Мар’яна Сидорів

— народилася у Львові, закінчила Львівський національний університет імені Івана Франка, факультет міжнародних відносин. Займається ринковою аналітикою у «Raw & Refined Commodities» у Шанхаї, також відповідає за випуск журналу «Шанхай Борщ».

Тисячі продавців, безмежний вибір товарів, люди різних національностей… Це торговий конгломерат Футіен у місті Іу. Без перебільшення, тут можна купити абсолютно все. Іу — символ того, як Китай став другою економікою світу. Однак останнім часом все частіше виникає питання – китайська економіка ще нагадує Іу?

В уяві багатьох пересічних українців Китай все ще залишається величезним ринком дешевих товарів, часто-густо підробок відомих брендів. Донедавна приблизно так і було: Китай був світовою майстернею, де завдяки численній дешевій робочій силі та недорогим матеріалам виробляли більшу частину речей, які ми використовуємо у щоденному вжитку, а маркування «Made in China» стало звичним як на упаковках від дитячих іграшок, так і на обладнанні великих підприємств.

Можливо, тому багато українців замислюючись про бізнес з Китаєм у кращому випадку обирають закупівлю товарів на зразок одягу, побутових приладів, а в гіршому — перепродують чохли для мобільних телефонів та планшетів, або ж розповсюджують дешеву неякісну біжу­терію через соціальні мережі.
Однак Китай, все більше відривається від образу Іу і на це є ціла низка причин.

Китай — країна багатіїв

На вашу думку, у якій країні 152 доларових мільярдери та понад мільйон мільйонерів? Ні, це не Велика Британія і не багата на природний газ Росія. Це Китай. Так, багато з цих людей розбагатіли завдяки зв’язкам з урядом та тісній співпраці з великими державними підприємствами. Однак є й такі, яким, незважаючи на проблеми з правом інтелектуальної власності у Китаї, надмірний державний контроль, корупцію, недостатньо кваліфіковану робочу силу, вдалося протягом останніх десяти років здолати усі ці перешкоди та побудувати сильні китайські бренди, не копіюючи західні бізнес-моделі та технології, як багато людей думають. Сьогодні китайська продукція конкурує не лише за рахунок дешевших операційних затрат та, відповідно, нижчої ціни, а й завдяки своїй якості та інноваційності. Деякі науковці, як Джеймс Фелловс, закидають, що серед китайських винахідників немає во­лодарів Нобелівської премії. Однак тут слід згадати, що японці Еїті Негісі та Акіра Судзукі отримали премію у 2010 році за дослідження, яке вони проводили у 1960-1970 х роках. Тому почекаймо ще кілька десятків років і лиш тоді будемо говорити, наскільки китайці інноваційні.

Дешева робоча сила

Китай став світовою майстернею завдяки двом основним факторам: наявності великої кількості дешевої робочої сили та розвитку морських контейнерних перевезень. Коли в Америці та Європі заробітні плати зростали та виробництво ставало затратним, великі компанії поволі почали переносити виробництво до дешевого Китаю, тим паче, що з 1978 року завдяки політиці Ден Сяопіна Китай став значно відкритішим для іноземних компаній.
Відтоді Китай починає активно роз­виватися. Проте разом зі зростанням економічного потенціалу країни змінюється і життєвий рівень людей. Китайці більше не хочуть за копійки працювати на фабриках. Вони, як і американці та європейці зі сторінок журналів та з телевізійних серіалів, також хочуть зранку пити ка­ву у затишному офісі, а не шити одяг чи збирати те­левізори на фабриках. Тому все більше китайців або переорієнтовуються на офісну роботу, або ж вимагають більших зарплат на виробництві. Збитків іноземним ком­­паніям також завдає і зростання курсу юаня. Якщо, скажімо, заробітна плата зросла на 10 %, то враховуючи ще зростання курсу юаня до долара на 5 %, загальні витрати компанії вже збільшуються на 15 %. Це при тому, що товари продають у Європі та Америці в іноземній валюті, а зарплату працівникам виплачують в юанях.

Частково зростання вартості робочої сили спричинив і сам бум з відкриття виробничих потужностей іноземних компаній у Китаї. Так, відкриття заводів Mercedes та Aerobus значно підняло попит на кваліфікованих працівників у технічній галузі, які стали більш вибагливими до умов праці і рівня зарплат та без особливих вагань змінюють місце праці, якщо їм там пообіцяють дещо вищу зарплату.

Що за таких умов робити іноземним компаніям? Хорошою стратегією є пере­орієнтація частини виробництва на ки­тайський споживчий ринок. Саме так зробив відомий виробник меблів у світі «Laura Factory». Деякі виробники, як «Nike» та багато текстильних компаній переносять ви­робництво у дешевший В’єтнам чи Індонезію, але слід па­м’ятати, що працівники там ще недостатньо професійні у по­рівнянні з Китаєм, який втримує титул майстерні світу вже май­же 30 років та виховав багато кваліфікованих спеціалістів.

Експансія китайського капіталу у світі

Починаючи з 1990-х років Китай актив­но налагоджує стосунки з великими та впли­вовими сім’ями Африки, роздаючи сти­пендії їх дітям для навчання в Китаї. Згодом африканський континент отримує від китайського уряду дешеві кредити. Чим зумовлена така щедрість? З однієї сторони Китай намагається поширити свій влив серед африканських країн на противагу гегемонії США. Про­те не все так просто. Справа в тому, що Китаю, який по­стійно будує нові міста, дороги, мости, постійно необхідні природні ресурси: мідь, залізна руда, нікель… Саме прагнення отримати дешевий доступ до цих ресурсів і є основною причиною китайської щедрості. На відміну від європейських колонізаторів минулих століть, Китай не намагається цинічно вивезти ресурси з країн Африки. Натомість, китайський уряд передає технології, забезпечує фінансування та підтримку великих інфраструктурних проектів в обмін на можливість дешево купувати природні ресурси. Таким чином протягом 2013-2015 років за­гальна сума кредитів, наданих китайськими банками урядам африканських країн складе 20 мільярдів доларів США. Кредити в основному спрямовані на будів­ництво портів (нещодавно було виділено 10 мільярдів доларів США для будівництва порту у Танзанії), доріг, мостів, електростанцій та інших великих інфраструктурних об’єк­тів, необхідних для видобутку та транспортування природ­них ресурсів.

Китай приваблюють не лише країни Африки, але й великі розвинені країни. Нещодавно консорціум «Port of Newcastle Investments» з переважаючим китайським капіталом отримав право на користування портом для від­вантаження вугілля у австралійському місті Ньюкасл терміном на 98 років за 1,75 мільярди доларів США. Схож­а ситуація і у Канаді.

Розкіш по-китайськи

Ще з десяток років тому світовими центрами моди та шопінгу був Париж, Нью-Йорк, Мілан, а дорогі предмети розкоші в основному купували багаті європейці та аме­риканці. Однак сьогодні ми спостерігаємо зовсім іншу картину. Вулиці Шанхаю нагадують парад модних брен­дів: бутіки «Louis Vuitton», «Prada», «Gucci», «Hermes» заполонили місто. Та вражає не тільки величезна кількість модних та дорогих магазинів, а й купівельна спроможність китайських покупців: протягом години з бутіку відомого французького бренду «Hermes» вийшло 14 щасливих облич з оранжевими фірмовими пакетами, а всього було 43 відвідувачі.

Цікава ситуація і на світовому ринку предметів роз­коші, де 25 % попиту формують саме китайці. У 2013 році китайські туристи витратили на шоппінг за кордоном 117.6 мільярдів доларів США. Лише на розпродажі у по­пулярному лондонському супермаркеті «Selfridge» китайські туристи протягом години витратили 1.3 мільйо­ни фунтів стерлінгів.

Таким чином поступово міф про дешевий Китай розвіюється. Китай більше не світова майстерня, де зав­дяки недорогій робочій силі та дешевому морському кон­тейнерному перевезенню вигідно розташувати вироб­ництво. Ринок Іу більше не є символом міці китайської економіки, це вже радше історія.

Частина економістів вважають, що Китай може стати порятунком світової економіки, адже країна досить успішно та без знаних негативних наслідків пережила світову фінансову кризу 2008 року. Інші ж переконані, що Китай у світовій економіці може зіграти лише у гру з нульовою кінцевою сумою: він виграє, а хтось повинен програти.

Китайський уряд намагається позбутися залежності від експорту, натомість прагне переорієнтуватися на внутрішнє споживання, підвищуючи рівень життя пересічних китайців. Що це означає для світу та для України? Насамперед, потрібно сприймати Китай не тільки як продавця, але й як покупця. Потенціал та можливості китайського споживача величезні, але він стає і вибагливішим, тому потрібно орієнтуватися на торгівлю товарами з високою доданою вартістю. Китайці лю­блять все нове, цікаве та західне, тому важливо розвивати «розумний та ідейний бізнес». Потрібно відходити від заку­півлі дешевих неякісних товарів з Китаю, а звернути увагу на які­сні ки­тайські бренди. Так, китайські смартфони

«Xiaomi» мало чим поступаються таким популярним в нас «iPhone», а виробник побутової техніки «Haier» сміливо може скласти конкуренцію багатьом європейським та японським виробникам.

Напевне можна сказати одне: Китай змі­нюється, і ми повинні йти в ногу з цими змінами.