Пойта Ю. 40 років Політики реформ і відкритості: аналіз регіональних та глобальних аспектів військової реформи КНР

Юрій Пойта
Керівник секції Азіатсько-тихоокеанського регіону Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння, член правління Української асоціації китаєзнавців

Відзначення цього року 40-річчя Політики реформ та відкритості, запровадженої Ден Сяопіном, аналітики, як правило, асоціюють із прогресом, досягнутим стосовно модернізації та переорієнтації китайської економіки, та із помітним зростанням добробуту населення. Водночас зміни в економіці поступово призвели до формування нових особливостей у зовнішній політиці КНР, яка стала набагато більше зорієнтована на забезпечення інтересів держави як поряд, так далеко за межами національної території: від Південно- та Східнокитайського моря до Африки, Латинської Америки, та навіть до Арктичного регіону. У цьому аспекті значно зросла роль збройних сил КНР, на які, окрім традиційних завдань щодо захисту території та державного суверенітету, стали покладати і «закордонні» функції, на кшталт забезпечення безпеки судноплавства, боротьби з піратством, участі у міжнародних миротворчих операціях тощо. Враховуючи реалізацію Китаєм низки глобальних економічних проектів у нестабільних регіонах світу в рамках ініціативи «Один пояс, один шлях», постає питання про необхідність надійного захисту та забезпечення безпеки китайських громадян та об’єктів за кордоном.

КИТАЙСЬКА АРМІЯ: ВІД РОБІТНИЧО-СЕЛЯНСЬКОЇ ДО НАРОДНО-ВИЗВОЛЬНОЇ

Історія НВАК (中国人民解放军) розпочалася із Наньчанського повстання 1 серпня 1927 року, коли розміщені в м. Наньчан (провінція Цзянсі) армійські частини під керівництвом Чжу Де (朱德), Хе Лонга (贺龙), Є Цзяньіна (叶剑英) та Чжоу Еньлая (周恩来) виступили проти антикомуністичного перевороту, організованого партією Гоміньдан. На той час вони отримали назву Китайська робітничо-селянська Червона Армія (中国工农红军), або просто Червона Армія (红军). Під час Другої китайсько-японської війни з 1937 по 1945 рр. комуністичні військові сили були номінально інтегровані в Національну Революційну Армію Китайської Республіки (国民革命军), утворюючи два основних загальновійськових об’єднання, відомих як Восьма Армія (командир – Чжу Де (朱德), кількість – 45600 тис. бійців, склад: 115-а, 120-а та 129-а дивізії) та Нова Четверта Армія (командир – Є Тін (叶挺), кількість: від 10 тис. 300 до 290 тис. бійців).

Впродовж 1937-1945 рр. ці два військових угруповання в основному використовували партизанську тактику, в більшості випадків уникаючи широкомасштабних зіткнень із японськими військами, та одночасно збільшували свій бойовий та чисельний склад шляхом поглинання націоналістичних та воєнізованих підрозділів. Після капітуляції Японії в 1945 році, КПК об’єднала Восьму та Нову Четверту армію в єдине угруповання, яке отримало назву Народно-визвольної армії (解放军), яка потім брала участь у громадянській війні та забезпечила перемогу комуністичних сил та створення Китайської Народної Республіки у 1949 році.

Після цього НВАК зазнала масштабної реорганізації, за результатами якої у 1949 році, крім сухопутного компоненту, були створені Військово-повітряні та Військово-морські сили. У 1950 році також були створені керівні структури військ артилерії, бронетанкових військ, ППО, сил громадської безпеки. Пізніше були сформовані сили бойового та матеріально-технічного забезпечення: війська хімічного захисту, зв’язку, інженерні війська, медичні частини тощо. НВАК було підпорядковано КПК та Всекитайським зборам народних представників через Центральну військову комісію (до 1975 року – Рада національної оборони). Надалі, з 1950 рр. розпочався процес перетворення НВАК із «робітничо-селянської» на сучасну.

РЕФОРМИ ДЕН СЯОПІНА: ПЕРЕХІД ВІД КОНТИНЕНТАЛЬНОЇ ДО МОРСЬКОЇ СТРАТЕГІЇ

Новий поштовх до дальшого вдосконалення та реформування НВАК був зроблений після приходу до влади Ден Сяопіна у 1976 році та початку в 1978 році Політики реформ і відкритості (改革开放). Одним із елементів оголошеного та взятого за основу в економічному розвитку країни принципу «чотирьох модернізацій» став розвиток оборонно-промислового комплексу та армії. Основним напрямом у військовій сфері було визначено вдосконалення сил швидкого реагування, оснащення парком військово-транспортних засобів, зростання частки витрат на військові науково-дослідні конструкторські розробки в таких галузях, як авіа- і суднобудування, ядерні технології, радіоелектронні засоби.

Починаючи з 1980-х років НВАК переносила зусилля розвитку із сухопутного компоненту, орієнтованого на великомасштабну континентальну війну, на менші, мобільніші, високотехнологічні бойові частини, здатні до виконання бойових операцій, в тому числі за межами Китаю. Причиною таких змін став перегляд військово-політичним керівництвом Китаю загроз національній безпеці: на зміну сухопутному вторгненню з Росії новим викликом стало Тайванське питання (за вірогідної військової підтримки США) та можлива конфронтація з питань належності Островів Спратлі (南沙群岛) в Південно-Китайському морі. Ден Сяопін підкреслював, що НВАК має зосередитися на якості, а не на кількості, як наслідок, за рішенням китайського уряду в 1985 році було скорочено чисельність НВАК на 1 млн. осіб. Зазнали скорочення і органи військового управління: кількість керівного складу штабів було зменшено приблизно на 50%.

Надалі аналіз результатів війни у Перській затоці 1991 року остаточно переконав китайське керівництво в тому, що багаточисельна та застаріла НВАК буде абсолютно неефективною та недієздатною в сучасному військовому конфлікті, навіть порівняно з Силами самооборони Японії. Як наслідок, під час дев’ятого п’ятирічного плану (1996-2000 рр.) НВАК було скорочено ще на 500 тис. осіб, з одночасним перенесенням зусиль на розвиток високоточної зброї, амфібійних засобів, розвідки та сил швидкого реагування. А «Революцію у військовій справі» (军事事务变革), було офіційно включено наступним головою КНР Цзян Цземінем у національну військову стратегію 1993 року. Вона остаточно затвердила мету реформування, яка полягає у перетворенні НВАК на силу, що буде здатна вигравати у «локальних війнах в умовах високих технологій», а не у масовій сухопутній війні. Нова концепція зробила акцент на розвитку ВМС та ВПС.

Після приходу до влади в 2013 року Голови КНР Сі Цзіньпіна, акценти на важливості китайських збройних сил у реалізації державних стратегічних завдань (на кшталт здійснення «китайської мрії», побудови спільноти спільної долі тощо) червоною ниткою пройшли у державних програмних документах та в офіційних заявах вищого керівництва. Результатом стало ухвалення в 2015 році нової редакції Білої книги «Національна оборона Китаю», яка затвердила основні воєнно-доктринальні положення китайської держави. Вкотре було наголошено на виключно мирному розвитку Китаю та на здійсненні мирної зовнішньої політики, яка має оборонний характер. Збройні сили КНР залишаться силою у підтриманні миру у цілому світі, а Китай ніколи не прагнутиме до гегемонії та розширення.

Водночас використовується поняття так званої «Концепції активної оборони», суть якої полягає в тому, що Китай не атакуватиме першим, але точно завдасть удару у відповідь при атаці. У зв’язку з цим, військові можливості будуть посилювати. Якщо казати про ядерний компонент, то Китай дотримується принципу незастосування ядерної зброї першим, та незастосування ядерної зброї проти держав, які не мають ядерної зброї. Крім цього, підкреслюється, що ядерний потенціал держави буде зберігатися на мінімальному рівні, необхідному для підтримки власної національної безпеки, що ще раз підкреслює миролюбність політики Китаю.

Якщо аналізувати завдання збройних сил, то бачимо, що вони є як традиційними для військових структур кожної держави, на кшталт захисту суверенітету та територіальної цілісності, так і завдання з «китайською специфікою», наприклад – «об’єднання батьківщини» (йдеться про «Тайванське питання», для розв’язання якого, судячи з останніх висловів китайського керівництва, не виключають і військову опцію) та забезпечення інтересів Китаю за кордоном (ймовірно, йдеться про реалізацію ініціативи «Один пояс, один шлях», охорону китайських об’єктів у Африці, забезпечення національних інтересів у Східно-китайському та Південно-Китайському морях тощо).

Основними напрямами реформування є зміна структури і системи бойового управління збройними силами, трансформація їх завдань, посилення бойових та експедиційних можливостей, продовження модернізації озброєння та військової техніки.

В результаті у 2016 році, замість попередніх сімох військових округів, було створено п’ять зон бойового командування, які були названі відповідно до стратегічного напрямку їх застосування: Східна, Південна, Західна, Північна і Центральна зона бойового командування. Було проведено повну реорганізацію структури командування НВАК: значно зменшилася роль Міністерства оборони та був переформований Генеральний штаб, при цьому відбулося посилення ролі Центральної військової комісії, якій напряму підпорядкували частину з нових 15 спеціалізованих структур. Замість Генерального штабу був створений новий орган військового управління за західним зразком – Об’єднаний штаб, головним завданням якого є оперативно-стратегічне планування та об’єднане управління військами. Об’єднаний штаб максимально звільнений від адміністративних, господарських, тилових, навчальних і мобілізаційних функцій, які раніше були прерогативою Генерального штабу НВАК. Види збройних сил відповідно до реформи 2015 року відповідають тільки за будівництво, навчання підрозділів та тепер позбавлені функції оперативного керівництва, що наочно демонструє перехід від централізованої системи управління армією радянського типу до об’єднаних командувань західного зразка.

Другою істотною зміною є трансформація завдань збройних сил, які ще більшою мірою стали орієнтуватися на захист національних інтересів Китаю за кордоном і у Світовому океані. Було імплементовано так звану стратегію «Блакитної води» (China’s Blue Water Navy Strategy), яка полягає у нарощуванні бойових спроможностей ВМС для дій не тільки у прибережних водах, а й поза межами так званої другої острівної гряди, і яку активно реалізують. У цьому контексті НВАК значно активізувала власну діяльність у боротьбі з піратством та в миротворчих операціях, а також зусилля щодо відкриття закордонних військово-морських баз. Першою ВМБ Китаю за кордоном стала ВМБ у Джибуті (відкрита у 2017 році), яку, за офіційними повідомленнями, будуть використовувати для надання допомоги китайським силам, які здійснюють антипіратські, миротворчі та гуманітарні місії в регіоні. Водночас, за оцінками спеціалістів, розташування ВМБ у декількох милях від морської експедиційної бази США «Кемп-Лемонье» створює чудову можливість для контролю та ведення розвідки за діями ВМС США в регіоні. Також в рамках реалізації вже згаданої стратегії «Блакитної води», активно здійснюється будівництво нового корабельного складу, який призначений для виконання завдань в дальній морській та океанській зоні, здійснюється поступовий перехід від стратегії захисту прибережних вод «offshore waters defense» до комбінації «offshore waters defense» та оборони відкритого моря «open seas protection». Внаслідок перерозподілу пріоритетів в бік ВМС, в 2017 році було розпочато скорочення сухопутного компонента на 300 тис. осіб і збільшено кількість ВМС на 100 тис. осіб.

РФ ЧИ США: ДЕ ЗНАХОДЯТЬСЯ ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНІ ПРІОРИТЕТИ ПЕКІНА

Важливо зазначити, що Китай у військовому будівництві за багатьма напрямами спирається на партнерів з військового та військово-технічного співробітництва. Тривалий час, через накладене США та ЄС ембарго на поставки зброї до Китаю, ключовим партнером у ВТС для КНР традиційно залишалася Росія, імпорт озброєння з якої, за даними Стокгольмського інституту досліджень проблем миру SIPRI, за 2012-2017 рр. склав приблизно 4488 млн. дол. США та 60% від усього імпортованого озброєння та майна. Зараз цілком очевидно, що за багатьма напрямами Китай зумів налагодити власне виробництво та наразі відмовляється від багатьох зразків російського озброєння.

Водночас пріоритети співробітництва для Китаю, всупереч поширеним тезам, ймовірно – у Вашингтоні, а не в Москві. Це дуже наочно продемонстрував проведений в жовтні 2018 р. Пекінський Сяншанський форум (Beijing Xiangshan Forum) «Будівництво партнерства безпеки нового типу з рівністю, взаємодовірою та взаємовиграшним співробітництвом». Зазначений форум є ключовим міжнародним заходом у сфері міжнародної безпеки в Китаї. Тематика форуму цього року включала такі напрями як міжнародна безпека в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні та регіоні північно-східної Азії, питання безпеки на Близькому Сході, боротьба з тероризмом, співробітництво у сфері морської безпеки, виклики для міжнародних миротворчих операцій, використання штучного інтелекту з військовою метою тощо. Підтвердженням високого статусу форуму стала присутність вищого політичного та військового керівництва Китаю (зокрема, були присутні член Постійного Комітету Політбюро ЦК КПК, керівник Канцелярії ЦК КПК і Канцелярії Комісії з національної безпеки ЦК КПК Лі Чжаньшу та Міністр Оборони КНР генерал-полковник Вей Фенхе), а також сотні військових дослідницьких делегацій з усіх куточків світу.

Аналізуючи тези виступів китайських посадовців, слід зробити висновок, що наразі ключовим партнером з питань безпеки для Китаю є США, а не Росія. Основним лейтмотивом виступів представників китайського вищого військово-політичного керівництва та військових експертів практично на усіх сесіях та панелях форуму, стало просування тези щодо важливості та необхідності співробітництва КНР із США. При цьому, усі ключові питання безпеки у світі, до яких долучений Китай, стосуються саме китайсько-американських стосунків: роботи стосовно денуклеаризації КНДР, пошук консенсусу з територіальних питань у Південно-Китайському морі, вирішення Тайванського питання тощо. Теза про важливість конструктивних відносин з США для Китаю (незважаючи на наявні непрості відносини стосовно геополітичного суперництва) стала ключовою практично в усіх відкритих та закритих обговореннях. В кулуарах форуму, більшість іноземних експертів також дотримувалася цієї точки зору: мовляв, акцент китайських політиків та військових на необхідності співробітництва з США свідчить про те, що Китай розглядає США як найважливішого партнера, з яким намагатиметься стабілізувати взаємини в економічній та політичній сферах, а також, за можливості, налагодити діалог на усіх рівнях у військовій сфері, який наразі має обмежений характер. Саме тому у виступах китайського керівництва «американська тематика» звучала найбільше та у виключно позитивному ключі. У цьому аспекті показовим є те, що під час семінару для молодих офіцерів та дослідників, який було проведено в рамках форуму, темою для обговорення стало «Як запобігти холодній війні та покращити китайсько-американські відносини». Під час Семінару учасники з китайського боку також виступили за необхідність проведення діалогу та уникнення конфронтації між США та КНР. Було зроблено висновок, що навіть за умов тиску США на КНР, обривання зв’язків по військовій лінії, Китаю дуже важливо продовжувати діалог з США та не виходити в міжнародну ізоляцію. Цікавим є те, що Росію практично не згадували в тезах китайських керівників (ані в питаннях стратегічного співробітництва, ані в Північнокорейському врегулюванні, ані в Південно-китайському морі), а виступи окремих російських експертів підлягали нищівній критиці навіть з боку китайської сторони. Тому цілком логічно, що співробітництво КНР з РФ має опосередкований характер та спрямоване на забезпечення окремих «тактичних» задач НВАК.

ВИСНОВКИ ДЛЯ УКРАЇНИ

Проведення військової реформи НВАК тісно пов’язане з геополітичними амбіціями Китаю у світі, тому модернізація національних збройних сил залишається під пильною увагою керівництва, при цьому цілком очевидно, що зміни здійснюють не лише на верхівці айсберга. Переформатуванню підлягають практично усі питання військової діяльності: від воєнно-доктринальних положень та завдань збройних сил, до структури, системи бойового управління, озброєння та підходів до підготовки особового складу. Водночас китайські керівники наполягають на виключно оборонному будівництві, охороні миру та стабільності на планеті на принципах взаємоповаги, справедливості та взаємної вигоди.

Вони стверджують, що Китай ніколи не стане гегемоном та не проводитиме експансії, а всі спірні питання вирішуватимуться винятково шляхом міжнародного діалогу. Незважаючи на наявні негативні фактори в китайсько-американських відносинах, керівництво КНР розглядає США як основного та найважливішого партнера, з яким намагається усунути наявні суперечності та поглибити співробітництво. У зв’язку з цим, в міжнародному середовищі китайські політики та військові активно просувають тези про необхідність продовження діалогу, пошуку взаємовигідних рішень, продовження спільних зусиль в Корейському врегулюванні та діалогу зі стабілізації ситуації в Південно-Китайському морі тощо. При цьому, за висловами китайських керівників, КНР має продовжувати свою політику невтручання, а співробітництво з іншими країнами не повинне мати ознак військово-політичного союзу та не повинне бути направлене проти інших держав.