Кіктенко В. О. Реформи та відкритість як основа побудови соціалізму з китайською специфікою

В. О. Кіктенко
д. ф. н., завідувач відділу Азіатсько-Тихоокеанського регіону Інституту сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАН України, президент Української асоціації китаєзнавців

40 років тому, в грудні 1978 року, на Третьому пленарному засіданні ЦК КПК 11-го скликання було дано старт проведенню Політики реформ та відкритості (改革开放). Ден Сяопін закликав тоді громадян боротися із забобонами, не допускати відсталості мислення, звільнити розум і шукати істину на основі фактів. Реформи та відкритість є важливою частиною теорії Ден Сяопіна і фундаментальним принципом соціалістичного будівництва Китаю. Реформи, в тому числі й економічної системи, означають перехід від високо-централізованої планової економіки до соціалістичної ринкової економіки, а також зміну політичної системи, що стосується подальшого розвитку демократії, зміцнення правової системи, уряду, підприємств, впорядкування інститутів, вдосконалення демократичних систем нагляду, підтримання стабільності та єдності. Відкритість китайські керівники в основному розуміють як відкритість зовнішньому світові, що передбачає відкритість самого китайського суспільства. У західній політичній науці під відкритістю (або закритістю) розуміють ставлення тієї чи іншої держави до зовнішнього світу. Відкритою вважається така держава, чиї кордони пронизують як внутрішні, так і зовнішні потоки товарів, грошей, людей, інформації, транснаціональних організацій та ідей. При цьому, хоча ці потоки і регулюються державою, але вони повинні бути досить істотними. Зовнішня відкритість часто жорстко детермінована внутрішньою відкритістю, проте різні держави світу мають політичні системи і типи економіки, відмінні від нормативних моделей країн Заходу, що відповідно породжує і різні типи відкритості.

Радянським Союзом була нав’язана Китаю, як і іншим країнам Східної Європи та Східної Азії, соціалістична економічна система у сталінському варіанті, яка передбачала економічну автаркію та замкнуту, імпортозаміщуючу індустріалізацію. Однак ця модель змінилася під впливом місцевої політичної культури – китайські комуністи створили свою власну систему, яка ніколи не була повністю закритою для зовнішнього впливу. В період проведення Політики реформ і відкритості Ден Сяопін на основі прагматичного підходу запропонував використовувати знання Заходу для досягнення Китаєм економічного та науково-технічного рівня великих держав світу. У його розумінні самою суттю соціалізму є звільнення і розвиток продуктивних сил, а ініційовані ним реформи були спрямовані на де-колективізацію сільського господарства, приватизацію, на скорочення числа державних підприємств, зростання ринкової економіки, на вступ Китаю до Світової організації торгівлі. «Архітектор китайських реформ» відмовився від ідей Культурної революції, поступово демонтував систему комун і відкрив економіку Китаю для зовнішньої торгівлі. З метою активізації китайської економіки Ден Сяопін переосмислив марксизм шляхом введення поняття соціалізм з китайською специфікою (中国特色社会主义), в якому зменшувалася роль ідеології в ухваленні економічних рішень і допускалася сумісність соціалізму і ринкової економіки.

Основою Політики реформ і відкритості Ден Сяопіна є концепція чотирьох модернізацій (промисловості, сільського господарства, національної оборони, науки і техніки), яку вперше було сформульовано ще в 1950-тих роках главою Держради КНР Чжоу Еньлаєм і прийнято 1963 року як офіційна політика Китаю (її було згорнуто з початком Культурної революції). Новий підхід Ден Сяопіна створював політичну гнучкість не лише для теоретичного розуміння соціалізму, а й для практичної побудови відносин зі світом. При здійсненні реформ, особливо на початковому етапі, Китай слідував рекомендаціям західних економістів: відкритість для зовнішньої торгівлі та іноземних інвестицій, поступова лібералізація ціни, диверсифікація власності, зміцнення прав власності та контроль інфляції. Проте специфіка китайських реформ полягає в поступовому, експериментальному методі перетворення економічної системи країни, що різко контрастує з реформами у Східній Європі та в колишньому Радянському Союзі.

В період проведення Політики реформ і відкритості Китайська Народна Республіка з усіх соціалістичних країн стала найбільш відкритою державою для зовнішнього світу у своїй готовності вчитися. У 1990 році Голова КНР Цзян Цземінь відзначив, що Китай зробив усе можливе, щоб сприйняти продуктивні ідеї з будь-якої точки світу. Зрозуміло, що розвинені країни капіталістичного світу стали основним прикладом для здійснення реформ в економіці, науці та освіті, але при цьому особливу увагу було приділено успіху східно-азіатської версії капіталізму та використання його певних особливостей: командної економіки і політичного авторитаризму. Запозичення найефективніших західних методів управління і технологій, розширення обміну товарами і персоналом в результаті почали змінювати традиційний спосіб мислення китайців і значно прискорили процес модернізації країни. У 1980-ті роки китайські фахівці вивчали промислову політику, фінансову систему і стратегію імпортозаміщення Японії. У 1990-ті роки їх увагу було зосереджено на вивченні механізмів стабілізації цін і соціальної політики Німеччини, а також на вивченні макроекономічного контролю, координації фіскальної та грошово-кредитної політики, контролю за ринками капіталу, політики у сфері розвитку науки і техніки, на методах фінансування інфраструктури, політиці розвитку сільського господарства і військово-цивільної інтеграції в США. Також було вивчено успішний досвід розвитку малих і середніх країн – стрімку індустріалізацію Південної Кореї; досягнення Голландії у сфері високоефективного сільського господарства; досвід Фінляндії у розвитку науки, техніки та освіти; створення в Ірландії зон експортної переробки; розвиток індустрії програмного забезпечення в Індії. Законодавча база для розвитку ринкової економіки в Китаї також була розроблена на основі критичного сприйняття іноземного досвіду з урахуванням власних національних особливостей, що згодом дозволило сформувати систему макроекономічного управління з китайською специфікою. Таким чином, Китай став відкритою країною для зовнішнього досвіду з прагматичною метою – визначення ефективного шляху побудови соціалізму з китайською специфікою шляхом здійснення Політики реформ і відкритості.

На XVII з’їзді Комуністичної партії Китаю1 було відзначено, що Політика реформ і відкритості – це нова велика революція (!), яка здійснюється партією в нову епоху. Метою цих реформ є звільнення і розвиток суспільних продуктивних сил, реалізація національної модернізації, збагачення китайського народу і відродження великого Китаю. Після XVIII з’їзду КПК акцент в реформах перейшов від економіки до політики, культури, а також до соціальних, екологічних і партійних питань. Також більше уваги стали приділяти координації та інтеграції в проведенні реформ, що чіткіше було визначено на XIX з’їзді КПК – успішний розвиток реформ має бути систематичнішим, ціліснішим та більш скоорди нованим. Крім того, Голова КНР Сі Цзіньпін зазначив, що реформи та відкритість є джерелом розвитку і прогресу сучасного Китаю, а у своїй промові на XIX з’їзді КПК він визначив подальший курс розвитку країни: ринковий розподіл, домінуюча роль державної власності, а також акцент на промисловій політиці та науці і техніці задля досягнення цілей «першого етапу нової ери» (2020 – 2035 рр.), а саме, соціалістичної модернізації.

Великомасштабна економічна реформа, розвиток торгово-економічних та науково-освітніх відносин з країнами Заходу в результаті призвели до радикальної трансформації Китаю наприкінці ХХ ст. З усіх реформ, проведених Китаєм за ці роки, найважливішими є перетворення зовнішньоекономічної політики, що було тісно пов’язане з глибинними реформами самої китайської економіки – оптимізація розподілу ресурсів та поліпшення взаємодії між промисловістю та технологіями. До Китаю були залучені великі обсяги іноземного капіталу і технологій, а створені спільні підприємства, що фінансувалися з-за кордону, змогли швидкими темпами поліпшити технологічні і експлуатаційні можливості китайських компаній. Створюючи особливі економічні зони і відкриваючи прибережні і внутрішні міста, Китай поступово відкривався зовнішньому світові. Найяскравішим прикладом проведення Політики реформ і відкритості є Шеньчжень, який лише за чотири десятиліття виріс з маленького рибальського села в інноваційний мегаполіс з величезною економікою в районі Гуандун-Гонконг-Макао.

За 40 років в результаті успішного здійснення Політики реформ і відкритості Китай з однієї з найбідніших країн на Землі з переважно аграрним ладом економіки перетворився на другу економіку світу. Сьогодні Політика реформи і відкритості є найважливішою складовою генеральної лінії КПК на початковій стадії будівництва соціалізму з китайською специфікою в нову епоху, і цей курс вважається єдино вірним для будівництва сильного і процвітаючого Китаю. В теорії стався остаточний відхід від маоїзму і повернення до початкового марксизму як теоретичної основі побудови соціалістичного суспільства, але суспільства китайського, яке ґрунтується на конфуціанських цінностях. Визначено, що КПК повинна реагувати на фундаментальні зміни в економіці, соціальній структурі, ідеологічних концепціях, які за своєю суттю є безпрецедентними, й тому Політика реформ і відкритості повинна постійно вдосконалюватися з метою подальшого розвитку. Подальші перетворення в Китаї спрямовані на подолання загроз з боку капіталістичного устрою з метою подальшого будівництва соціалізму з китайською специфікою: необхідно розв’язувати конкретні питання співвідношення між державою і ринком, а також поєднання промислової політики Китаю з наявною міжнародною економічною системою.

На початку XXI століття змінилося і міжнародне становище Китаю, бо друга економіка світу має сьогодні колосальний вплив на всі країни світу без винятку. Китай став важливим партнером розвинених країн та успішним прикладом для країн, що розвиваються. Особиста ініціатива Голови КНР Сі Цзіньпіна «Один пояс, один шлях», висунута 2013 року, є не лише новим етапом в реалізації відкритості Китаю зовнішнього світу, а й важливим елементом всебічного поглиблення реформ. Розвиток цієї ініціативи повинен призвести до створення нової системи відкритої економіки Китаю і всебічно сприяти реформі китайської економіки в різних сферах. Крім того, китайськими лідерами було запропоновано нову модель світового устрою на основі ідеї взаємовигідного співробітництва – суспільство єдиної долі. На відміну від Президента США Дональда Трампа, який заперечує переваги глобалізації, Голова КНР Сі Цзіньпін в Давосі на початку 2017 року і в Боао на початку 2018 року захищав спільне зацікавлення відкритою торгівлею. Зараз Китай – це найбільший експортер та найбільше джерело прямих іноземних інвестицій в світі, а також другий за величиною імпортер. Китайська ініціатива «Одного поясу, одного шляху» в різних регіонах світу створює пілотні зони вільної торгівлі та порти вільної торгівлі, що надалі сприятиме відкритості Китаю зовнішньому світові. Можна сміливо казати про успіх проведення Політики відкритості та реформ, які показують всьому світові унікальні досягнення будівництва соціалізму в Китаї, який сьогодні є не тільки важливим актором міжнародної економіки, але і драйвером глобалізації. Все це, безумовно, робить Китай одним зі світових лідерів у XXI столітті, а від його реформ та відкритості залежатиме доля цілого світу.

1 Далі – КПК.