Україна-Китай: точка зору Президента

Віктор Ющенко: «Завтрашній день України залежить від того, яку стратегію відносин з Китаєм ми сформулюємо сьогодні»

Як країну з потужними фінансовими інвестиційними можливостями, Китай дедалі частіше розглядають на високому рівні в контексті стратегічного партнерства. Про особливості розвитку міждержавних відносин між Україною та Китаєм розмовляли Третій Президент України, знаний економіст, дипломат і політичний діяч Віктор Ющенко та Заслужений юрист України, людина, яка здійснює юридичну підтримку китайського бізнесу в Україні, Руслан Ленівський.

Руслан Ленівський – Вікторе Андрійовичу, які нагальні завдання щодо розвитку українсько-китайських взаємовідносин Ви бачите на даний момент? Вже чотири роки (з вересня 2013-го) не збиралася Міжурядова двостороння комісія зі співробітництва України та Китаю. Чи можна сказати, що Україна ставиться до Китайської Народної Республіки як до свого стратегічного партнера, так само, як, наприклад, до Європейського Союзу чи інших країн, з якими має взаємовідносини – економічні, політичні, дипломатичні?

Віктор Ющенко – На мою думку, Україна не використовує ті шанси, ті можливості відносин стратегічного характеру, які вже сформовані і закріплені у нашій договірній базі. Навіть той факт, про який Ви зазначили, що ми роками не можемо провести Міжурядову комісію, яка, по суті, є ключовим етапом формування ділових відносин, урядовим забезпеченням найкращого формату стосунків між суб’єктами господарювання та реалізації взаємних стратегічних проектів. Прикро, але, на мій погляд, значна частина можливостей не використовується через пасивну, іноді упереджену позицію щодо тих чи інших питань різних міністерств і відомств України. Це консервує міждержавні відносини і не дає можливості їм розвиватися. Свого часу мені доводилося працювати над тим, щоб відбулася українсько-китайська комісія, щоб ті ключові проекти розвитку, які можуть дати двосторонні відносини, були занесені у план дій. Це, зокрема, енергетичний пакет, який здатна втілити китайська сторона, у тому числі засобами альтернативної  енергетики. Тому я згоден, що Китай заслуговує вищого пріоритету, аніж сьогодні є у політичному порядку денному України.

Руслан Ленівський – Цього року на Всесвітньому економічному форумі у Далласі голова КНР у промові зазначив, що Китай стає усе більш глобальною державою, впливаючи на тенденції, економічний розвиток світу. Як на Вашу думку, це може вплинути у майбутньому на позитивну динаміку нашої держави – економічну й політичну?

Віктор Ющенко – Якщо ви візьмете географічну карту та проведете лінію між Пекіном і Брюсселем, ця лінія буде проходити через Україну. Захід, зокрема, Західна Європа, є найбільшим платіжним покупцем світу. І, очевидно, для Китаю це буде пріоритет №1 на багато-багато років. Звісно, не використовувати цю геополітичну мотивацію було би грішно для української політики.

Китай, на мій погляд, на багатьох ринках став провідним гравцем. Економічна модель КНР успішно розвивається, завойовує регіональні ринки, певною мірою і континентальні. І тому я бажав би усім потенційним українським контрагентам реалізації двосторонніх відносин. Чи в політичній площині, чи в сфері культури, чи на людському рівні, чи в прикладній економіці. Буде великою помилкою, якщо ми не візьмемо до уваги цей контекст економічного, політичного й іншого розвитку у найближчі роки. Це буде помилкою української політики. Адже Китай сьогодні не залишає без участі, як правило, жоден важливий континентальний проект.

Україна та Китай мають тривалу співпрацю у сфері сільського господарства, машинобудування. Перспективна галузь співпраці – у високих технологіях, зокрема, будування супутників, літальних апаратів. І це питання часу. Зважаючи на той глобальний темп, з яким Китай освоює ринки, я бачу гарні можливості для наших міждержавних відносин.

Руслан Ленівський – Спостерігаючи протягом останніх декілька років за тенденціями розвитку «Шовкового шляху», Ви, як Президент країни, досить часто берете участь в обговореннях, висловлюєте свою оцінку проекту. І вона є позитивною.  На Вашу думку, чи варто нашій державі брати більш активну участь у цьому проекті – «Один пояс, один шлях»? Які побажання та рекомендації Ви можете дати молодим спеціалістам, підприємцям та просто українцям, які прислухаються до Вашої думки?

Віктор Ющенко – Я прокоментую з економічної точки зору. Будь-яка економіка починається з відповіді на запитання: де мобілізувати фінансовий ресурс, як організувати робоче місце, як надати належну заробітну плату, як сформувати пенсійний фонд, здоровий бюджет країни тощо. Тобто, де і як організувати фінансові ресурси. І якщо нас цікавить відповідь на запитання, де є сьогодні вільні потужні фінансові ресурси, на якому ринку світу, – я б на перше місце поставив би Китай.

Такий специфічний ринок, як Європейський, сьогодні не має той потенціал, який має Китай. Дуже потужні – арабські ринки, ринки Японії, Південної Кореї, Сполучених Штатів Америки. Але з точки зору українських можливостей китайський ринок за певних обставин  для України може бути більш привабливим. Треба розуміти логіку, з якою розвиває Китай зовнішньополітичні і зовнішньоекономічні відносини. Провідна модель, на базі якої розвиваються ці відносини, втілилась у проекті «Один пояс, один шлях». У рамках нього відбувається одночасна реалізація  фінансових, економічних й інтелектуальних можливостей. Створений спеціальний банк, який займається фінансовою підтримкою різних проектів на усьому діапазоні цього Шляху. Китайське ділове суспільство отримує увесь необхідний ексклюзив для кращого розвитку двосторонніх відносин з тими ринками, які співпрацюють у цьому проекті. На жаль, Україна не стала членом «Азійського банку інфраструктурних інвестицій» (зараз його учасниками є 57 країн), створеного два роки тому. Я звернувся до голови Банку з проханням розглянути можливість участі з українського боку хоча б комерційних структур, які могли б увійти до складу на засадах асоційованих членів або у перспективі стати членами, щоб працювати й використовувати можливості цієї фінансової установи. І, я сказав би, таких прикладів багато. На жаль. Цьому є різні причини, у тому числі й інфраструктурна відсутність України в проекті «Один пояс, один шлях». Вона призводить до того, що навіть ті континентального типу інфраструктурні  проекти, в яких мусить географічно брати участь Україна,  обходять нас стороною. Мова йде про розгляд проекту розвинутої Європи через Білорусь. І, наприклад, я сприймаю це певною мірою образливо, адже те, що може запропонувати українська сторона для проекту «Один пояс, один шлях», можливо, є найбільше, що може запропонувати Східна Європа.

Так само, на жаль, щодо проектів в залізничній галузі, в автомобільній чи навіть авіасполучення. У нас і нині простоює не один аеропорт з прекрасною інфраструктурою, взяти хоча би Гостомельський аеропорт, де не приземляється, хіба крім Антонова, жоден літак. І таких проектів десятки. Я підкреслюю – це виключно геополітичний вибір, інфраструктурний вибір, який би міг значно зміцнити наші відносини.

А по-друге. Якщо ми говоримо про організацію макроекономічних відносин між країнами, то такі країни, як Китай і Україна, безумовно, повинні якомога швидше дійти до утворення цілого різновиду хабів, які би могли забезпечувати більш спеціалізовані відносини. Для прикладу – морське сполучення, яке є і буде ще довго залишатися одним з найдешевших міжнародних транспортувань. Так от, Україна може запропонувати декілька нових майданчиків для створення такого сполучення, яких потребує китайська сторона. Я думаю, не є проблемою організація такого же річкового хабу. Можна згадати про інтенсивний характер наших зернових відносин, де на державному рівні і в Україні, і в Китаї створені урядові гарантії, виділені державні кредитні лінії. Іншими словами, це свідчення того, що ми хочемо жити на багато років уперед у продуманих перспективах, які і треба формувати. Ця спеціалізація очевидна. І вона для того, щоб наші відносини набрали стабільного й успішного характеру. А для цього на економічній карті України потрібно втілити 5-7 інфраструктурних проектів національного рівня. 

Руслан Ленівський – Науковці  Китайського інституту сучасних міжнародних відносин серед пріоритетних напрямів роботи з Україною відзначили такі: це інфраструктурні проекти, про які ми з Вами говорили, можливість зняття мораторію з землі, скасування візового режиму та розвиток енергетичного комплексу. На Вашу думку, наскільки правильно Китай обрав ці чотири напрями для стратегічного, економічного й геополітичного розвитку відносин між двома державами?

Віктор Ющенко – Розпочнемо з того, що для усіх є очевидним. За останні десять років міжлюдські взаємини значно посилилися. Йдеться про те, що кількість відвідувань відповідних країн китайською стороною, як і українською, помітно зросла. Тому й на своїх зустрічах, у своїх робочих візитах китайською стороною, як, до речі, й українською стороною, я кожен раз ставлю на порядок денний лібералізацію візового режиму. Звісно, для того, щоб мати безвізовий режим, треба вирішити дуже багато питань, які стосуються наших міждержавних, економічних й інших відносин. Я думаю, для когось буде важко прийняти рішення щодо безвізового режиму. Я підтримую обговорення лібералізації візових відносин, хоча би для 7-10 категорій громадян. На перший план я би поставив освіту, науку, культуру. А далі вже питання, які стосуються міжнародних відносин, починаючи від перевезень і завершуючи політичною співпрацею. Особливо після 2014-го року, коли розпочалася тема окупації України Росією.  Як країна, яка потерпає від агресії Росії, ми, перш за все, повинні відмовитися від економічних відносин з Росією, від торгівлі товарами, послугами, міжлюдського обміну і обміну фінансового. Крім того, ми повинні сформулювати нову альтернативу енергетичного забезпечення України. Окрім традиційних енергій мають бути відновлювальні. Якщо ви візьмете статистику, то найкраще альтернативний ринок енергії освоює Китай. Дві третини світового ринку сонячних батарей розташовані в Китаї. І сьогодні Китай експортує не просто сонячну батарею, Китай сьогодні експортує цілі заводи, які виробляють енергію нового покоління.

Це маленький приклад того, що ми повинні трансформуватися у важливому для України питанні незалежного енергетичного існування. Тому правильно було визначено, що другий пакет українських урядових гарантій і китайської кредитної лінії Ексімбанку Китаю якраз сформовано з енергетичної лінії – 3,6 млрд. На жаль, на сьогоднішній день жоден цент цієї лінії не освоєний. Парадоксально, але українська сторона не надала наповнення проектами зазначених державної гарантії і китайської кредитної лінії. Це парадокс, який я не можу зрозуміти. І, на жаль, це питання залишається відкритим. Це друга позиція.

Задля генерації наших відносин третім пріоритетом я поставив би створення декількох спеціалізованих технопарків, які би знімали з порядку денного проблеми співпраці у конкретних галузях. Наприклад, сільське господарство. Ми розуміємо, що галузь сільського господарства чекає довгі перспективні відношення з Китаєм. Причому, обороти й обсяги цих відносин вимагають спеціальної інфраструктури. Наприклад, неможливо нормально відвантажити мільйони тон зерна з тієї інфраструктури, яка на сьогодні існує, адже при цьому ми втрачаємо 15-17 відсотків економіки проекту. Це не годиться. Я не хочу сказати, що ми повинні брати особливий приклад з Білорусі, однак я бачу, як в нормальних геополітичних умовах Китай освоює один із цікавих на Сході Європи проектів технопарків. Так само, для торгівельних відносин з Євросоюзом ми не можемо запропонувати можливості промислового, зернового, наукового, інтелектуального або іншого технопарку. І це парадоксально, бо, на мою думку, жодна країна із Східної Європи не має тих умов, які може мати Україна.

Треба більше працювати з китайськими можливостями. Навіть, створення спільних проектів, які би маркувалися як українське виробництво у стосунках із Європою, відкриває цілі мотивації митного характеру, безподаткового характеру відносин у деяких галузях. Та й ресурсні можливості України колосальні. Ми не торкаємося теми рідкоземельних металів, якими наповнена наша земля, і які треба освоювати на високому інвестиційному рівні. Очевидно, нам потрібні інвестиції у дуже багато секторів. Тому на третє місце я поставив би, все-таки, той порядок організації співпраці Україна-Китай, який би передбачав будівництво окремих спеціалізованих технопарків, хабів, спеціальних проектів, зокрема й у галузі науки і військово-технічного співробітництва.

Ми потребуємо гарного українсько-китайського плану, який би у належних частинах був акцептований двосторонньою урядовою комісією. Це дуже важливо для таких специфічних відносин, як відносини китайські, – увага урядового рівня.

Руслан Ленівський – Помітна тенденція останнього року – приїзд в Україну китайських підприємців. Я, як економіст і юрист, супроводжую діяльність багатьох китайських компаній, це ті самі Huawei, Lenovo, Xinwei Group, China Harbour Engineering Company (CHEC) та ін. І, можу сказати, що 70 відсотків китайського бізнесу в Україні – це компанії енергетичного сектору. Для них корисними стануть поради чи, можливо, підказки щодо можливостей успішної реалізації їхнього перебування, розвитку стосунків, в яких Україна виграє в енергетичному секторі, а вони, як підприємці, зможуть закріпитися на енергетичному ринку.

Віктор Ющенко – На жаль, поки що в Україні незначне супроводження інвестицій такого характеру. Я високо оцінюю китайські можливості в енергетичному секторі. Зокрема, за підтримки Китаю українська влада організувала у Чорнобильській зоні масштабний проект з відновлювальної енергетики. Жодна фірма світу, точніше, жодна країна світу не могла би запропонувати ті умови щодо освоєння альтернативної енергетики, як китайська сторона.

Насправді, уряд зрозумів актуальність енергетичного питання, однак спосіб його реалізації – не зовсім. І тому проект у Чорнобильській зоні певною мірою розглядається урядом для інших подібних проектів. Але для проектів дрібних. Я не прихильник цієї моделі, бо переконаний, нас не цікавить впровадження проектів з альтернативної енергетики на площах в 75 соток, які крім невеликого приватного інтересу нічого не принесуть України з точки зору безпеки та енергетичних альтернатив. Це занадто дрібний і вузький погляд на проблему.

Аналогічно можна сказати про багато інших проектів. На жаль, механізм залучення інвестицій на проекти і національного типу, і міського типу поки що у нас серйозно шкутильгає. І тому практично кожний китайський проект треба супроводжувати. І чим вищий рівень супроводження, тим менше корупції, менше надуманих перешкод. Але, з іншої сторони, у багатьох випадках і це не є гарантією успішної реалізації таких проектів. Я не бачу поки що роботи держави над тим, як мобілізувати українські можливості для міжнародних інвестицій, зокрема китайських. Зараз я багато часу приділяю тому, щоб національного рівня проекти, все-таки, були розглянуті у належних кабінетах України і по них були прийняті державні рішення.

Руслан Ленівський – Іще одне питання до вас від представників бізнесу, політики, дипломатії Китаю. Вас знають не тільки як Президента України, як відомого економіста, дипломата і політика, а також людину, яка сприяє розвитку та обміну культурними і мистецькими цінностями між нашими двома державами. Хотілося б почути від Вас коментар щодо цього напряму, якому нині, однак, не приділяють багато уваги.

Віктор Ющенко – Якщо ми зараз теоретично уявимо таку сцену: зустрічаються двоє незнайомих людей, і що їх на перший погляд споріднює? – Це культура. Бо усі інші сфери – це специфіка. Вони розраховані на вузьку специфічну територію. А коли ми говоримо про широкий загал людського обміну, людських контактів, людського спілкування, одразу на порядок денний повстає питання культурних відносин. Звідси розпочинається знайомство нації. Звідси з’являються контакти, серед ніх і ділові контакти у будь-яких інших сферах.

І тому я великий прихильник того, щоб міждержавні культурні відносини були тісними. У нас з КНР є дві унікальні культури: та східна культура, якою володіє Китай, і та культура глибинна, тисячолітня, якою володіє українська нація. Коли мова йде про зближення двох націй, найкраще починати з культури. У Китаї є три художні академії, де вивчення розвитку культури є одним із пріоритетних. Я бував у цих академіях і спостерігав, як здійснюється навчання, яке воно масове, популярне. Глибоко традиційне, якщо ми говоримо про Академію каліграфічного письма, наприклад. Чи модерне, якщо ми говоримо про Академію живопису. І як глибоко в національну культуру Китаю увійшло це здавалося б молоде мистецтво,  – цьому хочеться аплодувати. Я помітив, як підіймає статус заходів, які ми проводимо в Китаї, участь, зокрема, президентів академій. Проведення мистецької роботи – це важлива місія усієї китайської нації. Це спонукало мене до активного спілкування з митцями Китаю. Мені було цікаво спостерігати за проведенням заходів у Китаї, під час святкування Україною двохсотріччя з дня народження Тараса Григоровича Шевченка. І я до сьогоднішнього дня здивований тим, як відреагувала китайська сторона, як досить швидко організувались китайські майстри,  як вони поставилися до свого плану перебування в Україні. Було проведено чимало заходів. Насправді, ми отримали за два-три роки десятки тисяч прихильників, друзів України. Я це стверджую, бо я виступаю в університетах Китаю, я бачу, який інтерес у пересічного китайця є до України. Особливо, серед студентства, бізнесу, митців. Я дуже тішуся динамікою на рівні людському відносин, яка характерна для націй Китаю та України.

Руслан Ленівський – Багато людей очікують зміцнення в майбутньому українсько-китайських відносин. Багато китайських підприємців приїжджають в Україну, і я бачу, наскільки вони вірять у плідність спільних проектів. Вони приїжджають не тільки дати кредит Україні, вони привозять сюди виробництво, що є не менш важливим.

Віктор Ющенко – Нам треба не боятися особливого партнерства. На рівні уряду, ділових кіл, різноманітних ініціатив. Нам треба бути свідомими. У значній мірі завтрашній день України залежить від того, яку стратегію відносин з Китаєм ми сформулюємо сьогодні.