Кіктенко В. О. Ідеологія Комуністичної партії Китаю: від революції до реформ

В. О. Кіктенко
доктор філософських наук, завідувач відділу Далекого Сходу Інституту сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАН України, президент Української асоціації китаєзнавців

Для Комуністичної партії Китаю (далі – КПК) найважливішим питанням є будівництво соціалістичного суспільства, що відбувається від Мао Цзедуна, Ден Сяопіна, Цзян Цземіня, Ху Цзіньтао і до нинішнього лідера Сі Цзіньпіна. За роки «реформ і відкритості» («改革开放»; «Gǎigé kāifàng») в результаті здійснених економічних і політичних перетворень Китай став більш різноманітним і складним, адже, хоча в 1978 р. на зміну революційним ідеям прийшли економічні реформи, все ж таки дух революції зберігається. Цей «революційний дух» не тільки постійно з’являється в нових партійних документах, а й залишається важливим елементом повсякденного життя людей (численні портрети Мао Цзедуна, бум індустрії «червоного туризму», відродження революційних пісень тощо). Тобто, в сучасному Китаї «революція» і «реформи» унікальним чином об’єднані, що є складним питанням для політологів, істориків і філософів, які досліджують побудову соціалізму в конкретному національно-культурному контексті («соціалізм із китайською специфікою», «中国特色社会主义», «Zhōngguó tèsè shèhuìzhǔyì»).

МОДЕРНІЗАЦІЯ І РЕВОЛЮЦІЯ МАО ЦЗЕДУНА: МАРКСИЗМ, ЛЕНІНІЗМ, МАОЇЗМ

Протягом ХХ ст. ідеологія в Китаї виконувала дві функції: 1) модернізація країни; 2) досягнення консенсусу і згуртованості в тих галузях, де існують роздробленість і розбіжності. При цьому ідеологія модернізації мала більш важливе значення в історії нового Китаю, коли в 1910-х рр. сюди проник марксизм і запропонував альтернативне бачення соціальної структури й організації влади. Перша програма модернізації була сформульована представниками Руху 4 травня (五四运动; Wǔsì Yùndòng) – масового антиімперіалістичного (переважно антияпонського) руху в Китаї в травні – червні 1919 р., під час якого відбувся поворот у поглядах китайської інтелігенції – масова переорієнтація з традиційної культури на вестернізацію. Цей рух торкнувся усіх сторін інтелектуального життя Китаю, зумовивши поширення розмовної мови (白话, báihuà), перегляд конфуціанських етичних норм, критику традиційної історіографії, нові вимоги до освіти, осмислення республіканської форми правління разом з поширенням нових політичних теорій (націоналізм, соціал-дарвінізм і соціалізм).

Наступним важливим етапом на шляху підготовки модернізації Китаю стала концепція Мао Цзедуна, який на основі вчень К. Маркса і В. І. Леніна розробив власну доктрину – маоїзм (毛泽东思想, máo zédōng sīxiǎng). Мао Цзедун використовував основні положення марксизму, викладені в роботах К. Маркса і Ф. Енгельса, що здебільшого стосуються теорії діалектичного матеріалізму і наукового підґрунтя побудови комунізму. Після утворення Китайської Народної Республіки (далі – КНР) у 1949 р. проект Мао Цзедуна отримав масову підтримку завдяки поширенню ідей заколоту, звільнення і примусу різних соціальних груп у період воєнного часу і національного порятунку. Це було тісно пов’язано з пошуком альтернативної, китайської модернізації, яка повинна була перевершити капіталістичну модель розвитку, євроцентристське визначення історичної телеології й економічний детермінізм. Мао Цзедун аж до своєї смерті в 1976 р. продовжував здійснювати революційні перетворення, перетворивши всю країну в поле битви, – «Нехай розцвітають сто квітів, хай змагаються сто шкіл» («百花运动», «Bǎihuā yùndòng», кампанія посилення гласності та критики), «Великий стрибок» («大跃进», «Dàyuèjìn», економічна та політична кампанія, спрямована на зміцнення індустріальної бази та різке піднесення економіки країни) і «Велика пролетарська культурна революція» («无产阶 级文化大革命», «Wúchǎn jiējí wénhuà dà gémìng», серія ідейно-політичних кампаній з протидії реставрації капіталізму в КНР і боротьба з внутрішнім і зовнішнім ревізіонізмом). За словами самого Мао Цзедуна, всі революційні зусилля були зосереджені на створенні нового, вільного й економічно процвітаючого Китаю.

Політичний вплив цього ідеологічного проекту проявився у двох аспектах: 1) Мовна реформа з метою об’єднання китайців різних етносів. Визначення К. Маркса та Ф. Енгельса революції, пролетаріату, буржуазії, дрібної буржуазії, капіталізму та ін. були ретельно адаптовані і підігнані під цивілізаційні умови Китаю, що стало унікальним прикладом переходу від аграрної моделі виробництва до напівпромислової. Ідеологія модернізації вплинула на формування більш широких і амбітних соціальних рухів, апогеєм чого, безумовно, стала «Велика пролетарська культурна революція». 2) Організація владних структур і надання кожній людині політичного простору. Головним тут було створення партії-держави з відповідним ідеологічним обґрунтуванням і специфічним соціальним простором (єдина, законна і всеосяжна система соціальних переконань), що проявилось у революційному звільнені та русі в бік утопічних цілей.

Мао Цзедун зробив чотири важливих зміни в марксистсько-ленінському вченні під час розробки ідеології, що повинна була врахувати історико-культурну специфіку:

1) Селянство володіє величезним революційним потенціалом, що радикально відрізняється від марксистсько-ленінської доктрини, в рамках якої цей клас розуміють як допоміжну силу «пролетарської революції».

2) Модифікація теорії «Лінія мас» (群众路线, Qúnzhòng lùxiàn), що не тільки передбачає єдиний зв’язок партії і народу, а й відіграє важливу роль у марксистській теорії пізнання:

«Це означає: підсумувати думки мас (розрізнені й безсистемні) і знову нести їх (узагальнені та систематизовані внаслідок вивчення) в маси, пропагувати і роз’яснювати їх, робити їх ідеями самих мас, щоб маси обстоювали ці ідеї і втілювали їх у дії; разом з тим на діях мас перевіряти правильність цих ідей. Потім потрібно знову підсумувати думки мас і знову нести їх у маси, щоб маси їх обстоювали, – і так без кінця. З кожним разом ці ідеї будуть ставати все більш правильними, більш життєвими, більш повноцінними. Цього вчить марксистська теорія пізнання» (Мао Цзедун, «До питання про методи керівництва», 1943). Таким чином, ця теорія становить діалектичну єдність теорії і практики. У теорії і практиці маоїзму «Лінія мас» є не тільки однією з форм зовнішньої партійної політики (відносини між партією і масами поза партією), а й також внутрішньої (відносини між кадрами і рядовими членами партії).

3) Модифікація Марксової теорії «діалектичного матеріалізму», що було виражено в узагальненні практичного змісту виробництва, революційної класової боротьби, революційної національної боротьби і наукового експерименту. До смерті Мао Цзедуна в 1976 р. панівним було твердження, що моральні положення маоїзму заповнили прогалину в працях К. Маркса й Ф. Енгельса, які дистанціювалися від абстрактного моралізаторства про право та справедливість і натомість намагалися створити етику, засновану на реальному, класово розділеному світі. Маоїзм, на відміну від марксизму, певною мірою зберігав у собі конфуціанські традиції управління, в яких моральні настанови завжди були основоположними для глави держави.

4) Модифікація марксистсько-ленінського вчення шляхом введення нової всеосяжної концепції «перманентної революції». Це стало головною причиною ідеологічних розбіжностей між Китаєм і Радянським Союзом у 1960-х роках. Мао Цзедун стверджував, що існують такі суперечності між людьми, які можна вирішити тільки за допомогою сили, тому він відкинув запропоновану М. Хрущовим концепцію мирного співіснування.

Фото 1. Мао Цзедун

ЕКОНОМІЧНІ РЕФОРМИ ДЕН СЯОПІНА ЯК ПРОДОВЖЕННЯ I РОЗВИТОК МАОЇЗМУ

Маоїстська інтерпретація «модернізації» завжди залишалася дискусійним питанням всередині КПК, про що можна судити з двох дискусій щодо «чотирьох модернізацій», проведенню яких сприяв прем’єр Чжоу Еньлай у 1965 і 1975 рр. Це було альтернативне бачення китайської «модернізації», що остаточно проявилося в 1978 р., незабаром після смерті Мао Цзедуна, коли відбулася зміна спрямування китайської партійної ідеології. У Пекіні з’явилися антимаоїстські плакати, а лідери КПК почали говорити про помилки Культурної революції й особисто Мао Цзедуна. У червні 1981 р. на VI пленумі ЦК КПК 11-го скликання остаточно були визначені головні помилки і Мао Цзедуна, і маоїзму в історії китайської революції та будівництва соціалізму в КНР. Загалом були піддані критиці «лівацькі помилки» Мао Цзедуна (наприклад, продовження революції при диктатурі пролетаріату), а також на нього особисто покладалася головна відповідальність за Культурну революцію. При цьому зазначалося, що заслуги Мао Цзедуна в цілому значно перевершують його помилки, і, крім того, підкреслювалася чільна роль ідей Мао Цзедуна в періоди революції і соціалістичного будівництва. Найважливішими аспектами збагачення і розвитку марксизму-ленінізму Мао Цзедуном визначалися його теорія «нової демократії» та концепція соціалістичної революції і соціалістичного будівництва. Ідеї Мао Цзедуна були оголошені «колективною мудрістю партії», що увібрала в себе теоретичні досягнення всіх її видатних діячів. До системи ідей Мао Цзедуна також були віднесені теорія будівництва народних збройних сил і військової стратегії (принципи військового будівництва, ідея народної війни, розробка доктрини модернізації оборони Китаю), вчення про стратегію і тактику, про ідейно-політичну і культурну роботу, про партійне будівництво.

Фото 2. Ден Сяопін

Запропонована наприкінці 1970-х років Ден Сяопіном ідеологія реформ полягала у відмові від ідей класової боротьби і переключала увагу з політичних кампаній на економічні перетворення ринкового типу. Ден Сяопін запропонував здійснити «чотири модернізації» (сільське господарство, промисловість, наука і технології, армія і ВПК) для побудови суспільства середнього достатку, використовуючи елементи західної моделі. Програма «чотирьох модернізацій» вперше була запропонована Чжоу Еньлаєм у 1975 р., але Мао Цзедун відкинув її. Метою Ден Сяопіна стало відкриття Китаю зовнішньому світу і перетворення його в процвітаючу, сучасну і могутню державу до кінця ХХ ст. Нова внутрішня політика передбачала проведення економічних реформ, демонтаж системи комун, скасування колективізації, введення приватних підприємств і реформування системи управління. Зовнішня політика була тісно пов’язана з розвитком відносин перш за все із США і Японією, спрямована на залучення іноземних інвестицій в нещодавно створені «Особливі економічні зони». Крім того, до Китаю були запрошені для роботи іноземні вчені, а тисячі китайських студентів вирушили на навчання за кордон. Ден Сяопін став першим китайським лідером, який особисто відвідав Японію (в 1978 і 1979 рр.), а також Сполучені Штати в 1979 р., коли були досягнуті домовленості про нормалізацію китайсько-американських відносин із президентом Дж. Картером – закінчення десятиліть холодної війни і визнання Сполученими Штатами принципу «одного Китаю».

Ден Сяопін, на відміну від Мао Цзедуна, був прагматичним політиком, що найбільш яскраво проявилося в його знаменитому вислові: «Неважливо, якого кіт кольору – чорний він чи білий. Хороший кіт такий, який ловить мишей». У 1980-х рр. ця фраза Ден Сяопіна стала неофіційним девізом, під яким проводилися в той час прагматичні економічні реформи – введення елементів ринку, дозвіл приватної власності на засоби виробництва, створення вільних економічних зон тощо. 25 жовтня 1987 р. на XIII з’їзді КПК Ден Сяопіна було названо «головним архітектором китайських реформ». Економічний прагматизм Ден Сяопіна значно зменшив ідеологічний конфлікт між соціалізмом і капіталізмом, ринкові механізми почали використовуватися для підвищення продуктивності праці під монопольним керівництвом КПК, що є синтезом економічної лібералізації та політичного авторитаризму. Незважаючи на це, ідеологія економічного прагматизму Ден Сяопіна не є радикальним відходом від революційної гегемонії Мао Цзедуна, бо легітимність влади, партійне будівництво і в цілому ідеї побудови соціалістичного суспільства в Китаї залишаються незмінними по сьогоднішній день – «соціалізм із китайською специфікою».

1980 року прем’єр Державної ради КНР Чжао Цзиян так пояснив суть концепції Ден Сяопіна: Китай перебуває на «початковій стадії соціалізму», а в 1987 р. на XIII з’їзді КПК він же сказав, що «китайський народ не може йти по соціалістичному шляху, повністю минаючи стадію розвиненого капіталізму». Іншими словами, під «початковою стадією соціалізму» розуміють розвиток у Китаї комерційних, фінансових, технологічних і трудових ринків капіталістичного суспільства. Згідно з теорією Ден Сяопіна в Китаї повинна бути створена двоїста економічна система: планова і капіталістична економіка. 1990 року на XIV з’їзді КПК статус ідей та політики Ден Сяопіна були підвищені до рівня теорії (理论, lǐlùn), яка в 1997 р. на XV з’їзді КПК була закріплена в конституції поряд із марксизмом-ленінізмом та ідеями Мао Цзедуна як постійне «керівництво до дії» для розвитку Китаю. Ден Сяопін створив прагматичну концепцію «одна країна, дві системи» для вирішення складної проблеми повернення суверенітету Китаю над Гонконгом, Макао і Тайванем.

ТЕОРІЯ «ТРЬОХ ПРЕДСТАВНИЦТВ»: «ПРАГМАТИЗМ» І «БАГАТОСТОРОННІСТЬ» В ІДЕОЛОГІЇ ЦЗЯН ЦЗЕМІНЯ

1990-ті роки були відзначені найбільшими суперечностями в китайському суспільстві, коли відбувся бурхливий ріст недержавного сектора і громадянського суспільства, а також вирішувалося завдання збереження керівної ролі КПК. Перед керівництвом КПК був наочний приклад розпаду СРСР у 1991 р., що багато в чому було викликано суперечностями в здійсненні політичних і економічних реформ. У листопаді 2002 р. на XVI з’їзді КПК в доповіді Цзян Цземіня була остаточно сформульована теорія «трьох представництв» («三个代表, «sān gè dàibiǎo), згідно з якою КПК повинна представляти інтереси розвитку передових продуктивних сил, передової китайської культури та корінні інтереси найширших верств китайського населення. Таким чином, на ідеологічному рівні КПК з партії, що виражає інтереси трудового населення, стала партією, що представляє інтереси «широких верств» трудового населення. Такі перетворення дозволили вступати в КПК представникам середньої і крупної буржуазії.

У теорії «трьох представництв» було зроблено акцент на необхідності розвитку «продуктивних сил», і таким чином відбувся відхід від марксистсько-ленінського розуміння характеру виробництва – капіталістичний, заснований на експлуатації одного класу іншим, і соціалістичний, позбавлений такої експлуатації. Активна підтримка розвитку найбільш розвинених продуктивних сил робить недоречним поняття класової боротьби. Це концептуальний перехід від марксистсько-ленінського класового суспільства до принципу співіснування різних «соціальних верств» (社会阶层, shèhuì  jiēcéng), у тому числі «нових соціальних верств» (підприємці, менеджери та ін.). Більш того, уявлення про «нові соціальні верства» (а не класи) як «найбільш передові продуктивні сили», відповідно до цієї логіки, стає першочерговим завданням КПК і корінним інтересом більшості людей. Це істотний перегляд колишнього революційного поняття «загального інтересу», згідно з яким КПК визначало себе «авангардом робітничого класу» (тобто більшості робітників і селян на чолі з революційною елітою). У ранній період реформ сама категорія «робітничий клас» була розширена за рахунок включення інтелектуалів, що, безумовно, стало важливим сигналом для відновлення тієї групи китайського суспільства, яка як ліберально-буржуазний клас була піддана репресіям у кінці 1950-х років і особливо під час Культурної революції. Вже на початку 2000 р. державні ЗМІ почали писати про позитивну роль китайської інтелігенції як провісника комуністичного руху в першій половині XX ст. Таким чином теоретичне розширення поняття «робітничий клас» дозволило включити в нього і нові економічні еліти, а такі конотації, як «експлуататорський», «капіталістичний» клас щодо приватних підприємців, у марксистському і маоїстському дискурсі були повністю усунені. На основі цих теоретичних міркувань і семантичних операцій КПК створила ідеологічну основу для представлення інтересів приватних підприємців і менеджерів, не відмовляючись від своєї первісної ролі «авангарду робітничого класу». Згідно з цим новим визначенням «загального інтересу» КПК представляє не «революційні сили» робітників і селян, а політичні, інтелектуальні та економічні еліти. Загалом політична влада і легітимність КПК в уявленні всієї «китайської нації» сьогодні пов’язується з її місією економічної модернізації і пріоритетними інтересами нових економічних і професійних еліт.

І теорія Ден Сяопіна, і теорія Цзян Цземіня стали виразом прагматизму і багатосторонності як головні керівні принципи дії у XXI ст. Раніше маоїзм відкидав принцип багатосторонності, що, зокрема, стосується політики Мао Цзедуна «двох таборів», «проти імперіалізму і ревізіонізму» і «трьох світів». Цей значний ідеологічний зсув став можливим завдяки багатостороннім економічним механізмам, які почали швидко розвиватися у 1990-х роках, і Китай в результаті взяв на себе провідну роль у таких структурах, як АТЕС (APEC), Регіональний форум АСЕАН з безпеки (ARF), Зона вільної торгівлі Австралії і Нової Зеландії (AANZFTA), Рада з тихоокеанського економічного співробітництва (PECC) та ін. Китай також почав брати активну участь у різних багатосторонніх діалогах з питань безпеки шляхом участі в таких регіональних форумах, як Нарада із взаємодії і заходів довіри в Азії (CICA), Рада зі співробітництва в галузі безпеки в Азії і Тихоокеанському регіоні (CSCAP) та Діалогу зі співпраці в Північно-Східній Азії (NEACD). У квітні 1996 р. Китай, Росія, Казахстан, Киргизстан і Таджикистан підписали угоду про зміцнення довіри у військовій галузі в прикордонних районах. Китай закликав до відмови від політики холодної війни і до створення нової концепції безпеки, відповідно до якої «безпека повинна ґрунтуватися не на військових союзах і армії, а на взаємній довірі і спільних інтересах». Крім того, було сформульовано важливе положення зовнішньої політики КНР, згідно з яким підкреслюється «всеосяжний характер багатостороннього підходу, процедур консультування, досягнення консенсусу та прагнення до загальної безпеки». У постмаоїстський період Китай став учасником багатьох міжнародних організацій і підписав низку важливих міжнародних угод: Договір про нерозповсюдження ядерної зброї, Договір про всеосяжну заборону ядерних випробувань, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права. У 2002 р. важливою подією став вступ Китаю до Світової організації торгівлі.

Фото 3. Цзян Цземінь

Після того як була прийнята теорія Цзян Цземіня, на XVI з’їзді КПК в листопаді 2002 р. була змінена конституція КНР: «три представництва» стали керівною ідеологією поряд з марксизмом-ленінізмом, ідеями Мао Цзедуна і теорією Ден Сяопіна. У результаті КПК почала офіційно представляти «прогресивні сили Китаю», «передову культуру Китаю» і «переважну більшість китайського народу» в доповнення до робітничого класу (як це було раніше). З цієї риторики випливає, що поряд із продовженням традиційних доктрин (марксизм-ленінізм, ідеї Мао Цзедуна, теорія Ден Сяопіна) робиться акцент на інноваційному характері ідеології КПК. Політична легітимність партії є динамічною з точки зору її ідеологічної адаптивності, тобто застосування її історично похідних знань в інноваційній манері. При цьому «три представництва» не просто вказували на інноваційний характер правління КПК, а вказували на саму інноваційну суть Компартії Китаю у визначенні Цзян Цземіня.

БОРОТЬБА ХУ ЦЗІНЬТАО ПРОТИ НЕРІВНОСТІ: МОБІЛІЗАЦІЯ І ЄДНІСТЬ СУСПІЛЬСТВА

У середині 2001 р. було піддано критиці центральне положення теорії «трьох представництв» Цзян Цземіня щодо екстраполяції поняття «робітничий клас» шляхом включення до нових капіталістів. Перед КПК постало завдання контролю капіталістів з метою управління економічним розвитком та запобігання соціальній поляризації. Крім того, було відзначено, що в теорії «трьох представництв» нове визначення «загального інтересу» перейшло межі «правильного» ідеологічного дискурсу і тим самим поставлена під загрозу політична легітимність КПК. Нерівність стала однією з найголовніших проблем у період правління Ху Цзіньтао, що відповідно визначило характер ідеологічних кампаній. 5 грудня 2002 р., всього через кілька днів після вступу на посаду генерального секретаря, Ху Цзіньтао у своєму виступі нагадав присутнім членам партії, а також широкій громадськості, до якої він звертався, що необхідно обстоювати дух простого життя і важкої боротьби, а також залишатися скромними, розумними, не бути зарозумілими і метушливими. 1 липня 2003 р. Ху Цзіньтао у своєму зверненні до китайського народу сказав про необхідність створення партії, яка служить інтересам народу, і при цьому вжив фразу «приймаючи людей як центр» (以人为本 yǐrén wéiběn), що виявилася ключовою для ідеології соціально-економічного розвитку Китаю. Найважливішими в ідеології періоду Ху Цзіньтао були концепції «наукового розвитку» і «гармонійного суспільства», що стало доповненням до загальної концепції побудови «соціалізму з китайською специфікою». Ху Цзіньтао зробив три визначальні заяви про ключові ідеологічні установки у своєму виступі на заході, присвяченому 85-й річниці заснування КПК, 30 червня 2006 р., на з’їзді партії в жовтні 2007 р., а також під час святкування 30-річчя «реформ і відкритості».

У цих документах зазначалося, що люди є головною рушійною силою історичного процесу. З початку 1970-х рр. КПК зіткнулася із суперечностями між повсякденним зростанням матеріальних і культурних потреб у суспільстві, з одного боку, і відсталістю виробничих потужностей Китаю – з другого. Політика «реформ і відкритості» була спрямована на вирішення цих суперечностей. Зазначалося, що КПК є гарантом наукового прогресу і при цьому головна функція науки є емпірична істина, яка допомагає соціальному розвитку. Але для досягнення стійкого розвитку і переходу до наукового розвитку гармонійного суспільства необхідно побудувати «нове соціалістичне село» (社会主义新农村, shèhuì zhǔyì xīn nóngcūn), а КПК необхідно розглядати як партію, як найкращим чином представляє інтереси народу. На думку китайських партійних лідерів, прогресивність (先进性, xiānjìnxìng) є сутністю марксистської партії, тому прихильність КПК є основою для стабільного розвитку країни. Це, безумовно, є продовженням проекту з будівництва нового Китаю, розпочатого в 1949 р. Ху Цзіньтао на XVII з’їзді КПК 15 жовтня 2007 р. заявив, що країна пройшла надзвичайний період, а далі був узятий курс на побудову середньозаможного суспільства, під чим розумілися зростання економіки, продовження політики «реформ і відкритості», значне підвищення рівня життя, вдосконалення демократії і правової системи, всебічний соціальний розвиток. При цьому позиція Ху Цзіньтао і його прихильників була піддана критиці з боку лівих (左派, zuǒpài), які висловили занепокоєння щодо правильності прийняття західних ідей і ринкової моделі. До того ж у цей час багато хто почав апелювати до давньокитайських цінностей, що перш за все стосується філософської спадщини Конфуція та Мен-цзи.

Фото 4. Ху Цзіньтао

Відповіддю на критику стало твердження Ху Цзіньтао про те, що теорія «соціалізму з китайською специфікою» є найважливішим останнім досягненням китайського марксизму, найдорожчим багатством партії й основою для всього китайського народу. До того ж він зазначив, що необхідно боротися за єдність для подальшого критичного здійснення процесу реформ у Китаї під спільним керівництвом партії і народу, а марксизм є вираженням волі народу. Поєднання соціалізму з принципами ринкової економіки було оголошено одним з найбільших ідеологічних і політичних успіхів «марксизму з китайською специфікою». Новий етап розвитку Китаю пов’язувався з проведенням політичної реформи на чолі з Комуністичною партією: «Народна демократія є джерелом життєвої сили соціалізму… без демократії немає соціалізму і не може бути ніякої соціалістичної модернізації». При цьому мова йде не про використання західних моделей, а про створення більш збалансованого і стабільного суспільства справедливості. З твердження, що без стабільності нічого не можна досягти, було зроблено висновок, що партії необхідна однодумність, а мета партії – побудова багатої, демократичної, цивілізованої, гармонійної, сучасної соціалістичної країни. Таким чином, зміни в ідеологічній сфері були спрямовані на усунення можливих розбіжностей у суспільстві, що повинно було повністю усунути наслідки маоїстського періоду і запобігти можливим загрозам стабільності китайської держави. У цьому разі знову йдеться про історичну керівну місію КПК, що на цьому етапі спрямована на створення комбінованої моделі суспільства, яке поєднує в собі ліберальні і традиційні норми соціального управління. Необхідною умовою здійснення соціальних перетворень визначаються ідеологічні інновації, але при цьому вони ґрунтуються на ортодоксальному наборі конфуціансько-комуністичних уявлень про державне управління та легітимність. Найяскравішим прикладом використання традиційних цінностей є концепція «гармонійного суспільства», для створення якого використовуються міські ком’юніті (社区, shèqū), в яких квазіавтономні соціальні гравці (представники освіченого і багатого середнього класу) кооптовані партією як «добродійні громадяни» для посилення своєї влади і консолідації легітимності. При цьому активізація конфуціанських цінностей, норм і обов’язків відіграє вирішальну роль у новому дискурсі соціального управління.

ПОЄДНАННЯ ІДЕЙ РЕВОЛЮЦІЇ ТА РЕФОРМ В ІДЕОЛОГІЇ СІ ЦЗІНЬПІНА

Цзян Цземінь і Ху Цзіньтао були не революціонерами, а менеджерами реформ Ден Сяопіна. У китайській інтерпретації в понятті «революція» (革命, gémìng) завжди робився сильний акцент на політичній теорії та ідеології, бо це була боротьба не тільки проти напівфеодальної та напівімперської політичної реальності після падіння династії Цін (1644 – 1912), а й ідеологічна боротьба проти старого мислення і соціальних норм на шляху побудови сучасного суспільства. Протягом всього періоду існування Китайської Народної Республіки головною метою КПК була побудова соціалізму. Після приходу до влади у 2012 р. Сі Цзіньпін сформулював нові завдання для здійснення модернізації на основі соціалістичних цінностей, що на ідеологічному рівні було визначено у його концепції «китайська мрія» (中国梦, zhōngguó mèng). Сі Цзіньпін став першим вищим керівником країни з часів Культурної революції, який однакову увагу приділяє економіці та ідеології: прагнення до політкоректної ідеології (意识形态, yìshí xíngtài) і відповідних цілей так само важливе, як і нарощування економіки. Новий глава також вимагає відмови від тих аспектів економічного розвитку, які негативно впливають на статус КПК. Це прямо суперечить прагматизму реформ Ден Сяопіна для виправдання нетрадиційної політики, що, зокрема, стосувалося значної частини економіки. Крім того, Сі Цзіньпін відродив маоїстську теорію «лінія мас», що може бути використано з різною метою – від посилення ролі партії до примушення широких мас населення до політичної активності.

18 жовтня 2017 р. в своїй доповіді на XIX з’їзді КПК Сі Цзіньпін проголосив про початок нового етапу в історії КНР – «соціалізм з китайською специфікою в нову епоху», що стане основою ідеології Китайської Комуністичної Партії. За визначенням інформаційного агентства «Сіньхуа», ідеї Сі Цзіньпіна про «соціалізм з китайською специфікою в нову епоху» – це продовження і розвиток марксизму-ленінізму, ідей Мао Цзедуна, теорії Ден Сяопіна, важливих ідей теорії «трьох представництв» Цзян Цземіня і концепції «наукового розвитку» Ху Цзіньтао; новітні досягнення китаїзованого марксизму; квінтесенцію практичного досвіду і колективної мудрості партії і народу. Ці ідеї сьогодні проголошені основою для здійснення партією і народом великого відродження китайської нації. Тобто Китай повертається до свого первозданного стану, яке він посідав у світовій економіці до початку імперської агресії західних країн в XIX ст. В цьому суть концепції «китайської мрії» Сі Цзіньпіна, що визначається ним як «омолодження» Китаю. У традиційних китайських термінах це означає консолідацію багатства і військової могутності, дві з головних тем у доповіді Сі Цзіньпіна у його доповіді XIX з’їзді КПК. Першочерговим завданням є консолідація і підтримання контролю КПК за політичною системою, другим – покращення рівня життя людей, третім – зайняття центрального місця в світі. У доповіді Сі Цзіньпіна ясно говориться про його впевненість у здатності Китаю стати альтернативою західної неоліберальної моделі та взяти активну участь у формуванні світового порядку, яку Китай очолюватиме в XXI ст.

Ідеї Сі Цзіньпіна засновані на основоположних принципах марксизму, ленінізму і маоїзму: 1) новий етап соціалістичного розвитку засновується на марксистському телеологічному погляді на історію й передбачає до 2030 р. «в основному реалізувати соціалістичну модернізацію», а до 2050 р. китайський народ буде користуватися «загальним добробутом», що певною мірою співпадає з класичними комуністичним баченням; 2) відродження ленінізму полягає у зміцненні партійного контролю над урядом, економікою та суспільством; 3) соціалістична глобальна держава – це не заклик до комуністичної світової революції, а посилення ролі Китаю у світі шляхом просування до «центру світової сцени» з метою стати провідною світовою державою до 2050 р. та визначення активної місії КПК у загальному розвитку людства.

Фактично на XIX з’їзді КПК відбулось рішуче повернення до соціалістичної ідеології на основі марксизму, ленінізму та маоїзму. Сі Цзіньпін зробив свій ідеологічний внесок до статуту партії, підвищивши свій статус до рівня, порівнянного з його найпотужнішими попередниками Мао Цзедуном і Ден Сяопіном. Сі Цзіньпін заявив про новий шлях Китаю – перехід від лібералізації останніх десятиліть до монолітної соціалістичної держави. КПК повинна керувати країною у напрямі більш збалансованого розвитку економіки і фінансової системи та забезпечення політичної стабільності.