Є. Гобова
науковий співробітник Інституту соціології Академії суспільних наук КНР

«文化就像一个绵延不断的河流，源头来自远古，又由许多支流、干流汇合而成。文化交流是民心工程、未来工程，潜移默化、润物无声»。

«Культура – як річка, що не має ні кінця ні краю. Вона бере початок з давніх часів,в неї впадає багато різних потоків, які разом створюють єдине річище. Культурний обмін – це справа на благо народу, це справа майбутнього. Культурний обмін є тихою силою, що без зайвого галасу створює зміни»

(Сі Цзіньпін).

Основою цієї доповіді є огляд фахової китайської літератури та невелике опитування серед фахівців у сфері культури та мистецтва, осіб, які вже працюють або починають працювати в культурному обміні з Китаєм (художники, мистецтвознавці, викладачі, видавці, перекладачі тощо). Воно не претендує на повноцінне соціологічне опитування та не має точних статистики статистичних даних, проте є невеличким зрізом сучасного стану речей у цій сфері та, зрештою, сподіваємося, стане поштовхом для масштабнішого дослідження цієї теми.

Наступний 2019 рік має стати визначним етапом для культурної дипломатії Китаю в Україні через дві важливі події:

У 2019 році виповнюється 70 років від заснування КНР і цей рік проголошено Роком Китаю в Україні.

Чи готова українська сторона використати цю можливість для зближення двох народів? Якими є першорядні завдання на шляху до розв’язання проблем у сфері культурного обміну між Україною та Китаєм?

Дати відповіді на ці питання одноосібно, без залучення фахівців з обох країн практично неможливо, проте ми можемо вивчити досвід інших країн, які вже роками підтримують високий рівень культурного співробітництва з КНР. Результатом такої тривалої та плідної співпраці є проект Єврокомісії “Окреслення культурного та креативного ландшафту між ЄС та Китаєм” (Mapping the EU-China Cultural and Creative Landscape). З огляду на процеси реформування та євроінтеграції в Україні, а також на масштабність та фаховість цього проекту, він має особливу цінність для української сторони.

ПРОБЛЕМИ

У культурних відносинах між Україною та Китаєм є низка проблем, які стоять на заваді повноцінному співробітництву та розкриттю потенціалу співпраці двох країн. Серед них найсуттєвішими є:

• Відсутність базових знань та порозуміння з обох боків. Застарілі та неадекватні оцінки й стереотипи. Україна присутня у новинах та інформаційному просторі Китаю здебільшого у тематиці війни з Росією та щодо анексії Криму. Китай в інформаційному просторі України – не більше, ніж торговий партнер. Сфера культури висвітлюється вкрай рідко, спорадично, навіть у фахових виданнях. Китайські публікації про українську культуру дуже обмежені за тематикою (більшість фахових статей – про українську музичну освіту), українським публікаціям часто бракує професійності.
• Розпорошеність зусиль. Як в Україні, так і в Китаї є організації та інституції, які активно намагаються встановити культурні контакти, просувати ініціативи культурної дипломатії за кордоном. Проте їх діяльність не є скоординованою, між ними дуже слабка, або взагалі відсутня комунікація. Це особливо стосується роботи державних інституцій, які часто ігнорують ініціативи громадського та приватного сектору.
• Пасивність наявних інституцій. На сьогодні в Україні діє п’ять Інститутів Конфуція, два Класи Конфуція. В самому лише Києві відкрито два Інститути, де вже багато років працюють курси китайської мови. Але їх діяльність здебільшого обмежено вузьким колом слухачів курсів та студентів-китаїстів, тобто осіб, які вже вивчають або знають мову. Цей потужний інструмент м’якої сили Китаю використовують недостатньо, його потенціал не розкрито цілком. В Україні, з іншого боку, не існує аналогічної організації, яка популяризувала б культуру країни закордоном за її межами. Так само слабко використовують у культурній сфері інструмент міст-побратимів, який міг би ефективно налагоджувати зв’язки на рівні людей.
• Відсутність “видимості”, “помітності” тих заходів, що проводяться. Спільні культурні заходи часто лишаються непоміченими ЗМІ. Організатори таких подій обирають дуже вузьку цільову аудиторію, а це робить їх практично закритими для широкої публіки.
• Непрофесійність окремих організацій. За останні роки в Україні вийшло друком декілька книжок, які позиціонувалися як професійні переклади з китайської мови (зокрема з веньяню та зі стародавньої китайської), але за фактом виявилися перекладами з інших мов – російської, англійської. Такі свідомі дії видавців, викликані бажанням економії коштів та часу, негативно впливають на якість репрезентації китайського культурного продукту в Україні.
• Слабка або практично відсутня підтримка ініціатив “знизу”. Здебільшого це стосується державних інституцій, які нехтують пропозиціями та ідеями приватного та громадського секторів.

ПЕРСПЕКТИВИ

Культурне співробітництво України та Китаю є великим полем для плідної діяльності обох країн. Для України воно означає вихід на великий ринок другої економіки світу, нову багатомільйонну аудиторію. Для Китаю це новий напрямок розширення свого культурного впливу, популяризації свого культурного продукту.

Наразі, за різними підрахунками, китайський ринок сучасного мистецтва обіймає 30-33% від світового, хоча ще в 2006 році він мав не більше 5%. Однією з причин такого різкого підйому є активна підтримка з боку держави, яка може бути важливим уроком для українських функціонерів від культури.

Враховуючи недостатність взаємної пізнаваності, для обох країн це чудовий шанс активно створювати власний імідж, власний бренд, самостійно напрацьовувати позитивну репутацію, спростовувати застарілі та неправдиві стереотипи. Для України це можливість довести, що “Україна – не Росія”, для Китаю – показати, що “Зроблено в Китаї” є ознакою високої якості та спростувати негативні стереотипи.

Виходячи з характеру наведених вище проблем, можна визначити низку завдань, розв’язання яких стане важливим кроком для розбудови культурної дипломатії між Україною та Китаєм:

• Спільне планування співробітництва на різних рівнях – міністерському, відомчому, регіональному, міжінституційному тощо.
• Формування сфер спільних інтересів.
• Взаємодія експертних кіл.
• Залучення державного та приватного секторів.
• Встановлення прямих зв’язків між інституціями.
• Запозичення організаційного досвіду інших країн Європи.
• Розширення сфер взаємодії.

Наразі для України існує велике поле для діяльності у напрямку встановлення культурних зв’язків із Китаєм. В суспільстві при цьому є запит на культурну продукцію Далекого Сходу, це особливо яскраво підкреслює успішність та високу відвідуваність заходів в рамках Року Японії в Україні торік. Спираючись на досвід та методи країн Європейського Союзу, а також спільно з китайськими колегами, ми маємо нагоду зробити важливий внесок у розбудову стосунків України та Китайської Народної Республіки. Сподіваємося, що у наступному 2019-му році будуть використані всі можливості для того, щоби закласти міцне підґрунтя культурної співпраці двох країн.