Є. В. Гобова
к. ф. н., молодший науковий співробітник, Інститут сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАН України

Рівно сто років тому в Пекіні розпочалися масові студентські протести, що породили цілий новий рух, який з часом став основою формування сучасного Китаю. Рух 4 травня, відомий від початку як «студентський рух», став рушійною силою докорінних змін у китайському суспільстві. Він розпочався з приниження китайського народу, зі зради та захоплення його історичних територій, та врешті-решт призвів до оновлення та відродження країни. Не буде перебільшенням сказати, що той Китай, який ми знаємо сьогодні, – друга економіка світу, могутня та впливова держава з передовими технологіями, – не був би можливим без подій, що сталися сто років тому, одного травневого ранку в 1919 р. на площі Тяньаньмень. На жаль, ця сторінка з історії Китаю мало відома в Україні, хоч її уроки надзвичайно важливі, особливо у ці непрості часи.

Сто років тому, 4 травня, студенти університетів Пекіна об’єдналися та вийшли на демонстрацію, котра стала початком зміни культурної та політичної траєкторії сучасного Китаю. А одним із інструментом та відображенням цього руху став журнал «Нова молодь», який зчинив справжню революцію у культурних та соціальних процесах Китаю.

За вісім років до того відбулася Сіньхайська революція, яка поклала край Цінській імперії. Імперський лад було зруйновано, і країна перебувала у політичному хаосі, що переріс у так звану «еру мілітаристів». У 1917 р. Китай підтримав Антанту у Першій світовій війні з умовою повернення територій провінції Шаньдун, раніше окупованих Японією, та надсилає 140 тис. своїх працівників на підтримку Британської та Французької армій. Після капітуляції Німецької імперії, за результатами Версальського договору, території провінції Шаньдун були передані під контроль Японської імперії. Це рішення було прийняте, незважаючи на вимоги китайської делегації, котра відмовилася підписувати договір, та навіть на підтримку президента США Вудро Вілсона. Воно стало черговим болючим ударом для китайського суспільства, котре пережило цілий ряд принизливих військових поразок за останні десятиліття. Тим більше складно було змиритися з втратою історичних територій, що були батьківщиною Конфуція, такої знакової постаті у китайській культурі та історії.

Beijing students – Пекінські студенти протестують проти рішень Версальської угоди

Для студентів та молодої інтелігенції Пекіна це стало поштовхом вийти на демонстрації з антиімперськими, антиколоніальними лозунгами. Їх протест швидко розповсюдився по всій країні, незважаючи на масові арешти. Лідерами протестного руху були молоді викладачі та студенти, що отримали освіту за кордоном – в Японії, Франції, Великій Британії тощо. Вони добре володіли іноземними мовами, були добре знайомі з працями видатних європейських філософів. Конфуціанська догма для них була архаїчною та неефективною. Повертаючись на батьківщину вони прагнули змін та викорінення феодалізму й неосвіченості серед широких мас населення.

Націоналістичні та антиімперські настрої швидко поширювалися та мали частковий успіх – представники Китаю на Паризькій мирній конференції відмовилися підписувати Версальський договір, китайських чиновників-колабораціоністів було позбавлено посад, а затриманих під час протестів студентів – звільнено. Ця перемога була скоріше символічною, адже Японія все одно залишила за собою контроль над китайськими територіями, але ця перемога мала надзвичайне значення для дальшого формування китайського суспільства. Колишні лідери та учасники студентського руху врешті-решт стали очільниками нової країни.

Важливим інструментом як самого Руху 4 травня, так і дальших соціальних та культурних процесів у країні став журнал «Нова молодь» 《新青年》. Власне, саме поняття «Рух 4 травня» в ширшому сенсі використовують на позначення періоду з 1915 по 1921 р., а саме від року заснування «Нової молоді».

Hu Hsen Hsu – Чень Дусю та Ху Ши, співзасновники «Нової молоді» (1925 р., Шанхай)

Історія «Нової молоді» розпочалася у 1915 р. у Шанхаї, де тоді мешкав Чен Дусю – письменник, викладач, філософ та майбутній засновник Комуністичної партії Китаю. Журнал «Нова молодь» дуже швидко став надзвичайно популярним серед студентів та інтелігенції всієї країни – він різко критикував вади конфуціанського ладу, пропагував західні цінності та права людини. Та найголовнішим нововведенням було використання не архаїчної літературної мови веньянь, яка вже століттями існувала лише в писемному вигляді, а байхуа – живої та зрозумілої мови.

Найперший випуск журналу розпочинався із звернення головного редактора до молоді із засторогою не старіти передчасно душею та із шістьма тезами-закликами: незалежність замість рабства, прогрес замість консервативності, цілеспрямованість замість відстороненості, інтернаціональність замість самоізоляції, практичність замість формалізму, наука замість забобонів. 

La Jeunesse – Обкладинка першого випуску «Нової молоді»

Журнал пропагував науку та демократію, яких Чень Дусю назвав пан Сай (赛先生, від англійського слова ‘science’) та пан Де (德先生 від ‘democracy’). Згодом, у травні 1919 р., саме з цими іменами на плакатах учасники студентського руху вийшли на площу Тяньаньмень. На думку Ченя Дусю, саме завдяки демократії та науці Європі вдалося вийти з мороку середньовіччя та побороти феодальний світогляд. «Нова молодь» стала чудовим інструментом для розповсюдження цих ідей – на  сторінках журналу друкували статті та есе, що засуджували стару мораль, стару політику, лицемірство та несправедливість конфуціанського суспільства. Тим більш ефективними були ці публікації завдяки ще одному, не менш важливому напрямкові журналу – новій літературі. Авторами та редакторами журналу була не просто молода інтелігенція, а справжні майстри словесності. Серед них – «батько сучасної китайської літератури» Лу Сінь, філософ та літературознавець Ху Ши, лінгвіст Цянь Сюаньтун, письменниця Чень Хенчже, вчений Чжоу Цзожень, поет Шень Їньмо та багато інших. Крім того, їх новітні ідеї були викладені простою й зрозумілою простолюду мовою, що лише сприяло їх розповсюдженню.

З «Нової молоді» розпочалася сучасна китайська література, яку не лише створювали сучасною розмовною мовою, а й вона підіймала нові теми, розповідала про реальне життя простого народу та використовувала сучасні художні прийоми західної літератури. Прийнято вважати, що першим художнім твором, написаним мовою байхуа, стали «Нотатки божевільного» Лу Сіня, котрий черпав натхнення з однойменної повісті Миколи Гоголя. Проте за рік до того, в Америці у  студентському журналі китайською мовою вийшло друком оповідання «Один день» авторки Чень Хенчже, котра згодом стала важливим учасником руху за нову культуру. Вона також стала першою жінкою Китаю, яка отримала посаду професора в університеті та написала перший китайський підручник з історії країн Заходу.

A Madman’s Diary – Сторінка з першого видання «Нотаток божевільного» Лу Сіня у «Новій молоді»

Однією з історично значущих публікацій журналу була стаття «Попередні пропозиції щодо літературної реформи» Ху Ши, яка стала першим та основним документом, який впроваджував перехід від класичної літературної мови до розмовної. Ху Ши закликав молодих письменників відмовитися від веньяню як від архаїчної мови, яка не може бути інструментом для опису сучасності. Разом з тим, будучи дослідником та знавцем класичної китайської літератури, він не прагнув замінити китайську літературу західною, натомість намагався створити мовну реформу на основі китайської традиції.

Крім того, у журналі публікував статті Лі Дачжао – один із засновників Комуністичної партії Китаю. Його статті про більшовизм та Жовтневу революції у Росії мали важливе значення для дальших політичних процесів у Китаї.

Складно перебільшити значення «Нової молоді» у становленні нового Китаю – перехід на розмовну мову згодом дозволив провести реформу писемності, яка, разом із мовною реформою, зробила можливим отримання освіти для ширших кіл населення. Незрозуміла та архаїчна мова століттями заважала розповсюдженню писемності. Зрештою, можливим стало і створення путунхуа – сучасної стандартної китайської мови, яка й досі є важливим чинником, що об’єднує весь Китай. В свою чергу, розповсюдження ідей марксизму через публікації у журналі стало передвісником комуністичного руху в Китаї.

 Останній, 54-й випуск журналу побачив світ у 1926 р. Ще тривала «ера мілітаристів», лідери студентського руху розійшлися у своїх намірах та політичних поглядах, так само розійшлися й видавці «Нової молоді». Дехто дотримувався консервативніших ідей, а для когось важливо було позбутися всіх пережитків минулого. Однак рух за нову культуру та мовна реформа невідворотно змінювали майбутнє Китаю. Колишні студенти стали викладачами, науковцями, політичними та громадськими діячами, вони склали собою основу китайської інтелектуальної еліти, котра згодом була в авангарді розбудови нової китайської держави, що її було створено у 1949 р.

Через тридцять років після студентських протестів Китай нарешті отримав територіальну цілісність та позбувся феодальної спадщини.

Напередодні відзначення 100-річчя Руху 4 травня очільник КНР Сі Цзіньпін виступив з промовою, в якій наголосив на важливості досягнень руху та ролі молоді:

«Молодь є найбільш активною та енергійною силою суспільства. Молодь – це надія країни, молодь – це майбутнє народу».

Здобутки Руху 4 травня досі є важливими для Китаю та цінним уроком цілеспрямованості та витривалості для решти світу.