Андрій Гончарук

– завідувач відділу зовнішньої політики Національного інсти­туту стратегічних досліджень України.

Українсько-китайське співробітництво в сучасних умовах вимагає нового мислення, нових підходів та, водночас, здорового консерватизму. З одного боку, Китай залишається для України чи не єдиним «безпроблемним» зовнішнім джерелом модернізації та можливостей економічного зростання, адже не викликає жодних застережень з боку Європи, США або Росії. Виважена позиція КНР щодо російської агресії проти України та анексії Криму, підтримка суверенітету та територіальної цілісності нашої держави є важливим чинником міжнародної солідарності щодо України в сучасних непростих геополітичних умовах. З іншого боку, практична реалізація вже досягнутих домовленностей щодо українсько-китайського співробітництва по всім напрямкам стикається з низкою перешкод та не відповідає потребам двох сторін.

Протягом двох десятиліть українсько-китайські відносини розвивалися по висхідній, хоча і мали періоди певного затиш­шя. Особистий контакт другого президента України Леоніда Кучми з головою КНР Цзян Цземінем, встановлений під час обміну державними візитами у 1994–1995 роках, мав своїм наслідком проголошення відносин стратегічного партнерства між нашими країнами.

В ході візиту до України Голови КНР Ху Цзіньтао у червні 2011 р. українсько-китайські взаємини були офіційно за­кріплені відповідною Спільною декларацією як відносини стратегічного партнерства. У грудні 1913 р. в Пекіні були підписані Договір про дружбу і співробітництво між Україною і КНР, Спільна декларація про подальше поглиблення відносин стратегічного партнерства та відповідна Програма розвитку відносин на 2014 – 2018 роки.

Як під час візитів на найвищому рівні, так і в ході численних переговорів на рівні урядів та міністерств і відомств обома сторонами порушувалися питання щодо необхідності зна­чної активізації двостороннього торгово-економічного та науково-технічного співробітництва, стрімкого нарощування обсягів китайських інвестицій в Україну, використання фінансових та технологічних можливостей Китаю для мо­дернізації української економіки.

Перспективні напрями та сфери співпраці закріплені у двосторонніх документах, визначені та задекларовані кон­кретні проекти на декілька мільярдів доларів, увага україн­ських ЗМІ регулярно привертається до чергової «знакової» угоди щодо намірів співробітництва. Проте, з плином часу відчутно посилюється занепокоєність реальним станом реалізації визначених конкретних проектів.

В умовах, коли Україна фактично зіткнулася зі зброй­­ною агресією з боку Російської Федерації та має витрачати значні фінансові ресурси на захист власної територіальної цілісності, а також має забезпечити ім­плементацію Угоди про асоціацію з Європейським Сою­зом — особливого зна­чення набуває усвідомлення новою українською владою важ­ливості збереження по­слідовного та поступального характеру відносин з КНР як з одним із ключових глобальних політичних, фінансових та економічних центрів.

Вітаючи принципову позицію КНР щодо поваги до об­раного українським народом шляху розвитку, законодавчо закріплених засад внутрішньої та зовнішньої політики Украї­ни, її суверенітету і територіальної цілісності українська сторона закликає Китай всіляко сприяти врегулюванню конфлікту довкола нашої держави та притримуватися і в подальшому об’єктивної, справедливої і відповідальної по­зиції щодо України.

Саме відносини стратегічного партнерства мають стати підґрунтям для такого підходу з боку КНР до подальшого розвитку українсько-китайських взаємин.

Нині урядам наших країн доцільно провести ревізію досягнутих на державному рівні домовленостей і угод з метою їх очищення від корупційної складової, що мала місце з українського боку, та виробити новий формат співпраці відповідно до умов, що склалися.

Настав час розпочати імплементацію Договору про друж­бу і співробітництво між Україною і КНР та реалізацію Програми розвитку відносин стратегічного партнерства між Україною і КНР на 2014 – 2018 роки. Для цього необхідно виробити в рамках Міжурядової комісії зі співробітництва механізм дієвого контролю за реалізацією започаткованих спільних проектів.

Сьогодні Україна конче потребує інвестиційної підтримки всіх галузей економіки, забезпечення пріоритетного фінан­сування великих інфраструктурних об’єктів, що створюють нові робочі місця та сприяють пожвавленню економіки. Тому так важливо опрацювати алгоритм взаємодії і пошуку нових форм українсько-китайської співпраці в інвестиційній сфері, розглянути питання створення спільного інвестиційного фон­ду на паритетних засадах.

Україна готова сприяти розвитку двостороннього спів­робітництва в індустріально-інноваційній і науковій сферах. Але для цього необхідно розпочати роботу з опрацювання се­редньострокових і довгострокових планів співпраці між країнами методом виробничої кооперації та шляхом ство­рення індустріальних парків і зон технологічного роз­витку за участі китайського капіталу. Це має стати пред­метом повсякденної уваги відповідних наукових уста­нов та державних відомств.

Українській стороні необхідно вивчити перспективу та практичні можливості участі України у реалізації амбітних китайських ініціатив з розбудови логістичного коридору між КНР і Європою в рамках реалізації проголошеної головою КНР Сі Цзіньпіном політики створення «Еконо­мічного поясу Великого Шовкового шляху». Нині в світі формується нова геоекономічна конфігурація, ак­тивізуються процеси створення трансатлантичної та транстихоокеанської зон вільної торгівлі, посилюються інтеграційні процеси у Індо-Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. Геостратегічне розташування України на перетині шляхів «Схід – Захід» та «Північ – Південь» дозволяє нашій країні за допомогою китайських друзів посісти гідне місце на Великому Шовковому шляху. Принагідно необхідно активізувати реалізацію домовленостей щодо відновлення повітряного сполучення між двома країнами.

Не зважаючи на скрутне фінасово-економічне становище, Україна володіє низкою технологічних та науково-виробничих можливостей, що становлять інтерес для Китаю в контексті потреб розвитку передових галузей його економіки, а також реалізації важливих стратегічних проектів в різних сферах. Економічні санкції України проти Росії значно звужують можливості українського експорту до РФ та вимагають пошуку нових ринків збуту для машинобудівної, літакобудівної продукції та продукції військового та подвійного призначення. У цьому контексті необхідно скористатися вже напрацьованим досвідом військово-технічного співробітництва між Україною та КНР з метою його активізації та переформатування від­повідно до сучасних умов.

В умовах необхідності швидкої та ефективної модер­нізації української економіки, налаштування її на рейки сучасного світового ринку інвестиційні, виробничі та науково-технологічні можливості КНР можуть стати для України вагомим ресурсом розвитку та модернізації відповідних галузей української економіки, поштовхом до відновлення позицій нашої держави на світових ринках технологій. Водночас, це дає можливість китайському біз­несу зайняти відповідні ніші на українському ринку, що швидко інтегрується до Об’єднаної Європи.

Окремим дуже важливим питанням українсько-ки­тай­ської співпраці є взаємодія у сфері сільського господарства. Виробництво сільськогосподарської про­дук­ції має дві дуже важливі складові: наявність родючих земель та новітні технології. Китай за останні роки значно просунувся щодо виробництва зернових та розвитку тваринництва. Втім, наявність в Україні значних площ орних земель з високим по­тенціалом родючесті надає стратегічного значення для можливого співробітництва у цій сфері. Україні у взаємо­вигідній взаємодії з КНР цілком під силу зробити вагомий внесок у забезпечення продовольчої безпеки у світі, стати потужним гравцем на міжнародному продовольчому ринку. Зі свого боку Китай має всі можливості забезпечити на стратегічному рівні необхідні обсяги продовольчого імпорту з України.

На жаль, за останнє десятиліття змінилося ставлення до України з боку китайського суспільства: від активної діяльності відійшли люди, що навчалися в СРСР, зокрема в Україні, та співпрацювали з українськими фахівцями, які надавали технічну допомогу Китаю у повоєнні часи. Сучасна китайська молодь мало знає про Україну, а можливу інформацію про нашу країну отримує переважно з третіх джерел. Нині, коли Росія веде неприховану інформаційну війну проти України та не гребує відвертою дезінформацією та пропагандистськими провокаціями про­ти українського народу, набуває стратегічного зна­чен­ня посилення українсько-китайської взаємодії в інформацій­ній сфері. Це стосується як активізації діяльності ЗМІ двох країн стосовно одна одної, так і розвитку новітніх сучасних технологій. Нові далекосяжні перспективи від­криває для України проект створення за допомогою ки­тайської сторони нової загальноукраїнської мережі 4G. Цей проект, у разі його реалізації, відкриє нові можливості і для України, і для Китаю.

Розвиток туризму та активізація міжлюдських контактів, гу­манітарне співробітництво, взаємодія в галузі освіти та культури – все це необхідні складові для подальшого розвитку українсько-китайського стратегічного партнерства. Але й тут є певні приховані перешкоди з обох сторін. Під впливом російської підривної пропаганди значно скоротився потік китайських туристів до України. З українського боку — досі не подолано корупцію під час перетину українського кордону, хоча це питання неодноразово ставилося на різних рівнях української влади. Китайці відверто скаржаться на неможливість легально одержати запрошення для від­відин України. Вкрай складний та непрозорий процес надання запрошення в Україну для громадян КНР напряму суперечить духу відносин стратегічного партнерства та дуже негативно сприймається китайською стороною. На­став час Україні визначитися із пріоритетами та дати чітку та зрозумілу для всіх залучених до цієї проблематики українських держслужбовців настанову. Гості з КНР мають вважатися нашими стратегічними партнерами із відповідним ставленням до них. Необхідно внести відповідні зміни до Українського законодавства та підзаконних актів включно із відомчими інструкціями.

Реалізація досягнутих на найвищому рівні домовленостей щодо розвитку відносин стратегічного партнерства вимагає від України створення необхідної інфраструктури для забезпечення потреб українсько-китайської співпраці.

З китайського боку така інфраструктура успішно функціонує у вигляді низки державних структур та ве­ликої кількості громадських об’єднань, що опікуються пи­таннями розвитку двостороннього співробітництва. Як на державному, так і на місцевому рівнях до забез­печення двостороннього співробітництва китайська сто­рона постійно залучає велику кількість фахівців із знанням української або російської мови. Таким чином забезпечується постійний діалог з українськими партнерами, іде напрацювання від­повідних документів, підготовка та реалізація комерційних контрактів тощо.

На жаль, з українського боку подібна інфраструктура практично відсутня. Не зважаючи на достатню кількість фа­хівців із знанням китайської мови, яких готують українські вищі навчальні заклади, зустріти такого фахівця в українських міністерствах та відомствах практично неможливо. Комер­ційні структури на час реалізації певних комерційних про­ектів інколи залучають фахівців-китаєзнавців, але ця прак­тика не дуже розповсюджена. Як наслідок, спілкування з китайською стороною має однобокий характер, в ході реалізації проектів виникають численні непорозуміння, а результати співпраці не завжди відповідають очікуванням української сторони.

Стратегічний характер українсько-китайської взає­мо­дії ставить на порядок денний питання про створення в Україні дієвої розгалуженої мережі виконавців міждержавних рі­шень, що ухвалюються на найвищому рівні. Мова йде про залучення до апарату органів виконавчої влади України кваліфікованих фахівців із знанням китайської мови для забезпечення українсько-китайської співпраці. Діяльність Між­державної комісії з питань співробітництва на постійній основі має забезпечуватися експертним супроводом фа­хівців-китаєзнавців.

Створення з українського боку необхідної інфра­структури для забезпечення розвитку українсько-китай­ського спів­ро­бітництва, виконання ухвалених планів та реалізації до­мовленостей, досягнутих на найвищому рівні, набуло осо­бливого значення на сучасному етапі. Залу­чення фахівців-китаєзнавців та молодих кадрів із знанням китайської мови до поточної роботи на китайському на­прямку є актуальним завданням для центральних та міс­цевих органів державної влади України.

В сучасних умовах Україна та Китай мають всі мож­ливості реалізувати значний потенціал двостороннього спів­робітництва. Народи наших країн сподіваються на активну та дієву позицію всіх владних структур щодо вирішення нагальних завдань українсько-китайської взаємодії.