ГО КАЙ: «В УКРАЇНЦІВ Є БАГАТО РЕЧЕЙ, ЯКИМИ ВОНИ ЗДАТНІ ВРАЗИТИ СВІТ»

Го Кай
— громадський діяч, співзасновник Міжнародної громадської організації «Культурно-дослідницький центр України та Китаю «Ланьхва», захистив магістерську роботу за спеціальністю «Декоративно-прикладне мистецтво» (художнє скло) у Львівській національній академії мистецтв, редактор газети «Дивовижний Китай», популяризує українську культуру в Китаї та китайську в Україні.

 

Історики та хроністи стверджували, що у давнину Львів можна було прийняти за портове місто, так у ньому було багато іноземців. Часи змінюються, але Львів і далі залишається відкритим для світу. Про те, як живеться у нашому місті представникам китайської діаспори розповідає співзасновник Міжнародної громадської організації «Культурно-дослідницький центр України та Китаю «Ланьхва»» Го Кай

– Пане Го, наскільки чисельною є китайська діаспора у Львові?
– Китайська діаспора у Львові невелика. Це в основному студенти львівських вишів. Взимку нас було 109 чоловік, а зараз десь близько 80. Найбільша кількість китайських студентів у Львівській національній музичній академії імені Миколи Лисенка. Тут навчається 67 китайських студентів та аспірантів.

Значно більші китайські общини, якщо можна їх так назвати, є у Києві, Одесі та на сході України. Але наш осередок, без перебільшення, унікальний. Це культурна діаспора – митці, музиканти, філологи. Це саме ті люди, які мають і можуть допомогти взаємозближенню двох культур – китайської та української, зламати стереотипи сприйняття, «наблизити» Китай до України і Україну до Китаю.

На заходи, які проводить Міжнародна громадська організація «Культурно-дослідницький центр України та Китаю «Ланьхва» приходять також люди, яких умовно теж можна віднести до китайської діаспори. Це громадяни України, які мають етнічне китайське походження, тобто їхні дідусі чи батьки були китайцями.

– Чи знають вони китайську мову, дотримуються традицій?
– Ні, вони асимілювались, але тепер, завдяки нашим заходам мають можливість ближче познайомитись з культурою предків.

– Чи беруть участь китайські студенти в акціях, які проводить Міжнародна громадська організація «Культурно-дослідницький центр України та Китаю «Ланьхва»»?
– Так, звичайно, адже вони перебувають далеко від дому, а це ще один шанс поспілкуватись, разом відзначити свята. Китайські студенти також активно долучаються і до організації свят, викладають на курсах китайської мови у Центрі мови та культури Китаю – «Ні Хао».

– Чому, на вашу думку, молоді китайці прагнуть отримати освіту в Україні?
– Освіта в Україні доволі дорого коштує. Дорожче, ніж, скажімо, у Польщі чи Франції. Але китайська молодь приїжджає до Львова вчитись, тому, що академічна мис­тецька освіта тут просто чудова. Та, на жаль, інформації про це в Китаї не так багато. Тому і китайських студентів у Львові мало, а зараз їхня кількість ще зменшилась у зв’язку з останніми подіями в Україні. Навряд чи сюди повернуться ті, хто закінчив бакалаврат і навіть планував здобувати тут магістерську освіту. Родини категорично проти того, щоб вони вчились в Україні, бо вважають, що це небезпечно.

У нас в Китаї тепер є спеціальні щоденні випуски новин про Україну, де передають інформацію про те, що відбувається на сході, а це, на жаль, не сприяє тому, щоб туристи чи студенти хотіли відвідати Україну.

Є й інші проблеми. Китайська молодь приїжджає здобувати освіту в Україні ще й тому, що життя тут значно дешевше, аніж в країнах Європи. І це «плюс», проте українське законодавство забороняє іноземним студентам працювати. А тому, якщо в родини немає гро­шей, то молода людина не зможе самостійно себе утри­мувати, навіть якщо має гроші на навчання.

Як на мене, саме ці чинники є визначальними, чому так мало студентів з Китаю навчається у Львові.

Українська влада мала б заохочувати приїзд студентів-іноземців і не лише китайців, адже це сприяє створенню позитивного іміджу країни та й фінансово вигідно для вишів. Думаю, що над цим треба працювати і владі, і адміністраціям вишів. Укладати спеціальні програми з обміну студентами, запрошувати до себе китайських діячів культури та бізнесу, рекламувати себе. От, наприклад, нещодавно у Китаї відбу­лась велика міжнародна туристична виставка, де йшлося зокрема і про зелений туризм, були представники багатьох країн Європи, Росія, а України не було, хоча у вас є Карпати, куди не соромно запросити гостей.

Щоб широке співробітництво в усіх сферах було успішним, потрібно заручитись підтримкою китайського суспільства, потрібно створити позитивний образ україн­ської держави. А саме таким шляхом, через молодь, представників культури – це зробити найлегше. Люди різні, як і світосприйняття та традиції, але мистецтво збли­жує. А тому, одним із головних завдань, які ставлять перед собою представники китайської діаспори у Львові, є створення умов для зближення двох країн, ближчого знайомства з культурою та традиціями один одного.

Китайські випускники консерваторії, наприклад, при­везуть у Китай ваші чудові українські народні пісні, пропагуватимуть класичну українську музику.

– Чи спілкуєтесь із китайською діаспорою в інших містах України?
– Так, звичайно, але це приватні контакти.

– А що знають в Китаї про Україну і зокрема про Львів?
– Донедавна у нас про Україну усі знали лише завдяки Андрію Шевченку та Чорнобилю, а тепер ще й через події на Донбасі. Але в українців є багато інших речей, якими вони здатні вразити світ. Це ваш балет, музика, малярство. І, скажу відверто, Львів вражає усіх моїх співвітчизників, які тут побували. Мало хто в Китаї уявляє собі, яке це гарне європейське місто, а, головне, що воно відкрите до співпраці, до сприйняття культур інших народів.

Китайська діаспора у Львові має ще одну важливу місію – розвінчати міфи про Китай, які існують у вас в Україні. У львівських магазинах неважко натрапити на книж­ки про Китай, але часто там фотографії 10–15-ти річної давності. А країна дуже стрімко розвивається і якщо, наприклад, ти провчився чотири чи п’ять років за кордоном, то повертаєшся в уже цілком інший Китай. Існує стереотип, що Китай це країна дешевих неякісних товарів, але насправді Китай – це країна високих технологій.

– Ви чудово розмовляєте українською, скільки років вам знадобилось аби її опанувати?
– Я уже дванадцять років живу в Україні, так що часу було більш аніж достатньо.