Сирота В. Фінансово-банківський сектор – «улюблена дитина» Інвестиційної Угоди між Китаєм та ЄС?

Вадим СИРОТА,
експерт Української асоціації китаєзнавців, кандидат економічних наук

Завершення піврічного головування Німеччини в Раді Європейського Союзу співпало з різдвяними святами, що підсумовували тяжкий для об’єднаної Європи рік боротьби з пандемією Covid-19. На цьому фоні справжнім «громом серед ясного неба» стала новина про досягнення ЄС та Китаєм згоди щодо основних пунктів всеохоплюючої інвестиційної Угоди між цими двома потужними глобальними економічними гравцями (вважається, що саме німці стали основними адвокатами цього процесу, максимально використавши останні дні своєї каденції). Більш детальний аналіз цього документу породжує цікаві думки щодо фінансово-банківської кооперації між Піднебесною та континентальною Європою (особливо на фоні неврегульованого питання щодо взаємодії з Лондонським Сіті на фоні Brexit). Описана ситуація також створює потенційні вигоди та можливості для України, яка шукає своє місце на фінансовій мапі світу.

Інвестиційна Угода між Китаєм та ЄС (СAI, Comprehensive Agreement on Investments) поки що має рамочний та загальний характер. Механізми практичної реалізації її основних положень мають бути детально відображені в нормативно-правовій і методологічній базах та відпрацьовані на практиці. Зокрема, це стосується прихованого субсидіювання китайського бізнесу, що, на думку представників Старого континенту, спотворює ринкове середовище. Безперечно, що її основною філософією є лібералізація інвестиційної діяльності, гарантування вільного доступу на ринки та створення умов для доброчесної конкуренції. Наприклад, прибрано обмеження щодо виходу європейців на китайський ринок шляхом партнерства у вигляді спільних підприємств з місцевим бізнесом. Окрема частина Угоди (третя субсекція секції 3) присвячена фінансовим послугам: надано їх визначення, окреслено основні межі та принципи регулювання цієї сфери, зроблено акцент на розвитку фінансової інфраструктури (платіжні та клірингові системи) та саморегульованих організацій. Значна увага приділена «новим фінансовим послугам», під якими можна розуміти операції з криптоактивами та поширення інструментів штучного інтелекту у фінансовій діяльності.

З іншого боку, досить широкими та одночасно розмитими є межі впливу регуляторів фінансового ринку: це залишає простір для суб’єктивного дотримання положень Угоди та застосування владних повноважень, здатних обмежити вплив досягнутих домовленостей. Чітко наголошено на дотриманні монетарного суверенітету сторін Угоди: зокрема, одному учаснику Договору не гарантовано можливість використання механізмів кредитування центральним банком іншого учасника (функція «кредитора останньої інстанції»). У сфері фінансових послуг повторюється ситуація, характерна для всієї угоди: ефективність виконання її положень буде залежати від змісту і комплексності додаткових нормативно-правових актів нижчого рівня та якості управлінських рішень при їх імплементації. Особлива пікантність ситуації полягає в тому, що експертне та інтелектуальне середовище Європи (аналітичні центри Bruegel (Бельгія), Chatham House (Великобританія)) з китайськими партнерами (China Center for International Economic Exchanges, The Chinese University of Hong Kong) у 2017 році вже напрацювали та зробили публічним власне бачення розвитку економічних відносин між ЄС та Піднебесною. Отже, доцільно буде порівняти пропозиції фахівців щодо фінансово-банківської галузі зі змістом досягнутих на сучасному етапі домовленостей між одними із найбільш потужних світових економік.

КИТАЙ ТА ЄС – СТРАТЕГІЧНІ КОНКУРЕНТИ ЧИ ПАРТНЕРИ?

На перший погляд здається, що Китай та Європа рухаються різними траєкторіями економічного розвитку, що віддзеркалюється в кроках із розвитку їх фінансових систем. Європейський інтеграційний проєкт базується на принципах саморегульованого ринку, ефективної конкуренції та вільної торгівлі, зокрема «чотирьох вільних рухів» (товарів, послуг, капіталу, робочої сили). Китай дотримувався протилежних рецептів для досягнення економічного успіху: державне регулювання економічних процесів (котре можна охарактеризувати терміном «інтервенція»), явне застосування інструментів протекціонізму, значний акцент на існування державного сектору в економіці, різноманітних схем пільгового кредитування та субсидіювання виробництва. Саме тому серед експертів досить поширена думка, що в найближчому майбутньому малоймовірне зближення між економічними системами Старого Континенту та Піднебесної.

Якщо глибше розглянути описану ситуацію, то цілком очевидно, що підстави для такого категоричного висновку досить необґрунтовані. Експерти того ж британського аналітичного центру Chatham House у своєму іншому дослідженні підкреслюють, що в умовах пандемії Covid-19 в економічній доктрині Європи буде порушено сформований баланс між вільним ринком та більшої присутності держави на користь останньої. Нова конфігурація базуватиметься на більш вираженій та потужній моделі державного регулювання економіки та зниження прихильності до постулатів «невидимої руки ринку». Можна припустити, що Китай негласно стане рольовою моделлю для європейців під час пошуку оптимального поєднання держави та творчої енергії приватних рушійних сил в економіці.

У фінансовій сфері між ЄС та Китаєм є багато спільного. Дійсно, їх механізми реалізації фінансової політики та інститути, зокрема регулятори фінансового ринку, суттєво відрізняються. Проте вони обидва мають банкоцентричні фінансові системи, у яких банки відіграють провідну роль. При цьому перед ними гостро стоїть проблема розвитку ринку капіталу: розширення бізнесу можливостей для випуску облігацій, розширення переліку доступних фінансових інструментів та ін. Європейські та китайські банки є активними гравцями на ринку міжнародного банківського кредитування країн, що розвиваються: за оцінками фахівців Банку Міжнародних розрахунків (Базель), китайські банки надали 24 % від загального обсягу транскордонних позик позичальникам з ринків та країн, що розвиваються. Європейські банки займають 34 % ринку такого виду специфічного міжнаціонального виду боргової активності.

Характерною рисою відносин між цими потужними економіками є суттєва невідповідність між обсягом торгівлі товарами та фінансовими послугами. Так, у 2019 році експорт ЄС до Китаю становив 198 млрд євро, а імпорт – 362 млрд євро. У той же час, оборот з торгівлі фінансовими послугами перебуває у межах 2–3 млрд євро (з урахуванням Гонконгу).

Частково таку колосальну різницю можна пояснити тим, що Китай та ЄС є конкурентами у світовій фінансовій системі, успіх одного з яких, на перший погляд, неможливий без шкоди інтересам іншого. Обидва проводять політику інтернаціоналізації своїх валют (юаня та євро). Під цим терміном варто розуміти розширення використання національних грошових одиниць під час проведення міжнародних розрахунків, випуск фінансових інструментів у цих валютах тощо. За таких умов виглядає логічним, що європейські країни будуть мати значну мотивацію запропонувати китайським партнерам євро для оплати торгових документів, а не юань.

Рисунок 1 – Обсяг експорту та імпорту фінансових послуг ЄС до Китаю та Гонконгу у 2016–2018 роках, млрд євро

Джерело: Eurostat (https://ec.europa.eu/eurostat/databrowser/view/BOP_FDI6_POS__custom_515531/default/table?lang=en).

Іншим аспектом є пропонування фінансовому ринку «безпечних активів» (safe assets), під якими маються на увазі фінансові активи, що несуть мінімальний ризик понесення збитків. Інвестування в них має забезпечити збереження інвестицій, тому ними, як правило, виступають боргові зобов’язання уряду. На жаль, європейські боргові кризи 2010-х років засвідчили цілком протилежну тенденцію: суверенні борги країн у переддефолтному стані стали суттєвим фактором фінансових проблем банків, що придбали їх і утримували на своїх балансах. Сформувалася так звана «порочна петля» (doom loop), коли такі інвестиції замість збереження та відтворення коштів генерують значні збитки. За оцінками експертів, на сучасному етапі «безпечним активом» мають стати облігації, випущені для формування загальноєвропейського фінансового фонду Next Generation EU. Влітку 2020 року керманичі ЄС вирішили утворити такий фонд фінансових ресурсів в обсязі 750 млрд євро, спрямований на подолання наслідків Covid-19 у найбільш уражених в економічному плані членів європейської спільноти.

На цьому фоні справжньою несподіванкою стала ситуація, за якої виникла можливість запропонувати фінансовим інвесторам «безпечний актив», що має китайську прописку. Маються на увазі суверенні боргові папери Китаю, перспективи яких ґрунтуються на позитивних прогнозах розвитку економіки Піднебесної. Високий рівень процентної дохідності на фоні негативних базових процентних ставок провідних центральних банків світу також привертає увагу керуючих фондами фінансових активів по всьому світу. Відповідно до оцінок ChinaBond, іноземні вкладення в суверенний борг Китаю зросли до рекордних 1,79 трлн юаней (274 млрд дол. США). Зі свого боку Citigroup Inc. прогнозує надходження до сегменту китайського суверенного боргу щорічно 100 млрд дол. США протягом наступних трьох років. Суттєвим бар’єром для такого руху фінансового капіталу може стати досить жорстка система валютного регулювання Піднебесної, яка ставить міжнародні фінансові потоки під контроль, обмежуючи рівень потенційних інвестицій з метою підтримки стабільності валютного курсу юаня. Такі обмеження на вільний рух капіталу служать для китайської монетарної влади своєрідним «бастіоном» для захисту від фінансової нестабільності та потенційних ризиків.

Варто наголосити, що реальність не підтвердила прогнози щодо негативних наслідків описаних явищ та наявності жорсткої конкуренції ЄС та Китаю у фінансовій сфері. Ці два потужні фінансово-економічні гравці на практиці дотримуються принципів взаємовигідної кооперації («win-win» стратегія). Так, під час згаданої боргової кризи 2010-х років Китай активно інвестував у суверенні борги окремих європейських країн, пом’якшуючи негативний вплив вищеописаних «порочних петель». Також монетарні регулятори ЄС та Піднебесної, починаючи з 2013 року, досягли домовленостей щодо активного застосування валютних свопів центральних банків. Подібні кроки не суперечать, а навпаки сприяють інтернаціоналізації євро та юаня. З іншого боку, чим більше з’явиться «безпечних активів» та подібних ним безпечних «фінансових гаваней» на сучасному етапі глобальної фінансової турбулентності, тим більшим буде арсенал антикризових інструментів та способів мінімізації ризиків. Тут доцільно буде згадати один з основних висновків вищезгаданого спільного дослідження європейських і китайських експертів: зростаюча торгівля та інвестиції між Китаєм та ЄС потребують більшої підтримки від установ, що надають фінансові послуги на ринках обидвох партнерів. Саме тому на часі максимальна лібералізація спільного доступу банків та інших фінансових посередників на їх ринки фінансових послуг. Іншим важливим висновком експертів є твердження, що Китаю слід проводити процес обережної лібералізації режиму валютного регулювання та контролю. Як компромісний варіант пропонується вільний доступ іноземних фінустанов у фінансовий сектор Піднебесної за умови збереження обмежень щодо валютного контролю. У рамках Інвестиційної Угоди, підписаної в грудні 2020 року, реалізація цієї запропонованої альтернативи є цілком реалістичною.

Вищезгадані аналітики think tanks також визначили основні сфери кооперації між ЄС та Китаєм у фінансовій галузі. У цьому переліку є розвиток фінансових ринків, поширення фінансових продуктів та сервісів, зміцнення інфраструктури фінансового ринку та зниження рівня системних ризиків. Без сумніву, взаємна лібералізація доступу на фінансові ринки, що може стати реальним наслідком Угоди, стане імпульсом для поглиблення співпраці фінансово-кредитних систем обидвох потужних економічних гравців. Представники спільноти аналітичних центрів наголосили на особливій ролі Гонконгу як фінансового хабу, що виступає посередником між материковим Китаєм та глобальним фінансовим ринком. Через уже згаданий режим жорстких обмежень на вільний рух капіталу ця колишня британська колонія отримує значні дивіденди за рахунок трансформації світових фінансових потоків відповідно до вимог монетарної та валютної влади Піднебесної для ефективного обслуговування інвестиційних і торговельних операцій. В англомовних професійних колах існує навіть специфічний термін «conduit» (анг. «провідник», «трубопровід», «посередник») для позначення місця та ролі Гонконгу на фінансовому глобусі світу. Обсяги такої специфічної посередницької діяльності вражають: за оцінками британського видання The Economist, у 2019 році майже 10 трлн дол. США міжбанківських платежів було здійснено через згаданий фінансовий хаб. При цьому загальний обсяг транскордонних боргових вимог місцевих учасників фінансового ринку складав 9,7 трлн дол. США. Безперечно, лібералізація відносин ЄС з Китаєм у галузі фінансів може стати причиною трансформації функцій та значимості цього фінансового центру.

Підсумовуючи викладене, варто зазначити, що, на перший погляд, абсолютно різні політико-економічні системи ЄС та Китаю мають багато спільного. Нещодавно укладена між ними інвестиційна Угода, без сумніву, матиме практичні наслідки та буде реалізована в життя, суттєво змінюючи ландшафт функціонування сфери фінансового посередництва. Враховуючи зазначене, чимало розширюються можливості для співпраці у фінансово-банківській сфері. Слід зазначити, що на практиці підтвердилися оцінки перспектив такої кооперації, озвучені європейськими (аналітичні центри Bruegel (Бельгія), Chatham House (Великобританія)) та китайськими експертами (China Center for International Economic Exchanges, The Chinese University of Hong Kong) у 2017 році. «Домінуюча ідеологія» вищезгаданої Угоди враховує аналітичні напрацювання цієї спільноти авторитетних представників think tanks. Отже, наступним кроком має стати обговорення конкретних дій, спрямованих на впровадження в життя зазначених, досить обґрунтованих, теоретичних та нормативно-правових напрацювань.

«ДОРОЖНЯ КАРТА» ДЛЯ ФІНАНСОВИХ КЕРМАНИЧІВ ЄС

Авторитетний експерт у питаннях європейського банківництва Ніколас Верон (старший науковий співробітник аналітичних центрів Peterson Institute for International Economics (США) та Bruegel (Бельгія)) у січні 2021 року опублікував власне бачення ключових пріоритетів діяльності Європейського Комісару з питань регулювання фінансових послуг. Логічно, що частина таких рекомендацій буде актуальна для розвитку фінансових відносин у межах осі «Китай – ЄС»: у китайських фінансистів виникне потреба розуміти, куди прямують їхні партнери зі Старого Континенту. Саме тому пропонується розглянути деякі із пропонованих визнаним експертом рекомендацій з позицій сприяння китайсько-європейській кооперації.

Одразу привертає до себе увагу активна позиція обидвох потужних економічних гравців у структурах глобального економічного управління. Зокрема, Китай взяв на себе неформальну роль лідера країн, що розвиваються, у відстоюванні їхніх інтересів перед партнерами, що мають більшу політико-економічну вагу в переліку країн світу. ЄС також активно впроваджує в життя регіональні ініціативи («політика сусідства», зокрема шляхом надання макрофінансової допомоги окремим країнам). При цьому об’єднана Європа та Піднебесна декларують розв’язання кліматичних проблем серед пріоритетів власного порядку денного, а «зелене фінансування» має стати ефективним засобом для цього. Китай, до речі, останніми роками був світовим лідером з емісії «зелених облігацій». Так, за станом на червень 2020 року, за оцінками Голови центрального банку КНР, обсяг китайського «зеленого кредитування» був найбільшим у світі та складав 11 трлн юаней (1,69 трлн дол. США). Водночас розмір випущених «зелених облігацій» становив 1,2 трлн юаней (друге місце у світі). Слід наголосити, що економічні ініціативи у межах G20 також надають спільні платформи для просування китайсько-європейських інтересів у структурах глобального економічного врядування.

Важливий акцент має бути зроблено на взаємодії у банківському секторі. Так, Ніколас Верон підкреслює, що Європейський Союз «занадто презентований» у глобальних банківських регуляторних структурах, зокрема у Банку Міжнародних розрахунків (БМР) та Базельському комітеті з банківського нагляду. Цілком логічним виглядає певний розподіл владних повноважень з китайською стороною, враховуючи, як мінімум, її вагу у світовому ВВП. Зміцнення глобальної фінансової стабільності також є перспективним напрямом для докладання спільних зусиль ЄС та Китаєм. Саме тут у нагоді може стати інша афілійована з БМР структура – глобальна Рада з фінансової стабільності. Зокрема, цей орган сфокусований на щорічному визначенні переліку глобальних системно важливих банків та встановленні до них специфічних регуляторних вимог: підвищеного рівня власного капіталу та більш ретельний нагляд над банківськими установами. Під такими банками слід розуміти фінансові структури, банкрутство яких може призвести до масштабної банківської кризи та величезних суспільних збитків. Досить часто, оперуючи з ними, застосовують термін «занадто великий, щоб збанкрутувати» (анг. «too big to fail»). Так, в останньому списку з 30 таких банків, оприлюдненому у листопаді 2020 року, присутні чотири найбільші комерційні банки Китаю (Big Four – Велика Четвірка): China Construction Bank Corp., Industrial & Commercial Bank of China Ltd., Bank of China Ltd. і Agricultural Bank of China Ltd. Така ситуація актуальна не тільки для 2020 року, але й для всіх списків, оприлюднених глобальною Радою з фінансової стабільності останніми роками. Отже, китайські банки стали постійними учасниками переліків глобальних системно важливих банків, що потребують особливого ставлення до них, враховуючи потребу забезпечити фінансову стабільність світової фінансової системи. Без ефективної кооперації з фінансовими регуляторами Китаю контроль над ризиками глобальної банківської діяльності стає досить проблематичним.

Рекомендація п. Верона щодо конструктивної кооперації ЄС із США та Китаєм у фінансовій сфері, залишаючись при цьому активними відносно лідерства у глобальних проєктах, чітко резонує з ініціативою «Один пояс, один шлях» (One Belt, One Road). Цей проєкт спрямований на зростання обсягів торгівлі Піднебесної та Старого Континенту за рахунок покращення інфраструктури транспортних хабів між цими партнерами. Експертне середовище активно оперує із цифрою 1 трлн дол. США, коли мова заходить про оцінки загального обсягу інвестицій у межах згаданої Ініціативи. Проте є значно сміливіші оцінки. Так, провайдер фінансової інформації Refinitiv у своєму звіті за станом на січень 2020 року (якраз перед початком пандемії Covid-19) виокремлював 2951 проєкт у межах ініціативи «Один пояс, один шлях» загальною вартістю 3,87 трлн. дол. США, до реалізації яких залучено 2630 компаній. Китай спрямовує мільярди доларів інвестицій у розбудову автомобільних та залізничних шляхів, портів країн, більшість яких перебувають у клубі тих, що розвиваються. Отже, відбувається сприяння ефективному використанню китайських виробничих потужностей, стимулюється економічний та соціальний розвиток країн, у які інвестуються кошти, а європейський бізнес у перспективі отримує прискорений доступ до нових ринків, пожвавлення торгівлі та нових партнерів для реалізації проєктів.

Без сумніву, вищеописана діяльність потребує розвинених каналів здійснення інвестиційних ін’єкцій в інфраструктуру, широкого «меню»
наявних фінансово-кредитних механізмів та відповідних фінансових інститутів. Спеціалізовані китайські банки розвитку (China Development Bank, ExIm Bank) та мультинаціональний Азійський банк Інфраструктурних інвестицій (AIIB) презентують фінансові інститути розвитку, активно залучені до подібної специфічної фінансової діяльності. З іншого боку, Китай активно розвиває мережу власних спеціалізованих фінансових, венчурних та суверенних фондів, страхових організацій та структур із підтримки експорту. Отже, Піднебесна має у своєму розпорядженні цікаве поєднання значних фінансових ресурсів з новітніми кредитно-інвестиційними інструментами. Європейський фінансовий бізнес має унікальні компетенції у сфері експертизи й аналізу інвестиційного та проєктного фінансування; певне розуміння специфіки роботи в ринках, що розвиваються; власні фінансові ресурси, що можуть бути використані на умовах співфінансування проєктів з китайськими інвесторами.

У цьому контексті особливої ваги набуває ще одна рекомендація авторитетного банківського експерта: створити надійну міжнародну інституційну архітектуру для функціонування об’єктів, важливих для глобальної фінансової інфраструктури та забезпечення коректності роботи фінансової системи. Маються на увазі рейтингові агентства, мережі аудиторських фірм, клірингові центри, провайдери іншої фінансової інформації (ставки-орієнтири для запозичень, розраховані на основі актуальних показників міжбанківського ринку, наприклад, LIBOR). Особливий акцент робиться на застосуванні для описаної діяльності новітніх блокчейн-технологій, зокрема «розподіленої бухгалтерської книги» (distributed ledger). Враховуючи жорсткий контроль над вільним рухом капіталу, у випадку Китаю особливої ваги набувають механізми, що забезпечують канали доступу інвесторів на фінансовий ринок цієї країни: Qualified Domestic Institutional Investor (QDII), Qualified Foreign Institutional Investor (QDII), Stock Connects, Bond Connect.

Безперечно, фінансові центри виступають своєрідними концентраторами подібних елементів фінансової інфраструктури: саме їх наявність та ступінь розвитку є одним з основних факторів успіху в гонитві за лідерством між такими фінансовими хабами. Саме тому варто більш детально зупинитися на зміцненні кооперації китайських фінансистів з основними європейськими фінансовими центрами, ураховуючи специфіку їхньої діяльності. Важливим для подальшого аналізу стане рейтинг глобальних фінансових центрів Global Financial Centres Index (GFCI), який щорічно складається аналітичною консалтинговою фірмою Z/Yen Partners у партнерстві з Китайським Інститутом розвитку (the China Development Institute). У вересні 2020 року був оприлюднений 28-й рейтинг, у якому були присутні 12 фінансових центрів континентального Китаю. Окремо виокремлюється фінансовий хаб Гонконгу (5 місце у загальному рейтингу), функціонування якого базується на принципі «одна країна, дві системи». Утім, останніми роками він поступається Шанхаю, «фінансовій столиці» континентального Китаю, котрий посідає 3 позицію в цьогорічному загальному рейтингу. До речі, аналізу розвитку Шанхаю як фінансового центру присвячений окремий розділ презентаційних матеріалів 28-го Індексу. Звичайно, присутність фінансових хабів Піднебесної є скромнішою, ніж в їхніх європейський партнерів – 27 центрів із Західної Європи. Проте таке потужне китайське представництво у цьогорічному Індексі (12 із 111 основних центрів) стимулює більш серйозне ставлення до їх ролі та місця на світовій фінансовій мапі. Водночас основний акцент слід зробити на специфіці європейських фінансових хабів, яку можна використати на користь поглиблення кооперації з економічним Східним Драконом.

Лондонський Сіті, без сумніву, є справжніми воротами для китайського фінансового світу у світ глобальних фінансів. Нагадаємо, ця світова фінансова столиця займає друге місце у світі після Гонконгу за обсягом офшорного ринку операцій з юанем. Але враховуючи вихід Британії з ЄС (Brexit), варто сконцентруватися на континентальній Європі. Крім Великобританії, Китай підписав угоду про кліринг (розрахунок шляхом взаємозаліку) в юанях з Німеччиною, Люксембургом і Францією. Відповідно, офшорні ринки юаня були створені у фінансових центрах Франкфурту, Люксембургу та Парижу. Німецький Франкфурт, «банківська столиця» Європи, гостинно прийняла China Europe International Exchange (CEINEX) – спільну ініціативу німецьких та китайських біржових майданчиків, що матеріалізувалася у створення потужної платформи для торгівлі фінансовими інструментами, номінованими в юанях, поза межами Китаю. Немає нічого дивного, якщо врахувати, що топ-менеджери Бундесбанку (центральний банк Німеччини) публічно називають китайські фінустанови «посланцями/амбасадорами фінансової системи Китаю». При цьому вони оточуються відповідною шаною та до них застосовується «режим найбільшого сприяння». На цьому фоні особливий подив викликає те, що справжніми воротами для китайських фінансових інвестицій в Європейський Союз став інший фінансовий хаб, Люксембург.

Більш детальний аналіз ролі Великого Герцогства на фінансовій мапі світу підтверджує логічність описаної ситуації. Ця країна є найбільшим фінансовим центром для інвестиційних фондів в Європі та другим у світі. Вже згаданий Global Financial Centres Index 28 визначив Люксембург на першому місці серед фінансових центрів ЄС (12 місце у світовому загальному рейтингу). Водночас Франкфурт, у якому розташований головний офіс Європейського центрального банку, залишився позаду Великого Герцогства, на 6 місці в заліку західноєвропейських фінансових хабів (16 місце у світі). Люксембург продовжує бути глобальним фінансовим хабом для транскордонного фінансування, у якому присутні провідні керуючі активами, банки та страхові компанії, що обслуговують Європейський Єдиний Ринок. Його позиції також зміцнюються за рахунок того, що більш ніж 60 фінансових інститутів обрали після Brexit Велике Герцогство як «вхідні ворота/точку доступу» до цього Ринку.

Але найбільш цікавим для нас є той факт, що Люксембург став провідним місцем для найбільших китайських банків, котрі розгорнули свою діяльність в Європі. Ці фінустанови отримують переваги від застосування тут системи «подвійних установ»: представництво / головний офіс у Люксембурзі та філія / дочірня структура у третій країні ЄС. Також ця країна є одним з основних гравців у світі «зелених фінансів»: тут функціонує відповідна біржа, сфокусована на такому виді операцій із сталого фінансування (Luxembourg Green Exchange, LGX). Це особливо актуально, враховуючи акцент Китаю на глобальне лідерство у такій специфічній сфері фінансів. Отже, не дивно, що, за оцінками аудиторської компанії PWC, у 2018 році китайські банки займали почесне друге-третє місце (разом із Францією) за кількістю присутніх у Люксембурзі банків. Проте, якщо подивитися на обсяг активів, то успіхи фінустанов з Піднебесної виглядають не такими вражаючими.

Рисунок 2 – Частка активів основних банків Люксембургу в розрізі країн походження фінустанов (топ-6 юрисдикцій), %

Джерело: PricewaterhouseCoopers (PWC) report “Banking in Luxembourg – trends and figures 2019” (https://www.pwc.lu/en/banking/banking-luxembourg-trends-figures-2019.html).

Рисунок 3 – Питома вага основних бізнес-сегментів в активах китайських банків у Люксембурзі, %


Джерело: PricewaterhouseCoopers (PWC) report “Banking in Luxembourg – trends and figures 2019” (https://www.pwc.lu/en/banking/banking-luxembourg-trends-figures-2019.html).

Отже, структури з Китаю займають відносно невелику частку в активах банківського сектору Люксембургу. Проте важливість таких банків у цьому європейському фінансовому хабі визначається їх спеціалізацією на корпоративному кредитуванні, включаючи торгове та проєктне фінансування, надання консорціумних/синдикованих позик. У світі фінансів для таких операцій з великими корпоративними клієнтами існує навіть специфічне визначення «оптовий банкінг» (анг. «wholesale banking»).

Для порівняння зазначимо, що в Люксембурзі банки англо-саксонського походження (з Великобританії або США) крім корпоративного банкінгу сконцентровані також на наданні послуг з управління активами та кастодіальних сервісів (зберігача цінних паперів, без отримання права власності над ними). Це цілком відповідає специфіці фінансових систем їхніх материнських банків, котрі сфокусовані на фондовому ринку. Абсолютно логічним виглядає домінування послуг з управління коштами заможних клієнтів (Private banking і asset management) у діяльності швейцарських банків, діючих у Великому Герцогстві. Також не викликає подив висока питома вага іпотеки та банківського рітейлу в німецьких банків, котрі орієнтуються на властиву їм модель роздрібного банкінгу, не ігноруючи сегмент великого корпоративного бізнесу. Китайські банківські установи в Люксембурзі сфокусовані на корпоративному банкінгу (40 % активів) та послугах сервісного центру (33,3 % активів). Це можна пояснити тим, що банки з Піднебесної фактично перетворили Люксембург на європейську «штаб-квартиру» з фінансування їхніх проєктів у межах ініціативи «Один пояс, один шлях». Саме тому в цьому фінансовому хабі континентальної Європи китайські банки роблять акцент на операції із залучення у великих обсягах консорціумного та синдикованого фінансування, з проєктного управління та надання адміністративно-консультативних послуг, що є актуальним для потужних інфраструктурних проєктів. Зважаючи на неминучу трансформацію фінансового ландшафту після Brexit, Лондон як домінуючий європейський фінансовий хаб для кооперації з Китаєм, без сумніву, отримає потужного конкурента у боротьбі за китайські фінанси у вигляді Люксембургу.

Вищевикладений аналіз кооперації європейців з Китаєм, що концентрується в декількох фінансових хабах, органічно доповнюється «фінансовими діалогами» Піднебесної з країнамилідерами європейського інтеграційного проєкту (Німеччиною, Францією) та головним «збурювачем європейського спокою» Великобританією. Очевидно, що Китай до підписання Інвестиційної Угоди активно застосовував принцип індивідуальної взаємодії з країнами заради досягнення спільних вигід. Проте зараз, коли співпраця оформлюється інституційно на рівні ЄС шляхом підписання згаданої Угоди, варто звернути особливу увагу ще на одну експертну рекомендацію п. Ніколаса Верона. Завершення формування Банківського Союзу як спільного простору банківської діяльності в ЄС та становлення потужного ринку капіталу в континентальній Європі, перебуває цілком у тренді укладеної Інвестиційної Угоди та переводить кооперацію з Китаєм на пан-європейський інституційний рівень. Підсумовуючи викладене, можна зазначити, що описані пропозиції авторитетного банківського експерта для Європейського комісара, котрий здійснює регулювання фінансових послуг, можна розглядати як «дорожню карту» не тільки трансформації системи фінансів ЄС. Кожен із наведених пунктів містить безліч можливостей для взаємовигідної співпраці з Китаєм у фінансово-банківській сфері, саме тому вищенаведена експертна позиція п. Верона цілком може бути матеріалізована в деталізовану «дорожню карту» побудови відносин «Китай – ЄС» у галузі фінансів.

ЗАМІСТЬ ВИСНОВКУ, АБО ПРО УКРАЇНСЬКИЙ ІНТЕРЕС

У допитливого читача може виникнути запитання: а де місце України на фоні розгортання описаних масштабних процесів? Звичайно, з позицій внеску у світовий ВВП питома вага нашої країни є настільки мінімальною, що її не можна розглядати як потужний фактор впливу на поглиблення фінансової кооперації між такими потужними економічними гравцями. Проте, як мінімум, враховуючи наше географічне положення між цими глобальними суперсилами, Україна може отримати суттєві вигоди від таких тектонічних зсувів у світі глобальних фінансів.

Варто розпочати з того, що наша країна, маючи Китай та ЄС серед своїх основних торгових партнерів, може мати значні вигоди від політики інтернаціоналізації євро та юаня. Зокрема, розширення використання цих валют під час розрахунків за експортними та імпортними операціями допоможе розширити асортимент фінансових послуг, що надаються бізнесу та сприятимуть інтенсифікації торгівлі. З іншого боку, лінія поведінки нашої країни відносно Китаю може бути подібною до наших східноєвропейських сусідів, членів ЄС. Так, Міхал Романовскі, експерт Німецького Фонду Маршалла Сполучених Штатів, виокремив чотири ролі, які відіграє Китай у регіоні. Виникає ряд запитань щодо успішності ролей лідера, що формує альянси та визначає порядок денний (shaper); інвестора; конкурента, що кидає виклик сучасному баченню євроінтеграційного проєкту, сфокусованого на вигодах Західної Європи (challenger). Але функція «медіатора, що забезпечує зв’язок» (connector), досить ефективно задіяна під час побудови стосунків Піднебесної з країнами Східної Європи. Мається на увазі здатність Китаю виступити в якості посередника та промоутера доступу таких країн на світові фінансові ринки. З іншого боку, зацікавленість Китаю у регіоні може стимулювати лідерів європейського інтеграційного проєкту бути більш чутливими до економічних потреб східноєвропейських країн та розширенні їх доступу до глобального «фінансового меню». Подібна ситуація актуальна й для України: під час реалізації проєктів китайські фінансисти можуть активно залучати співфінансування та експертизу з найпотужніших фінансових хабів. З іншого боку, виникає альтернативне західному фінансовому капіталу та конкурентне джерело фінансових ресурсів для задоволення «спраги» українського бізнесу та гравців із державного сектору.

З урахуванням колосальних інвестиційних потреб України в оновленні власної інфраструктури, таке посередництво Китаю може бути використане за умови більш активного нашого залучення до ініціативи «Один пояс, один шлях» (Belt&Road Initiative, BRI). Зокрема, українські фінансисти можуть більш ефективно працювати з Люксембургом як потужним фінансовим хабом, що забезпечує доступ головних банківських установ Піднебесної на фінансовий ринок ЄС. Саме тут виникають колосальні можливості для залучення великих обсягів кредитно-інвестиційних ресурсів великими корпоративними структурами, сфокусованими на перебудову інфраструктури України. Також у Великому Герцогстві формується центр експертизи проєктів ініціативи «Один пояс, один шлях», що реалізуються за рахунок коштів європейських фінансистів. При цьому не варто бути надмірно сконцентрованими на західному напрямі, адже мапа світу містить досить багато місць, у яких формуються центри інтелекту та технічного знання й аналізу. Так, у 2016 році монетарний регулятор Гонконгу заснував Офіс сприяння інфраструктурному фінансуванню (Infrastructure Financing Facilitation Office, IFFO), що став платформою для обміну думок, експертизою, ініціативами ключових бенефіціарів щодо розвитку інфраструктурних інвестицій, зокрема під брендом BRI. Станом на липень 2017 року IFFO створив мережу більш ніж з 60 установ по всьому світу, включаючи багатосторонні фінансові агенції та банки розвитку, публічних та приватних інвесторів, керуючих активами та інвестиційними фондами, технічних фахівців. Безперечно, присутність України в цьому поважному клубі значно б розширила можливості для залучення фінансових ресурсів у нашу багатостраждальну економіку, котрі будуть мати потужне фахове та професійне обґрунтування.

Очевидним є те, що подібна активність у фінансових хабах Люксембургу та Гонконгу вимагатиме формування та становлення інституту української економічної дипломатії з особливим акцентом на сферу фінансів. Фахові представники цього корпусу мають бути присутніми у провідних фінансових центрах світу, відчувати й аналізувати тренди сучасних фінансів, встановлювати корисні контакти, що можуть бути задіяні для розвитку фінансово-банківської системи України. Німецький Франкфурт, банківська столиця ЄС, вимагає присутності таких посланців з України, багато користі можна отримати від подібної активності в Шанхаї, головному фінансовому мегаполісі континентального Китаю. Без сумніву, згаданий Global Financial Centres Index (GFCI) стане надійною підказкою, куди спрямувати зусилля української економічної дипломатії.

Звичайно, цей процес вимагатиме певного часу. Тому прикладним кроком, який можна здійснити в найближчому майбутньому, має бути залучення представників України до роботи Азійської Асоціації Фінансової Кооперації (Asian Financial Cooperation Association, AFCA). Саме так називається неурядова та неприбуткова організація, що спрямована на підтримку реалізації ініціативи «Один пояс, один шлях». Її учасниками є провідні фінансові інститути, професійні асоціації в галузі фінансів, авторитетні експерти. Зокрема, її активним учасником є Угорська банківська асоціація: восени 2017 року в Будапешті навіть проводився Форум AFCA, присвячений проблематиці східноєвропейського регіону. Вищезгадана організація слугує майданчиком для регіональної кооперації та обміну думками між фінансовими установами, для інтеграції фінансових ресурсів, для створення механізмів гарантування фінансової стабільності та розвитку реального сектору економіки на регіональному рівні. Приклад угорських партнерів може стати корисним для українських фінансистів. Адже серед своїх пріоритетів AFCA визначає формування регіональних фінансових спільнот, створення регіональних платформ поширення та обміну інформацією. Також декларується посилення експертної та аналітичної роботи за допомогою think tanks, видання звітів регіонального розвитку, розвиток інфраструктури фінансового ринку, просування та захист інтересів учасників у структурах глобального економічного управління. Подібний інтеграційний проєкт у фінансовій сфері буде дуже корисним для України через розширення кола потенційних партнерів, зміцнення компетенцій вітчизняних фінустанов у розумінні трендів сучасного світу та через збільшення «групи підтримки» власних ініціатив у бурхливому океані світових фінансів.

Підсумовуючи викладене, варто зазначити, що Інвестиційна Угода між ЄС і Китаєм відповідає сучасним потребам та стратегічним інтересам її підписантів, зокрема – основним тезам виступу Президента КНР Сі Цзіньпіня під час віртуального форуму Давос 2021 (у частині координації глобальної макроекономічної політики; гарантування стабільного функціонування світової фінансової системи та збереження існуючих глобальних ланцюгів постачання та виробництва). З іншого боку, укладена Угода цілком відображає рекомендації авторитетних експертів щодо розвитку кооперації з Китаєм у фінансовій сфері. Проте її ефективність буде визначатися конкретними нормативними та методологічними механізмами, що будуть розроблені для її виконання, та кроками з її практичної реалізації. Від цього буде залежати й величина «вікна можливостей» для України, яка має прагматично використовувати такі зміни в глобальному фінансовому ландшафті на свою користь.