Чжао Хуейжун
завідуюча відділом України Інституту Росії, Східної Європи та Центральної Азії Академії суспільних наук КНР

Україна стала третьою після Росії та Казахстану з інших 15-ти країн, які після розвалу СРСР та здобуття незалежності встановила з Китаєм стосунки стратегічного партнерства. Якщо ми подивимося на масштаб товарообігу між Китаєм та іншими п’ятнадцятьма країнами, то побачимо, що зараз товарообіг між Китаєм та Україною обіймає серед них третє місце. Останні шість років Китай залишається другим, найбільшим після Росії, торговим партнером України. Україна приділяє велику увагу масштабності ринку та інвестиційним можливостям Китаю, сподіваючись розширити двостороннє торгово-економічне співробітництво.

17 січня 2017 року Глави обох держав провели першу після Майдану зустріч у Давосі, що стало символом нової сторінки в двосторонніх відносинах між Китаєм та Україною. 5 грудня 2017 року, з запізненням на два роки, все ж було проведене третє засідання Комісії зі співробітництва між урядом Китаю та урядом України. Є надія, що двостороннє торгово-економічне співробітництво буде ґрунтовно реалізовано, а також вступить до нового етапу.

СУЧАСНИЙ СТАН ТОРГОВО-ЕКОНОМІЧНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА МІЖ КИТАЄМ ТА УКРАЇНОЮ

І. Правова база та механізм функціонування торгово-економічного співробітництва

4 січня 1992 року Китай та Україна встановили дипломатичні відносини, від самого початку яких торгово-економічна сфера окреслювалася як пріоритетний напрямок. Керівництво обох держав безперервно обмінювалося візитами, один за одним підписуючи угоди про співпрацю між урядами та іншими органами, що заклало міцну правову базу для розгортання торгово-економічного співробітництва. У січні 1992 року Китай та Україна обапільно відкрили торговельні представництва, а 31 жовтня підписали угоду про створення механізму функціонування торгово-економічного співробітництва – Комісію з торгово-економічного співробітництва між урядом Китаю та урядом України.

4 квітня 1994 року у Києві відбулося перше засідання Комісії з торгово-економічного співробітництва між урядом Китаю та урядом України. У вересні 2010 року керівництво двох країн домоволися про створення Комісії зі співробітництва між урядами на рівні Віце-прем’єр-міністрів. У квітні 2011 року було проведене перше засідання Комісії зі співробітництва між урядами, що офіційно поставило на рейки механізм функціонування Комісії. Комісія поділяється на 7 підкомісій, що включають такі сфери як торгівля та економіка, сільське господарство, авіація, наука та техніка, культура, освіта та охорона здоров’я; у структурі Комісії працює Секретаріат. Комісія збирається один раз на два роки; у грудні 2017 року було проведене третє засідання.

ІІ. Торговельне співробітництво

Починаючи від 1992 року, торгівля між Китаєм та Україною характеризується значними підйомами і спадами, частота та ступінь яких помітно вирізняється серед інших країн, що набули незалежність внаслідок розпаду СРСР. 2011 року Китай та Україна встановили взаємовідносини стратегічного партнерства та підписали угоду про реалізацію низки великих спільних проектів, що, в свою чергу, стимулювало значне зростання товарообігу між двома країнами, який у 2013 році сягнув найвищого показника – 11 мільярдів 120 мільйонів доларів. Після вибуху кризи в Україні реалізація великої кількості спільних проектів торгово-економічного співробітництва зазнала невдачі, двосторонній товарообіг знову знизився.

У 2016 році двосторонній товарообіг відновив своє зростання, сягнувши 7 мільярдів 639 мільйонів у 2017 році, що на 17.7% більше ніж у 2016 році. Імпорт з Китаю складає 11.4% від всього українського імпорту, експорт до Китаю складає 4.6% від всього українського експорту. Китайсько-український товарообіг складає 8.24% від загального обсягу зовнішньоторговельного обороту України.

У 2017 році Китай став шостим найбільшим ринком експорту та другою країною-джерелом імпорту. Частка торгового співробітництва між Китаєм та Україною невелика у порівнянні з країнами уздовж ініціативи «Один пояс, один шлях»; співпраця нестабільна, наразі вона належить до стану «очікує зміцнення»¹. Починаючи від 2005 року, китайський експорт в Україну перевищує український імпорт до Китаю. Сьогодні Китай є другою найбільшою країною, з якою в України є від’ємне сальдо².

Ресурс: Державна служба статистики України http://www.ukrstat.gov.ua/

У 2017 році Україна імпортувала з Китаю такі товари:

• перше місце – електромашини, електрообладнання, аудіо- та відеообладнання, дрібні деталі;
• друге – ядерні реактори, котли, механічні пристрої та різні деталі;
• третє – пластмаса та вироби з пластику;
• четверте – залізо;
• п’яте – продукція органічної хімії.

Обсяг експорту та пропорційна частка одягу, взуття та аксесуарів характеризуються значним спадом.

Товарообіг між двома країнами переживає підйоми і падіння, однак структура двосторонньої торгівлі демонструє тенденцію до сприятливого розвитку.

У 2017 році Україна, відповідно до загального обсягу експорту, ввозила до Китаю такі товари:

• перше місце – руда, шлак та вапно;
• друге – зернові культури;
• третє – тваринні та рослинні жири і олії;
• четверте – ядерні реактори, котли, механічні пристрої та різні деталі;
• п’яте – деревина, вироби з деревини та деревне вугілля.

Підвищення попиту на українську сільськогосподарську продукцію значно збільшило експорт рослинної продукції та тваринних жирів до Китаю.

ІІІ. Інвестиційне співробітництво

В цілому за часів незалежності спостерігається тенденція до збільшення об’єму прямих інвестицій до України, які у 2016 році склали 1 мільйон 920 тисяч доларів. Накопичений обсяг прямих інвестицій складає 66 мільйонів 710 тисяч доларів, а накопичений обсяг прямих інвестицій з України в Китай – 81 мільйон 240 тисяч доларів³.

Китай не грає роль основної країни-джерела інвестицій в Україну, однак, українська сторона покладає великі надії на китайські інвестиції. Принцип «використовувати інвестиції як стимул для торгівлі» є новою ідеєю розвитку торгово-економічного співробітництва з Китаєм, що має на меті зменшити від’ємне сальдо. Кошти не є проблемою для Китаю, ключове питання полягає у тому, що сторонам необхідно віднайти реальні проекти. Тодішній Віце-прем’єр Державної ради КНР та Голова Китайської частини Комісії зі співробітництва між урядом Китаю та урядом України Ма Кай наголошує, що якщо Україна зможе запропонувати проекти, які відповідатимуть потребам ринку, то китайські інвестиції в Україну складатимуть 7 мільярдів доларів⁴.

Ресурс: Міністерство комерції КНР

Перші китайські бізнесмени, які приїхали до України, в основному займалися ресторанним бізнесом та роздрібною торгівлею. Зі зростанням двосторонніх обмінів поступово збільшувалася і кількість підприємців, які займалися іншими видами бізнесу. Згідно даних статистики Міністерства комерції КНР, наразі в Україні розташовані та функціонують компанії з китайським капіталом: COFCO, Хуавей, ZTE, Lenovo, Sany Group, Complant, TP-LINK, CNBM тощо, що в основному займаються переробкою сільськогосподарських та харчових продуктів, телекомунікаціями, відновлювальними джерелами енергії, інфраструктурою, автомобілями, електронною комерцією, переробкою та логістикою тощо.

МОЖЛИВОСТІ ДЛЯ РОЗВИТКУ ТОРГОВО-ЕКОНОМІЧНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА МІЖ КИТАЄМ ТА УКРАЇНОЮ

Україна – важливий вузол уздовж «Одного поясу, одного шляху», її участь у побудові ініціативи має значні переваги у розгортанні торгово-економічного співробітництва між двома країнами: низька ринкова собівартість, низька собівартість оплати праці, гарні умови для розташування об’єктів, а також сильна науково-технічна, промислова та сільськогосподарська база. Велика кількість компаній за участі китайського капіталу демонструють значний інтерес та ентузіазм щодо торгово-економічного співробітництва з Україною, проте діють з надзвичайною обережністю. Яким є інвестиційне середовище в Україні? Які існують ризики? Якими зрештою є взаємовідносини між Китаєм та Україною? Лише відповівши на ці питання, ми зможемо використати можливості для розвитку торгово-економічного співробітництва між нашими двома країнами.

І. Відносна перевага України

Україна має всі потрібні переваги для того, щоб стати морським, сухопутним і повітряним транспортним та логістичним вузлом між Китаєм та Європою. Проте після того, як в Україні спалахнула криза, стало неможливим реалізувати досягнуті у 2013 році наміри відносно побудови спільних об’єктів, зокрема глибоководного порту у Криму. До того ж транспортні зв’язки між східним регіоном України та Росією перебувають у неналежному стані, в рейсах (маршрутах) Китай – Європа лише Білорусь може замінити Україну, а тривалість такого маршруту складатиме 15 днів. Наразі Україна виступає за побудову Транскаспійського Міжнародного транспортного коридору, конкурентоспроможність якого, в основному, залежить від політичного курсу та рівня інтеграції країн уздовж цього маршруту. Якщо Україна дійсно прагне стати транспортним та логістичним вузлом ініціативи «Один пояс, один шлях», то потрібно не лише підвищувати власну конкурентоспроможність, а також покращувати транспортну інфраструктуру.

Україна – найбільший ринок Східної Європи, а сама вона наближена до ринків ЄС, Євразії та Північної Африки. Україна підписала низку угод щодо зони вільної торгівлі з 13-ма країнами ЄС, за якими діє режим спільного користування пільговими тарифами. Ринок України – відкритий, масштабний, проте існує і серйозна конкуренція.

Україна має висококваліфіковані трудові ресурси з низькою собівартістю, чудові природні умови для розвитку сільського господарства, надзвичайно великий потенціал для розвитку сільського господарства та експорту його продукції. Якщо залучити високі технології, врегулювати структуру продукції, то можна буде значно підвищити ефективність використання виробничих потужностей.

Україна багата природними ресурсами, її головною експортною продукцією виступають чорні метали, сировина та сільськогосподарська продукція. Кон’юнктура світового ринку прямо впливає на розвиток української економіки. В Україні нестача газу та нафти, тому держава на 40% залежить від їх імпорту. Лише 2% енергії отримується завдяки використанню відновлювальних джерел енергії, тому існує надзвичайно великий потенціал для розвитку цієї галузі. Промислова база сильна, а такі галузі як авіація, космонавтика, військова промисловість, кораблебудування мають значну технічну перевагу. За останні декілька років Україна активно стимулює приватизацію, врегулювання структури виробничих потужностей, кожного року публікує список проектів, які можуть бути передані у приватну власність, таким чином залучаючи до участі іноземні інвестиції. Проте підприємства військової промисловості стратегічного значення та провідні підприємства, що мають резонанс на міжнародному рівні, не включені до цього списку.

ІІ. Головні ризики розгортання торгово-економічного співробітництва з Україною

Україна – доволі приваблива країна для інвесторів, проте не можна брати до уваги й ризики. Неконтрольована та мінлива ситуація в Україні змушує багатьох інвесторів відступати. Українська криза в основному характеризується трьома рівнями, перший з яких – геополітична криза. Україна перебуває у зоні зіткнення геополітичної конкуренції Росії та Заходу; зовнішні фактори завдають додаткових ударів стабільності та розвитку держави. Постає питання: чи призведуть протиріччя між Росією та Україною до ескалації війни?

У короткостроковій перспективі помітно, що існує невелика імовірність розгортання повномасштабної війни між Росією та Україною. Можливо, кризу в східній частині Україні «відкладуть у довгий ящик»: локальний конфлікт буде то затихати, то розпочинатися знову; проте, існує невелика вірогідність того, що він пошириться і на Київ.

ДРУГИЙ РІВЕНЬ – політична криза в Україні. Чи є вірогідність того, що в Україні знову спалахне Майдан? Політичний розвиток останніх років продемонстрував, що можливості президента Порошенка контролювати стан в країні помітно зміцнюються; він створив певні обмеження для уряду, опозиції та місцевої влади, саме тому зникають ризики для повторної політичної кризи. Ситуація в Україні має тенденцію до стабільності, проте, олігархи продовжують відігравати основну роль в політиці; рівень політичного управління є недостатнім, законодавча база піддається постійному врегулюванню, а рівень довіри народу до уряду падає.

ТРЕТІЙ РІВЕНЬ – економічна криза. Показники демонструють, що економіка не перебуває на нижній точці спаду, а почала повільно відроджуватися. Хоча імовірно, що економічне відродження буде затяжним та тяжким процесом.

За останні роки Україна вжила низку заходів для залучення інвестицій, що сприяли певним успіхам. Згідно доповіді «Введення бізнесу – 2017», підготовленої Світовим банком, з 137 місця у 2013 році Україна піднялася до 76 місця у 2017 році. Проте ряд китайських бізнесменів вказують на проблеми, що не сприяють надходженню інвестицій: невиконання зобов’язань за договорами-партнерами, складність у переведенні коштів, постійні зміни політичного курсу та законодавства, корупція та бюрократія, відсталість інфраструктури, підвищення собівартості трудових ресурсів тощо.

ІІІ. Китайсько-українські взаємовідносини та вимоги з боку України

Між Китаєм та Україною закладено порівняно гарну політичну базу для розгортання торгово-економічного співробітництва. Між двома країнами не існує жодних залишених історією питань та геополітичних конфліктів. Українська криза призвела до того, що велика кількість програм та об’єктів співпраці в рамках економічного поясу “Великий шовковий шлях” були відкладені надовго та далеко. Основні обопільні дипломатичні вимоги сторін не є абсолютно сумісними. Українська дипломатія в основному зосереджена на процесі вступу держави до ЄС для того, щоб чинити опір загрозі з боку Росії. Відповідно до політики щодо Китаю, Україна сподівається на значну підтримку китайською стороною питань, що стосуються Криму та східної частини України. Деякі українські урядовці та вчені вважають, що Китай має все для припинення російської агресії. Китайська дипломатія, в свою чергу, включає три ключові пункти: побудова взаємовідносин нового типу між великими державами, побудова загальнолюдської спільноти єдиної долі та побудова глобальних партнерських відносин. Основною вимогою до української дипломатії є стимулювання двостороннього ділового співробітництва, що також включає виконання угод та договорів.

І хоча існують певні розбіжності між дипломатичними вимогами обох держав, проте жодна зі сторін не відкидає зусиль, що спрямовані на стимулювання співпраці. Після вступу Петра Порошенка на посаду Президента, Голова КНР Сі Цзіньпін направив йому вітальну телеграму. У 2015 році Державна Рада КНР та Міністерство економічного розвитку та торгівлі України підписали протокол щодо зміцнення співробітництва в рамках спільної побудови економічного шляху поясу «Великий шовковий шлях», а також створили робочу групу з питань інвестування. У квітні 2016 року Голова КНР Сі Цзіньпін провів дружню бесіду з Президентом Порошенком в рамках Саміту з ядерної безпеки у Вашингтоні. Тенденція до стабілізації ситуації в країні та глибоке ознайомлення з ініціативою «Один пояс, один шлях» сприяє більшому зацікавленню України до участі в цьому проекті. У січні минулого року Глави двох держав провели зустріч у Давосі, де підтвердили проведення у 2017 році третього засідання Комісії зі співробітництва між урядом Китаю та урядом України. У травні того ж року Перший Віце-прем’єр-міністр, Міністр економічного розвитку та торгівлі Степан Кубів взяв участь у Саміті міжнародного співробітництва «Один пояс, один шлях», в рамках якого провів зустріч з тодішнім Віце-прем’єром Державної Ради КНР Ма Каєм. 4 грудня 2017 року було проведено третє засідання Комісії зі співробітництва між урядом Китаю та урядом України, на якому обидві сторони підписали План дій Україна – КНР з реалізації спільної побудови ініціативи «Один пояс, один шлях» та Програму українсько-китайського інвестиційного співробітництва в агропромисловому комплексі. Під час зустрічі з Віце-прем’єром Ма Каєм Президент Петро Порошенко сказав, що українська сторона дуже зацікавлена в ініціативі «Один пояс, один шлях», а пріоритетними напрямками для держави є, насамперед, залучення китайських технологій та інвестицій в сферу розвитку транспортної інфраструктури. У жовтні 2017 року та березні 2018 року Президент України направив вітальні телеграми Голові КНР Сі Цзіньпіну з нагоди його переобрання на посади Генерального Секретаря ЦК КПК та Голови КНР.

Українські урядовці прагнуть до розширення експорту до Китаю, залучення китайських інвестицій, розвитку транспортної логістики та інфраструктури, проте не надто звертають увагу на п’ять шляхів побудови ініціативи «Один пояс, один шлях» (Прим. перекл.: зміцнення політичної координації, взаємозв’язок інфраструктури, безперебійна торгівля, вільний рух капіталу та взаєморозуміння між народами). Українська стратегія та політика, направлені на розвиток експорту, повністю узгоджуються з ініціативою «Один пояс, один шлях»; обидві сторони мають широкі перспективи щодо зміцнення вільного руху капіталу та взаєморозуміння між народами. Станом на березень 2018 року Україна не приєдналася до Азіатського банку інфраструктурних інвестицій, не підписала з Китаєм важливих документів про стратегічне стикування та угоди про співпрацю в сфері інфраструктури та виробничих потужностей. Українська еліта переважно не дуже добре ознайомлена з Китаєм та все ще має побоювання та сумніви стосовно висунутих китайською стороною ініціатив з побудови зони вільної торгівлі та індустріальних парків, а також з оренди земель китайською стороною для вирощування різних зернових культур.

Зміцнення торгово-економічного співробітництва між Китаєм та Україною: в якому напрямку потрібно докладати більше зусиль?

ПЕРШЕ, сторони мають поглибити взаєморозуміння, уникати помилкових уявлень одна про одну, усувати розбіжності. Наразі агентство Сіньхуа, CCTV та інші представники китайських медіа мають власні представництва в Україні, де акредитовані китайські журналісти. Через брак журналістів в Україні китайські глядачі не завжди можуть долучитися до прямого висвітлення подій з України, хоча це і має велике значення для зміцнення взаєморозуміння між країнами. Раніше і Україна мала медійні представництва у Китаї, проте після їх закриття більше не акредитує там журналістів. Саме це унеможливлює прямі передачі інформації з Китаю; інформація в основному передається за допомогою третьої сторони.

В Китаї небагато людей, які досконало володіють українською мовою. Завдяки сприянню Міністерства освіти КНР за останні роки, університети, де вивчаються іноземні мови, ввели викладання української мови, проте підготовка кадрів потребує часу. Українські студії як наука в Китаї перебуває на межі загибелі. Розвиток дослідницьких центрів щодо вивчення України, які були відкриті Китайською академією суспільних наук та деяким з ВНЗ, стикається з проблемами нестачі спеціалістів. В Україні так само бракує знавців китайської мови. Більшість китаєзнавців не бажає займатися вивченням питань щодо Китаю, адже дослідницькі установи мають обмежений вплив на процес ухвалення стратегічних рішень урядом.

За такої ситуації, китайській стороні необхідно посилити політику, спрямовану на поширення інформації про Китай, на дослідження питань стосовно Китаю, включаючи підтримку медіа та науково-дослідницьких і освітніх установ, що надаватиме українському суспільству об’єктивні та широкі знання про Китай, а також стимулюватиме прийняття українським урядом стратегічних планів та рішень, що відповідатимуть інтересам обох сторін. Що можна зробити, щоб досягнути цього? Як приклад, китайські та українські медіа можуть встановити співробітництво, спільно розробляти програми, висвітлювати інформацію про Китай та Україну. Китайські медіа можуть направляти більше своїх представників та журналістів до України, що, за допомогою прямих каналів, допоможе китайському народові глибше пізнати Україну. І, в свою чергу, Україні необхідно добре подумати над питанням відкриття представництв у Китаї для вчасного інформування українського народу про події у Китаї. Український уряд має підтримувати україномовну освіту та центри дослідження України у Китаї, що дозволить культивувати та готувати необхідні фахові кадри.

ДРУГЕ, обидві сторони мають докладати зусиль у досягненні обапільного взаєморозуміння та спільних інтересів, стимулювати отримання успіхів у проектах, що ґрунтуються на принципі «взаємної користі та спільного виграшу». Торгово-економічне співробітництво має максимально уникати геополітичного впливу. Вище керівництво Китаю вже неодноразово висловлювало свою чітку позицію: Китай підтримує і завжди підтримуватиме суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України, суворо дотримується принципу невтручання у внутрішні справи інших країн, виступає за подолання протиріч та суперечностей шляхом переговорів. Позиція китайської сторони отримала широке визнання та схвалення української сторони. За умови, що торгово-економічне співробітництво між двома державами матиме взаємну користь та нестиме спільний виграш, немає жодної необхідності в тому, щоб додаткові політичні вимоги будь-якої зі сторін стали передумовами торгово-економічного співробітництва.

Китайська сторона вважає, що саме розвиток може стимулювати мир та стабільність. Китай прагне розділяти з Україною можливості та успіхи економічного розвитку, розвивати 5 шляхів побудови «Одного поясу, одного шляху», стимулювати політичну координацію, вільнихй рух капіталу та взаєморозуміння між народами. Через проблеми, що існують внаслідок інформативної асиметрії, Китаю потрібно більше інформувати, розтлумачувати, надавати можливостей українській стороні глибше ознайомитися з ініціативою «Один пояс, один шлях», із діяльністю Азіатського банку інфраструктурних інвестицій, із співробітництвом у сфері виробничих потужностей. Ділове співробітництво має стати ключовим пунктом загального обсягу співпраці; необхідно ґрунтовно реалізовувати угоди, що були укладені під час третього засідання Комісії зі співробітництва між урядом Китаю та урядом України, зміцнювати комунікацію між органами, відповідальними за торгово-економічне співробітництво між двома країнами, наполегливо просувати реалізацію уже наявних програм та проектів співпраці, а також вивчати можливості співробітництва в таких сферах, як транскордонна інтернет-торгівля (e-commerce) та фінансове обслуговування, загалом підвищувати рівень співпраці будь-якої сфери.

У 2017 році Україна спростила візову політику для громадян Китаю (відтепер візу можна оформити після прибуття), що має важливе значення у стимулюванні двосторонньої комунікації та співпраці, а в майбутньому є можливою й подальша лібералізація візового режиму. Наразі власники дипломатичних та службових паспортів можуть в’їжджати до України без віз, а власникам звичайних паспортів все ще необхідно оформлювати візи. Українська сторона може розглянути питання встановлення безвізового режиму з певними часовими обмеженнями для все більшого стимулювання комунікації та співробітництва на рівні урядових структур та підприємств. Що стосується туристичної співпраці, Україні необхідно посилювати популяризацію українського туризму, повною мірою поширювати інформацію про українську природу, історію, культуру, національні особливості тощо, деталізувати сфери туристичної співпраці, випускати унікальну, багату на культурні, національні особливості туристичну продукцію. У листопаді 2018 року Китай вперше проводитиме міжнародну виставку з імпорту China International Import Expo 2018. Українська сторона має вхопитися за цю можливість і продемонструвати китайським споживачам власну конкурентоспроможну продукцію.

ТРЕТЄ, обидві сторони мають не уникати, а навпаки, надавати належного значення труднощам та ризикам, що виникають в процесі торгово-економічного співробітництва, зміцнювати контакти, дотримуватися принципу «чесність – понад усе», віднаходити шляхи розв’язання проблем інвестиційних ризиків.

Останні роки такі організації як Китайсько-українська ділова рада, Торгово-промислова палата України, Китайська асоціація з розвитку підприємств за кордоном, Українська асоціація шовкового шляху, Український дім в Пекіні часто організовують інвестиційні ярмарки, що стали платформою для широкого розгортання торгово-економічного співробітництва між Китаєм та Україною. За допомогою таких платформ український уряд та підприємства мали змогу активно розказати про себе, проте безпосередньо аудиторії було приділено небагато уваги, було надано зовсім небагато варіантів вирішень тих питань, що турбують китайську сторону, саме тому бажаного ефекту не було досягнуто. Державним та недержавним органам та підприємствам України необхідно провести детальні та обдумані дослідження, вивчити питання щодо інвестиційного клімату в країні, національної законодавчої бази. Не варто покладатися на психологію простого випадкового успіху або bottom-fishing (купівля фінансових інструментів за мінімальною ціною з наступним перепродажем за вищою ціною); прагнення до швидкого та легкого успіху не є розумним. Окрім цього, українській державі властиві постійні зміни урядовців, рівень довіри до деяких з них є недостатньо високим, а сам політичний курс – нестабільний. Однак слід розуміти, що китайські підприємства покладаються на закон, а не на політичний курс чи на окремих людей.

Переклад з китайської: Олександри Стрижак

¹ http://www.askci.com/news/finance/20180307/173059119238.shtml

² Статистична доповідь торгового співробітництва за 2017 рік, спільно укладено Big Data центром “Один пояс, один шлях” Державного інформаційного центру, Даляньським Big Data центром Північно-східної Азії і Океанії, “One belt, one road” Big Data Technological Co., Ltd та Sinoimex. В доповіді вказані 4 типи торговельного співробітництва між Китаєм та країнами уздовж побудови ініціативи «Один пояс, один шлях»: перший – тип «повномасштабного співробітництва», другий – «з великим потенціалом для зростання», третій – «проста структура співробітництва», четвертий – «очікує зміцнення».

³ Міністерство комерції КНР «Інвестиції за кордон – Україна» (довідник).

⁴ Журнал «Україна – Китай» , 4 випуск за 2017 рік