівлі, про сталий розвиток відносин та ефективну взаємодію України й КНР не йдеться. Скоріше, мають місце епізодичні інформаційні сплески за різними приводами, які швидко губляться серед повсякденних проблем.

Наприклад, в Україні практично не помітили другий Форум високого рівня з міжнародного співробітництва «Один пояс, один шлях», який у травні 2019 р. пройшов у Пекіні. Участь у заході взяли представники 150 країн світу, в тому числі 38 глав держав і урядів, а також 90 міжнародних організацій, генеральний секретар ООН і голова МВФ, представники бізнесу та науки, загалом понад 6 тисяч дуже впливових людей. У рамках заходу відбулося підписання угод на загальну суму 64 млрд доларів США. Українську делегацію очолював перший віце-прем’єр-міністр України – міністр економічного розвитку і торгівлі Степан Кубів. Реальних результатів перебування української делегації в Китаї в Україні так і не побачили.

Україна взяла участь у China International Import Expo в 2018 р., найбільшому виставковому заході Китаю, що проводився за підтримки Держради КНР, урядів провінцій, міністерств і відомств, дипломатичних місій та профільних асоціацій. На цій виставці наша країна вперше під час події такого глобального значення представила свій торговий, інвестиційний та туристичний потенціал у форматі Національного стенду, а також комерційних стендів загальною площею 288 м2, де продемонструвала аграрні та харчові товари, новітні розробки в галузі приладобудування, туристичні послуги тощо. Проте у 2019 р. офіційна делегація України участі у виставці вже не брала. Присутність українських компаній у комерційній частині СІІЕ-2019 забезпечувала ТПП
України. Цього року, незважаючи на коронавірусні обмеження, виставка мала ще більший розмах. Натомість знайти інформацію про участь у виставці України неможливо.

Незважаючи на те, що китайська сторона перестала називати Україну «важливою країною в Європі» та попри мізерну частку України у зовнішній торгівлі КНР, наша країна все ще цікавить Пекін. Увага до нас, зокрема, зумовлена наявністю Угоди про асоціацію з ЄС та можливістю використати Україну як майданчик для просування до Європи китайських товарів. Цим також пояснюється зацікавленість китайської сторони у розвитку та модернізації української інфраструктури.

З 2016 р. Мінтранс України «проробляє можливості» встановлення прямого залізничного вантажного сполучення з Піднебесною. Цього року таке сполучення нарешті було організоване приватним китайським бізнесом. У липні до Києва прибув уже другий потяг із 43 сорокафутовими контейнерами. За 20 суток потяг подолав 9,5 тисячі кілометрів від китайського міста Ухань до столиці України. Потяг урочисто зустріли, адже Ухань – місто-побратим Києва. Погано, що про побратимство київська влада не згадувала у січні-лютому, коли Ухань опинився сам на сам з епідемією коронавірусу.

Проявом зацікавленості Китаю у подальшій розбудові плідного українсько-китайського торговельно-економічного співробітництва став проєкт Програми двостороннього співробітництва між КНР та Україною на період до 2025 року у рамках спільного будівництва «економічного поясу Шовкового шляху» і «морського Шовкового шляху XXI століття», який був запропонований уряду України китайською стороною на початку 2020 р. Ця Програма є важливим довгоочікуваним документом, що має на меті вивести двосторонню співпрацю зі стану «обговорення підготовки дорожніх карт» на рівень практичної взаємодії міністерств і відомств двох країн. На жаль, інформації про реакцію українського уряду та подальшу долю документа знайти не вдалося.

Перша половина 2020 р. і перший рік президенства В.О. Зеленського на китайському напрямі відзначилися тільки сумнівною зустріччю Президентом України в аеропорту Бориспіль комерційного рейсу української «Мрії», яка доставила невеличкий вантаж гуманітарної допомоги та величезну партію товарів для мережі «Епіцентр».

На щастя, 1 жовтня ЗМІ розмістили інтерв’ю В.О. Зеленського інформаційному агентству «Сіньхуа» з приводу дня утворення Китайської Народної Республіки. Президент України висловив власне бажання «бачити рух уперед в українсько-китайських відносинах». Він сказав: «На моє переконання, настав час надати нашому діалогу нових імпульсів. Гадаю, що для цього ми маємо відновити повноцінний політичний діалог між нашими державами. Маємо відновити динаміку двосторонніх контактів на рівні міністерств і відомств, на рівні очільників урядів, парламентів та, безумовно, лідерів. Буду радий вітати Голову КНР Сі Цзіньпіна в Україні. Для мене було б великою честю відвідати чарівний Китай». Що ж, правильні слова в слушний час. Будемо сподіватися на те, що слова Президента стануть дороговказом для українських чиновників.

До речі, про чиновників. У своєму інтерв’ю В.О. Зеленський зазначив, що «одним із кроків <…> має стати системна підготовка в Україні фахівців-китаєзнавців. Уже зараз китайська мова вивчається в загальноосвітніх школах та закладах вищої освіти. В Україні близько 500 китаїстів щороку отримують дипломи філологів. Ми маємо кваліфікованих перекладачів».

І тут виникає питання: хто має кваліфікованих перекладачів? Україна як країна так, має. Україна як держава – ні, адже в міністерствах і відомствах фахівців зі знанням китайської мови вдень зі світлом не знайдеш. Навіть у МЗС китаєзнавців одиниці, між іншим, як і у Посольстві України в Китаї. Тому і їдуть випускники українських вишів зі знанням китайської мови до Китаю викладати китайським дітям англійську мову, адже в Україні вони нікому не потрібні. Хіба що бізнесу, і то час від часу.

Якщо йдеться про найбільшого торгового партнера України, то хто забезпечує переклад численних переговорів на офіційному рівні? Чи є в ОДА по областях хоч один фахівець-китаєзнавець? У Посольстві КНР в Україні працюють чудові українські фахівці, а наші міністри приходять на зустрічі зі своїми китайськими колегами взагалі без перекладачів, сподіваючись, що переклад забезпечить китайська сторона.

У 2014–2016 рр., коли в українсько-китайському діалозі виникла чергова пауза, функцію модератора відносин вимушена була взяти на себе Українська асоціація китаєзнавців, громадська організація, що об’єднує понад 200 фахівців різного профілю. Нині в складі асоціації працює перекладацький відділ, в якому задіяні понад 50 перекладачів. Відповідаючи на запит українських бізнес-кіл, з метою супроводження бізнесу, моніторингу інвестиційних проєктів та його супроводу на регіональних рівнях, маркетингу та крос-культурного менеджменту на платформі Української асоціації китаєзнавців створено Експортно-імпортний офіс, який надає весь спектр послуг від консультації до відкриття виробництва в Китаї та запуску інвестиційних проєктів. Офіс має 3 представництва в містах Чженчжоу, Шеньчжень і на острові Хайнань та 6 партнерських компаній у Пекіні, Шанхаї, Сіані, Гуанчжоу, Харбіні та Сямені. Експертна група складається з 5 фахівців, що мають багаторічний досвід роботи в Китаї.

Підсумовуючи, варто нагадати, що розвиток справжніх стратегічних відносин з Китаєм – це ключовий тест для України на її спроможність проводити адекватну і суверенну зовнішню політику, виходячи з власних (національних) інтересів і зважаючи на реалії зовнішнього світу. Саме з національних інтересів слід виходити, відповідаючи на бінарний вибір, поставлений США перед більшістю своїх партнерів: ви зі США чи з Китаєм? Нам слід пам’ятати, що всі елементи трикутника «США–ЄС–РФ» через різні причини фактично виступають проти стратегічних відносин України з Китаєм.

Відомо, що в ЄС поділяють ідею США щодо стримування Китаю, особливо в економічних проєктах, наприклад щодо кредитів. Однак на двосторонньому рівні держави ЄС ведуть з КНР доволі активні переговори. Тобто варто сприймати заклики європейців до України бути більш стриманими у своїй стратегії щодо Китаю насамперед з точки зору конкуренції, розуміючи, що за цим стоять інтереси певних об’єднань чи окремих держав.

Україні вкрай необхідно позбутися тягаря невиконаних зобов’язань і обіцянок. Цей тягар негативно впливає на двосторонні відносини, необхідно шукати рішення, бо будь-якому терпінню приходить кінець. Проблемні питання українсько-китайського ВТС, зокрема, справа «Мотор Січ», стали маркером, який покаже реальний напрям розвитку українсько-китайських відносин. Без вирішення цього питання розраховувати на стратегічні відносини з Китаєм не варто. До того ж слід пам’ятати, що із самого початку не Китай хотів придбати «Мотор Січ», а власники «Мотор Січі» прагнули його продати за найкращу ціну.

Участь України в ініціативі «Пояс і шлях» не суперечить євроінтеграції, а навпаки, сприятиме їй. Незважаючи на окремі застереження, Європейський Союз активно розвиває різноманітні форми співпраці з Китаєм, провідні європейські країни (ФРН, Франція, Італія) мають власні «дорожні карти» такої взаємодії, а країни Східної Європи повною мірою користуються фінансовими можливостями співробітництва з КНР.

Формат співробітництва КНР з країнами Центральної та Східної Європи «17+1» напряму стосується України, якій варто приєднатися до китайського формату з європейського боку. Китай не мав жодних застережень щодо Угоди про асоціацію з ЄС, а приєднання України до формату «17+1» назавжди позиціонуватиме Україну як країну ЦСЄ та виключить її із ментального пострадянського простору.

Актуальним залишається питання ратифікації і введення в дію великого політичного договору, підписаного у 2013 р. Цей документ є основоположним у наших взаєминах.

Є проблема невикористання можливостей для китайських інвестицій в Україну як суто фінансових, так і інших. Необхідна системність, певна послідовність кроків та наявність відповідальних осіб в органах центральної влади, які б просували подібні проєкти.

Окремим важливим питанням залишається створення інфраструктури українсько-китайського співробітництва у вигляді інституцій та посадовців, відповідальних за розвиток взаємин України з КНР. Комісія зі співробітництва між урядами України та КНР має 7 галузевих підкомісій, які у більшості очолюються заступниками міністрів з питань європейської інтеграції. Такий розподіл відповідальності призводить до того, що на рівні виконавців у відомствах «за Китай» відповідають випадкові люди. Відповідно, низькими є результати.

В Україні діють представництва та кореспонденти 6 китайських медіа. Погляди китайських журналістів переважно формуються, виходячи з власних китайських інтересів. Натомість китайські журналісти можуть надавати цілком об’єктивну оцінку подій, якщо одержують ексклюзивне та виважене пояснення, головним чином від офіційних представників України. Нині українські ЗМІ протягом останніх шести років не мали жодного кореспондента у Китаї.

У вже згаданому інтерв’ю Президент України В.О. Зеленський зазначив: «Китай завжди був і залишається серед пріоритетів української зовнішньої політики. Президент та уряд України приділяють розвиткові взаємодії з КНР особливу увагу». Будемо сподіватися, що так воно і буде.